ТОП 10:

Способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану в залежності від рівня суб’єктивного контролю



 

Працівники ОВС покликані захищати закон. Виконання своїх професіональних обов’язків у них пов’язано зі значними нервово-психічними навантаженнями. В умовах такої інтенсифікації праці, при високих вимогах що до її ефективності, гостро постає проблема психологічної розгрузки й корекції психічних станів працівників.

Як свідчить аналіз літератури, одним з най діючих та використовуємих саме для корекції психіки є метод саморегуляції. Крім того, вважається, що саморегуляція психічних станів, сприяє не тільки професійному, але й особистісному розвитку [27]. У зв’язку з вище викладеним, у дипломній роботі поставлена ціль вивчення способів саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану в залежності від рівня суб’єктивного контролю.

При проведенні вивчення були отримані наступні дані (табл. 3.6).

 

Таблиця 3.6. Домінуючи способи саморегуляції психічних станів у працівників ОВС за рівнем суб’єктивного контролю (в%)

Способи саморегуляції

Групи

ц

Р

Інтроверти Екстраверти
1 Дихальні вправи 20,2 18,4 0,19 -
2 Фізичні навантаження 21,5 3,2 1,76 0,05
3 Аутогенне тренування 5,2 3,1 0,17 -
4 М’язове розслаблення 28,6 12,3 1,24 -
5 Світломузична дія 32,5 28,4 0,29 -
6 Ризикована поведінка 46,1 12,6 2,39 0,01
7 Мовна розрядка 34,5 78,2 2,81 0,01
8 Хіміотерапія 4,5 3,6 0,24 -
9 Аналіз ситуації, розмірковування 52,4 13,2 2,70 0,01
10 Сенсорна відбудова образів 36,3 15,7 1,50 -
11 Самоконтроль, вольові зусилля 57,5 21,3 2,35 0,01
12 Сон, пасивний відпочинок 25,4 71,5 2,86 0,01
13 Гумор, жарти 28,3 49,4 1,33 -
14 Пасивна розрядка, плач 27,1 64,2 1,76 0,05
15 Актуалізація поведінки зворотної дійсності 9,5 11,2 0,19 -
16 Відключення, свідомий відхід від ситуації 3,5 23,4 1,90 0,05

 

Серед проаналізованих 16 способів саморегуляції психічних станів, найбільше часто працівниками, що відносяться до групи з високим рівнем суб’єктивного контролю застосовуються наступні: аналіз ситуації, розмірковування – 52,4%, ризикована поведінка – 46,1%, сенсорна відбудова образів 36,3%, світломузична дія 32,5%, мовна розрядка – 34,5%.

Співробітники ОВС, що відносяться до групи з низьким рівнем суб’єктивного контролю застосовуються наступні: мовна розрядка – 78,2%, сон, пасивний відпочинок – 71,5%, гумор, жарти – 49,4%, пасивна розрядка, плач – 64,2%.

При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення способів саморегуляції психічних станів, між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності: такий спосіб, як фізичні навантаження більш характерний для інтерналів, ніж для екстерналів (21,5% та 3,2% – р> 0,05); скинути навантаження за рахунок ризикованої поведінки, більш схильні інтернали (46,1% та 12,6% – р>0,01); мовну розрядку частіше обирають екстернали (34,5 та 78,2% – р>0,01); аналіз ситуації, розмірковування більш характерні для інтернатів, ніж екстерналів (52,4% та 13,2% – р>0,01); проявляти самоконтроль, вольові зусилля більш схильні інтернали (57,5% та 21,3% при р>0,01); справлятися з негативними психічними станами за допомогою сону, пасивний відпочинок, більш схильні єкстернали (25,4% та 71,5% при р> 0,01), до цього підходу можна віднести й пасивну розрядку, плач (27,1% та 64,2% при р> 0,05); відключення, свідомий відхід від ситуації, більш характерний для екстерналів (3,5% та 23,4% при р> 0,05).

На мою думку, використання певних способів саморегуляції є вираженням особистісних характеристик працівників ОВС та залежить від інтернальності або екстернальності особистості.

Відомо, що інтернали більш впевнені у собі, терплячі по відношенні до інших. Висока інтернальність пов’язана з позитивною самооцінкою, більшою згодністю образів реального та ідеального «Я». Інтернали мають більшу активність та частіше турбуються про своє здоров’я. Крім того єкстернальність більш корелює з тривожністю, а деякі автори стверджують про зв'язок екстернальності з психічними захворюваннями.

 

 


Висновки

 

Психічна свідома регуляція – це свідомо контрольований психічний
 самовплив з метою поліпшення свого психофізіологічного стану. Механізм
 психічної саморегуляції існує поза свідомістю людини як один з механізмів
 самозбереження організму. Завданням свідомої психічної саморегуляції є
 розуміння сутності механізму саморегуляції, формування умінь і навичок
 психічного самовпливу та додержання психічної гігієни [27]. Виконання своїх професіональних обов’язків у працівників ОВС пов’язано зі значними нервово-психічними навантаженнями. В умовах такої інтенсифікації праці, при високих вимогах що до її ефективності, гостро постає проблема психологічної розгрузки й корекції психічних станів працівників.

