Найважливіші функції та засоби вираження гумору в субжанрі іронічного детективу

Іронічний детектив існує як антипод «серйозного» детективу, зберігаючи при цьому основні особливості жанру детективу. Основна його властивість - гумор на всіх рівнях тексту, який проявляється передусім у мовній грі і безглуздих обставинах. Для визначення його функцій у даному субжанрі звернемося до сутності цього явища.

Категорія комічного реалізується в текстах балагурства, творах «сміхової» культури. Проблемами комічного переймається літературознавство [55], естетика [20], філософія [44] та психологія [68]. Гумор співвідноситься з дотепністю, якому належить особлива роль в системі творчих здібностей людини. Перша формальна класифікація прийомів дотепності належить Цицерону [44, с. 83]. За Цицероном, дотепність реалізується в словесних формах двозначності, каламбурах, незвичайних трактуваннях власних імен, в прислів’ях, алегоріях, метафорах.

З. Фрейд пояснював механізм гострослів’я смішним словотворенням типу « ФАМІЛЛІАРНО » (1), використанням одного й того ж матеріалу з незначною модифікацією (2), а також двозначністю (3) [68, с. 209]. До каламбурів (тобто до використання того самого матеріалу з незначною модифікацією) наближаються парадокси - судження, в яких присудок заперечує підмет або означення. Пор. алогічність судження: Усі розумники - дурні, лише дурні - розумники. В парадоксах можуть бути зашифровані особливо тонкі думки, на перший погляд - не конвенціональні, алогічні (пор. парадокси О.Уайльда). Дотепність, на думку З.Фрейда, використовується з метою обійти „ментальних цензорів», не дозволити їм розпізнати схованого за поверхневою структурою смислу.

Жарт та сміх - антропологічні явища, це схильність людини відповідно сприймати незвичні і смішні аспекти фізичної і соціальної реальності. Жарт і сміх доповнюють одне одного. Сміх, за визначенням І. Канта, «афект у результаті раптового перетворення напруженого очікування, що не знаходить вирішення» [44, 190].

Гумор асоціюється з балагурством - одним із національних форм сміху, в якому значна частка належить «лінгвістичній» стороні [25, с. 21]. Балагурство називають нульовою інформацією. Гра зі словом тут доходить до абсурду, до семантичного спустошення. Є форма, звучить текст, але немає смислу: текст позбавлений комунікативної цінності. В текстах балагурства наявне щось смішно-брутальне, принижене, перевернуте. На відміну від балагурства гострослів’ю притаманна образна, експресивна передача думки. В стихії гострослів’я шаблонізація суміщається з творчістю [25, с. 175].

Балагурство руйнує значення слів, псує їх зовнішню форму, подає невірну етимологію, пов’язує (з огляду на риму) подібні за звучанням слова. В лінгвістиці комічне і смішне об’єдналось терміном «комізм» [56, с. 8]. Балагурству притаманні оксиморонні метатези, каламбури, що створюють ірреальні антисвіти. Синтаксичний і смисловий паралелізм служить руйнуванню реальності, розділенню на двійників, створенню сміхової «тіні» реальності.

Особливу увагу вчених привертають проблеми співвідношення сатири, іронії та гумору - їх сутність, соціальна значимість та механізм взаємодії. Сатира та іронія відрізняються емоційним характером незадоволення. Сатира виражає модальність у відкритій формі, іронія - в скритій (під модальністю розуміємо суб’єктивно-оціночне ставлення автора до змістовності мовлення, співбесідника й самого себе). Особливе місце в емоціонально-експресивній мові адресанта посідає іронія як стилістичний засіб [34, с. 36].

На думку С. Походні, «іронія як мовне явище представляє собою унікальну, єдину в своєму роді можливість реалізації прихованої суб’єктивно-оцінної модальності негативного характеру» [55, с. 9].

До іронії тяжіють парадокси. В парадоксах поняття, що виключають одне одного, об’єднуються, не зважаючи на їх несумісність, а в іронії висловлюється одне, а розуміється інше.

