Система показників продуктивності та ефективності праці в торгівлі

 

У сучасній вітчизняній науковій літературі немає єдиної думки, який з існуючих показників найбільше повно відбиває економічний зміст ефективності (продуктивності) праці. Велика кількість способів виміру продуктивності праці, що викладені в наукових статтях, монографіях, публікаціях, періодичній пресі, говорить про надзвичайну значимість даної проблеми. І кожен дослідник намагається внести свій штрих у розвиток теорії продуктивності праці. Не піддається сумніву, що продуктивність характеризує ефективність праці. Крім того, показник ефективності праці повинний найбільш повно враховувати витрати всіх видів праці, якнайменше реагувати на структурні зміни в економіці, на підприємстві, по можливості забезпечити порівнянність від мікро- до макрорівня. Це далеко не повний перелік вимог, що пропонуються до показника ефективності праці.

Серед безлічі підходів до виміру досліджуваного показника можна виділити дві принципово різні схеми його обчислення. Перша характеризує статичні аспекти параметрів продуктивності праці і виражається в залежності: результати / витрати. Друга – відбиває динамічні аспекти й визначається залежністю: економія / витрати.

Аналізуючи перший напрямок, можна відзначити, що визначення економічного змісту категорії продуктивності праці практично однакове у всіх дослідників даного підходу [94, 95, 96]. Продуктивність праці – показник економічної ефективності трудової діяльності працівників. Вона відбиває відношення кількості випущеної продукції чи послуг до витрат праці, тобто виробленням на одиницю витрат праці [1, с.141]. Під продуктивністю праці розуміється його результативність чи здатність людини робити за одиницю робочого часу визначений обсяг продукції. Реальна продуктивність праці виміряється кількістю зробленої продукції в одиницю часу чи кількістю праці, затрачуваного на одиницю продукції. Показник продуктивності праці по своїй економічній сутності повинний виражати обсяг виконаних робіт у розрахунку на одного працівника, продуктивність діяльності людей, виміряється кількістю продукції, зробленої працівником у сфері матеріального виробництва за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), чи кількістю часу, що витрачено на виробництво одиниці продукції [22, с.45]. Подібні трактування даного показника можна зустріти й у підручниках по економічній статистиці, економіці підприємства, енциклопедичному словнику бізнесмена, статистичному словнику і ряді публікацій [31,с.236; 81, с.134].

На думку Р. В. Гаврилова [36, с.45], всі існуючі в економічній теорії і застосовувані на практиці показники побудовані за схемою "результат/витрати", і як результат повна і неповна продукція послідовно співвідноситься з повними і неповними витратами.

Так, результати торговельної діяльності можуть бути виражені обсягом товарообороту в натуральному чи вартісному вираженні, прибутком, доданою вартістю. Витрати – це сума спожитих матеріальних, вартісних та трудових ресурсів. З розвитком НТП, підвищенням фондоозброєності праці частка людської праці складає всі меншу і меншу частину сукупних витрат. Зараз значну роль грають і інші види джерел витрат: фізичні й фінансові активи, матеріали, енергія, інформація.

Основними показниками, що характеризують рівень продуктивності праці, є виробіток та трудомісткість, що пов'язані між собою зворотною залежністю.

На думку Германової О. Є. [42, с.61] для виміру продуктивності праці показник трудомісткості застосовувати не можна, тому що він не відповідає економічному змісту продуктивності праці. Вона відзначає, що розрізняють індивідуальні і суспільно необхідні витрати праці, які визначають індивідуальну і суспільну вартість товару, але не продуктивність праці.

Частина авторів [159] дотримуються іншої думки і вважають, що показник трудомісткості має ряд переваг на відміну від показника виробки: 1) він відбиває прямий зв'язок між обсягом виробництва і трудовитратами; 2) застосування показника трудомісткості дозволяє зв’язати проблему виміру продуктивності праці з факторами і резервами її росту; 3) дозволяє зіставляти витрати праці на однакові вироби в різних цехах і на різних ділянках підприємства.

