Визначення етапів та особливостей організації професійного виховання в професійно-технічних навчальних закладах швейного профілю в Україні (1970-2000 рр)

 

Необхідність наукового осмислення питань теорії й практики профтехосвіти спричиняються дослідження теоретико-методологічних проблем - загальної концепції розвитку професійно-технічної освіти в її діалектичних зв'язках із соціально-економічним і політичним розвитком суспільства в цілому, з розвитком народної освіти, культури, виробництва, техніки.

Виходячи з такого підходу можна сказати, що основні етапи розвитку професійно-технічної освіти працівників швейного виробництво тісно пов'язане з розвитком швейної промисловості в Україні.

Саме розвиток швейної промисловості визначає специфіку розвитку професійно - технічної освіти швейників.

Необхідно відзначити, що традиції швейної промисловості безпосередньо пов'язані з кравецьким ремеслом і сягають часів Руси. За середньовіччя, як і пізніше, кравецтво було широко розвинене на українських землях (цехи), і ще до 1918 основною формою виробництва були дрібні кустарні підприємства що нерідко працювали для більших торгових фірм. Кравецтво було найбільше розвинене по більших містах України, і. осередками швейної промисловості були Київ, Харків, Одеса, Львів, Чернівці та інші.

З приходом радянської влади поступово збільшено виробничі форми швейної промисловості, зокрема за доби п'ятирічок. До другої світової війни збудовано на Україні близько 20 більших підприємств, у тому числі швейну фабрику імені Ф. Смирнова-Лавочкіна в Києві, імені В. Воровського в Одесі, імені Ю. Д. Тинякова в Харкові та інші. У 30-их pp. майже ліквідовано дрібні форми виробництва: 1940 85,2% виробництва припадало на великі підприємства, і до початку другої світової війни на Україні їх було близько 50. У загальному виробництві легкої промисловості ця галузь становила: 2,4% 1913, 24,8% 1927 — 28 і 37,8% 1940

У 1950-их pp. на Україні працювало 123 підприємства швейної промисловості, одначе її географічне розміщення було дуже нерівномірне. 32% всієї продукції давали підприємства Києва і Харкова. У 1951 — 70 pp. збудовано 10 нових великих підприємств, зокрема в Артемівському (Донецька область), Дрогобичі, Києві, Харкові, Львові, Кіровограді та Миколаєві. Загальна кількість підприємств збільшилась до 152. Починаючи з 1970-их pp., на Україні створюються великі швацькі об'єднання на базі існуючих підприємств, наприклад, київська «Україна» (найбільше в УССР), одеське імені Воровського, харківське імені Тинякова, «Трембіта» у Чернівцях, дніпропетровське імені В. Володарського та інші. Рівень механізації швейної промисловості виріс за 1970-их pp. до 58,2%, на той час створено також 6 будинків для моделювання одягу у Львові, Києві, Донецькому, Дніпропетровському, Одесі й Харкові. [57, с. 18]

У міру розвитку української швейної промисловості перед системою професійно – технічної освіти швейників вставали все нові завдання, які дана система з успіхом вирішувала.

Професійно-технічні заклади готували кадри для швейної промисловості, застосовуючи методи виховання:

- виховання поваги до трудової діяльності, що вимагало вироблення поглядів на працю як на основу життя, джерело матеріального та духовного багатства суспільства, фізичного та духовного розвитку людини, формування трудової дисципліни в учнів, що ґрунтувалось на внутрішній переконаності і необхідності дотримуватися визначених правил та вимог, на розумінні смислу та значення цих вимог, на прагненні якнайкраще виконати доручену 181, с. 389-391], усвідомлення ролі праці, своєї професії у процесі життєдіяльності спричиняло досягнення високоякісних результатів праці, що засновувалось на удосконаленні професійної майстерності та старанності учнів, формування високої культури праці, що включало додержання технологічної дисципліни, виробничої етики, грамотне використання навчально-технічної документації, бережливе ставлення до обладнання, матеріалів, а також раціональну організацію праці;

