ТОП 10:

Загальна характеристика групи досліджуваних та методів дослідження



 

У дослідженні брали участь 40 чоловік (14 жінки й 26 чоловіків). Випробувані є співробітниками Ленінського, Жовтневого, Станично-Луганського РО УМВД України в Луганській області. Вік випробуваних – від 28 до 32 років. Загальний стаж роботи в ОВС складає 5–7 років. Досліджувані є працівниками оперативно-розшукового, слідчого відділів, патрульно-постової служби. Вибір саме цієї групи досліджених, на мою думку, є найбільш доцільним, оскільки зазначені вище працівники органів внутрішніх справ як ніхто інший при виконанні своїх службових обов'язків підвержені виникненню негативних психічних станів, емоційному та стресовому навантаженню.

Так, наприклад, виконання своїх функціональних обов'язків вимагає від оперуповноважених наявності психологічних якостей, вмінь та властивостей. Основні з них:

а) підвищена відповідальність за свої дії, за прийняття рішення;

б) постійна готовність до ситуацій силового (а деколи й із застосуванням вогнепальної зброї) єдиноборства зі злочинцями;

в) здатність до вирішення професійних завдань у ситуаціях, що характеризуються ризиком та небезпекою для життя та здоров'я;

г) здатність працівників до інтенсивної комунікації, як із цивільними так і з асоціальними та кримінально – орієнтованими особами;

д) постійна інтелектуальна активність (аналіз ситуації та інформації, що швидко змінюються або можуть змінитися, необхідність прийняття рішення в умовах обмеженого години);

е) здатність витримувати тривале емоційне навантаження, тривожність, страх, невизначеність. Достатня психофізіологічна витривалість у зв'язку з ненормованим (нефіксованим) робочим удень, нічною роботою після виснажливого робочого дня та інше;

є) кмітливість у встановленні вербальних контактів, вміння приховувати власні наміри при проведенні оперативних дій з іншими людьми, здатність вживатись у ролі різноманітних соціальних та професійних типів тощо [9].

Особини, які безпосередньо займаються оперативно-розшуковою діяльністю мають бути «схильними до розумного ризику», тому що відсутність елементів ризику, саме по собі, часто робить неможливим проведення оперативних заходів, тім більше досягнення по них конкретного результату.

Для отримання оперативної інформації під час опитування свідків, потерпілих, підозрюваних працівник повинен бути готовим до здійснення психологічного впливу на різноманітні категорії громадян.

Особи, які проводять слідчі дії вирішують питання про порушення карної справи (виносять постанову про порушення карної справи за ознаками злочину) у відповідності з Карним та Карно-процесуальним кодексом України. Також, під час попереднього слідства виконуються слідчі дії у вигляді допитів, виїмок, очних ставок, експертиз тощо.

Під час виконання службових обов'язків слідчий:

1. керує СОГ на місці події;

2. приймає рішення про порушення або відмові в порушенні карних справ;

3. організовує взаємодію зі службами кримінальної міліції й міліції громадської безпеки з метою затримання підозрюваних у скоєнні злочину;

4. документує попереднє слідство (складає протоколи допитів, ухвали й протоколи про затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, складає ухвали про притягнення в якості обвинувачених по різноманітним складах злочинів й інші документи у відповідності із законодавством);

5. здійснює безпосередньо слідчі дії (огляд місця події, обшуки, виїмки та накладення арешту на майно, допити свідків, потерпілих, звинувачуваних, що проходять по карній справі, слідчі експерименти, перевірки показів на місці та ін.).

Слідчий несе відповідальність за законність прийнятих рішень про спрямування слідства, провадження слідчих дій та своєчасне їх виконання. Забезпечує профілактику правопорушень, проводити серед населення роз'яснювальну роботу з питань боротьби зі злочинністю [9].

Виконання службових обов'язків працівниками патрульної служби ставить високі вимоги, які стосуються їх професійних якостей, зовнішнього вигляду, жестикуляції, міміки, лексики, тону, манер поведінки, вчинків – все це приваблює до собі увагу оточуючих, викликає з їх боку схвалення чи осуд. Громадяни хочуть бачити в міліції гуманних, розумних та професійно грамотних представників влади.

По тому, що і яким чином робить працівник міліції, наскільки він доброзичливий і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу, люди судять про роботі в міліції в цілому. Це вимагає від міліціонерів ППСМ особливої відповідальності, вимагає бездоганної поведінки в будь-якій, навіть у самій складній і гострій криміногенній ситуації, добрих знань правил та порядку несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.

Не мало правопорушень у процесі несення служби міліціонерами патрульно-постової служби здійснюється під приводом «доцільності» або в «інтересах служби», а також із-за незнання або зневаги до вимог нормативних актів, невміння застосовувати їх у різноманітних конкретних оперативних ситуаціях, доброго знання правил несення служби, відповідного рівня володіння практичними навичками.

