Специфіка іронічного детективу як різновиду масової літератури

гумор переклад англомовний іронічний детектив

Детектив відноситься до такого різновиду літератури, який довгий час залишався без уваги серйозної критики. Літературознавча енциклопедія трактує детектив як «різновид пригодницької літератури, що належить до паралітератури. Це передусім прозові твори, зовнішній сюжет яких послідовно розкриває певну заплутану таємницю, пов’язану зі злочином та його розслідуванням, а внутрішній є когнітивною історією розв’язання логічної задачі» [43, c. 271]. Як бачимо, приналежність до пригодницької літератури зумовлює наявність таємниці в сюжеті детективу.

Протягом довгого часу серед літературознавців була поширена думка стосовно меншовартості художніх творів, розрахованих на пересічного читача. На периферії перебувала й проблема дослідження жанрової специфіки детективної літератури. Жанрово-лінгвістична природа детективу та особливості його перекладу стали предметом дослідження Л. Дученко [22], О. Хан [70].

Останнім часом відбувається різнобічне дослідження особливостей детективного жанру. Так, А. Брітіков [11] аналізує місце детективу в контексті пригодницьких жанрів 20-30-х рр. ХХ ст., А. Вуліс [16] висвітлює окремі аспекти поетики детективу, Є. Канчуков [29] висвітлює вплив детективу на моральне виховання дітей, М. Можейко [51] аналізує особливості детективу в добу постмодерну, В. Мельник [48] досліджує пізнавально-евристичне значення художньої літератури детективного жанру, зокрема, в процесі підготовки військових юристів та судових психологів, Т. Кестхей [33] висвітлює моделі внутрішньої будови детективних творів, С. Жижек [23] порівнює детектив і модерністський роман а також роботу сищика й психоаналітика, Б. Лепешко [41] аналізує взаємозв’язок формально-логічних теорій з практикою детективного жанру, Я. Маркулан [47] вивчає морфологію детективу, Дж. Кавелті [27] визначає найпоширеніші літературні формули й пропонує техніку їх аналізу, яка стала основою аналізу явищ масової культури.

Звертаючись до вивчення детективного жанру, варто зазначити, що дослідження його розвитку і проблематики, особливостей стилю, композиції, проблем перекладу у вітчизняному літературознавстві зокрема та перекладознавстві загалом не отримали достатнього висвітлення. У свідомості читачів і критиків детектив був пов’язаний з масовою «розважальною» літературою, якій приписувались шаблонність сюжетів, безідейність, низький художній рівень. Лише після певного перегляду уявлень про детектив критики визнали його як самостійний жанр літератури.

На думку Е. Кардіна, детективна література відзначається простотою мови, що пояснюється особливістю цього жанру - статичністю його героїв [32, с. 263]. З огляду на те, що герої детективу не змінюються, не еволюціонують, немає потреби описувати внутрішній світ персонажу. Саме тому для зображення дійових осіб автори використовують нейтральні стилістичні засоби - епітети, порівняння, метафори.

Розвиток детективної літератури в Європі і США в XIX ст. пов’язаний з творчістю Е. Габрі (Франція), У. Коллінза (Англія), А. Грін (США) і А. Конан Дойла (Англія). Подальший розвиток детективного жанру дозволив класифікувати детективний жанр за низкою ознак. Так, Т. Кестхейі в книзі «Анатомія детектива» наводить досить ґрунтовну класифікацію детективів, яка виглядає наступним чином:

• детектив-загадка і завдання (Конан-Дойль),

• «історичний детектив» (Джон Д. Карр),

• «соціальний детектив» (Д. Сейерс),

• «поліцейська історія» (Едгар Уоллес),

• «реалістичний детектив» (Е.С. Гарднер),

• «натуралістичний детектив» (С. Дешіл Хемметт),

• «літературний детектив» (Жорж Сіменон) [33].

