Термін та його основні ознаки

 

У наш час зростає роль наукової термінології в суспільстві, а обсяг, який вона займає в лексиці, а також її вплив на розвиток загальнонаціональної мови зростає. Н. Шкуратяна зазначає, що «науково-термінологічна лексика - це сукупність слів, що вживаються в науковій літературі та у мовленні людей, діяльність яких пов’язана з тією чи іншою галуззю науки [44, с. 143].

На сьогоднішній день налічується більш як три тисячі тлумачень поняття «термін», але його зміст не з’ясований і досі. Словник лінгвістичних термінів (Д. Ганич, І. Олійник) подає таке визначення цього поняття: «термін - слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя тощо» [7, с. 306].

На думку Д. Сизонова, у визначенні терміна найчастіше розкривається одна конкретна ознака (наприклад, співвідношення з науковим поняттям, системність, точність тощо): «Термін - найбільш інформативна одиниця мови. Термін - точний носій інформації про наукове поняття» [36, с. 44].

Ми погоджуємося із думкою О. Пономарів, який зауважує, що термін (лат. terminus - «божество меж та кордонів») - це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам [33, с. 92].

Термін уживається для точного вираження поняття з певної галузі знань. Здебільшого вони виражаються одним словом: атом, кисень, клітина, вітамін, вена, аорта, лібрето, клас, терц, модель, водень, синус, сполука, кут, діагональ. Окрім простих термінів науковий стиль української мови також широко поповнюють і термінологічні словосполучення: важкі метали, заяча губа, інформаційна структура, породжувальний алгоритм, вовча паща тощо. Крім термінів-слів і термінів-словосполучень, бувають терміни-речення. Як правило, це військові та спортивні команди: Віддати швартовий! Кроком руш!

Слід зазначити, що більшість термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найбільш важливих змістів у пізнаванні дійсності: система, тенденція, закон, концепція, дослідження, експеримент, йод, асиміляція, морфологія, ключ, центр та ін. На другому місці - терміни-прикметники: колоскові, парнокопитні, членистоногі, комічне, типове; рідше в ролі термінів виступають інші частини мови, зокрема, прислівники - пристрасно (муз.), дієслова - рости (бот.).

Однією з найважливіших ознак терміна є його однозначність у межах тієї термінологічної системи, в якій він уживається. Ця властивість зумовлюється його функцією в мові, яка полягає у тому, що термін має забезпечувати однакове розуміння всіма носіями мови спеціального поняття, яке ним виражається. А це можливе лише тоді, коли кожен термін у межах понятійної системи, в якій він функціонує, буде однозначним. Але якщо слово, вживане в термінологічній лексиці, поширене й поза її межами, то там воно може набувати різних додаткових та переносних значень, навіть виступати як полісемічне.

Так, у монографії колективу авторів за редакцією академіка І. Білодіда «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» наголошується, що до однозначних слів тяжіють передусім термінологічні назви, оскільки цього вимагає їхня природа [39, с. 45].

Про небажаність полісемії в науковому тексті вказує Л. Полюга, зазначаючи, що термінологічна одиниця завдяки чіткій семантичній обмеженості не повинна викликати якісь інші асоціації, адже це може призвести до руйнації семантичної структури терміна, яка закладена в спеціальній дефініції. Отже, «…якщо у науковому тексті термін починає сприйматися двозначно, а тим більше асоціативно, значить, його присутність у тексті наукового стилю не до кінця обґрунтована» [32, с. 256].

Системність або систематичність терміна розуміють по-різному: як класифікаційну сутність; як системність створення нового слова [29, с. 54]; як подвійну системність: термін як елемент термінологічної системи, з одного боку, і як елемент системи мовної - з другого [36, с. 45]. Окрім того, О.Реформатський указує на тенденцію до систематичності терміна [29, с. 55].

Традиційно термінологи вважають, що термін не існує поза контекстом: «Принцип незалежності терміна від контексту скоріше важливий для того, щоб термін завжди однаково розуміли представники однієї професії, щоб його однозначне тлумачення забезпечувала система наукових понять, а не лексико-семантична система мови» [22, с. 90-91].

О. Реформатський вважає, що терміну не потрібний контекст, бо він пов’язаний із термінологічним полем, яке й замінює собою контекст [29, с. 51]. Такий підхід цілком прийнятий для ідеального терміна, що відповідає конкретним вимогам. Для розуміння значення полісемантичних термінів потрібний нейтральний контекст, у якому реалізується лише одне з його значень.

Окрім зазначених характеристик терміна, О. Реформатський називає ще одну важливу рису - міжнародність [29, с. 44]. Саме у сфері політики, науки, техніки зазвичай найчастіше реалізуються міжнародні відносини, і тому питання взаєморозуміння людей різних національностей та мов є актуальним. Відповідно, вважає мовознавець, спільність термінології навіть за різного фонетичного і граматичного оформлення термінів у кожній окремій мові є передумовою розуміння сутності справи й під час проведення міжнародних з’їздів та конференцій, і під час прочитання книжки з певної спеціальності, якщо вона написана невідомою для реципієнтів мовою [Там само].

У багатьох термінологічних дослідженнях суттєвою ознакою терміна названо його лаконізм (формальна стислість) у сенсі вираження. В ідеалі, як зазначає Д. Сизонов, термін має бути короткий і чіткий, хоча практика стандартизації й упорядкування термінології дещо суперечить цьому [36, с. 45]. Це пов’язано з тим, що в наш час актуальна тенденція до великих термінів, якими намагаються передати необхідні поняття.

Деякі дослідники вказують на те, що термін не може мати синонімів та антонімів (В. Даниленко, Ф. Нікітіна, З. Осипенко). Правомірніше буде сказати, як зауважує Д. Сизонов, що термін має специфічність синонімії, антонімії й омонімії, адже терміни-синоніми, терміни-антоніми і терміни-омоніми є характеристикою насамперед парадигмального представлення терміносистем [36, с. 44-46]. Є терміни-синоніми, що мають однакове значення (абсолютні синоніми, або дублети, типу мовознавство - лінгвістика). Оцінка існування таких синонімів визначається в кожному конкретному випадку умовами функціонування терміносистем.

Ще однією важливою характеристикою, що є доконечною для будь-якого терміна, - є його лінгвістична правильність, що не повинна суперечити правилам і нормам сучасної мови. На наш погляд, дана вимога не є специфічною для термінів, бо лінгвістично правильною має бути будь-яка лексична одиниця. Доцільніше говорити про відповідність терміна вимогам професійно-мовного варіанта норми, а не нормам і правилам літературної мови.

На особливу увагу заслуговує характеристика дефінітивності терміна, відповідно до якої кожний термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття (Б. Головін, А. Дʼяков, Т. Кияк, Л. Полюга).

Проте усе це вимоги до ідеального терміна, насправді ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищезгаданим вимогам.

Таким чином, доходимо висновку, що терміни мають такі основні ознаки: прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві); існують лише в певній термінологічній системі, поза нею - втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті); позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і у повсякденному спілкуванні); повинні відповідати правилам і нормам української мови; мають бути систематичними; їм притаманна властивість дефінітивності і відносна незалежність від контексту; термін повинен бути точним і коротким; термінам не притаманна синонімічність, антонімічність, які заважають взаєморозумінню.