У залежності від вибору одиниць виміру продукції (робіт) у вітчизняній практиці використовуються натуральний, умовно-натуральний, трудовий та вартісної методи виміру продуктивності праці.

Натуральний метод визначення продуктивності праці є найбільш наочним і виражає фізичний обсяг зробленої продукції в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах і так далі). На думку деяких авторів [125, с.52], він простий, наочний і достовірний, найбільше точно відбиває рівень продуктивності праці. Однак не всі дослідники згодні з такою точкою зору. Так, Германова О. Є. вважає, що вимір продуктивності праці за допомогою натуральних показників не враховує зміни якості продукції, а її підвищення уживається з випереджальним ростом витрат на виробництво виробів, тому що в цьому показнику не знаходять відображення витрати минулої праці [42, с.11]. Таке зауваження заслуговує на увагу. Можна погодитися з даним зауваженням, тому що і всі наступні методи виміру продуктивності праці, що будуть розглянуті нижче, також містять ряд умовностей.

Натуральний метод можна застосовувати тільки на тих підприємствах, де реалізується однорідний товар.

Якщо торговельне підприємство реалізує декілька видів товарів продукції, то виробіток можна визначити в умовно-натуральних одиницях шляхом перерахування обсягу товарообороту за допомогою перекладних коефіцієнтів. Ці коефіцієнти можуть бути розраховані на різній основі (по трудомісткості, швидкості реалізації та ін. Після того як різнорідна натуральна продукція перелічена в умовний вид, можна обчислити показник продуктивності. Останній є відношення обсягу зробленої продукції, в умовних натуральних одиницях, до трудових витрат на цю продукції.

Продуктивність праці в умовних облікових одиницях (Р_у)

 

Р_у = Σq_ik_i / Σt_i, од.,  (1.1)

 

де q_i – кількості реалізованих різнорідних товарів у натуральному вимірі;

k_i – коефіцієнти порівняння (перерахування) різних видів товарів в умовний вид;

t_i – трудові витрати на реалізацію окремих видів товарів в розрахунку на одиницю;

i – позначення окремих видів товарів.

Заслуговує на увагу використання трудового методу для оцінки продуктивності праці. Вся продукція для її порівняння за трудовими витратами виражається не в натуральних одиницях, а в нормах людино-годин або людино-днів, що необхідні на її виготовлення.

При трудовому методі виміру показник продуктивності праці (Р_т) по масі різнорідної продукції є відношення обсягу зробленої продукції, що вимірюється в нормах робочого часу, до фактично витраченого робочого часу на її виготовлення:

Р_т = Σq_iН_i / Σt_i, люд.-міс. по нормі на

 

одинфактичний люд.-міс., (1.2)

де q_i – кількість видів продукції кожного виду, од.;

Н_i – порівнянні норми витрати праці на одиницю продукції, люд.-міс.;

t_i – розмір трудових витрат на виготовлення кожного окремого виду продукції, люд.-міс.;

i – позначення видів продукції.

Як видно з приведеної формули, для обчислення продуктивності праці за цим методом необхідно, щоб при порівнянні продукції за різні періоди часу приймалися ті самі постійні норми трудових витрат на одиницю продукції.

Трудовий метод може бути застосований для виміру рівня і динаміки продуктивності праці при виконанні різнорідних видів робіт (продажу товарів консультуванні заповненні гарантійних документів пакуванні веденні розрахунків.Трудовий метод дозволяє визначити ефективність праці робітників у порівнянні з діючими нормами, тому що відношення нормативних витрат до фактичних витрат робочого часу визначає рівень виконання норм виробітку.

Вартісний метод виміру продуктивності праці є найбільш універсальним, тому що дозволяє усі види товарів і робіт виразити в єдиному грошовому показнику. При вартісному методі продукції надається вартісна оцінка, яку отримують множенням кількості товарів на їх ціну.