Деякі критики виділяють ще «метафізичний детектив», або пародію на детективне оповідання [62, с. 24]. А. Мазін запропонував таку класифікацію:

) класичний детектив (Агата Крісті, Честертон, Конан Дойл, Карр та ін.), типова особливість якого - загадковість: є труп, є місце, де його виявили, і є сищик, який повинен встановити вбивцю;

) «крутий» детектив (Хеммет, Стаут, Маклін, А. Бушков, Ю. Латиніна, Барковський-Ізмайлов). У типовому «крутому» детективі пошук вбивці є для героя не предметом інтелектуальної гри, а єдиним способом вижити. Підвиди цього детектива:

• детектив-бойовик, трилер (Чейз), акцент робиться не на розплутуванні злочину, а на самому процесі стрільби і мордобою;

• поліцейський бойовик (Г. Макдональд, А. Кивінов «Менти»), характерна ознака якого - детальний опис механізму роботи відповідних служб;

• політичний детектив (Сідні Шелдон, Данило Корецький, Ю. Латиніна) - розкриття механізмів роботи державних служб, фінансистів та ін.;

) жіночий детектив (А. Маринина, П. Дашкова, Д. Донцова, Т. Устинова та ін.) Головний герой - жінка або чоловік з характером і психологією жінки. Різновид цього роду детектива - жіночий іронічний детектив (Д. Донцова);

) містичний детектив (Дін Кунц, Стівен Кінг, Філіп Дік), підвиди якого:

• історичний містичний детектив (Умберто Еко «Ім’я Рози»);

• «страшилка» (Стівен Кінг);

• фантастичний детектив (С. Лук’яненко, Ю. Латиніна, А. Бушков) [46].

Деякі літературознавці, які виступають за дотримання і збереження традицій класичного детектива, вважають, що «використання таких визначень, як «крутий детектив», «іронічний детектив» і т.п., тільки заплутує проблему - «іронічний детектив так само далекий від детектива, як «соціалістичний гуманізм» від гуманного ставлення до людей. Якщо ми погоджуємося обговорювати що-небудь, вживаючи терміни такого роду, - пише М. Вольський, - ми повинні бути готові до того, що результат суперечки уже вирішений: ми нічого не зможемо ні пояснити, ні довести людині, що вважає «іронічний детектив» детективом» [15].

Тим не менш, можна стверджувати, що зараз іронічний детектив є одним з атипових різновидів жанру детективу. Детективне розслідування в іронічному детективі описується з гумористичної точки зору, як правило, розповідь ведеться від першої або другої особи. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману. На ранніх стадіях побутування іронічного детективу визначення «іронічний» часто виконувало функцію «лакування дійсності»: недбало вибудуваний, слабкий в усіх відношеннях детектив можна було таким чином подати як якусь пародію, травестію серйозного жанру.

Наведемо кілька авторів, яких по праву можна вважати основоположниками жанру іронічного детективу: французькі письменники Гастон Леру і його роман «Зачароване крісло» [26], Шарль Ексбрайя «Алібі на вибір», «Брехуха» [26]; англійська письменниця Джорджетто Хейер з романом «Фатальне кільце»; угорський письменник Пол Говард (Єні рейт) [26], якому належать такі романи: «Таємниця алмазного берега», «Три мушкетери в Африці», «Бабине літо ведмежатника», «Золотий автомобіль» тощо.

Жанр іронічного детективу з’явився на пострадянському просторі відносно недавно. Він прийшов у країни СНД разом з ім’ям польської письменниці Іоанни Хмельовської. Парадоксально, що вона була відома радянському читачеві давно, але довгий час у неї не було епігонів. Дуже цікавим є і те, що саме з польських текстів вітчизняна масова література наслідувала традиції іронічного детективу, а не з книг Сан-Антоніо, іншого основоположника жанру. «Польща, у сприйнятті читача середніх років, була, звичайно, закордонною країною, але «нашою» - героїні Хмельовської подорожували по світу, наче «за себе і за ту дівчину», тобто для героїні польського детектива подорож було природною, а ось для радянського міліціонера - аж ніяк» [6].

Справжній іронічний детектив з’явився на пострадянському просторі лише в кінці 1990-х рр. і пов’язаний, в першу чергу, з ім’ям Дар’ї Донцової. Його системоутворююча риса полягає в тому, що розповідь ведеться від першої особи і, з точки зору читача, розкручений PR-образ письменниці збігається з образом героїні [6]. Серед українських авторів можна виділити Л. Вороніну, І. Кідрука, В. Лапікура, братів Капранових, М. Бриниха, М. Кононенко, Любко Дереша

«Масова література відтворює образ правильного світу. Образ неправильного світу міститься в текстах жорстоких романсів і маргінальної літературі - блатному фольклорі, міських романсах, дівочих альбомах тощо. Іронічний детектив, пік популярності якого спостерігається в даний час, будує дещо інакший простір, який займає проміжне положення між образами правильного і неправильного світу, поєднуючи в собі їхні риси» [66, с. 126], - стверджує О. Улибіна.

