Ставлення до релігії за роки срср

Релігійний сегмент в інформаційному полі України сьогодні лише починається розвиватися. Релігійна тематика є новою та мало досліджуваною у сучасних мас-медіа. Цьому слугували умови, які продиктувала політика Радянського Союзу за довгі роки свого існування та його антирелігійна пропаганда і цензура в СРСР.

Практично протягом усього періоду існування держави, починаючи ще від Київської Русі, релігія і політика були завжди тісно пов'язані між собою. Православ'я було не тільки ідеологічним символом влади, але символом російської і української культури і народної самосвідомості, воно височіло над іншими конфесіями та віросповіданнями, але залишалося залежною від влади як при імператорі, так і за радянської влади.

У царській Росії, до якої входила і Україна, політика носила яскраво виражений релігійний характер, закріплений у відомій уваровській тріаді: «православие, самодержавие, народность». На рубежі XIX і ХХ століть розпочався процес секуляризації політики, що знайшов своє вираження у законі 1905 року про свободу віросповідань. Після революції Декрет про відокремлення церкви від держави (1918) і Постанова Всеросійського центрального виконавчого комітету і Світла народних комісарів про релігійні об'єднання (1929) завершили цей процес.

Після Жовтневої революції Радянський уряд видав декрет «Про відділення церкви від держави і школи від церкви» (1918), який ліквідував нерівність громадян залежно від ставлення до релігії. Разом з тим він ставав «інструментом», за допомогою якого суспільство «очищалося» від старих феодально-буржуазних обмежень свободи совісті.

У тому ж році V Всеросійський з'їзд Рад прийняв першу Конституцію. Була в ній і стаття про свободу совісті: «В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы совести церковь отделяется от государства и школа от церкви, а свобода религиозной и антирелигиозной пропаганды признается за всеми гражданами».

Дослідник Д. Поспеловський у своїй роботі зазначає, що у 1920-30-ті роки в СРСР було масове організаційно оформлений атеїстичний рух. Провідною антирелігійною організацією був союз войовничих безбожників. Велику роль в його виникненні зіграла газета «Безбожник» (1922-1941), навколо якої склалася широка мережа кореспондентів та гуртки читачів. У 1925 році було створено єдине всесоюзне антирелігійне товариство, що прийняло назву «Союз безбожників», з 2-го з'їзду (1929) - Союз войовничих безбожників (СВБ).

Стаття 1 Статуту Союзу войовничих безбожників СРСР була сформульована так: «Союз воинствующих безбожников есть добровольная пролетарская общественная организация, ставящая своей задачей объединение широких масс трудящихся СССР для активной систематической и последовательной борьбы с религией во всех ее видах и формах, как тормозом социалистического строительства и культурной революции».

У «Российской политической энциклопедии» (1997) зазначається, що у роки СРСР цензура контролювала всі внутрішні офіційні канали розповсюдження інформації: книги, періодичні видання, радіо, телебачення, кіно, театр і т. д., інформацію, що надходить ззовні (глушіння зарубіжних радіостанцій, які ведуть мовлення на мовах народів СРСР, скрупульозний контроль друкованої продукції зарубіжних ЗМІ на предмет «антисоветчины»).

До цензурних відомств СРСР відносилися: «Госиздат» - центральний орган цензури друку РРФСР; «Головліт» - основний цензурний орган, з 1922 року контролював всю друковану продукцію на предмет відповідності змісту державної ідеології та наявності в ній держтаємниці; «Главрепертком» - Комітет з контролю за видовищами і репертуаром, в 1920-1930-ті роки контролював будь-які публічні видовища і виступи, починаючи з лекцій, доповідей і закінчуючи естрадними і навіть музично-танцювальними вечорами; «Госкино» цензурував кінофільми; «Гостелерадио СРСР» цензурував телепередачі і радіопередачі та ін.

Релігійна цензура поширювалася на книги релігійного змісту (Біблія, Коран, Талмуд), роботи російських релігійних філософів. Підтвердженням цього є лист Максима Горького у 1923 році написав Владиславу Ходасевичу: «Из новостей, ошеломляющих разум, могу сообщить, что… в России Надеждою Крупской и каким-то М. Сперанским запрещены для чтения: Платон, Кант, Шопенгауэр, Вл. Соловьёв, Тэн, Рёскин, Ницше, Л. Толстой, Лесков, Ясинский (!) и ещё многие подобные еретики. И сказано: «Отдел религии должен содержать только антирелигиозные книги».

У 1957 році було створено Державний комітет по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів СРСР. Таким чином, до сфери цензури було включено новий в СРСР засіб розповсюдження інформації - телебачення. Цензура охоплювала і кінематограф, і музику. Всі нові фільми, передачі, концертні програми та вистави повинні були проходити затвердження худради.

червня 1990 року Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон СРСР «Про пресу та інші засоби масової інформації», в якому було прямо вказано, що «Цензура масової інформації не допускається». У Постанові Верховної Ради про введення закону в дію містилося доручення Раді Міністрів СРСР «підготувати і внести у Верховну Раду СРСР проекти законів, що регулюють питання охорони державних та інших таємниць, діяльності окремих засобів масової інформації, включаючи телебачення і радіо».

За часи СРСР у 1940-і роки також відбулися зміни в релігійній сфері, пов'язані з появою великих можливостей для діяльності релігійних організацій. У 1944 р. баптисти і євангельські християни об'єдналися, утворивши Союз євангельських християн баптистів. У ці роки в СРСР з'явилися свідки Єгови, одна з груп так званих маргінальних протестантів. Громади свідків Єгови були на приєднаної в 1939 р. до СРСР території Західної України і Західної Білорусії, а звідти поширилися в інші регіони.

Відоме висловлювання В. Леніна про боротьбу з релігією: «Мы должны бороться с религией. Это - азбука всего материализма и, следовательно, марксизма. Но марксизм не есть материализм, остановившийся на азбуке. Марксизм идет дальше. Он говорит: надо уметь бороться с религией, а для этого надо материалистически объяснить источник веры и религии у масс».

Таким чином, у період існування СРСР атеїзм і богоборство були складовими внутрішньої політики радянської влади. Силові органи переслідували представників духовенства та віруючих, а у 1925 році була заснована громадська організація «Союз войовничих безбожників». Пропаганда, спрямована на зміцнення атеїстичних поглядів у радянської людини велася в тому числі і через видання антирелігійних карикатур і матеріалів у журналах. Радіо- та телевізійна сфера мала той же самий характер. Релігія висміювалася та критикувалася.

релігійний тематика радіопрограма телепрограма