До переваг даного методу відносять: 1) універсальність, тобто можливість за допомогою ціни вимірити обсяги різної продукції і робіт; 2) метод може бути використаний у різних галузях економіки; 3) він забезпечує порівнянність результатів ефективності праці на різних підприємствах, у галузях і між ними; 4) стимулює підприємства до випуску прибуткової продукції.

Недоліки вартісного методу: 1) він чуттєвий до коливань цін на продукцію,(товари) залежить від ціноутворення, рівня інфляції, структурних зрушень в асортименті; 2) існує можливість повторного рахунка; 3) не можна оцінити продуктивність праці в структурних підрозділах підприємства, застосувати для оцінки продуктивності праці на рівні робочого місця, бригади, цеху, ділянки; 4) зростання прибутку відіграє головну роль у перекручуванні показника продуктивності праці 5) неможливо використовувати в оперативному управлінні та виявленні резервів росту ефективності праці через відсутність конкретності даного методу.

Залежність ціни від рівня інфляційних та інших процесів, що не пов'язанні з діяльністю трудового колективу, викривлює оцінку ефективності праці. Неможливо зробити правильні висновки стосовно її динаміки. Вартісний метод можна ефективно використовувати лише за стабільною економікою, коли рівень цін суттєво не змінюється.).

Інший підхід до оцінки продуктивності праці відбивається залежністю "економія / витрати". При побудові досліджуваного показника виникають питання: економію праці необхідно зіставляти з витратами живої й уречевленої праці чи тільки з витратами живої праці?

У методичних вказівках [94, 95] під економією витрат праці розуміється як абсолютне, так і відносне вивільнення працівників. Зміна чисельності по кожному з факторів розглядається як ефект здійснення відповідного заходу. Ріст продуктивності праці визначається економією робочої сили (% П₁), яку згідно з [95, 96] рекомендується визначати за формулою:

 

, (1.3)

 

де % П₁ – економія робочої сили, %;

Чр – вихідна чисельність, люд.;

Экп – економія чисельності за кожним з факторів.

На думку деяких авторів, по кількості працівників, що вивільняються, не можна вимірити економію живої праці. І такий висновок обґрунтовується наступним: по-перше, після проведення заходів не тільки скорочується чисельність зайнятих, але і, як правило, використовується складна праця підвищеної кваліфікації; по-друге, валова, товарна і реалізована продукція являють собою суму витрат минулої і живої праці.

“Визначення економії живої праці не торкається величини вартості товару і його базисної ціни. У таких розрахунках вивільнення працівників має місце як при зниженні сукупних витрат, так і при їхньому збільшенні. Відносне вивільнення працівників є умовним, а не реальним... і це вводить господарську практику в оману" [42, с.25].

Германова О.Є. пропонує визначати зміну продуктивності праці (П_т) за формулою [42, с.81]:

 

, (1.4)

 

де – відповідно економія уречевленої і живої праці на одиницю продукції;

Q – обсяг випуску продукції;

c + v + m – грошове вираження вартості продукції (сукупні витрати праці).

Запропонована формула, на її думку, точно відбиває економічний зміст продуктивності праці, тому що вона побудована в точній відповідності з основним критерієм зміни досліджуваного показника: прямо пропорційно економії живої й уречевленої праці і зворотно пропорційно вартості продукції. показники різні й характеризують окремі сторони виробничого процесу.

Інтерпретація економічного змісту даного розрахунку полягає в наступному: знаменник дробу представляє ні що інше як виторг від реалізації (як вважає автор даного підходу, сукупні витрати праці повинні відбивати суспільно необхідні, а не індивідуальні витрати), а чисельник дробу – економія чи перевитрата по собівартості реалізованої продукції. Таким чином, результат по собівартості співвідноситься з виторгом від реалізації. Якщо економія зі знаком "+" (вираження Германової О. Є.), то вже це означає, що ростуть витрати праці на одиницю виготовленої продукції.

Існує ще один підхід у визначенні ефективності праці – вимір за рентабельністю праці [92]. Така точка зору є різновидом традиційних показників. Однак вона заслуговує на увагу, тому що тут просліджується більш тісний взаємозв'язок між витратами праці й кінцевими результатами роботи підприємства.

