Особливі форми залягання осадових порід. Кластичні дайки.

Особливі форми зхалягання особливих порід:До них віднсоятся:

- кластичні дайки;- підводно-зсувні порушення;- осадові брекчії;- органогенні споруди;- поховані кори вивітрювання;- делювій.

Кластичні дайки.

Дайка - пластично подібне вертикальне або круто нахилене геологічне тіло, яке обмежене паралельними стійками, яке січе вміщуючі породи, яке має велику протяжність і по простяганню і по падінню при відносно невеликій потужності.

Виділяють три генетичні групи дайок:

- ендодайки - геологічні тіла, які утворюються при заповненні тріщин магматичним матеріалом;

- методайки - геологічні тіла, які утворюються шляхом метосоматичних змін вміщуючих гірських порід;

- екзодайки - це геологічні тіла, які утворюються шляхом заповнення тріщин осадовим матеріалом різного генезису і теригенним матеріалом, осадово-хемогенним, вулкано-кластичним і т.д.

За генезисом екзодайки (осадові дайки) діляться на:

- ін’єкційні екзодайки - осадовий матеріал заповнював тріщину шляхом поступання знизу вгору, під дією літостатичного тиску та під дією одностороннього тиску (стрес).У залежності від співвідношенням тисків формуються:

- дайки заповнення: утворюються як у проесі зниження літостатичного тиску в умовах відсутності стресових напружень (дайки флюїдизації), так і при участі одностороннього тиску (стресу) – дайки течії.

У цілому дайки течії формуються в гетерогенному (неоднорідному) за фізико-хімічними властивостями середовищі, коли в умовах одностороннього тиску гірські породи, які легко піддаються стисканню (пухкі осадки або слабозцементовані уламки) набувають пластичності і вижимаються в тріщини, які утворюються одночасно в більш жорстких монолітних породах.При формуванні дайок флюїдизації найважливішим фактором є розширення води або її парів у поровому просторі слабосцеметованого уламкового матеріалу, в умовах локального падіння літологічноготиску. При цьому твердий матеріал тимчасово переходить у стан суспензії, в якій тверді частинки знаходяться в турбідитному русі і ця суспензія впроваджується в тріщини.Ін’єкційні дайки в цілому характеризуються паралельними чи не рівними стінками навіть із розгалудженнями.

- дайки заміщення – (дайки без розширення тріщин) утворюються в умовах, коли стресові напруги не приводять до різкого порушення суцільності породи, а спостерігається впровадження інородного тонкоуламкового матеріалу в ослаблену зону породи. Це явище зумовлене тим, що в умовах збільшення одностороннього тиску в породах розвиваються сили протидії, які приводять до збільшення об’єму і пористості при умовах збереження текстурних ознак.

Температурні умови формувань ін’єкційних дайок, оцунюється температурами +300÷+360˚С, глибинами від 1 до 12км, тиском 0,5–3 кБар (500-3000 атм) і умовами зеленосланцевої стадії метаморфізму.

- нептунічні дайки - це дайкоподібні тріщини чи видовжені тріщиноподібні порожнини, які виникають на поверхні морських осадків і які можуть заповнюватися любим пластичним матеріалом (піском, галечником, карбонатним мулом), який після затвердіння у тріщині утворює подібну дайку. Бокові стінки нептунічних дайок можуть бути майже паралельними, які клиновидно сходяться внизу або не рівними, іноді з боковими розгалудженнями.

 

27. Особливі форми залягання осадових порід. Рифогенні споруди. Викопні органогенні споруди широко поширені у відкладах неопротерозою і всього фанерозою. Вони зустрічаються в геосинклінальних і платформних областях і приурочені до різних фаціальних типів відкладів від карбонатних до вулканогенно-осадових і утворюють різні за формою обособлені тіла.

Каліптра - це мілкі споруди жовноподібної форми, розміром від см до дм, складені із каркасоутворюючих організмів, які можуть утворюювати більш складні підводні споруди (горби чи куполи).