Гумор, «звертаючись» до запозичень з комічного та іронії, володіє своє власною тональністю. Іронія та сатира часто створюють враження холодності та інтелектуальності. Гумор шукає скриті філософські аспекти буття і дозволяє збагнути велике багатство гумориста [52, с. 153]. «Власна тональність» гумору з’ясовується при асоціації з категоріями комічного, забавного, балагурства, дотепності, гострослів’я, іронії, сатири та сміху.

Гумор має етнічне забарвлення, він орієнтований на традиції носіїв мови. В англійському гуморі: «серйозність англійців лише підкреслює дотепність їх жартів». Національна диференціація гумору була відзначена В. Проппом, котрий зауважив, що французький гумор відрізняється витонченістю та дотепністю (А.Франс), німецький - важкістю (Гауптман), англійський - іноді доброзичливий, а іноді глузливий (Ч.Діккенс, Б.Шоу), російському гумору притаманні гіркота та сарказм [56, с. 21].

Гумор проявляється в умінні відшукати смішне в ситуації, де здавалося б немає нічого смішного [44, с. 66]. Гумор, за спостереженнями М. Мінського, допомагає обійти гострі моменти спілкування, «чисто логічний нонсенс має таке ж гумористичне забарвлення, як і двозначність жарту» [49, с. 285]. Гумор виконує соціальну функцію, фокусує увагу адресата на «збоях» мислення. «Для того, щоб навчитися планувати свою діяльність, людина повинна була навчитись бачити ті кордони, в межах яких мислення не дає збоїв» [49, с. 299].

Про поліактивність гумору свідчить його кореляція з такими компонентами, як сміх (незвичайне, смішне сприйняття), іронія (висміювання), комічне (гра словом, жарт, сміх, сатира), гротеск (образне, привабливе, бурлескне, комічне, критичне), гег (ефект жарту, трюк), сатира (моралізаторська критика, глузування), забавне (естетичне, емоційне, звернене до інтелекту, веселе, контрастне, привабливе).

Думки про суміжність комічного, гумористичного, іронічного та сатиричного заслуговують на особливу увагу. Неправомірним є при цьому обмеження «лінгвістичного» боку гумору тільки грою слів [25, с. 46], бо існує багато інших засобів МТФ для реалізації гумористичного ефекту.

Спільним для гумору, сатири та іронії є специфічне відображення дійсності шляхом негації та осудження референтів. Гумор при цьому - це доброзичливе, не глумливе ставлення до адресата, сугестивний вплив на нього, опосередковане відчуження та суб’єктивне тлумачення канонізованого досвіду.

Розглянемо основні функції гумору в іронічних детективах.

Перш за все, в даному субжанрі, як і у всій художній літературі, слід акцентувати увагу на руйнівній силі сміху, що дискредитує описуване. «... Сміх - найстрашніша зброя: сміхом можна вбити все - навіть вбивство» (Е. Замятин). І все-таки правильніше говорити не про дискредитацію, а про зниження, оскільки поняття жарту, безперечно, включає і випадки дружньої насмішки. Таким чином, автори іронічних детективів намагаються певним чином висміяти «заяложені» класичні мотиви та героїв [44].

Серед інших функцій гумору в іронічному детективі можна вказати бажання розважити себе і співрозмовника, а також потяг до самоствердження - тріумф справності власного інтелекту або ж «виявлення у інших людей негативних рис, від яких сам спостерігач вільний, що пробуджує в ньому фарисейське задоволення собою» (Д. Батлер). Самоствеpждення шляхом висміювання є необхідним при певних умовах суспільного існування. «Гумор - це притулок, куди ховаються розумні люди від похмурості і бруду», - писав А. Вампілов [44].

Жарт грає роль вчителя словесності, кумедного співрозмовника і великого утішника-псіхотеpапевта. З цими функціями пов’язана ще одна важлива функція мовного жарту, яку можна назвати маскувальною. Жарт дозволяє обійти цензуру культури і виразити ті смисли, які (з різних причин) знаходяться під забороною. Б. Шоу писав: «... для правди є віддушина: те, про що забороняється говорити всерйоз, можна сказати в жарт». Виділяються чотири різновиди подібних смислів [52].

. З. Фрейд справедливо відзначав, що мовний жарт використовується іноді для маскування непристойного. Той, хто говорить, «ховається» за мову.