Велике практичне значення має вивчення ефективності праці на базі аналізу співвідношення доданої вартості й витрат на персонал [41, с.101; 106, с.24]:

 

 (1.5)

 

де r i – рентабельність праці i -того виду діяльності;

D i – додана вартість виду діяльності персоналу i -тої групи;

Z i – витрати на персонал i-тої групи.

Якщо , то праця рентабельна, а якщо , то вона нерентабельна.

Такий підхід дозволяє визначити ефективність трудової діяльності в будь-якій сфері на рівні макроекономічного аналізу. На рівні окремого підприємства співвідношення прибутку і середньооблікової чисельності працівників представляє, на думку Русак Н. А., фінансову продуктивність. Крім того, вона може бути розрахована і як відношення ціни одиниці продукції до ціни одиниці основного ресурсу на її виготовлення. Наприклад, ціни виробу до ціни матеріалу. У цьому випадку фінансова продуктивність характеризує міру відшкодування додаткових витрат у граничній ціні в результаті підвищення собівартості за рахунок росту ціни на основні ресурси [128, с.270].

Однак і такий підхід у вимірі продуктивності праці має ряд недоліків. Він дуже чуттєвий до цін на продукцію, що випускається, залежить від її рентабельності, інфляційних процесів. Його неможливо використовувати для оцінки праці структурних підрозділів підприємства.

Таким чином, питання про універсальний показник продуктивності (ефективності) праці у вітчизняній теорії та практиці залишається відкритим. Кожний з вище розглянутих показників має своє значення. Тому можна погодитися з думкою деяких дослідників [11, с.59] про необхідність виміру продуктивності праці системою показників, що дозволяє дати економічно обґрунтоване сполучення натуральних та вартісних вимірників витрат і результатів праці.

Розглянувши показники виміру продуктивності праці у вітчизняній теорії та практиці, необхідно зупинитися і на закордонному досвіді по даній проблемі.

Формування ринкових відносин, підготовка і здійснення ринкових реформ, перебудова господарського механізму відбувається на базі глибокого вивчення позитивного досвіду економічно розвинутих країн. У цьому плані заслуговує на велику увагу ознайомлення з закордонною теорією продуктивності: економічною природою, значенням, джерелами, а також визначенням впливу показників продуктивності на кінцеві результати роботи підприємства [133, 96, 163].

Великий внесок у розвиток теорії продуктивності внесли американські вчені Д. Кендрік, Э. Деннісон, Д. Сінк, лауреат Нобелівської премії Р. Солоу й інші. Необхідно відзначити, що характер досліджень даної проблеми, починаючи із середини 70-х років двадцятого сторіччя, змінився, тобто зсув акцентів був здійснений у напрямку прикладного характеру теоретичних розробок. Відповідно до західної економічної теорії, продуктивність – це комплексна проблема, яку необхідно розглядати як в економічному, так і в соціальному аспектах. Крім того, це поняття більш широке, чим ефективність. На думку В. Дж. Стівенсона, ефективність означає: витягти максимум з наявних ресурсів, а продуктивність – ефективне використання всіх можливих ресурсів. Її можна визначити за формулою: Результати / Витрати.

Чисельник даного дробу означає обсяг зробленої і реалізованої продукції, тобто випуск, сприйнятий ринком, суспільством. Крім того, результати можуть характеризуватися доданою вартістю, прибутком, показниками конкурентноздатності, якості життя, екології й ін.

У залежності від того, які витрати відбиті в знаменнику цього співвідношення, розрізняють часткову (неповну), багатофакторну (мультифакторну), сукупну (загальну) продуктивність. Для оцінки продуктивності в закордонній практиці використовується середній і граничний продукт праці. Середній продукт (АР_L; АР_К) являє собою обсяг продукції, що випускається, що приходиться на одиницю використовуваного фактора виробництва. Його можна визначити за формулами:

 

, (1.6) , (1.7)

де Q – обсяг продукції, що випускається; L, K – відповідно витрати праці й капіталу.