Біостром - масивна або шарувата викопна органогенна споруда у формі лінзи або пласта, яка майже не виділяється над поверхнею синхронних відкладів іншого літологічного складу. Складається із каліптр або підводних каркасоутворюючих організмів, які існують окремо або входять до складу інших більш складних органогенних споруд.

Біогерм - масивна викопна органногенна споруда, яка височиться над прилягаючими синхроннии відкладами іншого літологічного складу за рахунок значно більшої потужності. У викопному стані являє собою масив, а прижиттєва форма - підводний горб на дні.

Викопний риф (рифовий масив)- це обособлене у просторі геологічне тіло, яке складене і свою чергу складним комплексом різних органогенних споруд і генетично пов’язаних з ними органогенно-уламкових і хемогенних порід.

Всі ці органогенні споруди важливі для стратиграфії як тафоценози.

Тафоценози - захоронення разом органогенних решток у прижиттєвому стані, як різноманітні біоценози і просто як добрий палеонтологічний матеріал.У платформних водних басейнах ці споруди розвиваються у внутрішній і крайовій частинах шельфу, у бортових зонах накладених глибоководних западин і авлакогенів. На внутрішніх ділянках шельфу присутні такі органогенні споруди, як: біостроми, біогерми і невеликі біогермні масиви.В об’ємах формуючихся тут нормально верствуватих теригенних, карбонатних чи осадово-вулканогенних товщ, ці мілкі тіла займають незначну частину і вони залягають ізольованими тілами на різних стратиграфічних рівнях, але їх вивчення дає дуже цінну інформацію: - для визначення віку вміщуючих порід за комплексом органічних решток;- для стратиграфічного розчленування та кореляції;- для виділення, при можливості, горизонтів-маркерів.

Інсітніть біогермних тіл визначають за:- однорідним складом органічних решток у спорудах на значих площах;- відповідність прижиттєвої орієнтації органічних решток і поверхонь напластування вміщуючих осадків;- наявність у вміщуючих відкладах окремих колоній каркасних організмів таких же, як і в органогенних спорудах;- наявність в органогенних спорудах уламків порід, які ідентичні вміщуючим породам;- характерна хвилясто-горбиста згладжена поверхня біогермних споруд, яка характерна для природньої поверхні наростаючих карбонатних колоній;- наявність контактів у вигляді лінзовидних виклинювань.

Незалежно від віку і складу породоутворюючих організмів органогенні споруди складені світлими вапняками, рідше доломітами із незначними теригенними домішками, добре пористими.У процесі еволюції органічного світу виділяються два етапи розвитку організмів, які могли б створювати органогенні споруди, і відповідно, два типи споруд:- 1 - докембрій: строматоліти з каркасо-кірковим типом. Накопичення карбонату відбувалося у формі обгортаючих субстрат вапнистих кір, які утворюються у процесі життєдіяльності синьозелених водоростей і бактерій.- 2 – фанерозой, починаючи з докембрію вперше у масових кількостях з’являються організми та карбонатні водорості із вертикально стоячими індивідуальними скелетами та ін. структурними частинами.

Протягом PZ основними каркасоутворюючими організмами були синьо-зелені водорості,а значення червоних і зелених було незначним. У MZ i KZ основна роль каркасоутворюючих організмів переходить до червоних і зелених. В кінці PZ значну роль набувають моховатки, колоніальні ругози і бентосні фораменіфери.Починаючи з Т характерними рифобудівниками стають мадрепорові корали (склерактинії) і коралові водорості.Велика роль належить моховаткам, хететидам, рудистам, губкам і форамініферам.

