Основні терміни науки про фінансові результати та їх тлумачення

Загальний аналіз фінансових результатів діяльності підприємств згідно з діючою в Україні системою визнання результатів за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачає вивчення і аналіз результатів основної, звичайної і операційної діяльності, а також надзвичайних подій [35, с.10]. З’ясуймо ці поняття.

Основна діяльність – це операції, пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства, і забезпечують основну частину його прибутку. Виходячи з наведеного визначення, на підприємстві існує лише один вид основної діяльності, що є головною метою підприємства і має найбільшу питому вагу у прибутках підприємства.

Звичайною є будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. За термінологією П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” основних видів діяльності у підприємства може бути декілька і їх сукупність об’єднується терміном “звичайна діяльність”.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Її визначають за двома напрямами: основна операційна діяльність і інші види операційної діяльності. Слід зазначити, що інвестиційною діяльністю є операції з придбання та реалізації тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів. Фінансову ж діяльність визначає діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і позикового капіталу підприємства [7, с.471-473].

Надзвичайна подія – це подія або операція, яка чітко відрізняється від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному майбутньому звітному періоді. Отже, надзвичайна подія – це подія, якає випадковою і нехарактерною для діяльності підприємства. Одні і ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого.

Вивчивши види діяльності підприємства, розглянемо терміни, які можуть зустрічатися під час визначення і аналізу фінансового результату. Першим з таких термінів є виручка від реалізації товарів, робіт, послуг. Це кошти, що надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію чи надану послугу. Виручка від реалізації складається з суми, отриманої від реалізації основної продукції, товарів народного споживання, відходів виробництва, наднормативних і зайвих матеріалів. З неї вилучається вартість продукції, відвантаженої споживачу з порушенням умов договору поставки (за термінами, номенклатурою, асортиментом, якістю продукції). Такою є думка економістів на чолі з С.В. Мочерним [13, с.202].

Однак за даними фінансового обліку поняття “виручка від реалізації” і “дохід від реалізації” об’єднані [35, п.13] і позначають вартість відвантаженої продукції покупцям незалежно від того, чи оплачена ця продукція.

Ще іншими є вимоги податкового законодавства, де розглядається лише дохід від реалізації. Датою збільшення доходу підприємства вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбулася будь-яка з подій, що сталася раніше: (1) дата зарахування коштів на поточний рахунок чи в касу готівкою (дата оприбуткування), чи дата інкасації готівки банківською установою, що обслуговує платника податку; або (2) дата відвантаження товарів, фактичного надання послуг чи виконання робіт платником податку.

Виручка від реалізації (в економічному значенні) залежить від обсягів виробленої та реалізованої продукції, від якості й ціни. Вільні й договірні ціни призводять до необґрунтованого збільшення загальної суми виручки. Договірні ціни посилили інфляційні процеси в Україні в 90-х роках. Водночас вони прискорили поновлення асортименту продукції на державних підприємствах, що сприяло збільшенню їх виручки. Гонитва за високою виручкою за рахунок лише цінового фактора призводить до стагфляції – спаду виробництва за зростаючої інфляції. Своєчасність і повнота надходження виручки від реалізації значною мірою сприяє його нормальному фінансовому стану, дає змогу своєчасно виплачувати заробітну плату, здійснювати оплату рахунків постачальників, розрахунки по платежах до бюджету, погашення позик банку.

Окремо виділяють виручку від реалізації вибулого майна, що складається з коштів від продажу зайвого і не використовуваного обладнання, транспортних засобів, іншого майна, які належать до основних фондів. Ці кошти спрямовують на розвиток виробництва, фінансування капітальних вкладень. Інформацію про розміри виручки від реалізації вибулого майна вміщують у бухгалтерській звітності про рух статутного фонду [13, c.202].

Науковці по-різному дають визначення поняттю “дохід”. Наприклад, дохід – це (1) різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт чи послуг і вартістю матеріальних витрат на виробництво та збут цієї продукції. До матеріальних витрат при визначенні доходу зараховують вартість використаних у процесі виробництва матеріалів, виробів, конструкцій, палива та енергії, а також амортизаційні відрахування, кошти на соціальне страхування та інші витрати; (2) гроші або матеріальні цінності, отримані від виробничої, комерційної, посередницької чи іншої діяльності (виручка) [13, c.363].

За нормативною базою доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) [35, с.10]. Таке значення цього терміна було впроваджене у зв’язку зі зміною чинного законодавства у 1999р. (перехідний етап на орієнтацію і впровадження міжнародних стандартів обліку).

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” дає тлумачення економічної вигоди – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів [43, с.432]. Прикладом збільшення активів, а отже відображення доходу в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, є зростання дебіторської заборгованості внаслідок відвантаження продукції з наступною оплатою.

Згідно з теорією К.Маркса підприємницький дохід – це частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотків за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.

Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденди, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо.

Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам та ін.

Економісти виокремлюють поняття “доходу підприємства” – це приріст суми грошей над їх витратами на спожиті в процесі виробництва засоби, який отримує підприємство від реалізації новоствореної вартості [13, с.364].

Вчені-теоретики починають досліджувати це питання ще з процесу виробництва, чого не скажеш про вчених-практиків, які поняття “дохід” починають розглядати вже з процесу реалізації. Отже, виробництво товару – процес виробничого споживання засобів виробництва і робочої сили. При цьому вартість засобів виробництва, що вже були до початку виробництва, не зникає. Живою працею робітників вона частинами переноситься на створений ними товар. Водночас жива праця, створюючи даний товар як такий, створює нову вартість, якої до процесу виробництва не існувало. Тому вартість виробництва (В_в) будь-якого товару складається з вартості спожитих засобів виробництва (В_сз) і нової вартості (В_н): В_в = В_сз + В_н. Новостворена вартість є джерелом відтворення спожитої в процесі виробництва робочої сили. Якщо ця вартість перевищує вартість продукту, що використовується на відтворення виробників (необхідного продукту), з’являється надлишок – вартість додаткового продукту, або додаткова вартість.

Вартість та її складова – новостворена вартість – є внутрішньою властивістю товару. Щоб видобути їх, товар необхідно продати. Але покупці (ринок) можуть не визнати повну вартість виробництва товару прийнятною для себе, тобто повною мірою оплатити витрачену на його виробництво працю. Можлива й протилежна ситуація, коли за товар платитимуть більше від вартості його виробництва. Все залежить від платоспроможності покупців, насиченості ринку цим товаром, наявності й сили конкуренції, інших чинників, що формують співвідношення попиту і пропозиції. У випадку, коли комбінація ринкових чинників складається на користь покупців, виробник неспроможний реалізувати всю новостворену вартість. Навпаки, за сприятливих умов він може реалізувати її більше, ніж виробив. Джерелом надлишку реалізованої вартості над створеною є в цьому разі новостворена вартість підприємств інших галузей, ціни на продукцію яких через недостатній попит нижчі від вартості виробництва товару. Постійні зміни в часі ринкової кон’юнктури урізноманітнюють можливості підприємств щодо реалізації новоствореної вартості, зумовлюючи коливання величини отримуваних ними доходів.

Тому дохід підприємства – реалізована новостворена вартість. Таке визначення характеризує цю категорію як з якісного, так і з кількісного боку, тобто вказує і на його кількісну відмінність від своєї основи (новоствореної вартості). Звідси й спосіб підрахунку доходу.

З розрахунку доходу підприємства випливає, що на його величину впливають три основні фактори:

- ціна продажу (для виробничих підприємств, як правило, оптова ціна);

- обсяг реалізованої продукції;

- кількість витрачених на виробництво продукції засобів виробництва.

При цьому існує прямо пропорційна залежність доходу підприємства від ціни та обсягів виробництва й обернено пропорційна – від витрат засобів виробництва [13, c.364].

Висвітлення поняття “дохід” було необхідним для легшого пізнання поняття “прибуток”. У даній галузі дослідники добре попрацювали (див. розділ 1.1); залишилось лише належним чином представити цю інформацію.

Велику увагу науковці приділили визначенню терміна “прибуток” як найважливішого фінансового результату господарської діяльності підприємства. Одним із них є: “прибуток – перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво” [15, с. 50].

Таким є погляд західних політекономістів, а саме як перетворена форма додаткової вартості, прибуток – це результат усього авансованого капіталу, факторів виробництва. Такими факторами в сучасних умовах західна економічна наука називає працю, капітал (засоби виробництва), землю, діяльність управлінського апарату з організації виробництва, підприємницьку діяльність (щодо нових комбінацій техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень НТП), а також ризик, інформацію, час.

Марксистська політична економія стверджувала, що прибуток є наслідком експлуатації найманої праці капіталом. Кожна з концепцій є дещо однобічною. Прибуток створюється працею, але не лише найманих робітників, а й великого штату менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукових працівників, спеціалістів, зайнятих збором, обробкою та наданням інформації. Засоби виробництва, земля як такі прибуток не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, затрачена на поліпшення якості землі, її родючості.

Привласнення прибутку за капіталізму – головна мета і вирішальний мотив виробництва. Решта цілей (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) – похідні, тому прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності. На підприємствах, викуплених трудовими колективами (народні підприємства), основна мета діяльності – привласнення максимального чистого прибутку на кожного зайнятого.

С.В. Мочерний виділяє чотири основні форми існування прибутку:

а) середній прибуток (привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства);

б) монопольний прибуток (привласнюють монополії, в т.ч. групові, або олігополії);

в) прибуток транснаціональних банків і корпорацій (різновид монопольного прибутку);

г) прибуток державних підприємств та ін.

Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади), певна його частка спрямовується на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити. В сучасних умовах частину прибутку привласнюють висококваліфіковані наймані працівники, які придбали певну кількість акцій.

Таким чином, прибуток – найважливіше джерело капіталістичного нагромадження, розширеного виробництва. В Україні в 90-х рр. ХХ ст. значною мірою здійснювалася про капіталістична трансформація економічної системи, однак із підприємств через механізм оподаткування стягувалася надто висока частка прибутку, що за глибокої економічної кризи позбавляло їх можливості здійснювати не лише розширене, а й просте відтворення [15, c.50-51].

Окрім того, виділяють два види прибутку, а саме бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерський прибуток – це перевищення валового доходу підприємства над його бухгалтерськими (зовнішніми) витратами.

У більшості країн світу порядок визначення бухгалтерського прибутку регулюється законодавством, оскільки він є об’єктом оподаткування. Одні економісти стверджують, що в Україні відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” бухгалтерський прибуток визначають зменшенням суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань [15, c.51].

Однак у зв’язку з незлагодженістю чинного законодавства можна стверджувати інше: відмінність між бухгалтерським і т.зв. податковим прибутком. Адже національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку не дають чіткого визначення поняття “прибуток”, а лише “фінансового результату”, і виділяють його форми – прибуток чи збиток. А от Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” дає визначення поняття прибутку, за яким прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі статтями 8 і 9 цього Закону [44, ст.3.1].

Бухгалтерський прибуток використовується в аналізі фінансового стану підприємства, зокрема для розрахунку коефіцієнтів рентабельності загальних активів, власного капіталу, поточних витрат та ін. Водночас можливості використання бухгалтерського прибутку для управлінського обліку певною мірою обмежені, оскільки його розрахунок не передбачає відшкодування внутрішніх (прихованих) витрат власника підприємства, пов’язаних із втратами від можливого альтернативного використання належних йому ресурсів. Згідно з економічною теорією до бухгалтерського прибутку зараховують внутрішні витрати, у т.ч. нормальний прибуток як винагороду підприємцеві за використання підприємницьких здібностей, достатню для утримання його у відповідній сфері діяльності, а також економічний прибуток, який є одним із критеріїв оцінки кінцевих результатів роботи підприємства з позицій його власників [15, c.51].

Валовий прибуток (згідно податкового законодавства) – це загальна сума прибутку, отримана підприємством від підприємницької діяльності. Оскільки продукція, використана у внутрішньогосподарському обороті, оцінюється за собівартістю, то прибуток від неї не одержують. Тому величина прибутку, визначена на основі товарної продукції, збігається з величиною прибутку, визначеною на основі валової продукції, оціненої за фактичними цінами її реалізації. З суми валового прибутку підприємство сплачує податки, відсотки за кредит, ренту, штрафи тощо. З вирахуванням цих витрат у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який використовують для розширення виробництва (фонд нагромадження), утворення фондів матеріального стимулювання, страхових і резервних фондів та ін.

З економічного погляду, прибуток – це джерело розвитку виробництва, яке створюється витратами додаткової праці, а тому він є надлишком вартості над витратами виробництва.

З соціального погляду прибуток розглядається як джерело зростання багатства власника підприємства, тому його сприймають як плату за ризик і виконання функцій головного організатора виробництва. Прибуток, таким чином, розглядається як надлишок загального доходу підприємства над доходом, що покриває всі витрати підприємства. Він не входить в економічні витрати, оскільки підприємство не витрачає його на придбання факторів виробництва.

Відмінність між першим та другим поняттями прибутку полягає в тому, що в першому випадку його походження пояснюють на основі трудової теорії вартості, а в другому – ринкової кон’юнктури, закону попиту і пропозиції. Тому цей надлишок вартості розглядають як плату за працю власника засобів виробництва, його дохід, який він може використати на власний розсуд. Але якби прибуток був платою за працю, то доходи робітників і власників засобів виробництва були б більш-менш однакові. Насправді вони значно різняться, і цю різницю трактують як плату за підприємницькі здібності. Якщо в економічному аспекті прибуток є такою ж складовою частиною процесу відтворення, як і витрати виробництва, то в соціальному – він є генератором капіталістичної економіки. Саме прибуток спонукає підприємця здійснювати виробництво, впроваджувати нову техніку й технологію, економити матеріальні й трудові ресурси тощо. Крім того, для отримання максимальних прибутків використовуються і неекономічні методи, зокрема штучне підвищення цін через монополізацію ринку, демпінг тощо. Що уникнути негативних наслідків гонитви за максимальними прибутками, необхідно сприймати їх передусім як джерело розвитку суспільного виробництва, в т.ч. й матеріальні стимули цього розвитку, а не лише як засіб самозбагачення [13, c.135].