Показник граничної продуктивності широко застосовується в західній економічній теорії та практиці для визначення економічного росту, максимізації прибутку, рівня заробітної плати, виміру результатів технічного прогресу. Граничний продукт – це додатковий продукт, одержуваний при використанні додаткового фактора виробництва. Його можна визначити за формулами:

 

; (1.8) , (1.9)

 

де МР_L, МРК – відповідно граничний продукт праці й капіталу;

∆Q – приріст обсягу виробництва;

D L, D K – відповідно збільшення обсягів праці й капіталу.

Для виміру факторів продуктивності виробництва широке застосування знайшли функції, що відбивають технологічний взаємозв'язок між обсягом продукції, що випускається (Q), і факторами (x). Вони мають вигляд:

 

Q = f (х₁; х₂; …; х _n), (1.10)

 

де f – означає функціональну залежність; n – число факторів.

Функція відбиває різні способи з'єднання виробничих факторів для виробництва визначеного обсягу продукції. Серед різних форм цієї функції найбільший інтерес має функція Кобба-Дугласа, що для двох факторів має вид:

 

y = A ×K^a× L^b ,  (1.11)

 

де А – коефіцієнт пропорційності, що враховує додаткові умови виробництва, наприклад, змінювання рівня технічного прогресу.

K, L – витрати праці та капіталу;

a, b – коефіцієнти, що характеризують співвідношення між граничними і середніми продуктами. Їх можна визначити за формулами:

 

 (1.12) . (1.13)

 

Поряд з вищевказаними підходами для оцінки продуктивності широке застосування знаходять і інтегральні показники, що відбивають теоретичні розробки таких учених, як Т. Девіс, Д. Кендрік, С. Сінк і інших. Найбільш активно використовуються: нормативний метод виміру продуктивності (НМВП), багатофакторний (МФМВП), багатокритеріальний (БКМВП). Методика цих методів описана в роботі Д. Скотта Сінка [133], де відзначено, що ціль виміру продуктивності полягає в тому, щоб підприємство могло оцінювати, контролювати, поліпшувати дієвість, економічність, якість продукції, якість трудового життя, упровадження нововведень, прибутковість.

Вивчення закордонного та вітчизняного досвіду виміру ефективності, продуктивності праці показує, що вичерпного методу й показника по даній проблемі немає. Цілком виразно можна відзначити, що показник продуктивності характеризує ефективність використання економічних ресурсів, є зручним інструментом дослідження. У кінцевому рахунку ціль виміру продуктивності – визначення резервів підвищення її рівня, факторів, що впливають на її зміни, для розв’язування конкретних задач керування й регулювання соціально-економічних процесів.

В основу розробки критерію ефективності використання трудових ресурсів торгівлі можуть бути покладені два основних принципи – максимізація результатів праці при заданому обсязі його ресурсів або мінімізація його ресурсів на здійснення заданого результату. Враховуючи специфіку даної галузі, найбільш підходящим є другий варіант, так як в торгівлі один із найважливіших результативних показників діяльності – обсяг товарообороту – не завжди залежить від обсягу трудових ресурсів (принаймі прямо пропорційної залежності тут немає), а визначається такими факторами, як обсяг грошових доходів і купівельних фондів населення, забезпеченість товарними ресурсами, рівень роздрібних цін тощо. Крім цього, слід врахувати, що в торгівлі планування чисельності трудових ресурсів носить підпорядчий характер по відношенню до планування роздрібного товарообороту. Для торгівлі більш характерне практичне значення має мінімізація трудових ресурсів на здійснення запланованих результатів торговельної діяльності, ніж максимізація цих результатів при функціонуючій чисельності робітників.

Враховуючи розглянуті положення, критерій ефективності використання трудових ресурсів торгівлі може бути сформульований наступним чином: мінімізація чисельності працівників, пов’язаних з доведенням товарів до споживачів, реалізацією вартості і забезпеченням високої якості торговельного обслуговування населення.