- виховання самостійності, яке засновано на свідомому, систематичному та міцному оволодінню основними прийомами праці зі спеціальності, що знаходило відбиток в уміннях робітника варіювати своїми діями в залежності від умов, що змінюються, вносити пропозиції до наміченого плану роботи, коректувати способи його здійснення, самостійно розбиратися в сутності вимог, знаходити помилки, попереджати та усувати їх, планувати роботу, раціонально її виконувати, контролювати свої дії;

- виховання любові та поваги до професії як першої життєвої потреби, яке засновувалось на розкритті учням суспільного і особистісного значення обраної професії, підвищенні професійної кваліфікації. У ході практики важливим визначалося також і формування в учнів установки на можливість та необхідність соціального просування протягом трудової діяльності від менш складних до складних та відповідальних видів праці; розкриття користі знань, можливостей для творчого зростання, характеру труднощів, що можуть їх очікувати у реальній практиці;

- звання творчого ставлення до своєї справи, яке ґрунтувалось на формуванні та розвитку в учнів кмітливості, працездатності, зосередженості, захопленості ідеєю, критичному ставленні до себе і до своєї роботи, прагненні отримати оригінального результату, постійного удосконалення професійної майстерності та настрою на пошук нового.

- виховання професійної етики, що передбачала виховання відповідальності за здійснення професійної діяльності як у професійному, так і у моральному плані, професійної честі, з метою підтримки престижу швейної професії та для формування остаточної впевненості в правильності вибору даної спеціальності. Професійна етика для спеціалістів швейного профілю також включала розвиток специфічних вимог (естетичного смаку, культури спілкування) та норм моралі (привітливостіі, доброзичливості, стриманості, ввічливості, добропорядності), додержання яких дозволяло справно виконувати професійні обов'язк;

Розвиток системи ПТУ швейного профілю в Україні в досліджуваний період можна розділити на два етапи:

1 етап - 1970 -1990 роки, коли відбувалося збільшення кількості ПТУ швейного профілю в Україні.

В цілому даний період характеризується цілим рядом ведучих тенденцій: - посиленням соціальної ролі системи загальної освіти; - ростом рівня загальної й професійної освіти робітників; - збільшенням загальної чисельності професійних навчальних закладів системи початкової професійної освіти; - збільшенням частки випускників профтехучилищ у загальній чисельності робітничого класу; - розширенням наукових досліджень в області професійної педагогіки; - удосконалюванням змісту політехнічної освіти, форм, методів і засобів навчально-виховної роботи, проведеної на базі професійно-технічних училищ.

Основними педагогічними умовами, що сприяли розвитку системи початкової професійної освіти в досліджуваний період, були: науково обґрунтований відбір змісту виховання, взаємозв'язок спеціальної підготовки та професійного виховання; орієнтація всього учбово-виробничого процесу на продуктивну працю; відбиття в змісті освіти ідеологічного виховання.

У даний період особливе місце в системі виховної роботи в професійно-технічних училищах приділялося майстрам виробничого навчання.

З 1969 по 1979 рр. в цілому відбулось зростання якісного складу інженерно-педагогічних кадрів профтехосвіти. У чотири рази зросла чисельність спеціалістів з вищою освітою, що працювали у ПТУ. У 1977 році 88,2% директорів училищ, 85,8% викладачів мали вищу освіту 96% майстрів виробничого навчання - вищу, незакінчену вищу, середню спеціальну або загальну середню освіту.

На підвищення компетентності майстрів виробничого навчання у цей період також вплинуло, як свідчить аналіз звіту „Про підсумки навчальної роботи Луганського облуправління профтехосвіти по технічним училищам та міським ПТУ за 1970-1971 н. р.", вивчення майстрами виробничого навчання особливостей наукової організації праці (НОП) та впровадження її елементів у навчальний процес. У результаті у групі №9 майстрів виробничого навчання З.М. Коваленко та А.П. Молчанової ТУ №59 м. Луганська збільшилась продуктивність праці на 3% та поліпшилась якість продукції, що випускалася учнями у ході виробничої практики.

