Зародження світової управлінської думки

Первісне суспільство (виникло приблизно 10 000-9000 р. до н.е.) мало характер привласнюючого господарства з чіткими рисами мисливсько-збиральної діяльності людей. Розвиток первісного гос­подарства, перехід від мисливсько-збиральної діяльності до земле­робства сприяли початку виникнення поселень, а також управлін­ню в них. Отже, необхідність в управлінні виникла в результаті розподілу праці іде в первісному суспільстві. Розвиток людства щільно пов'язаний з розвитком управління.

Щодо розвитку управлінської думки Стародавнього Єгипту, то про це свідчать як архітектурні споруди, так й письмова спадщина. Прикладом є піраміда Хеопса. Вона – заввишки 146,6 метрів і зай­має площу більше 5 га, складається з 2 млн 300 тис. кам'яних блоків, кожен з яких має в середньому 1,5 м³. За підрахунками, будівництво піраміди потребувало праці більше як сто тисяч людей протягом 20 років. За сучасними масштабами це означало керівництво стоти­сячним колективом будівельників. Є свідоцтва, що єгиптянам були відомі кількісні обмеження людей, які знаходились під керівницт­вом однієї людини (менеджера). На одного керівника (наглядача) припадало 10 робітників. Цей єгипетський принцип – «правило де­сяти» в майбутньому використовувався багатьма цивілізаціями.

В літературних джерелах Стародавнього Єгипту відображені чис­ленні питання організації й управління народним господарством, питання власності, товарно-грошових відносин. Перший термін «про­фесійної» управлінської діяльності – «візир» датується 1750 р. до н.е.

Але не тільки Єгипет залишив приклади початкової практики управління. її демонструвала Вавилонська імперія, яка знаходила­ся неподалік від сучасного Багдада, між річками Тигр та Євфрат. Важливим внеском в управлінську думку є Кодекс Хаммурапі (ко­роль Вавилонії — 2123-2081 до н.е.). У цьому кодексі було вміще­но 282 закони. Він регулював мінімальну заробітну платню, уста­новлював відповідальність виконавців і т. ін. У ньому, наприклад, зазначалося, що будівельник, з вини якого завалився будинок, має зазнати смертної кари. За часів царя Навуходоносора (604 р. до н.е.) знаходимо приклади виробничого контролю та стимулювання за­робітної плати. (Праця жінок-текстильниць оплачувалася продук­тами харчування і кількість їх залежала від обсягу роботи.)

Як відомо, стародавня китайська цивілізація демонструвала ви­соку культуру в багатьох сферах знань. Не є виключенням і управ­ління. Більше ніж три тисячоліття тому в Китаї були відомі термі­ни, поняття, які широко використовуються в управлінні й сьогодні: організація, функції, кооперація, системний підхід до діяльності, заходи з підвищення ефективності, спеціалізація, різні види техні­ки контролю. Джерелом цих термінів є Конституція Чоу і літопису Менсиса (1100-500 рр. до н.е.). Питанням державного управління, зокрема добору людей на важливі урядові пости шляхом оцінки і перевірки їх заслуг перед суспільством, приділяв увагу видатний китайський мораліст Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Із збірника «Люнь юй» («Бесіди і роздуми») видно, що Конфуцій виступав за незмінний порядок, сувору соціальну ієрархію, управління на ос­нові дотримання ритуалів, обрядів, визначених норм етики.

Питанням державного управління відвів належне місце в своїх наукових дослідженнях і великій державний діяч Індії Каутил'я — порадник царя Чандрагупти І. В його головній праці «Артхашастра» (321 р. до н.е.) вміщуються рекомендації відносно встановлення і підтримки в державі економічного, соціального і політичного по­рядку.

Що стосується Стародавньої Греції, яка склала значну частину сучасної культури, то її економічна думка протирічна. Давши виз­начення самої науки «економіка» («ойкос» — дім, «номос» — закон), давши світу перших вчених у цій сфері, древні греки негативно ста­вилися до бізнесу. Представники виробничої праці і торгівлі зай­мали низький ступінь у соціальній системі грецької демократії, не мали громадянства. Цього не можна було сказати про греків-аристократів чи греків-філософів. Зупинимось на грецьких вчених того часу.

Сократ (469-299 рр. до н.е.) вважав, що тільки той може управ­ляти суспільством, хто досяг успіхів в особистих справах.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) пов'язував успіхи з такими еле­ментами управління і організації, як спеціалізація праці, централі­зація, делегування повноважень, лідерство. Він вважав, що методом пізнання та прийняття рішень не може бути містицизм, реальність позначається через почуття та аналіз причин явищ. В подальшому цей дух наукового знання сформував основу щодо школи науко­вого управляння.

Цікавими є управлінські ідеї Ксенофонта (приблизно 350 р. до н.е.), записані в його творі «Домоустрій», яке являє собою керівниц­тво з організації рабовласницького господарства. Особливу увагу Ксенофонт відводив зацікавленості рабів щодо результатів праці, а також матеріальному стимулюванню та моральному виливу.

Здатність управляти як суспільством, так і господарством про­демонструвала Римська імперія. Вирішенню проблем управління сільським господарством присвячували свої праці Катон та Варрон більше двох тисяч років тому. Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н.е.) був політичним діячем та літописцем Стародавнього Риму. З усіх видів господарської діяльності на перше місце ставив сільське господарство. В організації зразкового маєтку Катон належне місце відводив живій робочій силі, вважав, що рабів належало годувати та одягати, враховуючи їхню працю та поведінку. Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н.е.) увійшов в історію завдяки своєму агро­номічному трактату «Про сільське господарство». В цій праці знайшли відображення подальша раціоналізація, інтенсифікація сільського господарства через проникнення в його глибини товар­но-грошових відносин.