Синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира.

Процес наслідування є складним і неоднозначним, провідну роль у ньому відіграють досвід, інтелект, властивості особистості, життєві ситуації. Важливою умовою є організація середовища, в якому дитина живе і розвивається.

Всі наведені вище методи формування свідомості учня можуть із достатнім ступенем ефективності застосовуватися в процесі трудового виховання.

При цьому дані методи формують свідомість особистості на рівні моральної сфери, що безумовно важливо, оскільки сформувати в школяра свідомість безумовної цінності праці є важливим завданням.

Однак формуючи моральну сторону особистості педагог ПТНЗ не повинен забувати, що формувати свідомість учня в процесі трудового виховання необхідно в практичному зв'язку із трудовою практичною діяльністю, і в цьому зв'язку використання методів формування свідомості учнів у процесі трудового виховання буде мати особливості.

Кожний з методів формування особистості має свою специфіку й область застосування. Незважаючи на гадану простоту, усі без винятку методи цієї групи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Застосовуються вони системно, у комплексі з іншими методами. Серед найбільш складних по змісту й застосуванню - методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етична бесіда, диспут, а також метод наочно-практичного впливу - приклад.

Розповідь на етичну тему в процесі трудового виховання використовується переважно в молодших і середніх класах, - це яскравий емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям усвідомити цінність праці, її важливість для життя людини.

Гарна розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але й викликає в школярів позитивне відношення до праці, впливає на поводження школярів у процесі трудового навчання.

У розповіді на етичну тему кілька функцій: служити джерелом знань, збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей. Нарешті, ще одна важлива функція розповіді - служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.

До умов ефективності етичної розповіді ставляться наступні:

- відповідність соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей. Розповідь для підлітків більш складна: їм набагато ближче вчинки, які хвилюють своїм високим змістом;

- супровід ілюстраціями, якими можуть стати твори живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює сприйняття й гарне підібраний музичний супровід;

- відповідна обстановка для сприйняття етичної розповіді. Емоційний вплив навколишнього оточення повинен відповідати задуму й змісту розповіді. В арсеналі педагогічних засобів професійного вихователя завжди напоготові розповідь для будь-якої обстановки - похідного багаття, автобусної подорожі, неприбраного поля й затишної кімнати, площі великого міста або весняного саду;

- створення належного враження, тобто розповідь повинна викладатися професійно. Недотепний, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх;

- належне сприйняття слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від розповіді зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичної розповіді сильно знижується тільки тому, що відразу після нього діти переходять до справи, зовсім відмінному й по змісту, і по настрої, наприклад, до спортивного змагання.

Роз'яснення - емоційно-словесний вплив на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення й розповіді, - орієнтованість впливу на дану групу або окрему особистість. Цей метод ґрунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми й засоби роз'яснення: «Надходити потрібно так», «Всі так роблять» і т.п. При роботі з підлітками необхідні глибока мотивація, роз'яснення громадського змісту моральних понять.

Роз'яснення застосовується, щоб сформувати або закріпити в школяра позитивне відношення до праці, а також для вироблення правильного відношення вихованців до певного вчинку, що вже зроблений (наприклад, весь клас не взяв участь у прибиранні прилягаючої території).

Етична бесіда - метод систематичного й послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін, вихователя й вихованців. Бесіда відрізняється від розповіді, інструктажу саме тим, що вихователь вислухує й ураховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності й співробітництва. Етичною бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, етичні проблеми. Мета етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення й закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.

Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень із питань трудової діяльності. Саме в етичних бесідах формуються такі якості особистості як позитивне відношення до праці й осуд неробства.

Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:

- проблемний характер, тобто передбачається боротьба поглядів, ідей, думок. Вихователь повинен стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді;

- не можна допускати, щоб бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію із завчанням готових або підказаних дорослими відповідей. Потрібно дати хлопцям можливість говорити те, що вони думають, учити їх з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору;

- не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки й сумніви дозволяють вихователеві направити бесіду так, щоб учні самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, чи розкриють у ній вихованці свою душу;

- близькість матеріалу для бесіди емоційному досвіду вихованців. Не можна очікувати й жадати від них активності під час обговорення важких запитань або таких, у яких за основу беруться факти або явища, пов'язані з незрозумілими або далекими подіями, почуттями. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди на відвернені теми можуть бути успішними;

- виявлення й зіставлення всіх точок зору. Нічия думка не може бути зігнорованою, це важливо із всіх точок зору - об'єктивності, справедливості, культури спілкування;

- правильне керівництво ходом бесіди, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до потрібного висновку. Для цього вихователь повинен уміти дивитися на події або вчинки очами вихованця, розуміти його позицію й пов'язані з нею почуття.