Система показників, що виражають оцінку ефективності використання трудових ресурсів торгівлі, повинна будуватися виходячи із сформульованого критерію[13, с.8-9].

Різноманітність підходів до визначення результату праці в торгівлі та оцінки розмірів використання трудових ресурсів обумовила формування системи показників продуктивності праці, відображеної на рис.1.4[58, с.311 ].

Найбільш розповсюдженим показником продуктивності праці робітників торговельного підприємства є виробіток, який визначається середнім розміром товарообігу на одного працівника підприємства:

 

, (1.14)

де П – середній виробіток на одного працівника, грн. [66,с.3.12];

Т – розмір товарообігу за період у фактичних або діючих цінах, грн;

n – середньоспискова чисельність проацівників підприємства, чол.

Цей показник характеризує обсяг товарообігу, реалізованого одним працівником підприємства торгівлі за певний проміжок часу.

 

 

 

прямий показник  обернений

	Результати праці Виробіток =                    Затрати праці		Затрати праці Трудомісткість=                         Результати праці

 

 

 

Рис.1.5 Схема показників продуктивності праці робітників торговельного підприємства

 

Незважаючи на широке використання та простоту розрахунку, рівень та динаміка цього показника не дозволяє повною мірою відтворити рівень продуктивності праці та його зміну, провести порівняльний аналіз. Він не враховує трудомісткості реалізації окремих товарних груп, зрушень в структурі товарообігу та змін в трудомісткості продажу товарів. Крім того, в умовах інфляції зростання обсягу товарообігу відбувається не в результаті зростання фізичної маси товарів, що реалізуються, а в зв'язку зі зміною рівня цін на товари.

Так як в основі критерію ефективності лежить мінімізація затрат живої праці, ефективність використання трудових ресурсів торгівлі в першу чергу може бути оцінена системою показників трудомісткості.

Під трудомісткістю в торгівлі розуміють кількість робочого часу (або обсяг живої праці в інших вимірниках), затраченої на здійснення конкретного результату торговельної діяльності. Без показників трудомісткості неможливо об’єктивно оцінити стан і динаміку трудовитрат в окремих торговельних підприємствах, виявити резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Важливим показником трудомісткості в торгівлі виступають показники трудомісткості роздрібного товарообороту. Трудомісткість товарообороту характеризує обсяг затрат живої праці на реалізацію одиниці товарної маси:

 

,  (1.15)

де Зпр – затрати праці на здійснення товарообороту

То – обяг роздрібного товарообороту [13, с.10].

Враховуючи наведену формулу розробка системи показників оцінки трудомісткості товарообороту вимагає, з одного боку, розгляду показників, які характеризують товарооборот, а з іншого – показників, що характеризують обсяг затрат праці на його реалізацію. Виходячи з даного методологічного принципу розглянемо особливості формування показників оцінки трудомісткості товарообороту.

Роздрібний товарооборот може виражатися в натуральних та вартісних показниках. Натуральні показники в більшості пов’язані із задоволенням потреб населення, в значній мірі визначають обсяг і характер технологічних операцій і повніше характеризують результати праці працівників торгівлі по реалізації товарів. В зв’язку з цим там, де результатом трудових затрат є реалізація одного виду товарів, трудомісткість продажу може бути визначена по відношенню до товарообороту в натуральних показниках. Однак така монотоварна торгівля скоріше всього є виключенням, аніж правилом, тому товарооборот в натуральному вимірі може бути застосований в торгівлі в обмежених масштабах.

Для більшості торговельних підприємств характерна торгівля різноманітними товарами. В цих умовах доречніше використовувати товарооборот в вартісних показниках. Однак цей показник далекий від ідеалу з двох причин. По-перше, зі збільшенням доходів населення, підвищенням технічного рівня і якості виробів зростає і середня вартість однієї покупки, а відтак, штучно завищується показник трудомісткості товарообороту в динаміці. По-друге, різниця в цінах на окремі товари призводить до того, що підприємства намагаються реалізувати товари за більшою ціною. Останнє є особливо відчутним і може опинитися в умовах підвищення частки магазинів з універсальним асортиментом товарів (універсамів, універмагів, супермаркетів тощо). Тому при використанні товарооборота у вартісних показниках необхідно коректувати його з врахуванням індекса середньої вартості покупки та індекса структури товарооборота.