. Інше явище, в якому яскраво проявляється «маскувальна» функція мовного жарти, - це афористика. Після 18 ст. вона переживає кризу, прописні істини типу: не зазіхати на чуже добро, або: у відносинах з людьми уникай тертя виглядали б зараз старомодно-занудними. Однак ті ж істини в «жартівливій упаковці» - цілком доречні: злочинця теж тягне до добра, але, на жаль, до чужого (Н.Глазков); Що ти скажеш на це, фізика? У відносинах між людьми тертя призводить до охолодження (Ст. Лец).

. Жарт дозволяє висловлювати тривіальне, те, що «зав’язло в зубах», але «накипіло в душі» і вимагає виходу, наприклад, думка про те, що в нашій країні люди живуть гірше, ніж в «нормальних» країнах.

(«- У них начинка із собачатини, - повідомила Капа, - ти готова схарчіть на вечерю нещасну болонку, що в недобрий час втратила господарів?»

. Жарт дозволяє, нарешті, висловлювати дивні, а то й абсурдні думки. Пор: Зоря схожа на старанного учня: вона щоранку займається (журнал «Сатирикон») [59, с. 162].

Ще однією важливою функцією є моральна. У іронічному детективі важливе місце відводиться вихованню сумління, боротьбі зі злом, попередженню злочинів і навіть виправленню моральних недоліків людини. Страх виглядати смішним в очах оточуючих здатен зупинити людину від поганого вчинку - в цьому сила сміху. Головні герої таких творів - щасливі, творчі, веселі й дотепні люди, які, як довела наука, рідко стають шахраями [56, C. 151].

Гумор, жарти - це складові спілкування, мабуть, навіть одне з найважливіших правил спілкування. За допомогою гумору автори іронічних детективів передають читачам гарний настрій, показуючи тим самим своє позитивне ставлення.

Необхідно відзначити ще таку важливу функцію, як атракція, вміння привернути до себе увагу. Дотепний жарт, гумор, веселий настрій, доброзичливість - елементи атракції, вони допомагають завоювати аудиторію, привернути до себе читачів, залучити людей на свою сторону [13].

Усі заголовки іронічних детективів будуються за певними моделями, в основі яких лежить мовна гра: 1) залучення прецедентних текстів: «Чудовисько без красуні», «Геній страшної краси» (Д. Донцова), «Суперагент 000» (Л. Вороніна), «Підозрюються всі «(І. Хмелевська), «Розмір має значення «(Брати Капранови), «Довбання ягнят» (К. Елліот) і т.п.; 2) створення оксюмороних поєднань: «Сволота ненаглядна», «Квазімодо на шпильках» (Д. Донцова), «Шахмати для дебілів» (М. Бриних) та ін.; 3) порушення норм лексичної сполучуваності: «Урожай отрутних ягідок» (Д. Донцова), «Котнеппінг» (К. Дуглас), «Корова царя небесного «(І. Хмелевська). Таким чином, в заголовках іронічного детективу підкреслюється ігровий і розважальний початок.

Імена головних героїв (сищиків) також містять авторську іронію: Віола Тараканова (Вилка), Євлампія Романова (Лампа) (Д. Донцова), Павлик і Яночка Хабровіч (І. Хмелевська), Тарган Едік, Гриць Мамай (Л. Вороніна), Коко (Л. Браун).

Розповідь у іронічних детективах часто вибудовується як розповідь від першої особи - головного героя. Для манери нарації характерна невимушеність й іронічність. Досягається вона шляхом використання експресивних слів.

Залежно від поширення і широти вживання О. Титаренко поділяє емоційно-експресивну лексику на три групи:

) міжнаціональна, розповсюджена у різних країнах і мовах лексика. У відповідності з історичними традиціями такі слова часто розвивають свої усталені форми у кожній мові (наприклад: Aesculapius - жарт. ескулап, «лікар»);

) національна лексика, яка вживається всіма носіями певної мови (наприклад: professor - жарт. «той, що носить окуляри»);

) локальна (місцева) лексика, така, що вживається на частині ареалу однієї мови (наприклад: Auntie - «тітонька Бі-бі-сі», жартівлива назва Бі-бі-сі; Sassenach (ірл. шотл. гумор) - англієць; scull session (амер.) - жарт. нарада) [63].

