Систематизація бібліографічних посібників

Посібники прийнято ділити на типи і види: на типи – за їх загальним функціональним призначенням, на види – за змістом і формою (див. дод. 2).

Типи і види утворюють класи і групи. Підставою для виділення того чи іншого класу є одна яка-небудь загальна (суттєва або формальна) ознака, притаманна всім наявним посібникам. Поділ же класів на групи здійснюється на основі конкретизації загальних класифікаційних ознак згідно з цільовим і читацьким призначенням конкретних посібників та з характером і методами бібліографування творів друку, включених до посібника.

Типи посібників. В основі поділу на типи лежать суттєві ознаки, які характеризують посібник з різних точок зору, проте характеризують як щось неподільне, як тип видання, який має своє специфічне цільове та читацьке призначення і який принципово відрізняється від інших видань характером інформації та особливою структурно-композиційною будовою.

Так, за цільовим призначенням посібники бувають чотирьох типів (кожен тип є одночасно групою, яка разом з іншими групами створює клас — класифікаційний ряд): державні, видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні і рекомендаційні, що відповідає основному поділу бібліографії за суспільним призначенням (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ»); за читацькою адресою – двох типів: загальні і спеціальні, що відповідає первісному, найширшому розмежуванню бібліографічної інформації за суспільними функціями; за характером бібліографічної інформації – трьох типів:

1) поточні,

2) ретроспективні,

3) перспективні, що відповідає видовій класифікації бібліографії за додатковими ознаками; за внутрішньою будовою (структурою) – також трьох типів:

1) покажчик,

2) бібліографічний список,

3) бібліографічний огляд.

Більшість цих термінів розкрито в державному стандарті на бібліографічну термінологію. Державними називаються посібники, які відображають на основі всеосяжної державної реєстрації твори друку, що вийшли на території країни; видавничо-книготорговельними – посібники, які інформують населення країни про вихід і зміст нової, актуальної літератури; науково-допоміжними – посібники, які включають твори друку на допомогу науковій та професійно-виробничій діяльності; рекомендаційними – посібники, які включають твори друку на допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.

Для бібліографії істотне значення має визначення типів за будовою посібника. Звичайно в посібниках розрізняють дві основні частини – бібліографічний текст і допоміжний довідковий апарат. Бібліографічний текст – це сукупність усіх бібліографічних записів у посібнику. У великих покажчиках бібліографічні записи, як правило, об'єднуються в однотипні групи – рубрики й підрубрики, а ті, в свою чергу, – у розділи й підрозділи. Отже, в багатьох випадках бібліографічний текст має свою автономну, яскраво виявлену і чітко оформлену внутрішню структуру.

Допоміжний довідковий апарат утворюють книговидавничі анотації, передмови, поради читачеві або бібліотекареві, супровідні літературно-текстові матеріали (історичні й біографічні довідки, хроніка життя та діяльності особи, якій присвячено покажчик, попередні уваги до окремих розділів, підрядкові примітки тощо), допоміжні покажчики, або «ключі» (іменні, предметні, географічні, хронологічні та ін.). Залежно від того, в якому співвідношенні знаходяться в посібнику бібліографічний текст та допоміжний довідковий апарат, як вони сполучаються між собою, наскільки складна чи, навпаки, проста будова посібника, відрізняють покажчик, список і огляд літератури.

Бібліографічний покажчик – це посібник із складною структурою бібліографічного тексту і нерідко розгалуженим довідковим апаратом. У покажчиках, як правило, подаються відомості про досить значну кількість літератури (звичайно більше 50 назв), яка потребує саме тому, що її багато, додаткового розкриття свого змісту і складу за допомогою відповідних «ключів». Покажчик неодмінно має передмову, детальний зміст тощо.

Бібліографічним списком називається посібник з простою будовою бібліографічного тексту, без допоміжного апарата, з невеликою кількістю бібліографічних записів (до 50). Якщо в посібнику менше 20 записів, його називають коротким бібліографічним списком.

Бібліографічний огляд – посібник, побудований у формі послідовної, внутрішньо організованої розповіді про твори друку. В таких посібниках літературно-оповідальний текст переважає над суто бібліографічним, описи творів подаються в літературному тексті, а допоміжний апарат зведено до мінімуму самих необхідних покажчиків (найчастіше це алфавітний покажчик творів, включених до огляду).

Особливе місце в систематизації бібліографічних посібників належить іменним, географічним, предметним та іншим покажчикам до книжкових видань і таким же допоміжним покажчикам до бібліографічних посібників. Ці покажчики не є самостійними посібниками, а розглядаються як довідковий апарат або як частина довідкового апарата літературного або бібліографічного видання. Покажчики до книжкових видань розкривають зміст літературно-документального тексту, покажчики ж у бібліографічних посібниках – зміст бібліографічного тексту. За цими покажчиками можна наводити певні довідки. Наприклад, за іменним – виявити відомості й матеріали про осіб, що згадуються в книзі чи бібліографічному посібнику; за географічним – фактографічний і бібліографічний матеріал про окрему місцевість та населені пункти; за предметним – літературний і бібліографічний матеріал з конкретних, нерідко дуже вузьких, питань з певної галузі знань.

Види посібників. В основі видової систематизації бібліографічних посібників лежать додаткові ознаки й властивості, притаманні тим чи іншим посібникам. Кожна ознака об'єднує кілька видів посібників, які у сукупності охоплюють всю систему бібліографічних видань і публікацій, всі існуючі бібліографічні посібники.