Диспути - це живі гарячі суперечки на теми, пов'язані із трудовою діяльністю.

Диспути проводять у середніх і старших класах на теми «Моя майбутня професія», «Право на працю як цінність», «Праця й неробство» і т.п. Диспути коштовні тим, що переконання виробляються при зіткненні й зіставленні різних точок зору.

В основі диспуту - спор, боротьба думок. Щоб диспут дав гарні результати, до нього потрібно готуватися: розробити п'ять-шість питань, що вимагають самостійних суджень, і познайомити з ними учасників диспуту заздалегідь. Іноді вчитель може призначити учасників суперечки. Виступи повинні бути живими, вільними, короткими. Тексти записувати не треба, інакше диспут буде нудним, формальним. Мета диспуту - не висновок, а процес. Але не можна допускати, щоб диспут перетворювався в суперечку заради суперечки. Педагог допомагає хлопцям дисциплінувати думки, дотримуватися логіки доказів, аргументувати свою позицію.

Разом з тим специфіка трудового навчання тісно пов'язана із практичною діяльністю учнів, і має тому словесні методи, що мають виховне значення й впливають на моральну сторону особистості, будуть мало ефективними без практичного підкріплення

Серед різноманітних методів трудового й професійного навчання важливу роль грають методи усного викладу навчального матеріалу: розповідь, бесіда, пояснення, лекція. Користуючись ними, учитель повідомляє учнем теоретичні відомості, необхідні для осмисленої практичної трудової діяльності.

Ефективність застосування методів усного викладу й пояснення навчального матеріалу в значній мірі залежить від правильного використання методичних прийомів. Методичні прийоми - складені елементи методу або окремі дії вчителя й учнів, спрямовані на досягнення навчально-виховних цілей. Існують найрізноманітніші методичні прийоми, які в різних сполученнях проявляються в методах роботи вчителя.

Логічні прийоми - прийоми формування розумової діяльності учнів (способів мислення). До них відносять: виділення істотного, головного; виявлення причинно-наслідкових зв'язків; порівняння; аналіз; синтез; узагальнення й ін.

Технічні прийоми передбачають раціональне використання засобів діяльності вчителя й учнів: різного встаткування, матеріалів, пристосувань, технічних засобів навчання й т.п.

Залежно від змісту навчального матеріалу й рівня підготовленості учнів до його сприйняття вчитель може активізувати діяльність учнів будь-якими з вище названих і інших прийомів.

Розглянемо приклад. На заняттях по темі «Прийоми розкрою тканини» майстер виробничого навчання ставить мету: продовжити формування практичних умінь по розкрою тканини. На початку заняття він пояснює учням сутність роботи, правила розкрою тканини.

У процесі пояснення використовує логічний прийом виявлення причинно-наслідкових зв'язків--залежності організації робочого місця від виду кладки різних ділянок стіни. Потім робить узагальнення: правильна організація робочого місця робітника забезпечує високу продуктивність праці.

До усного викладу, поясненню навчального матеріалу висувають наступні вимоги: постійне дотримання дидактичних принципів у їхній єдності й взаємозв'язку; підготовка учнів до сприйняття й засвоєння нового навчального матеріалу шляхом уточнення й відтворення опорних знань; повідомлення (або запис на дошці) теми або проблеми, мети й завдань; відбір змісту навчального матеріалу, з урахуванням повідомлюваних знань і формованих умінь; дотримання логічної послідовності; аргументованість, доказовість; постійне керівництво засвоєнням навчального матеріалу; систематизація і узагальнення навчального матеріалу, підведення підсумків, коректування засвоєння.

Розповідь - метод усного викладу матеріалу, що носить описовий або оповідальний характер, відрізняється науковістю, логічною послідовністю, стислістю, переконливістю, образністю повідомлення учням відомостей теоретичного або практичного характеру.

За допомогою розповіді вчитель формує в учнів уявлення і поняття про наукові факти, наприклад про принцип дії й пристрій інструментів, механізмів, знарядь, способах технології й т.п. Розповідь повинна мати головну думку, що учитель розкриває перед учнями у всій її повноті, розвитку при строгій послідовності викладу.