Один і той самий обсяг товарообороту (як в натуральному, так і в вартісному виразі) може бути виконаний різною чисельністю працівників. Це залежить від таких факторів, як рівень механізації праці, стан попиту на товари і ступінь його задоволення, безперервність товаропостачання тощо. Однак найбільший діапазон розбіжностей обумовлений розбіжностями в рівні культури обслуговування покупців і, в першу чергу, - розбіжностями в затратах часу покупців на очікування обслуговування. Цей показник синтезує вплив багатьох організаційно-економічних факторів, які було перераховано вище. Визначаючи фактичну трудомісткість товарооборота по галузі в цілому або в окремих регіонах, необхідно мати на увазі, що вона виникає при середньо галузевих показниках культури торговельного обслуговування.

Разом з цим виникає необхідність визначити трудомісткість товарообороту при показниках тільки високої культури обслуговування покупців, зокрема, при забезпеченні мінімальних затрат їх часу на здійснення покупок. Ця необхідність викликана завданням підвищення культури обслуговування населення і пов’язана з цим необхідність в трудових ресурсах галузі. Крім цього, ця необхідність визначається завданнями розробки стандартів якості торговельного обслуговування на підприємствах торгівлі. Тому в якості одного з показників результатів праці робітників торгівлі слід розглядати не просто товарооборот, а товарооборот з оптимальними затратами часу населення на очікування обслуговування.

Другим елементом формули визначення трудомісткості товарообороту виступають затрати живої праці. Мірою затрат праці виступає кількість робітників, що забезпечують ті чи інші результати праці. Такою мірою можуть виступати також затрати робочого часу (календарного чи фактично відпрацьованого), що вимірюється в хвилинах, годинах, днях тощо. Обидва вище перелічені показники відображаються в показниках людино-годинах, людино-днях тощо. Але перераховані міри затрат праці не дають її однорідного виміру із-за наявності суттєвих соціально-економічних розбіжностей в здійсненні праці, в рівні його інтенсивності і механізації, в рівні кваліфікації робітників та інших факторів.

Більш об’єктивну характеристику затрат праці можна отримати в вартісних показниках з допомогою оцінки витрат на оплату праці. В цьому випадку можуть бути враховані (через оплату праці) розбіжності в рівні кваліфікації, інтенсивності, якості праці, що затрачається на реалізацію товарів.

Таким чином, в якості вихідних показників розрахунку трудомісткості товарообороту може бути запропонована наступна їх система (рис.1.5):

Рис. 1.6 Система показників для розрахунку трудомісткості товарообороту

 

Комбінуючи поєднання перерахованих показників, можна отримати обширну систему натуральних і вартісних показників оцінки трудомісткості товарооборота та ефективності використання трудових ресурсів торгівлі[13,с.14].

Для практичного використання з метою аналізу, нормування і планування трудомісткості товарообороту і ефективності використання трудових ресурсів торгівлі можна запропонувати наступну систему основних показників: 1)затрати робочого часу на одиницю товарообороту в натуральному виразі; 2)кількість працівників в розрахунку на 1 тис.грн. товарообороту; 3)кількість відпрацьованих людино-днів на 1 тис.грн. товарообороту; 4)фонд оплати праці на 1 тис.грн. товарообороту.

Ця система основних показників оцінки трудомісткості товарообороту може при необхідності бути доповнена в кожному конкретному випадку рядом допоміжних показників, отриманих шляхом підстановки в формулу різних показників, що характеризують обсяг затрат праці і їх результатів.