28. Осадові брекції. Підводнозсувні порушення.Виникають на нахилених ділянках морського дна з кутом нахилу не менше 3˚, потужність осадку, який може бути підданий ковзанню коливається від декількох дм до кількох метрів, при чому нижня частина осадку може бути менш зім’ята ніж верхня.Порушення, які пов’язані з підводними сповзаннями проявляються в наступних ознаках: - збільшення потужності осадків у більш глибоких частинах дна водойм;- менша потужність осадків на схилах; - перекривання більш молодих осадків більш древніми;- зміщення фацій в результаті чого мілководні фації проявляються серед глибоководних;- розвиваються місцеві незгідності.

О с а д о в і б р е кч і ї.Проявляються в олістостромах і олістолітах.Олістростроми - це хаотично нагромаджені накопичення неперевідкладених не відсортованих уламків гірських порід, які зцементовані тонкозернистою глинисто-алевритовою масою. Утворюються під дією гравітаційних сил, в результаті зсувних чи обвальних процесів у підводних умовах, а також за рахунок виносу грубоуламкового матеріалу муттєвими потоками.За своїм складом олістостроми різноманітні, так як в них зустрічаються брили і блоки різного розміру і різного за складом і генезисом порід. Вони широко поширені і встановлені у всіх складчастих поясах.

Олістоліти - блоки крупних розмірів, які зміщені в результаті підводних зсувів. Вони можуть утворюватися в результаті підмивання берегів, які складені з суцільними породами і їх обрушуванням. Олістостроми утворюють геологічні тіла об’ємом у тисячі метрів кубічних, а в окремих геологічних розрізах олістостроми насичуюють флішеві тіла, потужністю у декілька кілометрів.Існує певний зв’язок багатьох олістростромів із тектонічними покривами (шар’яж), так як у більшості випадків олістостроми утворюються в результаті відривання фронтальних частин шар’яжу, які переміщуються.Утворення олістостромів переважно відбувається в період активних тектонічних рухів на стадії закриття окраїнних морських басейнів, або при зіткненні острівних дуг з континентами.

П о х о в а н і к о р и в и в і т р ю в а н н я або похований делювій.У викопному стані кори вивітрювання зберігаються рідко, так як вони перекриваються (шар Виржиківського).Найчастіше кори вивітрювання зустрічаються на інтрузивних масивах.В умовах інтенсивного вивітрювання граніти переходять в жорсву, потім в пісковики і хімічний розкладаються, а при швидкому опусканні верхні горизонти перемиваються і в них з’являється верствуватість.Дресвяні кори вивітрювання можна часто сплутати із тектонічними брекчіями.

2 9.Фації. В одному басейні седиментації одночасно були різні обстановки осадконакопичення, тому одновікові осадки можуть відрізнятися між собою за речовинним складом, за стр і текст особливостями. Фація - відклади, літологічні та палеонтологічні ознаки яких вказують на певні умови їх формування, які були відмінними від умов осадків підстеляючих та перекриваючих і заміщуючих їх у латеральному напрямі.У поняття фації входять не тільки ознаки відкладів, а і умови їх формування. В Американських геологів для окремо взятих тільки літологічних ознак використовують термін літофація, а характерні для певної фації комплекси викопних організмів утворюють біофації. Оскільки літофації і біофації є окремими конкретними характеристиками якої-небудь фації, то у загальному випадку вони повинні співпадати у просторі, і особливо, у тих випадках коли біофації встановлюються за бентосними організмами. Далеко не завжди жорстко прив’язані до певних літофацій і комплекси донних організмів, так як можливі перемиви донних осадків із перевідкладенням решток чи сортування фауни у процесі осадконакопичення. У процесі виділення і встановлення терміну «фація» у стратиграфії виникла проблема їх співвідношення із стратиграфічними підрозділами. Греслі при виділенні фацій розглядав їх у межах (в середині) виділених ним стратиграфічних одиниць. Таким чином, фація є обособленою у просторі частиною стратону.Але в часи Греслі границі стратонів вважалися ізохронними. Зараз коли чітко визначено різницю між літо- і хроностратиграфічними одиницями співвідношення фацій і стратонів виявилося більш складним. Фації тісно пов’язані із літостратиграфічними одиницями, і подібно цим одиницям можуть пересікати хроностратиграфічні одиниці. Але любі стратиграфічні підрозділи вміщують різноманітні фації, які не тільки заміщують одна одну по простяганню, але і заміщують вгору по розрізу. У зв’язку з цим часто виникає уявлення про те, що у своїй суті кожен обособлений пласт являє собою самостійну фацію. Цей у цілому справедливий висновок має ряд обмежень, бо у межах пласта існують свої конкретні фації, що представлені різними типами гірських порід.

