ТОП 10:

Сутність і функції психічного стану. Характеристики стану



 

У розповсюдженому розподілі психічних явищ – процеси, стани й властивості – вони виділені й перераховані в порядку убування динамічності. Саме в такій послідовності знижується динамічність, лабільність, швидкість зміни явищ. Стан займає проміжне положення по ознаці динамічності.

Психічні стани виступають й як система організації психічних процесів, і як суб'єктивне відношення до відбиваного явища, і як механізм оцінки відбиваної дійсності. Зміна психічного стану безпосередньо в процесі діяльності проявляється у вигляді зміни суб'єктивного відношення до відбиваної ситуації або зміни мотивів стосовно розв'язуваного завдання.

У психічних станах, так само як й в інших психічних явищах, відбивається взаємодія людини з життєвим середовищем. Будь-які істотні зміни зовнішнього середовища, зміни у внутрішньому світі особистості, в організмі викликають певний відгук у людині як цілісності, спричиняють перехід у новий психічний стан, міняють рівень активності суб'єкта, характер переживань і багато чого іншого.

Для психічних станів характерні різні функції. Практично всі автори називають найважливішу функцію регулювання. У психологічному словнику стан розглядається як регулятивна функція адаптації до навколишньої ситуації й середовища. Поряд з регулятивною важливою функцією станів є інтеграція окремих психічних станів й утворення функціональних одиниць (процес – стан – властивість), що складаються з ієрархічно організованих у єдину цілісну сукупність психічних процесів і психологічних властивостей [6]. Завдяки цьому забезпечуються окремі акти психічної активності в поточному часі, організація «психологічного ладу» особистості, необхідного для ефективного її функціонування в різних сферах життєдіяльності.

Категорія стану містить у собі поняття різного рівня узагальненості, різного ступеня широти поширення й охоплення всього різноманіття психічної активності. Психічні стани можна розглядати на рівні всієї психіки й в окремих сферах психіки. Психіка організована по ієрархічному принципі – стану окремих частин психіки є частиною всього стану людини. Їхнє виділення можливо лише в тім ступені, у якому ми можемо обґрунтовано розділяти психіку на окремі сфери, структури або блоки.

Таким чином, стан виступає як форма саморегуляції психіки і як один з найважливіших механізмів інтеграції людини як цілісності – як єдності його духовної, психічної й тілесної організації. Адаптивна функція стану полягає у встановленні відповідності між актуалізованими потребами індивіда і його можливостей і ресурсами з урахуванням конкретних умов існування, особливостей діяльності й поводження. Ця функція дозволяє зберегти на максимально можливому рівні здоров'я, здатність до адекватного поводження й успішної діяльності, можливість повноцінного особистісного розвитку.

Психічний стан одночасно є формою інтеграції й поточних змін організму, і динаміки психічних процесів, і актуальних особливостей як окремих сфер особистості, так й особистості в цілому (її розвитку) [13].

Детермінанти стану. Основними детермінантами стану є: а) потреби, бажання й прагнення людини (або, більш точно, усвідомлені й неусвідомлені потреби, прагнення й бажання); б) його можливості (здатності й сховані потенціали); в) умови середовища (об'єктивний вплив і суб'єктивне сприйняття й розуміння поточної ситуації). Співвідношення цих факторів і визначає характеристики стану. Говорити про баланс між ними, що нерідко можна зустріти, невірно, оскільки всі ці складові не є якими-небудь протидіючими один одному силами. Сила бажання, не підкріплена необхідними здатностями даного індивіда, далеко не завжди протидіє розкриттю здатностей, навпроти, часто впливає на їхній розвиток.

Безперервність станів. Стан, як і всі психічні явища, мінлив. У зв'язку із цим заслуговує на увагу питання про специфіку його мінливості, динамічності. Які особливості переходу одного стану в інше?

Відповідно до поглядів С.Л. Рубінштейна основним способом існування психічного є його існування як процес – безперервного, що формується. А.В. Брушлінский, розглядаючи психологічні категорії безперервні й перериваного, якості й кількості, обґрунтовує недиз'юнктивний тип взаємозв'язків між компонентами психічного як безперервного процесу. Станам властиві характеристики, що властиві всій психіці. Психічні процеси й структури неподільні й нерозривні, вони проникають друг у друга, одна структура психіки є необхідною частиною іншої [14].

Можна вважати, що в обговореннях природи станів досить затвердилося подання про безперервність станів – відсутності різко виражених переходів з одного стану в інше. «Чистих» станів у діяльності практично не існу. Безперервність станів пов'язана з такими їхніми сторонами, як інтенсивність і стійкість. Про розходження психічних станів по глибині свідчать різноманітні емпіричні дані.

Будь-який актуальний стан бере свій початок у попередньому стані. Навіть побіжний огляд описів й інтерпретацій психічних станів показує часте бажання дослідників знайти поняття, які можливо точніше виразили б різні градації інтенсивності психічних станів. Так, наприклад, В.Д. Небилицин поряд з терміном «стресові стани» уживає й термін «стресоподобні стану» [23].