Особливої уваги вимагає показник оцінки трудомісткості товарообороту з врахуванням затрат часу покупців на очікування обслуговування. Для визначення даного показника слід використовувати поправочний коефіцієнт, що розраховується відношенням фактичних затрат часу на очікування обслуговування до оптимального його обсягу. Розрахунок коефіцієнта проводиться за формулою:

 

, (1.16)

 

де Вф – фактичні затрати часу покупців на очікування обслуговування (хв., год.)

Вн – затверджені оптимальні затрати часу покупців на очікування обслуговування на підприємствах роздрібної торгівлі.

З врахуванням даного поправочного коефіцієнта формула розрахунку трудомісткості товарообороту набуває наступного вигляду:

 

, (1.17)

 

Показники, розраховані на основі наведених формул, дозволяють визначити умовну трудомісткість товарообороту, поставивши її в залежність від одного з найважливіших показників якості обслуговування – затрат часу на очікування обслуговування.

Для організації планомірної систематичної роботи з аналізу, виявлення і реалізації резервів підвищення ефективності використання трудових ресурсів торгівлі необхідно виміряти ефективність затрат на різних рівнях: ефективність затрат індивідуальної праці на робочому місці; ефективність затрат колективної праці робітників торговельних підприємств; ефективність затрат по торгівлі в цілому. В залежності від повноти затрат живої праці показники трудомісткості пропонується класифікувати за наступними основними видами:

1. технологічна – характеризує обсяг затрат праці працівників торгівлі на виконання окремих видів робіт (операції торгово-технологічного процесу);

2. торгово-виробнича - характеризує обсяг затрат праці всіх торгово-оперативних і допоміжних робітників торговельного підприємства;

3. повна - характеризує затрати праці всіх робітників торговельних підприємств, включаючи робітників апарату управління;

4. галузева – включає затрати праці всіх робітників торговельних підприємств в цілому, тобто робітників торговельних підприємств, організацій і об’єднань.

Використання розробленої системи показників оцінки ефективності затрат праці на основі трудомісткості товарообороту буде спонукати до подальшого вдосконалення управління трудовими ресурсами в роздрібній торгівлі, виявленню і реалізації резервів економії живої праці.

Поряд з показниками трудомісткості товарообороту для оцінки ефективності трудових ресурсів торгівлі може застосовуватися і система показників продуктивності праці.

Одним з абсолютних узагальнюючих галузевих показників продуктивності праці є обсяг виробленого національного доходу в розрахунку на одного робітника. Однак в практиці торговельної діяльності даний показник не одержав необхідного розповсюдження, так як на думку багатьох економістів методика розрахунку національного доходу, створеного в торгівлі, потребує серйозного коректування. Крім цього, цей показник може бути використано тільки при порівнянні з іншими галузями народного господарства, так як в середині галузі він не розраховується.

Найбільш розповсюдженим показником продуктивності праці в торгівлі є обсяг роздрібного товарообороту за місяць, квартал або рік в розрахунку на одного робітника. Цей показник одержують шляхом співставлення суми роздрібного товарообороту зі середньосписковою чисельністю робітників. При цьому розрахунок проводиться як для одного середньоспискового робітника в цілому, так і для окремих їх груп (для робітників торгового залу, для продавців тощо). Однак показник обсягу товарообороту для одного середньоспискового робітника в торгівлі не завжди відображає дійсні (фактичні) затрати живої праці, оскільки на величину цього показника впливають фактори, які не залежать безпосередньо від робітників торгівлі (зміна структури товаробороту, цін, середньої вартості покупки та ін.). В зв’язку з цим при розрахунку товарообороту на одного робітника застосовуються різні методи корегування.

Одне з таких корегувань пов’язане з врахуванням впливу на продуктивність праці структури товарообороту на основі індексів трудомісткості товарообороту. Під трудомісткістю товарообороту розуміють кількість праці, яку необхідно витратити робітникам торгівлі при незмінному рівні цін, техніки, товаропостачання на продаж визначеної суми товарної маси. Наприклад, для реалізації плодоовочевих товарів на суму 1 тис.грн. необхідно затратити набагато більше праці, ніж на реалізацію на цю ж суму трикотажних виробів. Трудомісткість продажу трикотажн