Оскільки кожен посібник наділений різними ознаками, видові групи можуть перехрещуватися між собою, тобто один і той же посібник може належати за різними ознаками до різних видів. Наприклад, універсальний за змістом «Літопис книг» є одночасно реєстраційним за повнотою охоплення творів друку, сигнальним – за способом бібліографічної характеристики, республіканським – за сферою розповсюдження, систематичним – за способом групування бібліографічного матеріалу, первинним – за походженням бібліографічної інформації і т. д.

Основні види посібників показано в таблиці, їх, звичайно, могло б бути й більше, оскільки бібліографічні посібники наділені безліччю різних ознак і за кожною ознакою можна утворити ту чи іншу видову групу. Робиться це, однак, лише тоді, коли в цьому є практична необхідність.

Систематизація бібліографічних посібників і видова класифікація бібліографії (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ») – явища не одного й того ж порядку, хоча між ними є багато спільного. Класифікація бібліографії – це розмежування видів діяльності, спрямованої на забезпечення суспільства бібліографічною інформацією; систематизація ж посібників – це розмежування конкретних бібліографічних творів за їх індивідуальними змістовими й формальними ознаками. Тому й поняття «вид бібліографії» і «вид бібліографічного посібника» неоднозначні.

Жанри посібників. Слід відрізняти жанр посібника від виду. Різниця між ними полягає у тому, що за жанровою ознакою, на відміну від видової, не можна розділити на групи всю сукупність бібліографічних посібників. Існує багато посібників, у яких немає жанрових особливостей.

Виділяються такі бібліографічні жанри:

1) репертуарні покажчики,

2) бібліографічні монографії,

3) бібліографічні путівники,

4) типові каталоги,

5) тематичні плани видавництв,

6)рекламні буклети,

7) бібліографічні словники,

8) календарі знаменних і пам'ятних дат,

9) семінари,

10) кола й плани читання,

11) бесіди про книги,

12) бібліографічні пам'ятки,

13) методико-бібліографічні збірники.

Репертуарними покажчиками називаються посібники, в яких обліковується певний вид друкованої продукції за весь період її існування в тій чи іншій країні. Першим виданням такого характеру був «Опыт российской библиографии» В.С. Сопикова (1765—1818). У п'яти томах цього покажчика зареєстровано всі книги й журнали, що вийшли в Росії від початку книгодрукування до 1813 року,— понад 13 тис. назв.

До бібліографічних монографій належать великі за обсягом покажчики науково-допоміжного призначення, в яких та чи інша тема розкривається на основі глибокого вивчення і всебічної бібліографічної обробки значного масиву літературно-документальних джерел. Бібліографічна монографія по-своєму підсумовує наукове вивчення тієї чи іншої проблеми й розкриває перспективи (можливості) її дальшої розробки.

Бібліографічні путівники – це посібники довідкового характеру, в яких відомості про літературу з певної галузі знань або теми супроводжуються методичними порадами і рекомендаціями щодо використання.

Типовими каталогами називаються систематичні рекомендаційні покажчики літератури на допомогу комплектуванню бібліотек певного типу, наприклад «Каталог районной библиотеки», який у свій час служив взірцем при організації систематичних каталогів у масових бібліотеках.

Видавничо-книготорговельна бібліографія знає такі бібліографічні жанри: тематичні плани видавництв, в яких подаються бібліографічні відомості про всі видання, що вийдуть у зазначеному календарному році, й рекламні буклети (аркушеві видання у вигляді нерозрізаного зошита). В останніх, на відміну від тематичних планів, подаються відомості лише про окремі, найзначніші видання, які уже вийшли або вийдуть в тому чи іншому видавництві. Здебільшого це тематичні добірки літератури, яка потребує активної пропаганди, та проспекти передплатних видань.

Бібліографічними словниками називаються посібники, присвячені діячам науки і культури, а також громадським діячам, в яких біографічні відомості про тих чи інших осіб доповнюються списками їх творів та літератури про них. Весь літературно-бібліографічний матеріал про кожну особу збирається в окремій, так званій персональній, рубриці, а самі рубрики («персональні гнізда») розташовуються в алфавіті прізвищ осіб.

Календарі знаменних і пам'ятних дат – це видання журнального типу, в яких подаються за тематичними розділами літературно-бібліографічні матеріали до найважливіших подій в історичному минулому і в сучасному суспільно-політичному й культурному житті країни та зарубіжних країн.

Семінарії – посібники, що знаходяться на стику науково-допоміжної і рекомендаційної бібліографій і призначені для навчальних та наукових цілей. Можуть бути присвячені певній особі або окремій науковій проблемі, наприклад посібники О.І. Гончара «Григорій Квітка-Основ'яненко» (К., 1993). Складаються здебільшого з двох частин, в першій з яких вміщується огляд найважливіших першоджерел з теми семінарію та довідкові матеріали про життя й діяльність особи, якій призначено семінарії, в другій – теми для самостійних наукових розвідок із списками основної літератури.

Кола читання – рекомендаційно-бібліографічні посібники широкого цільового й читацького призначення, зміст яких присвячено певному циклу взаємопов’язаних чи близьких між собою тем.

Плани читання – невеликі рекомендаційно-бібліографічні посібники, адресовані бібліотекарям і конкретним групам читачів з метою надання допомоги у керівництві читанням та прищеплення читачам навичок систематичного читання.

Бесіди про книги – рекомендаційно-бібліографічні посібники оглядового характеру, призначені головним чином для використання в усній пропаганді книги.

Бібліографічні пам’ятки, або книжкові закладки: короткі, але достатньо аргументовані бібліографічні рекомендації, що читати далі з теми чи іншої книги.

Методико-бібліографічні збірники – видання на допомогу масовій роботі бібліотек.