Вищезазначені заходи в цілому позитивно відбилися на підвищенні рівня компетентності майстрів виробничого навчання та здійсненні ними професійної діяльності. Так, у пояснювальній записці до звіту „Про підсумки навчальної роботи технічних училищ Дніпропетровської області за 1974-1975 н. р." розкрито досвід праці компетентного майстра виробничого навчання групи «кравець верхнього та дитячого одягу» ТУ №1 Л.Є. Насістої. Корисним в її діяльності під час виробничої практики було те, що вона знайомила учнів з новинками та досягненнями швейного виробництва, навчала їх особливостям виготовлення складної продукції та домагалася того, щоб вони в умовах виробництва обов’язково досягли норми кваліфікованого робітника. Крім того вона вміло здійснювала і організаційну роботу на базовому підприємстві: своєчасно переміщувала учнів по робочих місцях та ділянках, звертала увагу на особливості сучасного обладнання, застосування високопродуктивних інструментів та пристроїв, використання в обробці виробів уніфікованої технології.

Наступним, не менш цікавим прикладом, є досвід праці майстрів виробничого навчання ТУ №3 В.М. Павлової та А.П. Васильченко, які проводили навчальні заняття на високому організаційному рівні, застосовували наочні посібники і використовували технічні засоби навчання, навчали учнів раціонально готувати робоче місце і т. ін. Позитивним в їхній діяльності також було проведення ними різноманітних бесід, вечорів, що полегшувало адаптацію учнів на підприємстві, дозволяло утворювати добрий настрій, працьовиту творчу атмосферу. Для здійснення ефективної професійної діяльності майстри виробничого навчання багато працювали над собою: вивчали новинки технології на підприємстві, спілкувались з новаторами, передовиками підприємства, аналізували та узагальнювали набутий досвід для подальшого впровадження його у навчальний процес..

У звіті державного комітету СРСР з професійно-технічної освіти за 1981 р. також зазначено, що інженерно-педагогічні працівники ТУ №2 м. Алупка Г.А. Тонощук, ТУ №3 м. Одеси О.Х. Михайлова, П.Т. Овсяннікова під час виробничої практики на навчальних заняттях творчо використовували передовий досвід, крім того, проводили їх на високому науково-методичному рівні, що було можливо тільки за умови високого рівня їхньої професійно-педагогічної компетентності.

У досліджуваний період, зокрема у 70-ті роки, компетентність майстрів оцінювалась переважно рівнем володіння ними методикою проведення навчальних занять з учнями, зокрема під час виробничої практики. До речі, позитивної оцінки, на наш погляд, згідно аналізу педагогічної журналістики, заслуговує досвід роботи майстра виробничого навчання Н. Дорофєєвої професійно-педагогічного училища №54 м. Дрогобича, де готували швачок-мотористок. Так, під час виробничої практики на підприємстві вступний інструктаж проводився майстром виробничого навчання протягом 30 хвилин. Вона пояснювала тему уроку, демонструвала прийоми оброблення вузлів одягу, знайомила учнів з передовими методами обробки, а також перевіряла знання учнів. Корисним було те, що Н. Дорофєєва на вступний інструктаж запрошувала передових швачок підприємства, які демонстрували учням виконання технологічних операцій. Часто вступний інструктаж проводився майстром у формі дискусій, бесід, у ході і обговорення виносились достатньо відомі, але проблемні питання. І наприкінці вступного інструктажу майстер повідомляла учням про їхнє розташування по робочих місцях згідно графіку переміщення на даний день. Особлива увага приділялась Н. Дорофєєвою тим учням, які змінювали свої місця згідно графіку переміщення, з ними вона проводила додатковий індивідуальний інструктаж.