Як метод навчання розповідь має не тільки пізнавальне, але й виховне значення. Тому він повинен мати ідейну спрямованість, виражати особисте відношення вчителя до змісту матеріалу, що викладається, викликати зацікавленість, емоційність учнів.

Бесіда - метод навчання, при якому вчитель за допомогою цілеспрямованих питань до учнів мобілізує їхні знання й практичний досвід для засвоєння нових знань. За допомогою бесіди вчитель активізує розумову діяльність школярів, підводить їх до необхідних висновків і узагальнень.

Бесіда--один з найпоширеніших методів усного викладу матеріалу. Цінність її полягає в тому, що вчитель має можливість з'ясувати знання великої групи учнів за відносно короткий час і в той же час розвити їх активну розумову діяльність.

Успіху бесіди сприяє чітке визначення теми, логіка плану й уміла постановка питань, що дозволяє вчителеві направляти думку учнів.

Приклад - виховний метод виняткової сили. Його вплив ґрунтується на відомій закономірності: явища, сприймані зором, швидко й без праці запам'ятовуються у свідомості, тому що не вимагають ні перекодування, у якому бідує будь-який мовний вплив.

Приклад дає конкретні зразки для наслідування й тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність.

Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - на рівні другої.

Психологічною основою приклада служить наслідуваність - у практиці трудового навчання вчитель на основі власного досвіду роботі проводити навчальну демонстрацію, що дає можливість учнем активно включатися в трудову діяльність

Навчальна демонстрація включає в роботу органи почуттів: зору, слуху, нюху, дотику, смаку, за допомогою яких у школярів виникають почуттєві уявлення про реальні предмети і явища. Під час навчальних демонстрацій слово вчителя направляє розумову діяльність учнів, активізує її постановкою питань і проблем. Школярі, самостійно спостерігаючи дію приладу, прийом роботи, аналізують хід демонстрації, роблять висновки й узагальнення. Слово вчителя при цьому робить керівну дію, пояснює, що спостерігати, як спостерігати, як аналізувати. Сполучення слова викладача з почуттєвим відбиттям реального світу самим учнем, сприяє засвоєнню їм складного навчального матеріалу.

На уроках трудового й професійного навчання використовують різні види демонстрацій, натуральні об'єкти й технологічні процеси; образотворчі засоби наочності.

Прийоми роботи. Залежно від змісту навчального матеріалу, навчально-виховних завдань, віку учнів, їхньої підготовки, матеріально-технічної бази школи вчитель вибирає оптимальний вид демонстрацій.

Натуральні об'єкти, відібрані для демонстрації, повинні бути: виробничо-типові, відповідні сучасному рівню техніки й відображаючи істотні ознаки; технічно справними; доступними сприйняттю учнів, тобто в цілому відповідати рівню трудової підготовки й виглядати естетично.

У трудовому й професійному навчанні натуральними об'єктами, використовуваними для навчальної демонстрації, можуть бути: знаряддя праці, устаткування, прилади, предмети праці--різні матеріали.

Необхідно відзначити, що проведене нами дослідження показало, що в системі професійно - технічної освіти радянського періоду, значна увага приділялася ідеологічному виховання учнів.

Однак, на сьогодні в значній мірі знижене значення ідеологічного виховання учнів у ПТНЗ, разом з тим у сучасних умовах, коли в Україні гостро стоїть питання національно - патріотичного виховання, радянський досвід також може бути безцінним.

Описані вище методи й прийоми трудового виховання майбутніх робочих швейників активно використалися радянською педагогікою й, на нашу думку, вони мають ряд переваг перед сучасними інноваційними технологіями навчання:

По - перше, ефективність цих методів перевірена десятиліттям.

По-друге, вони повністю відповідають цілям професійного виховання.

По-третє, ці методи повною мірою забезпечені методично й методологічно.

По-четверте, ці методи можуть бути використані в умовах сучасної матеріально технічної бази ПТНЗ швейного профілю.

Відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", одним із пріоритетних завдань освіти є патріотичне виховання молодого покоління.

Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

Мети патріотичного виховання можна досягти шляхом реалізації таких виховних завдань:

утвердження в почуттях особистості патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України;

виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

підвищення престижу військової служби як виду державної служби, культивування ставлення до солдата як до державного службовця;

визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;

усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього;

формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації.