Як свідчить аналіз літератури, одним з найдіючих та використовуємих саме для корекції психіки є метод саморегуляції. Крім того, вважається, що саморегуляція психічних станів, сприяє не тільки професійному, але й особистісному розвитку [15].

Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливі два полярних типи такої локалізації: екстернальний й інтернальний.

Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими йому доводиться зіштовхуватися. Той самий тип контролю характеризує поводження даної особистості у випадку невдач й у сфері досягнень, причому це рівною мірою стосується різних областей соціального життя.

Співробітники, які відносяться до групи з інтернальним типом рівня суб'єктивного контролю вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті є результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними керувати, і, таким чином, вони почувають свою власну відповідальність за ці події й за те, як складається їхнє життя в цілому. Крім того, такі люди вважають свої дії важливим фактором організації власної виробничої діяльності, у складних відносин у колективі, у своєму просуванні. Дана категорія осіб уважають, що самі домоглися всього того гарного, що було і є в їхньому житті, і що вони здатні з успіхом переслідувати свої цілі в майбутньому.

Для групи співробітників, у яких домінує екстернальний тип суб'єктивного контролю, характерна відсутність усвідомлення зв'язку між своїми діями й значимими для себе подіями життя, вони не вважають себе здатними контролювати цей зв'язок і думають, що більшість подій і вчинків є результатом дії інших людей. Крім того, дана група співробітників схильна приписувати відповідальність за свої невдачі, і подібні події іншим людям, або вважати ці події результатом невдачі.

Психічні стани багатомірні, вони виступають й як система організації психічних процесів, і як суб'єктивне відношення до відбиваного явища, і як механізм оцінки відбиваної дійсності. Зміна психічного стану безпосередньо в процесі діяльності проявляється у вигляді зміни суб'єктивного відношення до відбиваної ситуації або зміни мотивів стосовно розв'язуваного завдання.

Для групи досліджуваних, що мають низький рівень суб’єктивного контролю, тобто екстерналів, характерні більш високі показники негативних психічних станів, а саме: тривожності, що несе в собі здатність впадати в стан підвищеної схвильованості в тих випадках життя, які на думку даної людини, несуть в собі психологічну загрозу для нього; агресивності, що проявляється у ворожому стані по відношенню до людей, звірів, предметів навколишнього середовища, намаганні нанести їм шкоду, знищити. Людина у такому стані проявляє здатність нападати на інших людей, ображати їх словом або ділом; фрустрації, що являє собою стійкий, негативний емоційний стан, що з’являється у людини в результаті невдачі та супроводжується станом тривоги, подавленості, усвідомленням неможливості досягнення поставленої цілі. Для досліджених з низьким рівнем суб’єктивного контролю більш храктерний стан регідності.

Для групи досліджуваних, що мають високий рівень суб’єктивного контролю, тобто інтерналів, показники вираженності вищезазначених негативних психічних станів значно менші. На мою думку високий рівень самооцінки, стійкість до невдач, відсутність страху перед труднощами, допомагає даній категорії співробітників бути спокійними, витриманими, зберігати впевненість, самостійність, рішучість, а це обумовлює низький рівень фрустрації та високий рівень адаптації до змінних умов та ситуацій життя.

Синдром емоційного вигорання являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного недозволеного стресу на робочому місці [24].

Для співробітників з низьким рівнем суб’єктивного контролю характерний більш високий рівень емоційного вигорання, тоді як для групи співробітників, що мають високий рівень суб’єктивного контролю цей показник значно менший. Для екстерналів характерні більш високі показники сформованості фаз «Резистенція» та «Виснаження». Стосовно симптомів емоційного вигорання, то для екстерналів більш характерні наступні: незадоволеність собою, тривога й депресія, неадекватні емоційні реакції, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов’язків, особистісна відстороненність, психосоматичні та психовегетативні порушення.

Іншими словами, прагнення уникати невдачі, залежність, нерішучість у прийнятті рішень знаходить своє відбиття у відстороненні («відході») від обов'язків стосовно інших, тривозі й депресії, неадекватному виборчому емоційному реагування, емоційно-моральної дезорієнтації, розширенні сфери економії емоцій, редукції професійних обов'язків. Наприклад, у працівника може розвитися негативне або безособове відношення до людей, з якими він працює. Щоб уникнути цих негативних емоцій він іде в себе, виконує тільки мінімальний обсяг роботи й не хоче ні з ким сваритися. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, придушуються прояви гуманних форм поводження між людьми, що створює погрозу для особистісного розвитку представників соціальної професії.

При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення способів саморегуляції психічних станів, між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю були отримані дані, що свідчать про те, що для інтерналів більш характерні наступні способи: як фізичні навантаження, ризикована поведінка, самоконтроль, вольові зусилля, аналіз ситуації, розмірковування. Тоді як мовну розрядку, частіше обирають екстернали, також для них характерно справлятися з негативними психічними станами за допомогою сону, пасивного відпочинку, сліз, відключення, свідомого відхід від ситуації.