 

3 0.Морські фації. Фактори, які впливають на склад осадових гірських порід:

- рух(динаміка) водного середовища;- рельєф морського дна;- хімічний склад води, її температура і тиск;- характер органічного світу тощо.

Завдяки поєднанню всіх цих факторів, морські фації можна поділити:

- теригенні (уламкові) – формуються в результаті руйнування і зносу уламкового матеріалу з прилягаючої суші (тобто з денудованих областей);

- хемогенні – утворюються в результаті випадіння з морської води розчинених сполук;

- органогенні – формуються на дні водоймищ з решток фауни і флори.

На формування морських фацій впливає морфологія морського дна та прилягаючі частини суші.

Серед морських фацій виділяють: літоральні(прибережні), субліторальні(неритові), батіальні і абісальні.

1. Прибережно-морські літоральні фації. Формуються на вузькій прибережній смузі (зона припливу-відпливу). Для цієї зони характерні сильні рухи води, прибій, часте осушення, сезонні різкі коливання t°, добра освітленість тощо. Саме це і впливає на велику різноманітність осадків, утворення яки дуже залежить від розвитку органічного світу. Характерною особливістю літор.фацій є їх різноманітність і швидка їх зміна по літоралі. Найпоширеніші – теригенні фації: галька, гравій, пісок, часто поширені морські валуни, які характерні для скелястих берегів. 

2. Морські мілководні (шельфові або неритові) фації. (0-200-400м). Ця область дуже неоднорідна за умовами осадконакопичення: у верхній її частині все ще впливають на дно хвилі та припливно-відпливні течії, а нижня частина знаходиться у більш спокійних умовах. Виділяються дуже різноманітні фації: фації пісків та алевритів хвильового поля, дрібнозернистих та добре відсортованих, фації більш крупнозернистих пісків області течій, іноді галечників, в місцях розвитку сильних донних течій та фації кам'янистого дна, де осадки майже відсутні. На значних глибинах формуються алеврито-глинисті та глинисті мули.

3. Батіальні фації. Батіальна область відповідає континентальному схилу з глибинами від 200-400м до 3000-4000м. Її відклади можуть взмучувати тільки мутьєві потоки та хвилі цунамі. Теригенні осадки батіалі представлені тонкими алеврито-пелітовими мулами, матеріал яких поступає з шельфу за рахунок або підводних зсувів або підводних течій. Можна виділити такі типи осадків батіалі: глибоководні піски та галечники, синій мул, вапняковий мул, червоний мул, глауконітовий мул та пісок.

4. Абісальні фації (>3000м). (від абісос–безодня) – займає центральні частини океанічних басейнів. ця зона характеризується дуже низькими постійними t°-ми, вічною темнотою, постійною солоністю, величезним тиском, підвищеним вмістом вуглекислоти. Саме це і впливає на бідність та одноманітність органічного світу. Абісальні фації представлені: біогенними,осадками, карбонатними (глобігериновий мул з кальцитом), або кременистими (діатомовий або радіолярієвий мул з халцедону і опалу)

 