У прибутку знаходять своє відображення практично всі аспекти виробничої та фінансово-економічної діяльності підприємства. Адже в цьому показнику акумулюються обсяг і кількість реалізованої продукції, рівень матеріальних та інших витрат, що тісно пов’язано з ефективністю ведення виробництва, раціональним використанням основних фондів, матеріальних і трудових ресурсів. Прибуток, таким чином, виступає як підсумковий показник виробничо-фінансової діяльності і дозволяє вимірювати ефективність проведених затрат на кожному підприємстві.

Однак він далеко не єдиний вимірник ефективності виробництва, оскільки на його обсяг впливають чинники, що не залежать від діяльності підприємства, - ціни, податкова система, неоднакові умови господарювання окремих підприємств тощо [49, с. 246-247].

Цікавим в економічній літературі є поняття економічного прибутку. На жаль, на практиці такий аспект часто опускають, “економлячи” час, гроші, однак його розуміння і правильне використання могло б дати власнику більший прибуток, ніж він має, про що він навіть не задумується. Отже, економічний прибуток – це частина загального доходу після відрахування економічних витрат виробника.

Розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати – грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками підприємства (сума усіх платежів підприємця на залучення необхідних економічних ресурсів). До зовнішніх витрат належать: заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг та ін. Внутрішні витрати – грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства за альтернативного використання ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б здаватися в оренду і приносити відповідний дохід, та ін. Використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати за інших варіантів їх використання. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця.

За конкурентної моделі ринку в статичній економіці економічний прибуток дорівнює нулю. Статична економіка – економічна система, яка не піддається змінам, в якій усі показники витрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, та дані про попит і дохід – з іншого, є постійними. За таких умов майбутнє піддається чіткому прогнозуванню. Якщо на певному етапі виникає економічний прибуток, то через відомий механізм переливання капіталу він ліквідується.

Економічний прибуток можливий за динамічних змін економіки з властивою їм невизначеністю. У динамічній економіці умови формування попиту та пропозиції невизначені, тому підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з витратами і відсутністю гарантій отримати не лише прибуток, а й витрачені кошти. Економічний прибуток розглядається як винагорода за прийняття ризику, який може виникнути й через циклічні та структурні зрушення в економіці.

Інша умова отримання економічного прибутку – монопольна влада, що дає змогу монополісту обмежити виробництво продукції та плинути на ціну товару на свою користь. Економічний прибуток, отриманий як винагорода за прийняття ризику, та додатковий дохід як результат монопольного становища фірми на ринку суттєво відрізняються. Взяття на себе ризику за динамічної та невизначеної економічної кон’юнктури – соціально необхідна функція підприємця, тому економічний прибуток соціально виправданий. Соціальна необхідність монопольного прибутку є сумнівною, оскільки його отримання супроводжується, як правило, скорочення обсягів виробництва та підвищенням цін порівняно з мінімально можливими за існуючої технології, суспільство розглядає цей прибуток як своєрідний податок, що ним монополія обкладає своїх покупців [15, c.52].

В енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера за редакцією Р.С. Дяківа фінансовий результат господарської діяльності розглядається як прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують чи зменшують розмір прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності.

Отже, прибуток – це грошовий вираз частини чистого доходу, який створюється на підприємствах і використовується державою і підприємствами для розвитку виробництва і забезпечення соціальних потреб членів колективу [17, с.475]. Головним джерелом прибутку, на думку авторів, є додатковий продукт, що його створюють працівники сфери матеріального виробництва. Вони ж обчислюють прибуток як різницю між оптовою ціною підприємства (ціною виробника) та собівартістю реалізованої продукції.

Поняття “збитки” енциклопедія подає наступним чином:

1) матеріальні витрати, виражені в натуральних або вартісних одиницях, що негативно позначаються на результатах підприємницької діяльності;

2) облікова частина фінансових звітів, балансів, інших документів, що характеризують результативність діяльності підприємницьких структур.

Оцінюються збитки як різниця (перевищення) між витратами і доходами, для отримання яких були здійснені ці витрати [17, с. 220].

Отримання прибутку – кінцева мета підприємницької діяльності. Очікування прибутку спонукає підприємця до пошуку найкращих варіантів використання ресурсів. Звідси – головна функція прибутку: стимулювання нововведень, пошук шляхів удосконалення технології. Водночас прибуток виконує і функцію розподілу ресурсів між галузями виробництва. Отримання економічного прибутку в певній галузі свідчить про недостатній рівень залучення в цю галузь ресурсів і спонукає підприємців спрямовувати ресурси на збільшення пропозиції у ній. І навпаки, збитковість галузі свідчить про перенасиченість ресурсів і стимулює їхній відплив з неї. Однак реалізація цих функцій прибутку може гальмуватися за недосконалої конкуренції.