На мою думку, використання певних способів саморегуляції є вираженням особистісних характеристик працівників ОВС та залежить від інтернальності або екстернальності особистості.

Відомо, що інтернали більш впевнені у собі, терплячі по відношенні до інших. Висока інтернальність пов’язана з позитивною самооцінкою, більшою згодністю образів реального та ідеального «Я». Інтернали мають більшу активність та частіше турбуються про своє здоров’я. Крім того єкстернальність більш корелює з тривожністю, а деякі автори стверджують про зв'язок екстернальності з психічними захворюваннями.

 

 


Література

 

1. Ануфріев М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07/ Університет внутрішніх справ. – Харків., 1998. – 23 с.

2. Антипов В.В. Психологическая адаптация к экстремальным ситуациям. – М.:Владос – Пресс, 2002. – 465 с.

3. Андрєєв Н.В. Психологічне забезпечення діяльності співробітників ОВС в екстремальних умовах: Навчально-методичні матеріали. – М.: Академія управління МВС Росії, 1997. – 384 с.

4. Бойко В.В. Авторитет дисциплины: опыт, мнения, практика психологов. – Л.: Наука, 1985. – 228 с.

5. Борисова М.В. Психологические детерминанты феномена эмоцонального выгорания у педагогов // Вопросы психологи. – 2005 г. – №2. – М. – С. 96–104.

6. Бандурка О.М., Бочарова С.П., Землянська Є.В. Психологія управління. Підручник для вузів: Х.: Видавництво Національного Ун-та внутрішніх справ, 2000 – 640 с.

7. Безносов С.П. Особливості діяльності співробітників внутрішніх справ // Психологічне забезпечення трудової діяльності. – Л.: Видавництво ЛДУ, 1987. – 96 с.

8. Безносов С.П. Професійна деформація і виховання особистості // Психологічне забезпечення соціального розвитку людини. – Л.: Видавництво ЛДУ, 1989, – 74 с.

9. Васильев В.Л. Юридическая психология. – М.: Юридическая литература, 1991. – 464 с.

10. Гіда О.Ф., Кізмер О.В., Калантай М.А., Федоров К.Л. Деякі особливості стану правопорушень та скоєння злочинів працівникамі ОВС // Науковий вісник НАВСУ. – 1999. – №2. – C. 159–183.

11. Гринберг Д. Управление стрессом. 7 издание. – СПб.: Изд-во «Питер», 2002

12. Закон України «Про міліцію» (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №12. – с. 14.

13. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К.: МВС, 1993. – 646 с.

14. Изард К.Э. Психология эмоций / Пер. с англ. – СПб.: Изд-во «Питер», 2000

15. Ильин Е.П. Эмоции и чувства – СПб: Питер, 2001. – 752 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»)

16. Ковальчук В.И. Психология выгорания тренеров // Ананьевские чтения – 2000: Тезисы научно-практ. Конференции. – СПб., 2000. – С. 97–98.

17. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – Київ: Радянська школа, 1989 – 292 с.

18. Кудрявцев В.М. Правова поведінка: норма та патологія. – М.: Наука, 1972.

19. Кудрявцев В.М. Механізми соціальної деформації // питання філософії. – 1989. – №3

20. Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю (морально-правовий аспект реалізації закону). – Київ: Вища школа, 1991 – 176 с.

21. Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка. – Київ: УАВС, 1994 – 248 с.

22. Манешин В.С. Дисциплина и общество. Социально-философский аспект – М.: МГУ, 1984. – 302 с.

23. Малышева Н.С. Синдром «эмоц. Сгорания» у врачей. – Герц, 2000. – №236

24. Марищук В.Л. О преодолении состояния эмоц напряженности с помощью физ. Упражнений // Псих. вопросы спорт. Тренировки. – М.: изд-во «Юниор», 1967. – С. 25–29.

25. Махнач А.В. Бушов Ю.В. Зависимость динамики состояний эмоц. напряжённости от индив. свойств личности // Вопросы психологи. – 1988. – №6. – С. 130–133Социально–психологічний аналіз дисципліни в адміністратівний службі міліції / Ануфріев М.І., Соболев В.О., Мартиненко О.А, Кобзін Д.О. / Під ред. Бандурки О.М.: Науково-практичний посібник. – Харків.: УніВС, 1998. – 114 c.

26. Понаморева Г.А. Синдром «эмоц. выгорання» // спец. Псих. – 2006. – №1. – С. 48–57.

27. Прохоров А.О. Саморегуляция психических состояний: феноменология, механизмы, закономерности. – М.: ПЕР СЭ, 2005.

28. Професійна психологія в органах внутрішніх справ: Загальна частина. – Київ: УАВС, 1995 – 520 с.

29. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара, 1998.

30. Романов В.В. Юридична психологія М.: Юристь. 1998 – 488 с.

31. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии / Е.В. Сидоренко. – СПб.: Речь, 2002. – 254 с.

32. Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. – Львів: Вільна Україна, 1995 – 168 с.

33. Ткаченко Т.С. Моральна деформація співробітників ОВС // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – Київ: УАВС, 1995 – 96 с.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.45.196 (0.008 с.)