Виходячи з критерію взаємозв’язку форми і змісту в емоційно-експресивній лексиці В. Вартанян розрізняє:

) слова, які при прагматичній спрямованості на гумористичний вплив змінюють свою форму і значення (наприклад: bone - нейтр. кістка, жарт., множина bones - людина);

) слова, які змінюють значення без зміни форми (наприклад card - нейтр. карта, картка, жарт. дивак, химерна людина) [14].

У жанрі іронічного детективу, широко представлені жартівливі назви (або прізвиська), які Л. Карасев поділяє на дві групи:

) жартівливі назви, що стосуються людей, (наприклад: web-foot -амер. водоплавний, жартівлива назва жителів Орегону);

) жартівливі назви, що стосуються географічних об’єктів (наприклад: the Hub - жарт. амер. Бостон) [30, с. 148].

М. Паніна виділяє також індивідуальні антропоніми-прізвиська (наприклад: bean-eater - жарт. бобоїд, тобто житель Бостона) і групові, або колективні. Останні найбільш характерні для англійської мови. Наприклад: the Canaries - канарки, жартівлива назва футбольного клубу «Норідж сіті» (за кольором футболок). У прізвиськах, що стосуються географічних об’єктів, виділяться неофіційно-розмовні, які відомі обмеженому колу людей, та широко розповсюджені (наприклад: Big Smoke - жарт. «Великий дим», Лондон), а також книжково-літературні, тобто традиційні жартівливі назви, як, наприклад, характеристики американських штатів (The Badger State - «Борсучий штат» замість офіційного штат Вісконсин). Топоніми-прізвиська відрізняються від офіційних назв більшим обсягом додаткової інформації, містять не лише характеристику географічного об’єкта, але й соціальну оцінку, яка створює гумористичний ефект [54, с. 14].

На думку М. Кулінич, велику продуктивність при утворенні емоційно-експресивної лексики у жанрі іронічного детективу виявляє семантична деривація на метафоричній та метонімічній основі.

У процесі семантичної деривації широко використовуються:

а) антономазія (перейменування), як різновид метафоричного переносу (наприклад: Aesculapius - «лікар»);

б) метафоричне переосмислення, асоціативною ознакою якого є конотативна ознака вихідного слова, трансформована при переосмисленні у певну ознаку метафоричного слова (наприклад: penguin - «пінгвін», жінка, яка служить у нельотному складі ВПС (пінгвін - птах, який не може літати));

в) персоніфікація, як різновид метафори, окремим випадком якої є антропоморфізм (коли предмет уподібнюється людині або набуває людських властивостей). Наприклад: little Rhody - «маленький Роді» (найменший штат США Род-Айленд);

г) метонімія, що характеризується дещо меншою продуктивністю при утворенні гумористичних імен особи, географічного об’єкта Метонімічне перенесення ґрунтується на суміжності двох предметів (наприклад: wolverine - «росомаха», мічіганець) [39, c. 24].

О. Титаренко зазначає, що продуктивним є утворення жартівливих назв людей, географічних об’єктів, зоонімів, так званих образних перифраз на основі розгорнутої метафори або метонімії, що здійснюється за такими моделями:

 

а) N + of + N = N (наприклад: lady of the frying-pan - куховарка);

б) А + N + of (або in) + N + N = N (наприклад: the old lady of (або in) Threadneedle Street - «стара леді з Треднідл-стріт», англійський банк);

в) N + of + A + N = N (наприклад: City of Brotherly Love - «Місто братської любові», Філадельфія);

г) N + of + N = N (наприклад: the City of Bean-eaters - «Місто бобоїдів», Бостон) [63, с. 17].

 

На лексико-семантичному рівні гумористичний ефект в іронічних детективах створюють також авторські гумористичні новоутворення, «значущі» або «промовисті», власні імена, вільні атрибутивні словосполучення.

