Класична школа (школа «адміністративно- бюрократичного» підходу)

Лозунг цієї школи: «Ефективно працювати — працювати не на­пружено». Виникнення класичної школи пов'язано з ім'ям францу­за Анрі Файоля (1841-1925). Файоль запропонував 14 принципів управління, з використанням яких пов'язував успіх організації. Він також розробив «елементи менеджменту»: планування, організація, розпорядження, координація, контроль.

Гаррінгтон Емерсон (1853-1931) в історію менеджменту увій­шов як піонер розповсюдження знань щодо ефективності та як розробник 12 принципів продуктивності праці.

Наукові дослідження авторів, які були прихильниками школи наукового управління, присвячені питанням підвищення ефектив­ності праці безпосередньо на рівні виробництва. В 20-ті роки ви­никла класична школа, яку ще називають адміністративною шко­лою в управлінні, або школою адміністративно-бюрократичного підходу. Видатними представниками цієї школи були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д.Муні та А.КРейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у ширшому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні харак­теристики і закономірності ефективної організації Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади у фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілерта, які починали свої кар'єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагали­ся знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах. По-перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успі­ху. Досягненням цього напряму досліджень було виділення фун­кцій управління, вперше здійснене А.Файолем.

Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації управління людьми. Наприклад, німецький учений М.Вебер у по­няття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією, бюрократична організація уп­равління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених пра­вил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції праців­ників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій. У нашій країні в цей період було закладе­но, основи наукової організації управлінської праці, що багато в чому відповідало поглядам Вебера. Однак адміністративно-коман­дна система управління економікою спотворила в цілому обґрун­товані погляди «класиків» надмірною централізацією і регламента­цією управління.

Внесок класичної школи в науку менеджменту: визначення прин­ципів управління; опис функції управління; системний підхід до управління всією організацією.

Класична теорія відіграла позитивну роль у пошуках способів раціональної організації виробництва, підвищення його ефектив­ності. Вона вперше поставила питання про дві функції управління, пов'язані, з одного боку, з регуляцією психологічного процесу, а з іншого — з регуляцією людської діяльності. Разом з тим обмеження аналізу організації роботи тільки директивними функціями спону­кало до пошуку нових джерел підвищення продуктивності праці та нових засобів регуляції людської поведінки. Це пояснювалося тим, що наприкінці 20-х і початку 30-х років XX ст. у США розгорну­лась жорстока економічна криза, яка перейшла в глибоку депресію.

Недоліки класичної школи менеджменту: спрощене уявлення про мотиви людської поведінки; розглядання організації як замкнутої системи.