Методи контролю, самоконтролю й самооцінки у вихованні

Керування процесом виховання неможливо без зворотного зв'язку, що несе характеристику його результативності. Виконати цю функцію допомагають методи контролю, самоконтролю й самооцінки у вихованні.

Щоб оцінювати ефективність виховного процесу, необхідно вивчати діяльність і поведінку вихованців. Під ефективністю виховання розуміють ступінь відповідності результатів поставленим цілям виховання.

Про показники вихованості учнів можна судити по ступені їхньої участі у всіх основних видах діяльності, що відповідає їхньому віку: ігрової, навчальної, трудовий, суспільної й ін., - і результативності цієї участі.

Важливими показниками вихованості учнів є їхнє спілкування й відносини в колективі з однолітками, старшими й ін. Характер спілкування й поведінки учнів багато в чому визначає результативність виховних впливів на особистість.

До показників вихованості особистості необхідно віднести також і її інформованість, насамперед в області моральної, культурної, естетичної і ін.

Жоден із цих показників не може розглядатися сам по собі, тому що не можна розділити свідомість, дії, поведінку й спілкування особистості. Усякий підрозділ їх носить умовний характер і застосовується лише з метою більш детального й заелементного вивчення загального рівня вихованості учнів. Те ж саме треба сказати й про умовності виділення відповідних методів виховання й оцінки його ефективності.

Загальний аналіз педагогічного процесу складається з оцінки його результативного компонента і процесуального, що відбиває характер протікання процесу. Необхідно оцінювати дії самих вихователів, правильність їхнього підходу до учнів, характер затверджуваного ними стилю спілкування, взаємодії, їхній вплив на розвиток ініціативи й самодіяльності учнів. Розгляд у єдності результативних і процесуальних показників робить вивчення виховання об'єктивним.

До основних методів контролю ставляться: педагогічне спостереження за учнями; бесіди, спрямовані на виявлення вихованості; опитування (анкетні, усні та ін.); аналіз результатів суспільно корисної діяльності, діяльності органів учнівського самоврядування; створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

Педагогічне спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поводження особистості в цілісності й динаміку їхньої зміни. Розрізняють різноманітні види спостереження - безпосереднє й опосередковане, відкрите й сховане, безперервне й дискретне, монографічне й вузьке та ін.

Щоб успішно використати спостереження для вивчення вихованості особистості, треба вести його з конкретною метою, володіти програмою вивчення особистості, критеріями оцінки її вихованості.

Спостереження повинні носити систематичний характер.

Бесіди з вихованцями допомагають педагогам з'ясувати ступінь інформованості учнів в області моральних проблем, норм і правил поведінки, виявити причини відхилень від виконання цих норм, коли вони спостерігаються. Одночасно вчителі фіксують думки, висловлення учнів, щоб оцінити і якість своїх виховних впливів, відносини учнів, їхні симпатії, антипатії й т.п.

Досвідчені вихователі для контролю за ходом виховання учнів професійно - технічних училищ застосовують і такий більш складний метод, як свідоме включення учнів у такі види діяльності й спілкування, у яких вони можуть найбільше повно виявити ті або інші сторони своєї вихованості. Цей метод вимагає великої майстерності, педагогічної колегіальності.

Завершується контроль за ходом виховної роботи оцінюванням не тільки результатів вихованості учнів, але й рівня виховної діяльності вчителя й навчального закладу в цілому.

При оцінці виховної роботи вчителя необхідно враховувати його вміння використати сучасні методи, форми й засоби виховання, вибирати їхні оптимальні сполучення в конкретних ситуаціях, диференційовано підходити до учням, обґрунтовано характеризуючи їхнє поводження й старанність, роль учителя в трудовому вихованні й професійній орієнтації учнів, характер взаємодії вчителі й учнів.

Про результативність виховання свідчать такі показники: сформованість в учнів основ світогляду, уміння оцінювати події, що відбуваються в нашій країні й за рубежем; засвоєння ними норм моралі, знання й дотримання законів, у тому числі Правил для учнів; суспільна активність, колективізм, участь в учнівському самоврядуванні; ініціатива й самодіяльність вихованців; естетичний й фізичний розвиток.

Професійне виховання майбутніх робітників - швейників у професійно-технічних навчальних закладах є найбільш ефективною й що відповідає вимогам науково-технічного прогресу формою освіти. Вона володіє рядом переваг у порівнянні з підготовкою робочих кадрів безпосередньо на виробництві. Професійно-технічні училища (ПТУ) забезпечують освоєння молоддю теоретичних знань і практичних навичок під керівництвом кваліфікованих викладачів і досвідчених майстрів виробничого навчання, що дозволяє не тільки формувати навички професіоналізму, але й виховувати працьовитість, формувати високу мотивацію до професії.

Система професійно - технічної освіти стала невід'ємною частиною народної освітив країні, потужним джерелом з якого Україна черпає молоді кадри кваліфікованих робітників, але при цьому на сьогодні акцент зроблений саме на вихованні професійно необхідних якостей особистості фахівця швейного виробництва, у той час як проблеми виховання громадянських якостей, працьовитості, патріотизму нерідко відходять на другий план.

 В наш час професійно-технічна освіта щільно інтегрована в ринкову економіку. Із всіх ланок освіти воно найбільше пов'язане з матеріальним виробництвом, і випускники професійно-технічних навчальних закладів відразу беруть участь у виробничих відносинах. Зрозуміло: чим більше висококваліфікованих, якісно підготовлених робітників у країні, тим швидше розвивається її економіка.

