Управлінська думка часів феодалізму

Падіння рабовласництва найчастіше асоціюється із занепадом Римської імперії. Така асоціація правомірна в розумінні того, що ра­бовласницька праця була вже невигідною в часи занепаду Риму. Об'єктивною суттєвою причиною відміни рабства є не моральний прогрес, а економічні зміни. Підтвердженням цього є феодальний устрій, основою якого був кріпак, що працював на землі феодала і віддавав частину продукту своєї праці. В цілому в Європі феодаль­на система як система культури існувала приблизно тисячу років і в своєму розвитку пройшла ряд етапів, вершиною яких став етап відродження культури — період Ренесансу (кінець XIV — поч. ХУП ст.). Кожен з етапів знайшов свій відбиток в управлінській думці. Важливе місце займає період середньовіччя. Цей період харак­теризується застоєм освіти та науки. І все ж у період середньовіччя відбулися події, які підготували умови для подальшого розвитку управління. Це хрестові походи, які, з одного боку, стимулювали торгівлю, відкриваючи для Європи нові торговельні шляхи, а з іншо­го — послаблювали християнські релігійні догми, протиставляючи їм культуру Середнього Сходу. Це стосується виникнення системи балансів, що використовувалась у практиці венеційських купців братів Соранцо, про що свідчать книги обліку, які велися ними в 1416-1426 рр. Нарешті, у 1494 р. було зроблено перше теоретичне викладення цієї системи італійським ченцем Лукою Пачиоллі.

Видатним представником організаторів зовнішньої торгівлі, роз­робки її стратегії і тактики, реалізації, контролю є англієць Томас Мен (1571-1641). Томас Мен був представником пізнього меркан­тилізму. Меркантилізм зародився в кінці XIV ст. і відобразив па­нування торгового капіталу. Як відомо, принцип торгового капіта­лу — купити, щоб продати дорожче. В цьому принципі розуміння того, що дохід виникає як наслідок ефективного використання праці, землі й капіталу як факторів виробництва відсутнє. Для мер­кантилістів регламентування (управління) торкалося тільки зовніш­ньої торгівлі, зовсім відкидаючи виробництво, ефективне викорис­тання його факторів.

Ситуація почала змінюватись разом зі зростанням й укріплен­ням товарного виробництва поступовим витисненням торгового капіталу виробничим. Свідчення тому теоретично та практично став період, відомий в економічній теорії як фізіократизм. Започат­кував школу фізіократів французький економіст Франсуа Кене (1694-1774) На відміну від меркантилістів, фізіократи пов'язували надії на прогрес суспільства з розвитком сільського господарства, оскільки саме в сільському господарстві, на їх думку, створюється багатство суспільства у вигляді безлічі продуктів, народжених зем­лею та працею, а також різних видозмін цих продуктів.

Зупинимось на деяких видатних вчених, дослідження яких увій­шли в історію науки управління. Анн Роберт Жан Тюрго (1727— 1781) був не тільки видатним представником фізіократів, але й ве­ликим державним діячем, міністром уряду Франції. Його головна економічна праця «Роздуми про створення та розподіл багатств», присвячена аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фінансах та інших сферах господарства. Аналіз капіталістичних відносин Тюр­го робив з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилкових уяв­лень про те, що додаткова вартість створюється тільки в одній га­лузі — сільському господарстві.

Глибоке розуміння суті, а також розвитку функцій менеджмен­ту продемонстрував Адам Сміт (1723-1790). В його праці «Дослід­ження про природу та причини багатства народу» викладається вчення лібералізму, пропонується ідея, що єдиним регулятором в економіці повинен бути ринок та конкуренція. Сміт, як і інші пред­ставники класичної школи економічної теорії (М.Б.Сей, Т.Мальтус, А.Маршалл та ін.) надавав великого значення функціям, які покла­даються на менеджера. Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль — усі ці функції отримали у Сміта певний опис.

Передфаза

Передфаза розвитку теорії менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління малими підприєм­ствами здійснювалося на той час практиками на основі їх досвіду та вміння. Цей досвід передавався від покоління до покоління, од­нак помітного наукового узагальнення і дослідження не набув. Ве­ликі за обсягом організації та підприємства були лише в державній, церковній та військовій сферах. З потреб управління цими сфера­ми виникли і перші паростки теорії управління, вплив яких відчу­ваємо й досі. Характерними рисами передфази теорії управління є ієрархічно-пірамідальна побудова організацій та підприємств, авто­ритарний стиль управління, мислення, обмежене статутом чи су­бординацією, та інші подібні пережитки. Можна сказати, що в теорії управління на передфазі переважали проблеми військового                        адмі­ністративного управління. Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн.

