Школа руху за гуманні стосунки (школа людських відносин)

Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту харак­терною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних по­треб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів, у менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Недоліком теорій такого роду був «тейлоризм навпаки», коли створенням по­зитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності. Разом з тим цінними є дослідження, спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва, створення відповідних психофізіологічних та ергономічних умов, а також дос­лідження мотиваційних характеристик людей у процесі праці.

Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів виник­ла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Ак­цент з управління виконання людиною механічних завдань пере­містився на управління відносин між людьми, що стало основною відмітною характеристикою школи людських відносин. З часом на її основі виникла школа наук поведінки.

Школа ґрунтувалася на працях економістів XIX ст., таких як Роберт Оуен (1771-1858). Основою політики реформ Оуен вважав кадрову політику. Оуен ще до представників школи біхевіористського напряму не тільки піднімав питання щодо значення людсько­го фактора для фірми, а й успішно намагався його реалізувати.

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефек­тивної організації. Оскільки він виник як реакція на недоліки кла­сичного підходу, школу людських стосунків ще називають неокла­сичною школою. Видатними представниками цієї школи є Мері Паркер Фолетт і Елтон Мейо. Фолетт перша визначила менеджмент як «забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». У теорії управління відомі експерименти, проведені. Е.Мейо на за­воді «Уестерн Електрик» в м. Хоторні (США), що знаменували собою новий напрям досліджень у теорії управління. Мейо виявив, що навіть чітко розроблені процедури і робочі операції, висока за­робітна плата не завжди є передумовами високої продуктивності праці, як це вважали представники школи наукового управління. Експерименти виявили, що на зростання продуктивності праці впливають багато факторів, серед яких провідне місце займають по­треби людей та соціально-психологічний клімат у колективі. Пізніше ці положення були підтверджені дослідженнями А.Маслоу. Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники школи людсь­ких відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керів­ники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.

Внеском школи людських відносин є дослідження, спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва, викорис­тання психологічного фактора.

Недоліком школи людських відносин є намагання досягти високої продуктивності праці тільки за позитивних психологічних умов.

Школа людських відносин дала поштовх до розвитку таких наук, як виробнича соціологія, психологія, соціоніка.

2.7. Школа наук поведінки (біхевіористська школа)

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше — соціоніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удос­коналили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумо­вило в 50-ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К.Арджиріс, РЛайнкерт, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінської школи на­магалися надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці. Виходячи з цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями підвищення ефективності використання людських ресурсів. У 60-ті роки поведінський підхід став надзви­чайно популярним і охопив майже всю сферу управління в еконо­мічно розвинутих країнах. Як і попередні школи, прихильники шко­ли поведінських наук вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв'язання проблем успішного управління «від ефективності працівника — до ефективності організації».

Теоретичні дослідження такого напряму в нашій країні практич­но не провадилися. Більшість праць у цьому напрямі присвячена критиці теорії як засобу експлуатації трудящих капіталістами.

Початок цій школі дало дослідження природи людини та прак­тики мотивації її праці, перші результати якого пов'язані з відомими в історії менеджменту експериментами в Хоторні (штат Іллінойс), які проводилися на заводі «Western Electric» з 1924 р. по 1929 р. Дос­лідники дійшли висновку, що на продуктивність праці великий вплив має психологічний стан та неформальні відносини працюю­чих. До серії експериментів був запрошений Джордж Елтон Мейо (1880-1949), який до організації людей підійшов як до соціальної системи.

Представником школи наук поведінки є Абрахам Маслоу (нар. 1908). Він сформулював п'ять категорій потреб людини.

Внесок школи наук поведінки: застосування прийомів управлін­ня між особистими відносинами для підвищення ступеня задово­лення потреб та продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал.

Недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів.

Сучасна фаза

Кількісна школа (нова школа)

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні управління, займається використанням наукового підходу до прак­тики управління. Саме це дало можливість розвинути нову концеп­цію менеджменту шляхом використання математичних методів та комп'ютерної техніки, дав їй відповідну назву «кількісна (управ­лінська) школа».

Представники цієї школи вважають управління процесом логіч­ним та піддаючимся формалізації, який можливо виразити матема­тично.

Завдяки застосуванню економіко-математичних методів можна вирішувати такі завдання, як наприклад:

1) управління запасами;

2) управління масовим обслуговуванням;

3) розподіл обмежених ресурсів між споживачами;

4) заміна старого обладнання;

5) пошук рішень через раціональний перебіг можливостей;

6) застосування теорії ігор;

7) прогнозування;

8) імітаційне моделювання.