31.Континентальні фації. Генетично континентальні фації дуже різноманітні завдяки рельєфу місцевості, тектонічним рухам, фізико-географічним умовам, багатьом впливовим хімічним факторам тощо. Величезну роль відіграє власне клімат. В групі континентальних фацій розрізняють алювіальні, делювіальні, пролювіальні, елювіальні, озерні, болотні та озерно-болотні, льодовикові та флювіо-гляціальні, еолові. До того ж, кожна підгрупа фацій, у свою чергу, складається з ряду конкретних фацій (або мікрофацій). Так, наприклад, алювіальна підгрупа фацій складається з фації перлювію (скупчення промитих річковою водою грубих продуктів вивітрювання на схилі або дні річки), заплавних фацій, фацій перекатів, фацій прируслових відмілин тощо. Річкові фації. (фації алювія). Руслові фації, зазвичай утворені грубими та крупнозернистими пісками з гравієм та дрібною галькою. Можуть бути захоронені стовбури дерев. Заплавні фації складені алевритовими та глинистими осадками. Специфікою болотних фацій є: вуглистість осадків (торф, сапропель, буре вугілля), відсутність пісків, галечників, наявність прісноводної фауни, ясна шаруватість. Пролювіальні фації (тимчасових водних потоків) - утворюють конуси виносу біля підніжжя височин, або біля гирла ярів. Льодовикові фації – представляють потужні відклади, які формуються при від ступанні льодовика або при його тимчасовій зупинці. Формуються морени. Фації пустель утворюються в умовах переважаючого фізичного вивітрювання, особливо під впливом високих t°, формуючи пустельний загар.

3 2.Перехідні фації. В крайовій зоні моря виділяється дві головні області осадкоутворення: область лагуни й область дельти. Лагуни (лагус - озеро по-італійські) - це ділянки моря більш-менш ізольовані від основної його акваторії або ланцюжком островів, або косами, барами, бар'єрними рифами та іншими геоморфологічними елементами, які утруднюють гідродинамічний зв'язок між лагуною і відкритим морським басейном. Вода лагун завжди характеризується аномальною солоністю. В арідній зоні, де річковий стік відсутній, сильне випаровування призводить до утворення осолоненої лагуни. В гумідному кліматі, в умовах надлишку вологи, сильно проявляється річковий стік. Формується опріснена лагуна. Дельти (за подібністю до грецької букви дельта) є ділянками суші, що виступають у море в результаті засипання прибережної морської ділянки річковими наносами. Дельти, в основному, розвиваються в гумідному кліматі.

 

Поняття про формації

Французький геолог Бертран назвав асоціації гірських порід, які з’явилися на певних етапах розвитку регіону - формаціями, використавши термін, який запропонував ще в XVIII ст. геолог Фюксель. Формації – це природні комплекси гірських порід, які характеризуються спільністю умов свого утворення, тобто вони утворюються на певних стадіях розвитку основних структурних зон земної кори в подібних тектонічних і фізико-географічних умовах. До складу формацій входить певний набір гірських порід (комплекс, асоціація, парагенез) - осадових, вулканогенних, інтрузивних. Основними факторами, які контролюють появу утворення і поширення різних формацій:- характер тектонічних рухів - реальні умови розвитку окремих регіонів приводять до різкого скорочення і зникнення певних формацій.Зараз виділяють три групи формацій: геосинклінальні,орогенні,платформні.

 

Геосинклінальні формації.

1 стадія: Аспідна формація (граувакова) – складається із чергування граувакових пісковиків (це пісковики, які складені із зцементованих уламків гірських порід) та із сланцями чорного кольору з підлеглою кількістю кременистих порід.Формування цих порід проходить на фоні продовжуючогося занурення дна прогину.Крім того, одночасно із цією формацією відбувається формування яшм і кременистих осадків. Формування порід аспідної і спіліт-кератофірової формацій відбувається одночасно, але на різних площах у межах геосинклінального прогину. Відклади спіліт-кератофірової формації формуються у межах внутрішньої центральної (більш ранньої за часом), більш рухливої частини геосинкліналі, для якої характерна велика кількість розломів, впровадження інтрузій основного і ультраосновного складів (габроїди, діабази) і процеси активного підводного вулканізму. Ця ділянка називається - евгеосинкліналь - вона розвивається на земній корі океанічного або близького типу. На окраїнах прилягаючої платформної суші аспідна формація не рідко заміщується паралічною вуглевміщуючою формацією, а ближче до підводного схилу платформ вона може переходити в органічні вапняки.

