ТОП 10:

Класифікація психічних станів. Принципи класифікації



 

Існує безліч найрізноманітніших психічних станів. Для того щоб зробити їхнім предметом наукового вивчення, їх необхідно якось згрупувати для кращого огляду, класифікувати або типізувати.

В області психічних процесів за традицією зберігається класифікація на процеси пізнавальні, емоційні й вольові. Але навіть ця загальноприйнята класифікація недостатня: невідомо, наприклад, до яких процесів віднести увагу й інтерес. Крім того, у ній змішуються психічні процеси й функції, наприклад, процес мислення знаходиться в одному ряді з функцією пам'яті.

Відомо, що всі спроби класифікувати індивідуально-психологічні особливості особистості, за винятком темпераменту, були невдалі. Тільки типологія темпераментів має традицію, що нараховує від Галена більше 19 сторіч, але й у цій області почувається недостатність класифікації, що позначається, по-перше, у різному психологічному розумінні типів темпераменту, а по-друге, у потребі відносити багатьох людей до змішаних або проміжних типів.

Відносно психічних станів проблема класифікації, або типології, настільки ж, а може бути, і в більшій мері скрутна, як і відносно характеру.

Занадто різні психічні стани, і притім у різному відношенні. Є чимало таких складних і суперечливих психічних станів, які навіть важко найменувати; їх необхідно більш-менш докладно описувати.

Відмовившись від вичерпної універсальної класифікації психічних станів, ми все-таки повинні зробити деякі узагальнення, або угруповання, що дозволяють установити між ними лінії подібності й розходження.

У якості основної, хоча й недостатньої класифікацій психічних станів взятий їхній підрозділ на стани, що відносяться до пізнавальної діяльності, емоцій і волі, тобто прийнятий підрозділ за аналогією із класифікацією психічних процесів [15].

Але не скрізь, як показує подальший виклад, є збіг між класифікацією психічних процесів і класифікацією станів. Так, подив віднесено до пізнавальної діяльності; у цьому складному психічному стані при всій його емоційній виразності на перший план виступає пізнавальна функція.

Однак номенклатура станів часто не збігається з номенклатурою процесів: багато психічних станів мають аналогію скоріше з характерологією, чим з області функціонального аналізу свідомості (стан рішучості – нерішучості, трудового підйому – ліні).

Таким чином, прийнята класифікація психічних станів повинна розглядатися як умовна, що має оперативне, робоче значення. У ряді випадків зустрічалися ускладнення, до якої категорії даний психічний стан варто віднести, наприклад, стан захоплення містить у собі так багато емоційних і вольових компонентів, що майже з рівним правом його можна віднести до станів й емоційних, і вольових.

Було б заманливо хоча б типізувати психічні стани за аналогією з типами або рисами характеру. Цим намітилося б настільки важливе зближення тимчасових станів психіки з більше стійкими рисами особистості. Але немає універсальної типології характерів, а крім того, багато рис характеру виражають спрямованість або, по термінології В.Н. Мясищева, систему відносин, тобто риси, аналогії які у психічних станах не скрізь легко знайти [14].

Можна розрізняти психічні стани залежно від тієї діяльності, що вони супроводжують. Ставши на цей шлях, варто говорити про психічні стани в діяльності ігровий, навчальній, трудової, спортивної. Разом з тим, говорячи про психічні стани в діяльності, доводиться в ряді випадків уводити нові поняття, ставити нові проблеми, які не ставилися, коли описувалися стани пізнавальні, емоційні й вольові. Наприклад, тільки в аспекті трудової діяльності ставляться проблеми стомлення, ентузіазму, монотонності саме як психічних станів.

Укажемо ще кілька можливих підрозділів психічних станів, які варто враховувати при їхньому аналізі:

1. Стани особистісні й ситуативні. У перших насамперед виражаються індивідуальні властивості людини, у  других – особливості ситуацій, які часто викликають у людини нехарактерні для нього реакції.

Психічні стани часто бувають особистісними, тобто виражають ту або іншу рису людини, це заважає визначати їх як тимчасові характеристики психічної діяльності. Якщо, наприклад, людина схильна до афектації, все-таки в нього афект є тимчасовим цілісним психічним станом, що у певний час починається й кінчається.

2. Стани більше глибокі й більше поверхневі, залежно від сили їхнього впливу на переживання й поводження людини. Пристрасть як психічний стан набагато глибше настрою.

3. Стани тривалі й короткі. Так, настрій може мати різну тривалість: від декількох хвилин до доби й ряду днів.