Як пише соціолог М. Левіна, можна відзначити видиму динаміку читацького інтересу до масової літератури, характерну для пострадянського простору, вона полягає в переході від жанрів, що створюють у читача ілюзію відходу від дійсності через пошук покровителя, до жанрів, що представляють більш активну позицію, спрямовану на зміну існуючого світу [40].

Іронічний детектив - це самостійний субжанр детективної літератури зі своїми особливостями сюжетної лінії і специфікою моделювання центрального образу. Експресивні слова, власні імена та заголовки стають своєрідними маркерами іронічних детективів: «Кінь в драповому пальто», «Мікстура для термінатора», «Собача радість», «Свято покійної душі», «Полуничне вбивство». Разом з типовими сюжетними лініями (зі слабо розвиненою інтригою) вони визначають вигляд іронічного детективу.

Особливостями сюжетної лінії в іронічному детективі є безпосередність героя, непрофесійність методів його розслідування і кумедність створених ситуацій. Момент ідентифікації читача в іронічному детективі з головним героєм дуже важливий для формульної літератури, тому читач переживає те, що йому безпосередньо знайоме, і в той же час він потрапляє у світ казки, де персонажі трохи вдаліші, ніж він сам, і де добро перемагає зло.

Перш за все, в іронічному детективі детективне розслідування описується з гумористичної точки зору. Найчастіше твори, написані в такому ключі, пародіюють штампи детективного роману.

В іронічному детективі читач не змагається з героєм, більше того, читач, з точки зору справжнього детектива, завжди виграє. Він завжди розумніший за героя (дурнішим бути просто важко) і здогадується про те, хто ж злочинець, значно раніше за нього, іноді навіть у середині книги. Втім, це абсолютно неважливо, оскільки йдеться не про справжній детектив, а про іронічний. Надалі читач просто співпереживає герою, який сам лізе в очевидні пастки, і чекає, як же автор розгребе гори трупів і пов’яже всі чудові безглуздості сюжету. Життя знову перемагає смерть невідомим (мабуть, ні для читача, ні для героя, ні для самого письменника) способом [38].

Традиційна сюжетна схема іронічного детективу піддається різноманітним трансформаціям, ускладнюється масою сюжетних ліній. Головний герой або героїня - це тип, протилежний класичному детективові. Дар сищика замінюється надмірним цікавістю, зібраність і акуратність - неуважністю, логіка - жіночою інтуїцією і т.п. Такі Лайма Скабле із серії романів «Пікова дамочка» Г. Куликової, Даша Васильєва, Євлампія Романова, Віола Тараканова з детективних циклів Д. Донцової.

Герой / героїня іронічного детективу володіє величезною кількістю друзів / подруг, родичів, знайомих, що допомагає читачеві якнайповніше ідентифікуватися з внутритекстової ситуацією, відчути себе можливим персонажем. Іронічний детектив - це багато в чому комедія положень. Сюжет, як ланцюг причинно-наслідкових ситуацій, що створюють і вирішують конфлікт твору, не надто важливий для читача, набагато важливішими є окремі кумедні епізоди і в цілому легка, розслаблена і ненапружлива атмосфера тексту» [76].

Через свою яскраво виражену ескапістську спрямованість формульна література створює особливу модель ідентифікації. Її мета - дозволити читачеві втекти від себе, створивши власний ідеалізований образ. Тому головні герої формульної літератури бувають, як правило, кращими і щасливішими, ніж ми самі. Мистецтво створення формульних персонажів засноване на встановленні зв’язку між читачами і непересічними людьми при усуненні деяких аспектів історії, які могли б перешкодити насолодитися тріумфом або чудесним порятунком героя. Для цього розроблено кілька прийомів. Захоплюючи увагу ходом дії, письменник втікає від необхідності більш складного промальовування характерів. Використання стереотипних персонажів, які відображають властиві аудиторії усталені погляди на життя і на суспільство, теж сприяє більш повному здійсненню ескапістської мети [27].

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що особливістю сюжетної лінії в іронічному детективі є безпосередність героя, непрофесійність методів розслідування і комічність створених ситуацій.