Майстер виробничого навчання обов'язково здійснювала поточний інструктаж, де під час першого обходу перевіряла організацію робочих місць учнів, а також виставляла оцінки. Вагомим було те, що особливу увагу Н. Дорофєєва призначала аналізу характерних помилок, що були зроблені учнями протягом дня, дотриманню правил техніки безпеки, стану виробничої та трудової дисципліни.

Завдяки участі у навчальному процесі саме компетентних майстрів виробничого навчання, як засвідчують архівні документи, зокрема „Звіт Черкаського обласного управління профтехосвіти про підсумки навчальної роботи в технічних училищах за 1979-1980 н. р.", дозволило більшості учнів технічних училищ на випускних кваліфікаційних екзаменах продемонструвати високий рівень професійної підготовки та готовності до роботи на виробництві. У документі зазначено, що у результаті доцільно організованої виробничої практики, значних успіхів в оволодінні прогресивною технологією та передовими методами праці домоглися учні ТУ №8 (група „швачки-мотористки") майстри виробничого навчання В.П. Усова та В.І. Олійник, в яких високі розряди отримали 70,9% учнів.

В цілому зміст виховної роботи, проведеної в профтехучилищах України в 60-90-і роки, містило в собі трудове, розумове, моральне, ідейно-політичне, фізичне виховання учнів, що здійснювалося переважно в ході професійної підготовки; більшу роль у вихованні учнів грали позитивні приклади передових робочих і трудових колективів.

Особливе місце в даний період приділялося ідеологічному вихованню учнів ПТНЗ, підвищенню ролі комсомольських організацій у процесі виховання учнів.

З метою розширення кругозору учнів професійно - технічних училищ, виконуючи рішення з'їзду КПРС, комсомольські комітети в професійно - технічних училищах Києва, Луганська, Донецька й інших областей України проводили конкурси професійної майстерності учнів профтехучилищ швейного виробництва, організовували семінари «Учися вчитися й працювати», у яких майстри виробничого навчання, передовики швейного виробництва ділилися з учнями секретами професійної майстерності, розповідали про свою роботу на виробництві про перспективи розвитку швейного виробництва в СРСР і в Україні.

Комсомольські організації були ініціаторами розгортання різноманітної позакласної роботи: проведення політінформацій і політбесід, роботи кружків, створення спортивних секцій і команд, організації вечорів, ранків, змагань і конкурсів, проведення етичних диспутів, зустрічей зі знатними людьми, туристичних походів і т.д.

2 етап - 1990 -2000 роки коли відбувалося зниження кількості ПТУ швейного профілю в Україні і їхній географічній концентрації.

Цей етап характеризувався впровадженням системи трудових резервів як відносно автономної ланки в системі народної освіти, створенням технічних училищ для молоді, яка отримала повну середню освіту, зміцненням навчально-технічної бази професійних навчальних закладів, збільшенням навчально-виробничих площ, побудовою процесу виробничого навчання на виготовленні складної продукції, проведенням виробничої практики на штатних місцях підприємств під керівництвом майстра виробничого навчання, удосконаленням методики виробничого навчання (виділення організаційних форм проведення виробничої практики, встановлення особливостей підбору робочих місць і навчально-виробничих робіт для практикантів, визначення специфіки праці майстра виробничого навчання з групою в цехах підприємства);