Для сучасної фази характерним є застосування «суворих» методів дослідження, які ґрунтуються на формалізації процесів управління і є складовими частинами таких наук, як математика, статистика, інженерні науки. Ці науки і пов'язані з ними галузі знань внесли суттєвий внесок у теорію управління на всіх фазах її розвитку. їх вплив можна простежити ще в працях Тейлора з наукового аналі­зу праці. Проте до Другої світової війни кількісні методи викорис­товувались у науці і практиці управління ще недостатньо. Під час війни в Англії для управління ефективною протиповітряною обо­роною від нальотів фашистських літаків було вперше застосовано кількісні методи, згруповані під загальною назвою «дослідження операцій». Пізніше ці методи виявились ефективними у вирішенні інших проблем управління, а в самій математиці розвинувся окре­мий напрям досліджень, названий прикладною математикою.

Дослідження операцій за своїм змістом — це застосування ме­тодів наукового дослідження до операційних проблем організацій. Послідовність застосування методів дослідження операцій така. На першому етапі фахівці-управлінці ставлять завдання, тобто структурують управлінські проблеми, формулюють перелік обмежень і вимоги до критеріїв ефективності їх розв'язання. Другий етап здій­снюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як правило, спрощує реальність або подає її абст­рактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Спро­щення реальності за допомогою моделі відбувається скороченням кількості змінних після оцінки суттєвості виливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочують відкиданням несуттєвих і агрегуванням другорядних. Отже, в моделі залишаються найбільш суттєві змінні. Третій крок полягає у «випробуванні» моделі надан­ням змін кількісним значенням. Це дає змогу об'єктивно описати та порівняти кожну змінну і відношення між ними. Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань та описового ана­лізу моделями, символами та кількісними значеннями.

Звичайно, моделі ситуацій, проблем та процесів управління досить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і удосконалення комп'ютерів. Комп'ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективним знаряддям наукових дос­ліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

 У колишньому СРСР дослідження операцій використовувалося в основному для розробки варіантів планових завдань. Однак такі дослідження не завжди були успішними, оскільки в моделі складно було закласти суб'єктивні моменти, пов'язані з функціонуванням адміністративно-командної економіки. Сьогодні це перспективний напрям оптимізації управління в умовах ринкової економіки.

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні управління, займається використанням наукового підходу до прак­тики управління. Саме це дало можливість розвинути нову кон­цепцію менеджменту шляхом використання математичних ме­тодів та комп'ютерної техніки, дало їй відповідну назву «кількісна школа».

Представники цієї школи вважають управління процесом логіч­ним та таким, що піддається формалізації, який можливо виразити математично.

Внесок кількісної школи: розробка та застосування моделей для поглибленого розуміння управлінських проблем; розвиток кіль­кісних методів на допомогу керівникам у складних ситуаціях.

До недоліків школи відноситься: вузькоспеціалізований підхід до управління; неможливість повного врахування людського фактора.

Треба усвідомити, що на кожному етапі управління допомагало вирішувати питання свого часу. Глибокі перетворення в управлінні економікою не можуть бути реалізовані без відповідних змін у полі­тичній системі, соціальній та духовній сферах.

Школа соціальних систем

Ця школа являє собою системний підхід до науки управління, загальний спосіб мислення, суть якого полягає в пошуку простого у складному, декомпозиції проблеми на складові частини, до вихо­ду на прості запитання типу «є — потрібно визначити».

Представниками є Парсон, Мертон. Школу характеризує праг­нення розглядати соціальну організацію як комплексну систему з рядом складових її частин у динаміці.

Внеском школи соціальних систем можна вважати те, що вчені цього напряму розглядали організацію як відкриту або закриту ком­плексну систему.

Представники школи відводили особливу роль зовнішнім силам, наголошуючи на тому, що тільки вони мають бути визначальними для ефективного функціонування організації. Цей погляд можна вважати за недолік школи соціальних систем.

Емпірична школа менеджменту

Емпірична школа менеджменту стала синтезом попередніх шкіл. Це прагматична орієнтація, що будується на практичному вивченні управління з метою обґрунтування рекомендацій, які ма­ють практичне значення, що є внеском цієї школи в менеджмент.

Представником емпіричної школи є Пітер Друкер, який вивчає практику управління. Одним з відомих положень Друкера є його концепція управління за цілями, в якій він стверджує, що управ­ління повинно починатися з розробки цілей, а потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії та процесу.

До недоліків школи можна віднести те, що однакові рекомендації управління не можуть бути ефективними для всіх підприємств через різні умови функціонування організацій.