О. Шонь відзначає, що авторські оказіоналізми утворюються згідно усталених продуктивних моделей. Перебуваючи в цілковитій залежності від фантазії автора та особливостей його світовідчуття, вони здатні реалізувати величезну кількість неймовірних асоціацій. Характерною особливістю гумористичних авторських новоутворень є те, що один з їх компонентів нерідко має характер алогізму (наприклад: westerly oily wind - західно-гасовий вітер). Авторські оказіоналізми вживаються як засіб досягнення гумористичного ефекту шляхом навмисного створення невідповідності між реальними властивостями денотата і його авторською характеристикою, яка міститься в епітеті, метафорі, словосполученні. Наприклад: mealy boys and beef-faced boys (хлопчики борошнисті» й хлопчики м’ясисті замість нейтральних бліді і вгодовані);... and covered themselves with dust and glory... (... і вкрили себе пилом і славою). Додане слово пил надає виразові гумористичного відтінку [74, с. 12].

Гумористичний ефект породжує і парадоксально-несумісна сполучуваність слів, смислова двозначність подібних сполучень. Наприклад: One day I gets all ensnared up in aspirations for to eat sonie canned grub than hasn’t ever mooed or baaed or grunted or been in peck measures. - Одного разу мені страшенно захотілося пожувати такої консервованої страви, яка ніколи не мукала, не мекала, не рохкала і не вимірювалася гарнцями.

Більшість таких гіперсемантизованих новоутворень створюються відповідно до словотворчих моделей, що існують в англійській мові, (meal -борошно, mealy - борошнистий), а також шляхом вилучення одного компонента з вільного або стійкого словосполучення і заміною його на інший, розрахований на гумористичний вплив (methylated spirit, methylated pie and methylated cake - денатурований спирт, денатурований пиріг і денатуроване тістечко) [39, с. 75].

М. Бакулін уважає, що стилістичні забарвлення власного імені - обов’язкова складова частина його мовної інформації. Вплітаючись в суцільне художнє полотно, вони вносять багато додаткової інформації для непрямої характеристики персонажів. У цьому випадку імена героїв і вигаданих місць подій несуть особливе стилістичне навантаження. Вони відрізняються невипадковістю, мотивованістю, значимістю і називаються «значущими’’, або «промовистими» іменами. Незважаючи на різноманітність власних імен, вони здебільшого існують у сталому колі основ, смислових ознак і тематичних рядів, варіюючи і послідовно підкоряючись творчій манері автора, з точки зору їх смислового наповнення такі власні імена складають кілька груп. Здебільшого вони утворюються: 1) від назв тварин: Mr. Fish; 2) Від назв рослин: Miss Peacher; 3) від назв фахів: Harper; 4) від назв частин тіла людини і тварин: Lord Oxhead, Mr. Coppernose; 5) шляхом різних змін у звуковому складі слів: Patagascar замість Madagascar; 6) як «значущі» або «промовисті» імена (англійські, німецькі, голандські): Van Tassel (tassel - англ. китиця, прикраса), Van Bummel (Bummel - нім. помпон). 7) Утворення деяких імен пов’язано з характером, поведінкою, способом дії персонажа: Prof. Snore (від хропти), Mr. Jingle (від дзвеніти) [22].

«Значущі» імена наближаються до інших виразних засобів у художній літературі і є також виразними засобами реалізації прагматичної заданості на гумористичний ефект. «Значущі» імена художнього твору необхідно відтворювати у перекладі. Найчастіше, як показує дослідження, «значущі» імена транскрибуються перекладачами, отож втрачають своє справжнє прагматичне призначення. Так,наприклад, Lord Oxhead («тугодум»), Mr. Tupman («баран»), Mr. Winkle («морський слимак»), Doctor Slasharer («навіжений, галасливий») відтворені українською мовою відповідно як Лорд Оксхед, м-р Тапмен, м-р Уінкдь, доктор Слешер. У текстах перекладу ці імена втратили стилістичну значущість і перестали виконувати свою характерологічну функцію [2].

Таким чином, дані експресивні слова, власні імена та заголовки стають своєрідними маркерами. Разом з типовими сюжетними лініями (зі слабо розвиненою інтригою) вони визначають вигляд іронічного детективу. Яскраві, оціночні, експресивні слова, які за походженням є розмовними, просторічними або жаргонними, в силу частого вживання втрачають свою виразність, образність, тобто перетворюються в мовні штампи. Тим не менш, вони вже стали необхідними словесними формулами, які репрезентують жанр іронічного детективу. Подібне вивчення мови масової літератури є перспективним та дозволить вирішити багато питань, пов’язаних з особливостями створення, сприйняття і розуміння таких текстів.