Вперше інтерес до управління як до науки з'явився в 1911 р., після виходу у світ книги Ф.У.Тейлора «Принципи наукового уп­равління». З цього моменту управління визнане як наука і само­стійна сфера досліджень. Але розуміння того, що організацією мож­на управляти систематизовано і таким чином ефективно досягати її цілей, виникло не з публікацією зазначеної книги. Розуміння потреби наукового підходу до управління розвивалося, починаю­чи з середини XIX ст. Основною силою, яка сприяла посиленню інтересу до управління, була промислова революція, що розпоча­лася в Англії. Проте ідея, що управління саме може внести суттє­вий вклад у розвиток і успіх господарської діяльності, вперше ви­никла в Америці завдяки дослідженням Ф.У.Тейлора. Виникнення і оформлення науки управління як галузі наукових досліджень част­ково було відповіддю на потреби великого бізнесу, а частково спро­бою скористатися перевагами техніки, створеної внаслідок промис­лової революції, а також досягненнями групи допитливих людей, які відкрили найбільш ефективні способи виконання робіт.

Розвиток менеджменту як науки не є ланцюгом послідовних кроків уперед. Швидше його можна охарактеризувати як розвиток паралельно-послідовних підходів до управління, які в чомусь збіга­лися, а в чомусь відрізнялися. Цей паралельно-послідовний розви­ток наукових досліджень пояснюється тим, що вони були спрямо­вані як на дослідження суб'єктів управління (людини, груп людей), так і об'єктів управління (техніки, людей). Отже, успіхи в теорії менеджменту завжди залежали від успіхів в інших пов'язаних з управлінням сферах, таких як математика, інженерні науки, психо­логія, соціологія, антропологія та ін. Розвиток цих галузей знань да­вав дедалі більше фактів для дослідників у галузі управління, а та­кож озброював їх методами досліджень споріднених наук. Ці знання допомагали науковцям зрозуміти, чому деякі попередні теорії управ­ління не витримували перевірки практикою, що підштовхувало дос­лідників до проведення нових наукових розробок.

Розвиток теорії менеджменту має відповідні напрями, які нази­ваються школами управління, щомають своїх засновників та послі­довників.

Розвиток теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню і розвитку певних наукових шкіл:

1) передфаза (приблизно до 1900 р.);

2) фаза «школи наукового управління підприємствами» (1900-1930 рр. в США);

3) фаза «адміністративно-бюрократичного підходу», або «кла­сичної школи» (1900-1930 рр., особливо в Німеччині, Франції, Англії);

4) фаза школи «руху за гуманні стосунки» (1930-1950 рр. в США, Японії);

5) сучасна фаза (приблизно з 1940 р.).

Прихильники кожної з цих шкіл вважали, що їм вдалося знай­ти ключ до найефективнішого управління. Проте пізніші дослід­ження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на прак­тиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях. Однак кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у науковий менеджмент.

Школа наукового управління

Термін «наукове управління» ввів Ф.У.Тейлор (1856-1915), Дослідження, які також увійшли до складу школи, пов'язані з пра­цями Френка (1868-1924) і Ліліан Гілбретів (1878-1972), які зай­малися працями з удосконалення рухів робітників. Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також прин­ципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дос­лідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірюван­ня, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всьо­го трудового процесу.

 До механізмів реалізації менеджменту Ф.Тейлор відносив: хро­нометраж; стандартизацію знаряддя праці та інструментів, а також вивчення виконання певного виду роботи на підставі аналізу рухів людини; відокремлення функції планування; розробку інструкцій­них карток для робітників; диференціювання тарифів тощо.

Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Под­ружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються за певних операцій і скільки часу потрібно на кож­ний з них. Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та облад­нання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показ­никам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктив­ності праці.

Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користува­тимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, впер­ше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зро­стання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, об­ґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому про­цесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуаль­но здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Якщо прихильники школи людських відносин зосереджували­ся на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то пред­ставники школи наук поведінки намагалися допомогти працівни­кові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення н процесі праці.

Основні положення школи наук поведінки:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2)  досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;

3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання зав­дання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхід­ними для досягнення мети; систематичне використання матеріаль­ного стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; фор­мування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими від­носинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продук­тивності праці.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній висо­кої продуктивності. Поява школи наукового управління була пере­ломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихиль­ників школи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також ви­користані для ефективного досягнення цілей організації.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці люди­ни на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечен­ня лінійної системи управління через відокремлення функцій пла­нування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних фак­торів (спілкування, самоповага тощо).

У колишньому СРСР активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). У 20-ті роки проблемами теоретичної розробки та практичного впровадження НОП займалися Е.М.Алперович, А.П.Бружес, І.О.Бурлянський, М.І. Васильєв, А.К.Гастєв та інші дослідники.