4. Стани більш-менш усвідомлені. Наприклад, неуважність частіше буває несвідомим психічним станом, рішучість завжди свідома; стомлення може мати різний рівень усвідомленості.

Патологічні стани, досліджувані психопатологами й психіатрами, вимагають спеціального розгляду.

Психічні стани людини можуть бути класифіковані по віковому принципу, по їхній провідній діяльності, за принципом значимості й найбільшої виразності в них істотних особистісних властивостей людини. Психічні стани розрізняються по ступені їхньої напруженості, по їхній силі.

Будь-яка ознака психічного стану може бути покладена в основу тієї або іншої їхньої класифікації.

Однак завдання класифікації полягає не тільки в тім, щоб виявити або вказати на ознаки, по яких можна класифікувати психічні стани, але в тім, щоб систематизувати найбільш важливі з них, щоб принципи їхньої систематизації відбили сутність самого явища. Класифікація, відзначають філософи, використається як засіб уточнення поняття, яким оперує наука.

Психічний стан як усяке інше явище підкоряється всім закономірностям діалектичного розвитку. Всі поняття й категорії матеріалістичної діалектики застосовані до психічних станів.

Психічні стани можуть виступати і як причини, і як наслідку якої-небудь дії, учинку, діяльності. Вони можуть бути причинами й наслідками яких-небудь переживань, подій у психічному житті людини. У зв'язку із цим можна виділити дві більші, можна сказати, глобальні групи психічних станів: стану-причини, стану – наслідку [15].

Психічні стани, у порівнянні з особливостями особистості, почуттями, вольовими якостями, як ситуативне і як менш стійке психічне явище, у більшій мері піддаються «випадковим» впливам. Психічний стан, наприклад, може бути не характерним для даної людини, тобто бути відносно випадковим. В інших випадках психічний стан виникає необхідно й закономірно. Отже, можна розрізняти дві групи протилежних психічних станів: випадкових і закономірних. Закономірні, необхідні психічні стани можуть повторюватися, бути періодичними.

Психічні стани являють собою рух, розвиток, процес. Однак бувають як більше застійні, так і найбільше швидко поточні психічні стани. У зв'язку із цим можна виділити дві групи психічних станів, що виражають собою періоди прискореного плину психічних процесів і періоди відносного спокою, що виражають собою, відносної нерухомості, застійності психічних процесів.

По двох великих групах позитивних і негативних психічних станів можна умовно розподілити майже всі психічні стани. Сміх і плач, радість і горе, гнів і захват, стани активного мислення й бездумності, вольового зусилля й безвільності, активної діяльності свідомості і його «потьмарення» можуть служити прикладами станів [9].

Більше того, психічний стан може виражати собою складну єдність протилежних переживань. Сміх може бути сміхом крізь сльози, радість – супроводжуватися сумом, а гніву може супроводжувати радість. Складність емоційних станів відзначають психологи. У цих випадках лише виявлення провідного домінуючого компонента дозволяє віднести їх до групи позитивних або негативних психічних станів.

Складність психічних станів така, що до них застосуємо діалектичний закон заперечення заперечення. Людина сердиться на свій гнів, радується своїй радості, злиться на свою злість, міркує про свій стан міркування. Він випробовує стан відчуження й, разом з тим, відчуження до свого стану відчуження. Зрозуміло, що при цьому відчуження до відчуження міняє сутність останнього. Розчарування із приводу розчарування знищує його. Сміх із приводу сміху припиняє останній. Відчуження до відчуження, горі із приводу горя, злість до злості, гнів до гніву виражають певне відношення людини до свого стану, проявляють його активну сутність й, тим самим, міняють сам стан: заперечують, знищують його. У зв'язку зі сказаним можна, напевно, говорити про групу психічних станів, що виражають собою закон заперечення заперечення.

Найбільш загальними істотними філософськими принципами розгляду всіх явищ, а, стало бути, і психічних станів, є час, простір, структура, функція. Побудова принципів класифікації психічних станів відповідно до цих загальних принципів підходу до вивчення всіх явищ – важливе завдання психології. Розроблені принципи класифікації й класифікація психічних станів – це основний шлях до їхньої діагностики.

Найбільш загальними для різних психічних станів є їх тимчасова, просторова, структурна й функціональна характеристики.

Принципи часу, простору, структури й функції як найбільш значимі при вивченні сутності явищ ми поклали в основу виділення принципів класифікації психічних станів [14].

Окремі, навіть найбільш загальні й істотні показники, наприклад, показники тимчасових особливостей психічних станів ще не становлять їх цілісної тимчасової характеристики, а цілісна їхня характеристика не зводиться до принципів їхньої класифікації.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.140.184 (0.006 с.)