На жаль, не все це розуміють. Професійно-технічна освіта в Україні продовжують розглядати лише як проблему освітньої сфери. А її, на наш погляд, потрібно розглядати як один з головних факторів, що забезпечують відродження економіки й національну безпеку держави й у цьому зв'язку необхідні нові підходи до професійної освіти робітників - швейників.

На сьогодні, за даними української статистики середній вік працюючих у сфері швейного виробництва дорівнює 45 рокам. До того ж частка професійних швейників високої кваліфікації серед них досить невисока - до 10%, що спричиняє необхідність підготовки робочих кадрів для швейної промисловості в український системі професійно - технічної освіти.

Професійно-технічна освіта України в сфері підготовки швейників залишається ще потужною системою, хоча за останні 15 років відбулося скорочення мережі майже на 50 державних навчальних закладів. Істотно за цей час скоротився й контингент учнів: з 64 тисяч в 1992 році до 15 тисяч в 2008 році.

На сьогодні в Україні функціонує 45 професійно-технічних навчальних закладів, які готовлять фахівців зі спеціальності «швейне виробництво». Серед них 7 вищих професійних училищ, 4 центри професійно - технічної освіти, 7 професійних ліцеїв і 27 професійно-технічні училища.

В Україні впроваджене триступінчасте професійна освіта. Кожний щабель навчання визначається теоретичною й практичною завершеністю й супроводжується присвоєнням випускникам ПТНЗ відповідної кваліфікації. До того ж профтехосвіта в нашій державі не є тупиковою. Випускники навчальних закладів системи ПТНЗ мають можливість працювати як по обраній професії, так і продовжити навчання у вищих навчальних закладах.

У процесі навчання учні здобувають наступні вміння, знання й навички:

- виконують операції, пов'язані з виготовленням легкого жіночого одягу в умовах індивідуального й масового пошиття: зняття мірок з фігури, конструювання викрійок одягу, підготовка одягу для примірянь, проведення примірянь, поетапна обробка й з'єднання між собою деталей і вузлів виробу, відповідно до технології пошиття виробів;

- здобувають знання по швейному встаткуванню: уміння набудовувати швейне встаткування, усувати дрібні неполадки в роботі універсальних швейних машин.

- майбутні фахівці знайомлять зі швейними матеріалами і їхніми властивостями, асортименти швейних виробів, вивчають сучасні технології виконання ручних, машинних і волого-теплових операцій.

Випускник повинен уміти:

- розробляти технологічний процес виготовлення швейних виробів;

- розробляти й оформляти технологічну документацію відповідно до діючих нормативних документів;

- користуватися нормативною й довідковою літературою для вибору вихідних матеріалів, устаткування, вимірювальних засобів;

- використати сучасні програмні й технічні засоби інформаційних технологій;

- здійснювати технічний контроль якості швейних виробів;

- розраховувати параметри технологічних процесів виготовлення швейних виробів, розраховувати основні техніко-економічні показники діяльності ділянки, цеху; використати інформаційні технології для рішення професійних завдань;

- аналізувати і оцінювати стан техніки безпеки на виробничій ділянці.

Випускник повинен знати:

- нормативно-правові акти й довідкові матеріали по тематиці роботи;

- основні методи виконання робіт;

- термінологію, застосовувану в спеціальній довідковій літературі;

- діючі стандарти на розроблювальну продукцію, технологію виробництва швейних виробів;

- технічні характеристики, конструктивні особливості, призначення, принципи роботи й правила експлуатації використовуваного встаткування;

- причини утворення браку в готових виробах і способи його усунення;

- оптимальні режими й параметри технологічного процесу виготовлення швейних виробів;

- методики розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки й прогресивна технологія, раціоналізаторських пропозицій і винаходів, системи автоматичного управління технологічним устаткуванням;

- основи організації діяльності промислового підприємства й керування їм;

- правила й норми охорони праці, техніки безпеки, промислової санітарії й протипожежного захисту.

Хоч професія «Швачка» фізично й не важка, але людина, що працює по цій спеціальності повинна мати наступні якості: гарна зорово-моторна координація й точність рухів, швидка реакція, висока чутливість пальців, гарний зір, правильне сприйняття кольорів.

Підвищену вимогу ця професія пред'являє також до стійкості уваги й просторового сприйняття.

Для якісної роботи необхідно наочно-образне й логічне мислення. Людина цієї професії повинен мати витончений смак, почуття краси й гармонії, добре знати напрямки сучасної моди й уміти з'єднувати ці знання з індивідуальністю людини.

При цьому, дослідження свідчать про те, що двоє із трьох роботодавців вважають рівні підготовки кваліфікованих швачок у державних професійно-технічних навчальних закладах низьким і що не відповідають потребам виробництва. Їх не задовольняє не тільки якість підготовки, але також і рівень кваліфікації швейників.

Крім того, роботодавці скаржаться на те, що профтехосвіта здійснює підготовку кадрів без урахування вимог ринку праці. Переважна більшість учнів ПТНЗ опановують професією «закрійник», тоді як збільшилася потреба саме у швейниках.

Таким чином, методичні засади виховання фахівців швейної галузі має чітко виражені цілі – сформувати професійно компетентну особистість, але на сьогодні в професійній освіті робочих швейників спостерігається ряд недоліків і проблем, серед яких можна відзначити наступні: недостатня увага до проблем цивільного виховання учнів, ігнорування радянського позитивного досвіду виховної роботи в професійно - технічних училищах швейного профілю, відсутність чіткого планування у формуванні кадрового резерву для швейної промисловості України.

Всі ці проблеми мають безпосереднє відношення до виховної й освітньої роботи в професійно-технічних училищах України й вимагають якісно нових підходів до професійного виховання майбутніх фахівців швейної галузі України.