Структура стану. Стани мають свою внутрішню структуру. Вона описана в роботах В.А. Ганзена й В.Н. Юрченко, Ю. Є і інших учених. Ганзен й Юрченко виділили чотири структурних рівні: психологічний – психологічний-соціально-психологічний, психофізіологічний і фізіологічний [20]. Експериментальні дослідження підтверджують важливу роль у структурі стану соціально-психологічного й психологічного рівнів. На кожному із цих рівнів можна розглянути суб'єктивні й об'єктивні характеристики. Суб'єктивні характеристики відбиті в самосвідомості індивіда, у них проявляється самовідношення, результати самопізнання й саморегуляції. Об'єктивні характеристики можуть бути отримані за допомогою об'єктивних вимірів параметрів організму й психіки, аналізу зовнішнього вигляду індивіда, особливостей поводження й діяльності, продуктів праці.

У станах завжди є й ситуативна, і транситуаційна складова. Силу впливу кожної з них важко виміряти в частках або відсотках. Помітимо, що тут некоректно говорити про який-небудь статистичний баланс. Певні події або умови поточної ситуації можуть надовго «потіснити» складову й у значній мірі визначити багато параметрів стану, обмежуючи їхню можливу розмаїтість [12]. Наприклад, висновок у концтаборі, в'язниці, важка хвороба, трагічні події життя виявляють собою ситуативне обумовлювання, що може охопити тривалий період часу, визначаючи актуальний стан. Т. Йолов запропонував описувати ситуативні особливості психіки у вигляді дробу, у якій чисельником є сила події, а знаменником – транситуаційні особливості психіки й способи діяльності [18].

Від аналізу природи стану як психічного явища й наявних у психології подань про цей предмет перейдемо до обговорення його характеристик.

Склад характеристик. Стани мають характеристики різного ступеня узагальненості: загальні, видові, індивідуальні. Загальним для всіх станів є те, що вони мають тимчасові, емоційні, активаційні, тонічні, тензионні параметри, містять у собі ситуативну й транситуаційну складові. У різних груп станів на передній план виходять різні параметри. Це дає можливість розділяти стани на довгострокові й короткочасні (по тимчасовому параметрі), а також на емоційні, активаційні, тонічні або тензионні – відповідно до того який саме параметр є ведучим, що визначає інші параметри. Таким параметром або такою характеристикою може бути емоційне домінування тієї або іншої емоції. Може виступати на передній план активаційна характеристика – рівень мотивації, повне включення в ситуацію, або, навпаки, відчуженість, відгородження від життєвих подій.

Той або інший тонус організму, енергетичні ресурси також можуть обумовлювати багато інших параметрів психічних станів. Тонус, у свою чергу, залежить від здоров'я суб'єкта, біологічних ритмів, характеру діяльності, її тривалості, від деяких умов середовища.

Нарешті, у будь-який момент часу людині властиво та або інша напруга. Вона може бути обумовлена внутрішніми факторами: підвищеними вимогами до свого поводження або діяльності, непевністю у своїх успішних діях у відповідальній ситуації й т. п. Але може бути викликана й багатьма зовнішніми факторами: несприятливі умови діяльності, суперництво, важкі умови існування…

Оскільки стан – багатомірне явище, той будь-який стан може бути описано широким спектром параметрів. Аналіз різних описів показує, що окремі характеристики стану використаються особливо часто. Такі характеристики можуть бути оцінені як основні.

До таким можна віднести наступні:

— емоційні (ці характеристики іноді називають модальнісними, розуміючи під модальністю якісну своєрідність: тривога, насолода, споглядання…);

— активаційні (відображаючи інтенсивність психічних процесів);

— тонічні (відображаючи тонус, ресурс сил індивіда);

— тензионні (відображаючи ступінь напруги);

— тимчасові (відображаючи тривалість, стійкість станів);

— полярність станів, інакше кажучи, знак описуваного стану (сприятливе, позитивне або несприятливе, негативне).

Звернемося до більше докладного розгляду перерахованих характеристик стану.

Активація й тонус. Поняття активації широко використається в нейрофізіології, де воно позначає рівень функціонування центральної нервової системи, мозку. На психологічному рівні розгляду підвищена активація проявляється в ясності свідомості, швидкості дій, рухів і психомоторних реакцій, енергійному поводженні, у бажанні знаходити рішення, у прагненні змінювати ситуацію в бажану сторону й переборювати труднощі. У більшості випадків рівень активації обумовлений силоміць актуалізованих потреб і мотивів, оптимістичним відношенням до життєвої ситуації, вірою у свої можливості. У шкалі активації на одному полюсі: порушення, підйом, підвищення інтенсивності психічних процесів, темпу дій і рухів, а на іншому – гальмування, спад, зниження інтенсивності й темпу [17].

У фізіології термін тонус (лат. tonus походить від греч. tonos – напруга) позначає постійну активність нервових центрів, деяких тканин й органів, що забезпечує готовність до дії. Тонус, як й активація, – стрижнева характеристика стану. Тому необхідно розглядати його психологічні аспекти. До них неодноразово зверталися різні дослідники. Так наприклад, Ю.Е. Сосновикова включає загальний тонус у число основних структурних компонентів психічного стану [9].

