Основні характеристики сучасного німецькомовного наукового дискурсу і прийоми його перекладу

У сучасній лінгвістичній теорії переклад розуміється як культурний процес, що дозволяє перевести текст з однієї культурної системи в іншу. Ми виходимо з поняття культури, сформульованого Ю. Степановим: «Культура - це сукупність концептів та відносин між ними, що виражаються в різних «рядах», під якими автор розуміє «еволюційні семіотичні ряди», «парадигми», «стилі», «ранги», «константи» і т.д. [30, с. 40]. Це передбачає, що як результатний текст, так і його переклад повинні вписуватися у певні еволюційні ряди та стилі. К. Мюллер-Фольмер не без підстави вважає, що вже час відмовлятися від практики, коли переклад орієнтується тільки на оригінал, він повинен орієнтуватися і на мову перекладу [43, с. 14]. Це положення поширюється і на переклад спеціального дискурсу, в тому числі наукового. Німецький учений Г. Кельц висловлює цю думку такими словами: «Немає такої спеціальної області, на яку не наклала б відбиток культурна специфіка» (переклад мій - О.К.) [42, с. 44].

Мова науки не є винятком. Хоча її вагомою рисою є об'єктивність, це не виводить її з-під впливу етнічної соціокультурної свідомості, що чітко проявляється при зіставленні оригінального наукового тексту з його перекладом на іншу мову. Виникаючі тут перекладацькі проблеми в багатьох випадках пояснюються з позицій міжкультурних відмінностей.

Аналіз наукових текстів українських авторів показує, що в цьому стилі розвинулася ціла система, яка слугує «скромною» самопрезентацією. У цій системі взаємопов'язані такі засоби, як: присвійний займенник наш; спонукання за допомогою 1-ї особи множини (пор.: наведемо приклади); неозначено-особові і безособові речення, наприклад, зі словами можна / не можна, які дозволяють автору приєднатися до думки інших; пасивні та рефлексивні конструкції (пор.: часто зустрічається …), які «затінюють» позицію автора [15].

Імпліцитне «зникнення» автора в тінь має, на наш погляд, глибокі коріння у притаманній українській колективістській свідомості, яка нерідко спонукає вчених працювати в рамках певної школи. Західні вчені, виховані в дусі індивідуалістичної свідомості, намагаються привести аргументи на користь власної концепції, підкреслити її унікальність.

Ще одна відмінність, пов'язана з національним психо-емоційним складом українців, характеризується більш високим, у порівнянні з європейцями, рівнем емоційності. Це тягне за собою оцінку чужих праць, у тому числі і позитивну. Раціоналізм європейців розцінює похвалу в наукових колах як «Anbiederei» [40, с. 57], тобто підлабузництво.

Необхідні трансформації стосуються трьох аспектів, пов'язаних з еволюційним рядами наукових текстів у німецькій і українській культурах. Мова йде не про звичні чисто мовні зміни, вироблених при перекладі на різних рівнях мови (категоріально-морфологічних, синтаксичних, лексичних і глибинних) [17, с. 257]. При міжкультурному підході мова йде, по-перше, про міжкультурних трансформації, зумовлені відсутністю в приймаючій культурі визначених прецедентних текстів і ситуацій. По-друге, щоб переклад легко читався, він повинен враховувати відмінності в мовному вживанні і оформленні наукових текстотипів. Нарешті, при перекладі наукового дискурсу існує дуже важлива проблема термінів і транслітерації імен, які, з одного боку, повинні бути розкриті в новій читацької аудиторії, а з іншого боку, повинні стати прецедентами для подальшого вживання [32, с. 115].

Облік перерахованих аспектів тягне за собою застосування спеціальних перекладацьких прийомів, спрямованих на те, щоб зміст перекладеного тексту складав у приймаючій культурі враження, аналогічне тому, яке складає оригінальний текст у вихідній культурі. Перекладач, активно беручи участь в міжкультурної комунікації, інтерпретує знаки однієї мовної культури знаками іншої мовної культури.