Також можна стверджувати, що це етап перебудови та інтенсивного розвитку профтехосвіти відповідно до вимог науково-технічної революції, на підставі зближення професійно-технічної та загальної середньої освіти. Даний етап характеризувався пошуком нових форм устрою професійно-технічної освіти, організацією середніх професійно-технічних закладів та перетворенням їх у канал отримання учнями як середньої, так і професійної освіти, а також їх послідовним розвитком та удосконаленням, переведенням всіх закладів профтехосвіти до статусу середніх професійно-технічних училищ, посиленням уваги до питань здійснення виробничої практики, що відбилося на встановленні тісної співпраці професійних навчальних закладів та підприємств (оформлення договорів, в яких чітко оговорювалися умови проведення практики; призначення підприємствами інженерно-технічних та кваліфікованих робітників для керівництва учнями на час виробничої практики з оплатою їхньої праці; отримання педагогічними робітниками училищ можливості здійснювати підбір навчальних місць та робіт для учнів під час практики з врахуванням вимог навчальних програм); використанні кількості плануючої та обліково-звітної документації; удосконаленні навчально-виховного процесу (використання різних форм організації виробничої практики; проведення на підприємствах шкіл передових методів праці для вдосконалення методики проведення інструктажу; впровадження наукової організації виробничої практики); проведенні методичної роботи у навчальних закладах; здійсненні систематичного контролю за працею учнів майстрами виробничого навчання, періодично керівництвом училищ та інспекторами обласного управління.

Разом із тим, для цього етапу характерні: зниження престижності робітників - швейників; - виникнення нових проблем у сфері працевлаштування випускників - зниження значення виховного компонента в діяльності ПТУ швейного профілю.

Таке положення зв'язане в першу чергу з економічним факторами, а також з тим, що професійне виховання стало розглядатися винятково через призму економічних відносин.

Починаючи з 1980 року кількість швейних виробів почала знижуватися, що привело й до зниження кількості професійно-технічних училищ, що випускають швейників в Україні (див. табл. 2.2)

 

Таблиця 2.2

Кількість професійно - технічних училищ швейного профілю виробів в Україні в період з 1970 по 2000 роки

Роки:	1970	1980	1990	2000
ПТНЗ швейного профілю	47	54	41	26

 

У роки радянської влади на кожну область України доводилося в середньому 3 професійно - технічні училища, де готовили різних фахівців швейного виробництва, при цьому практично не враховувалося географічне розміщення швейного виробництва, на сьогодні таке положення змінилося й ПТНЗ швейного профілю, в основному, сконцентровані в областях де швейна промисловість найбільш розвинена.

В період з 2005 по 2008 роки найбільший об'єм швейного виробництва припадав на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" жіночі пальта, ім. Горького чоловічі костюми по ліцензії французької фірми «Вестра-Юніон», ім. Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" чоловічі сорочки, «Юність» дитячий асортимент, об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві та ін..

Все це визначає в особливості розміщення ПТУ швейного профілю на території України (див. рис 2.1).

 

Рис. 2.1 - Особливості розміщення ПТНЗ швейного профілю по території України

 

Система профтехосвіти швейників України в 90-і роки не уникла обвальних процесів закриття й "розтаскування" профтехучилищ, не змогла зберегти свою стабільність, у тому числі й учбово-матеріальній базі. У ці роки було закрито 15 профтехучилищ, що готовлять швейників, багато які були перепрофільовані.

Етап перебудови професійно-технічних училищ швейного профілю характеризується тим, що професійні училища в останні роки змушені вирішувати ряд проблем, пов'язаних з різкими змінами на ринку праці., що не сприяє виховну процесу, бо невпевненість випускників ПТНЗ у майбутньому вносить складнощі у виховний процес, перш за все це складнощі психологічного змісту. Важко переконати учня в важливості його професійного та морального вдосконалення в той час, коли він не впевнений в своєму професійному та особистому майбутньому.

 Якщо в роки радянської влади випускник не замислювався про своє майбутнє працевлаштування, то за останні роки частка учнів, що одержала вільні дипломи, зросла до 90%, що в значній ступені ускладнює виховний процес.

В останні роки підсилюються негативні тенденції, пов'язані із працевлаштуванням випускників, помітно знижується престиж праці швейника. Причина такого стану очевидна: профтехосвіта - частина всього народногосподарського комплексу, його похідна, і будь-які зміни в економіці, виробництві, соціальній сфері відбиваються на даній системі.