На психологічному рівні стану тонус має трохи інше трактування. Тонус відчувається як наявність або відсутність енергії, великий або малий ресурс сил, можливість просуватися до поставлених цілей, активно реагувати на виникаючі труднощі й переборювати їх. Для підвищеного тонусу властива підвищена готовність до роботи (у тому числі тривалої), суб'єктивні відчуття внутрішньої зібраності. Зниженому тонусу властива низька працездатність, утома, незібраність, млявість, інертність, схильність проявляти астенічні реакції на виникаючі труднощі.

Напруга є однієї з найважливіших характеристик стану. Її доцільно називати «тензиційна» (від англ. tension – напруга). Введення нового терміна дозволяє в описах відокремити відповідний параметр стану від виду стану. Тензиційна характеристика властива будь-яким станам – не тільки тим станам, у назві яких фігурує термін «напруга». У здійсненні будь-якого поводження й діяльності тією чи іншою мірою потрібне вольове регулювання. Його роль – у подоланні конкуруючих ціннісних орієнтацій, мотивів, цілей, емоційного притягання до різних об'єктів. Без звільнення пріоритетних побудників і стримування інших поведінкова активність неможлива. Чим більше конкуруючих побудників, чим ближче вони по силі до провідної ціннісної орієнтації, мотиву, меті, емоційному притяганню, тим більше навантаження на вольову регуляцію, тим вище напруга й всі пов'язані з ним прояву зниженого настрою.

У шкалі напруги на одному полюсі: розкутість, розслаблення, внутрішній комфорт, невимушеність у діях і поводженні, а на іншому – зажатість, внутрішній дискомфорт, вимушеність поводження, переживання несвободи.

Оборотна увага на істотне розходження між активаційними й тензіоційними характеристиками. Якщо активація детермінована потрібностно-мотиваціоною сферою особистості, то напруга – актуальними особливостями емоційної й вольової сфер.

Напруга. Напруга (англ. tension) у словнику психології визначене як почуття натягу, напруги, загальне відчуття порушення рівноваги й готовності змінити поводження при зустрічі з яким-небудь загрозливим ситуативним фактором. В.И. Медведєв й А.М. Парачев у контексті інженерної психології визначають напругу як величезне зусилля, спрямоване на виконання професійних функцій. Вони виділяють кілька видів напруги відповідно до тих психічних функцій, які переважно залучені в діяльність: фізична, сенсорна, інтелектуальна, емоційна, напруга очікування, монотонії й політонії (викликуване необхідністю частого перемикання уваги) [25].

Що стосується визначення «емоційна» напруга, то воно в даному плані не додає якої-небудь точності. При будь-якому виді напруги (фізичному, розумовому…) з її підвищенням зростає й сила емоційних реакцій, глибина переживань. Напруга досить виражена, але одночасно «беземоційна» – важко собі представити.

Чи можна знайти «властиво емоційну напругу»? У багатьох випадках інтенсивні переживання й відчуття напруги викликаються зовнішніми або внутрішніми (мотиваційними, рольовими…) конфліктами, підвищенням навантаження, дефіцитом часу, перешкодами й бар'єрами і т.д. Саме ці фактори є дійсною причиною напруги, а не викликані ними переживання, що є закономірною реакцією на ситуацію. Тому із трактуванням емоцій як причини напруги важко повністю погодитися.

Емоція, таким чином, – це процес, що з'єднує в собі дві основні функції психіки – функції відбиття й регулювання. Емоції виступають формою організації одночасно внутрішньої (психічної) активності індивіда і його зовнішньої активності – поводження й діяльності [27].

Та або інша напруга властива людині в різних психічних станах, які звичайно не називають станами напруги з тієї причини, що в них домінують інші характеристики, інші феномени.

В.Д. Небиліцин до екстремальних (надзвичайних) умов відносив такі граничні, крайні значення елементів ситуації, які в середніх своїх значеннях створюють оптимальний або, принаймні, не відчуваються як джерела дискомфорту [30]. Він звертав увагу на те, що екстремальність може бути створена шляхом виходу за межі діапазону оптимальних умов не тільки убік їх максималізації, але й у протилежну сторону. Несприятливим фактором, що підвищує напругу, є як перевантаження інформацією, так і недовантаження інформацією.

Додамо, що тільки по величині навантаження неможливо пророчити силу реакції, виразність стану напруги. Остання завжди являє собою ефект взаємодії навантаження й потенціалу стійкості психіки й організму.

Імовірно, для деяких факторів напруги у визначенні сили навантаження можуть бути використані статистичні оцінки (наприклад, середні величини), але для переважної більшості вони або неможливі, або позбавлені змісту. Навіть якщо сила дії фактора може бути обмірювана, значення має не його величина, а співвідношення цієї величини й загальної толерантності особистості до навантаження, а також специфічної толерантності (до конкретної характеристики даного виду навантаження) [27].

 







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.160.19.155 (0.008 с.)