2-а стадія: Переважно формуються потужні ритмічні піщано-глинисті товщі так званої флішової формації або фліш, а також відбувається накопичення вапняків. Фліш - потужна серія морських осадових, переважно уламкових відкладів, яка характеризується ритмічним чергування у вверх по розрізу декількох верств, гранулометричний склад яких, зменшується у верх по розрізу у межах кожного ритму і т.д.

3-я стадія: Характеризується загальною інверсією(підняттям) і формуванням на місці геосинклінальної системи складчастої споруди. Геосинкліналь “закривається” і перетворюється в складну гірську систему. Власне геосинклінальний етап розвитку геосинкліналі завершився.

 

Орогенні формації.

Рисами формацій є:- широке поширення або й переважання грубоуламкових порід; - утворення порід в широкому діапазоні умов - від глибоководних до наземних;- надлишкова компенсація занурення накопиченими відкладами;- великі потужності відкладів - тисячі метрів;- обмежені площі поширення;- невисока ступінь літифікації осадків.

Виділяються головним чином 2 основних типи формацій - нижня і верхня моласові формації.

Нижня моласова формація характерне ритмічне чергування порід з потужністю окремих пластів 1-10 м. Забарвлення – відтінків сірого, інколи строкате і червонобарвне (утворення в жаркому кліматі). По латералі відклади формації пов’язані з платформними вапняками чи пісковиками. Зазвичай підошвою слугує фліш, а покрівлею – верхня моласова формація. Тектонічні умови формування: морські басейни, які поступово втрачають зв’язок з океаном, передові і тилові прогини, або внутрішні западини. Стадія – рання орогенна. Корисні копалини: нафта, газ, вугілля, солі, мідь (піщаники), уран.

Верхня моласова формація Чергування порід ритмічне, часто крупними десятиметровими пачками, іноді суцільними товщами потужністю в сотні метрів. По латералі відклади формації переходять в платформні формації – континентальну піщану та орогенну базальт-андезит-ліпаритну. Зазвичай підошвою слугує нижня моласова формація. Утворюється в міжгірних та передгірних прогинах, внутрішніх западинах пізньої орогенної стадії. Представлені переважно алювіальними озерними відкладами, а також конусами виносу - делювіально-пролювіальні (в широкому значенні цього слова) осадки наземних і частково підводних рівнин. Корисні копалини: нафта, вугілля, газ, солі.

Моласові формації утворюються в період руйнування гірських споруд і характеризуються дуже поганим сортуванням матеріалу, всі вони в тій або іншій мірі сміттєві.

 

Платформні формації.

Особливостями платформенних формацій є: незначні потужності (найчастіше - десятки і сотні метрів), переважання континентальних, лагунних і морських мілководних фацій, невитриманість і строкатість складу, значні площі поширення тощо. Кількість платформених формацій дуже велика і провідну роль у їх формуванні відіграють кліматичні умови. Корисні копалини: боксити, оолітові залізні руди, каоліни. В умовах жаркого чи помірного клімату на прибережних рівнинах, що періодично затоплюються морем, може нагромаджуватись паралічна вугленосна формація з покладами вугілля, залізних руд. В кінці ранньої стадії формування чохла платформи утворюється морська трансгресивна піщано-глиниста формація, яка представлена пісковиками, алевролітами, аргілітами, рідше мергелями, вапняками, сформованими в умовах неглибокого відкритого моря. До порід формації приурочені поклади жовнових фосфоритів, оолітових залізних руд, горючих сланців. Максимальному розвитку трансгресій на платформах відповідають платформені карбонатні формації, які утворюються в умовах відкритих, відносно глибоководних епіконтинентальних морів. При цьому в гумідних зонах відкладаються вапняки, мергелі, крейда, а в арідних окрім органогенних вапняків, осаджуються також гіпси та доломіти. З формацією можуть бути зв'язані поклади нафти і газу. Типовою для платформ є також трапова формація, яка утворюється при наземних вулканічних виверженнях і складена долеритами, діабазами, базальтами та їх туфами