Більша частина профтехучилищ України створювалася з метою рішення проблем підготовки молодих робочих кадрів для великих швейних підприємств, сьогодні ж названі підприємства стали акціонерними товариствами, ТОО, ТОВ різного роду. Багато керівників підприємств не виділяють кошти на професійну підготовку кадрів і не прагнуть до того, щоб на їхніх підприємствах працювали молоді робітники, віддаючи перевагу робітникам, що мають стаж і досвід роботи у швейній промисловості.

Таким чином, у розглянутий період відбулося різке скорочення професійне - технічних училищ швейного профілю, відбулася їхня географічна концентрація в районах України з найбільш розвитою швейною промисловістю, зменшився акцент на професійному вихованні учнів у цей час.

Разом з тим у цей час перед системою професійно - технічних училищ швейного профілю встають нові складні завдання, на початку це працевлаштування випускників і, на нашу думку, дана проблема ще більше загостритися найближчим часом у зв'язку з економічною кризою в Україні.

При цьому у 90-х роках XX століття стали різноманітними заходи щодо підвищення рівня компетентності майстрів виробничого навчання: систематично проводилися курси підвищення кваліфікацій майстрів, організовувались різні методичні заходи, стимулювалася (нагородження дипломами, грамотами, цінними подарунками, грошовими преміями) їхня участь у виставках технічної й педагогічної майстерності, на яких майстри демонстрували методичні розробки, вміння використовувати сучасні технології тощо.

Аналіз періодичної преси свідчить, що вищезазначене зумовлювало і підвищення рівня підготовленості учнів. Так, у ПТУ №4, що на Луганщині саме в цей період було створено навчально-виробниче об'єднання «Молодість», на базі якого учні за допомогою майстрів виробничого навчання під час виробничої практики виготовляли різноманітний одяг як для замовників, так і для продажу на ярмарках. При цьому необхідно відмітити, що обов'язковою вимогою для майстрів, які там працювали, було добре володіння як професійною, так і педагогічною майстерністю. Позитивним було те, що під час навчально-виробничого процесу інженерно-педагогічні робітники враховували індивідуальні властивості учнів, передбачаючи тим самим індивідуальний підхід до кожного, враховуючи його здібності, рівень попередньої підготовки, індивідуальний темп навчання тощо.

Цікавим прикладом прояву професійно-педагогічної компетентності майстра виробничого навчання через його професійну діяльність є досвід організації праці в ПТУ №46 м. Києва, в якому велась підготовка кадрів для системи побуту та легкої промисловості за професіями - швачка, кравець, закрійник, вишивальниця. Важливим було те, що учні виготовляли одяг під час виробничої практики невеликими партіями за промисловою схемою: експериментальний, закрійний, швейний цехи. До того ж кожна майстерня училища була своєрідним ательє, де виконувались індивідуальні замовлення населення. Приймаючи замовлення, учні вчились пропанувати замовникам багато варіантів виконання виробу і з врахуванням властивостей тканини, віку людини, її фігури і моди. Так, протягом 1997-1998 н. р. у майстернях училища було виготовлено понад дві тисячі виробів для швейних фабрик «Україна», «Юність», а також і для різних творчих колективів.

Зазначимо, що в таких умовах на майстра виробничого навчання покладалась значна кількість обов’язків. тобто він виконував справу і конструктора, і технолога, і контрольного майстра, і педагога, що просто неможливо було здійснити без достатньої професійно-педагогічної компетентності.

Отже, наприкінці останнього десятиріччя XX століття, в системі професійного виховання та освіти майбутніх фахівців швейного виробництва відбулися значні зміни, як позитивного, так і негативного плану, відбулося ускладнення виховного процесу та самій системі професійного виховання в цей час приділень менш уваги, ніж в попередній період.

Таким чином, на нашу думку, система професійного виховання спеціалістів швейної галузі потребує вдосконалення та перебудову з урахуванням досвіду 70 – их – 90 – их років ХХ століття.