Об'єкт дослідження – професійна діяльність працівників ОВС.

Предмет дослідження – саморегуляція психічних станів у працівників ОВС.

Мета дослідження – дослідити саморегуляцію психічних станів у працівників ОВС.

Задачі дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз підходів до дослідження проблеми саморегуляції психічних станів.

2. Дослідити особливості рівня суб'єктивного контролю у працівників ОВС.

3. Дослідити особливості рівня емоційного вигорання у працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю

4 Дослідити особливості психічних станів, які характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

5. Визначити способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану, в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

Методи дослідження. У роботі застосовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової проблеми; анкетування. У дослідженні застосовувалося наступні методики:

1. «Методика діагностики самооцінки психічних станів» (по Г. Айзенку): складається з описів різних психічних станів, які випробуваному необхідно оцінити від 0 до 2 балів. Представлені описи становлять 4 групи психічних станів: тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність.

2. «Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттер):

складається з 44 тверджень, що стосуються різних сторін життя й відносини до них. Випробуваному необхідно оцінити ступінь своєї згоди з певними твердженнями по 6-бальній шкалі:

повна незгода -3 -2 -1 1 2 3 повна згода.

Інтерпритація проводиться по 7 шкалам: шкала загальної інтернальності, шкала інтернальності в області досягнень, шкала інтернальності в області невдач, шкала інтернальності в сімейних відносинах, шкала інтернальності в області виробничих відносин, шкала інтернальності в області міжособистісних відносин, шкала інтернальності у відношенні здоров'я й хвороби.

3. «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко):

Методика складається з 84 суджень, на які необхідно відповідати «так» або «ні». Кожен варіант відповіді попередньо оцінений тим або іншому числу балів – указується в «ключі». Ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його ваги. Максимальну оцінку – 10 балів одержав ознаку, найбільш показовий для симптому. Обробка результатів відбувається в такий спосіб:

1) визначається сума балів окремо для кожного з 12 симптомів «вигорання»:

– переживання психотравми

– тривога й депресія;

– неадекватне виборче емоційне реагування;

– емоційно – моральна дезорієнтація;

– розширення сфери економії емоцій;

– редукція професійних обов'язків;

– емоційний дефіцит;

– емоційна відстороненність;

– особистісна відстороненність (деперсоналізація).

2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування «вигорання»:

– напруга;

– резистенція;

– виснаження;

3) перебуває підсумковий показник синдрому «емоційного вигорання» – сума показників всіх 12-ти симптомів.

Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Насамперед треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник виразності кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:

9 і менш балів – не сформований симптом,

10–15 балів – на стадії формування симптом,

16 і більше – сформований.

Симптоми з показниками 20 і більше балів ставляться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».

Методика дозволяє побачити провідні симптоми «вигорання». Істотно важливо відзначити, до якої фази формування стресу ставляться домінуючі симптоми й у якій фазі їхнє найбільше число.

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – осмислення показників фаз розвитку стресу – «напруга», «резистенція» й «виснаження». У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак зіставлення балів, отриманих для фаз, не правомірно, тому що не свідчить про їхню відносну роль або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різні – реакція на зовнішні й внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшому або меншому ступені:

36 і менш балів – фаза не сформувалася;

37–60 балів – фаза в стадії формування;

61 і більше балів – фаза, що сформувалася.

Оперуючи змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить об'ємну характеристику особистості й, що не менш важливо, намітити індивідуальні міри профілактики й психокорекції. Висвітлюються наступні питання:

які симптоми домінують;

якими сформованими й домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;

чи з'ясовне «виснаження» (якщо воно виявлено) факторами професійної діяльності, що ввійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами;

який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;

у яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервову напругу;

які ознаки й аспекти поводження самої особистості підлягають корекції, щоб емоційне «вигорання» не наносило збитку їй, професійній діяльності й партнерам [19]

2) Методи математичної статистики Критерій ц* – кутове перетворення Фішера.

Критерій Фішера призначений для зіставлення двох вибірок по частоті зуcтрічаємості ефекту, що цікавить дослідника. Критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив.

Для підрахування критерію необхідно:

1. Визначити величини ц, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями

2. Підрахувати емпіричне значення ц за формулою:

 

ц емп = (ц1 – ц2) Ч √ n1 Ч n2 ∕ n1 + n2

 

де ц1 - кут, відповідний більшої% частки; ц2 – кут відповідно меншої% частки; n1 – кількість спостережень у вибірці 1; n2 – кількість спостережень у вибірці 2.

3. Встановити критичне значення цкр відповідно до прийнятих в психології рівнів статистичної значущості: p < 0,05 і p < 0,01.

При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.007 с.)