37. Стратиграфічне розчленування ефузивних утворень Виділення страт комплексів ефузивів і визначення віку.

1.Вивчається фаціальний перехід вулк утворень в осадові відклади (в умовах доброї розчленованості рельєфу та відслоненості відкладів).

2.При недостатній розчленованості релєфу це завдання вирішуєтьсч мінімум за 2-а різними відслоненями. Якщо в них підстеляючі відклади однакові,а вище - в 1 відслон вулк утворення,а в ін - осадові стратифіковані.

3. В умовах поганого розчленування та відслоненості вивчають поступово перекриваючі відклади.

Для визначення віку осад пор проводяться: м-ди абсол геохронології, орг рештки (пустоти), за ксенолітами ос пор з фауною і флорою, за співвіднош із підстеляючими і перекриваючими відкладами та їх віком, прошарки туфів серед нормально-верствуватих ос пор - час виливання лав.

При вивченні ефузивів в польових умовах увага звертається на: склад порід, визнач елементів звлягання, визн підошви та покрівлі, флюїдність розтушована паралельно підошві і покрівлі.

При наземних виверженнях у вертик част потоку - окремість плитчаста і паралел поверхні потоку, а знизу - стовбчаста і перпендик до підошви. Вмвчається "гарячий контакт".

 

38.Літологічний метод розчленування і кореляції осадочних товщ.

Літологічним методом виконують розчленування і зіставлення відкладів за комплексом літологічних ознак, які можна розділити на групи і підгрупи

1)фаціальні.:а) динамічні: структурні: речовинний склад, гранулометричний склад, ступінь обкатаності зерен, ступінь сортування матеріалу, колір; текстурні: органогенні текстури, не органогенні текстури(механогліфи, шаруватість), інші текстури.

б) геохімічні: включення, неорганічні конкреції, органічні рештки.

2) Геотектонічні або структурно-геометричні ознаки: послідовність шарів, характер контактів і переходів з одного шару в інший, ворма осадових тіл та їх потужність і латеральне поширення, незгідності і перерви.

В основі застосування літологічного методу для стратифікації відкладів є два твердження:

• шари з подібним комплексом літологічних ознак – одновікові;

• відмінність літологічних ознак – критерій для розмежування осадових товщ.

Оскільки ці твердження справджуються лише для невеликих ділянок земної кори, то застосування літологічного методу обмежене місцевим рівнем стратиграфічних досліджень. Зміст методу полягає в такому: окремі розрізи за комплексом літологічних ознак поділяють на шари, пачки; потім, уніфікуючи їх літологічні ознаки, визначені одиниці простежують на площі та виявляють їхнє латеральне поширення. Допоміжні стратиграфічні підрозділи і їхні угруповання, витримані на площі з характерним комплексом літолого-фаціальних ознак, є основою для виділення місцевих стратиграфічних підрозділів – світ, серій.

У випадку вибору літологічних ознак, за якими виконують розчленування і кореляцію відкладів, треба враховувати таке. 1. Набір корелятивів кожного стратиграфічного підрозділу відображає сукупну дію факторів зовнішнього середовища, тому під час стратиграфічних досліджень потрібна максимальна комплексність і всебічна вивченість усіх показників. 2. Стратифікацію осадових товщ виконують за комплексом літологічних ознак, які повинні бути об’єктивними, зручними для спостереження, витримані на площі і легко діагностовані у розрізах.