Зміст героїко-патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямами:

державний — базується на забезпеченні державою системи героїко-патріотичного та патріотичного виховання;

соціальний — ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу;

військовий — передбачає вивчення військової історії України, переможних битв Радянської Армії, основних зразків техніки і озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;

психолого-педагогічний — ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді, урахуванні їх у процесі підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і напрямів цієї діяльності;

правовий — передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури

Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:

інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);

діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

діалогічні (бесіда, між рольове спілкування);

індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:

· національної спрямованості – передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

· гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

·  само активності і саморегуляції – сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

· культуро відповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

· полі культурності – інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

· соціальної відповідності – обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.

Нові завдання патріотичного виховання в системі ПТНЗ, що готовлять фахівців для швейної промисловості, цілком можливо реалізовувати на основі досвіду патріотичного виховання учнів ПТНЗ в УРСР.

Безсумнівно радянський досвід повинен бути творчо переосмислений і адаптований з урахуванням нових завдань національно - патріотичного виховання молоді в Україні.

Наприклад, в умовах сучасних ПТНЗ швейного профілю можливо й необхідно впроваджувати елементи національного виховання учнів на основі козацької педагогіки.

Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки в її вершинному вияві, яка формувала у підростаючих поколінь українців синівську вірність Батьківщині, народу, здатність захищати рідну землю від чужоземних загарбників.

Основна мета козацької педагогіки – формування в сім’ї, школі і громадському житті дитини як козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженим дійовим патріотизмом, силою волі і силою духу.

Головні завдання козацької педагогіки – готувати фізично загартованих, міцним здоров’ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності, формувати глибоку любов до людини, пошану її гідності, прагнення до милосердя; інші високі лицарські якості.

Із століттям в століття козацька педагогіка формувала у молоді такі героїчні якості, які становили кодекс лицарської звитяги. Він вимагав від кожного юнака чи юнки розвитку в собі високого рівня моралі, духовності, стійкої і незламної волі, сили духу. Кодекс лицарської звитяги в себе включав:

- готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України;

- нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів, побратимів, Матері-України;

- розвиток в собі стійкої, незламної волі, сили духу в боротьбі з ворогами Вітчизни, з усім, що заважає рідному народу вільно жити;

- презирство і ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників;

- готовність завжди бути господарем становища, володарем на рідній землі, ніколи не давати на поталу свою материзму і дідизну;

- героїзм, подвижництво в трудовій діяльності на благо родини, свого краю, Батьківщини і в захисті її гідності і честі.

Водночас козаки були, як правило милосердними людьми. Вони чуйно ставилися до інших людей, чесних, добрих і правдивих, ділили з ними радість і горе.

Такі високі якості козаків виховувалися з найбільш раннього віку на всіх ступенях козацької системи виховання і навчання. Відомо, що у січових, сотенних і полкових козацьких школах перехід з одного класу до іншого, від букваря до часослова, потім до Псалтиря тощо супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами, які загартовували дітей фізично, морально, духовно.

Закономірно, що за умов незалежної України почалося творче відродження багатогранних козацько-лицарських традицій нашого народу. Починаючи з 1995 р. на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995). «Про День Українського козацтва» (1999), «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» (1999), «Про Положення Координаційної ради з питань розвитку українського козацтв» (1999), «Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва» (1999).

В указах, дорученнях і розпорядженнях Президента України мають місце положення про відродження і розвиток історико-культурних традицій українського козацтва, залучення сучасних козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед молоді.

Міністерство освіти України видало «Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів України по відродженню історико культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995).

Науковцями і методистами створено програму «Сучасне козацько лицарське виховання дітей та юнацтва України» (1997), написані до неї методичні рекомендації.

Отже, кожному педагогу, який працює в системі професійно – технічної освіти необхідно ґрунтовно продумати і систематично реалізувати в щоденній навчально-виховній роботі з учнями цілісну систем пізнання ними національних пріоритетів українського козацтва, пробудження в них глибокого інтересу до вітчизняної історії.

Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що історичні традиції, форми й методи трудового виховання учнів професійно - технічних училищ швейного профілю, за умови їхньої творчої адаптації до сучасних історико-культурних, економічних умов, можуть із успіхом використатися в процесі формування особистості майбутнього працівника швейної галузі України.