Лекція 2. Виникнення та еволюція наукових шкіл у менеджменті

Лекція 2. Виникнення та еволюція наукових шкіл у менеджменті

Мета: розглянути шляхи розвитку управління, його перетворення на систематизовану наукову дисципліну і професію.

2.1. Зародження світової управлінської думки.

2.2. Управлінська думка часів феодалізму.

2.3. Передфаза.

2.4. Школа наукового управління.

2.5. Класична школа (школа «адміністративно-бюрократичного» підходу).

2.6. Школа руху за гуманні стосунки (школа людських відносин).

2.7. Школа наук поведінки (біхевіористська школа).

2.8. Сучасна фаза.

2.9. Витоки та джерела вивчення управлінської думки в Україні.

Література

1.  Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навчальний посібник. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка” (Інформаційно-видавничий центр “ІНТЕЛЕКТ +” Інституту післядипломної освіти), “Інтелект-Захід”, 2002. – 228 с.

2. Петюх В.М. Управління персоналом: Навч. – метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київ. нац. економ. ун-т. – К.: КНЕУ, 2000. – 122 с.

3. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів: Світ, 1995. – 296с.

Осовська Г.В. Основи менеджменту. - Київ, 2003.

4. Жигалов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. – К.: Вища шк.., 1994. – 223 с.

5.. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.:„Кондор", 2003.- 556 с

Питання до самостійної роботи

1. Відмінності між стародавніми і сучасними організаціями.

2. Чотири функції процесу управління

3. Характеристика функції організаії

 

Передфаза

Передфаза розвитку теорії менеджменту збігається з періодом домонополістичного капіталізму. Управління малими підприєм­ствами здійснювалося на той час практиками на основі їх досвіду та вміння. Цей досвід передавався від покоління до покоління, од­нак помітного наукового узагальнення і дослідження не набув. Ве­ликі за обсягом організації та підприємства були лише в державній, церковній та військовій сферах. З потреб управління цими сфера­ми виникли і перші паростки теорії управління, вплив яких відчу­ваємо й досі. Характерними рисами передфази теорії управління є ієрархічно-пірамідальна побудова організацій та підприємств, авто­ритарний стиль управління, мислення, обмежене статутом чи су­бординацією, та інші подібні пережитки. Можна сказати, що в теорії управління на передфазі переважали проблеми військового                        адмі­ністративного управління. Передфаза розвитку теорії управління характеризується спільними рисами для всіх країн.

Вперше інтерес до управління як до науки з'явився в 1911 р., після виходу у світ книги Ф.У.Тейлора «Принципи наукового уп­равління». З цього моменту управління визнане як наука і само­стійна сфера досліджень. Але розуміння того, що організацією мож­на управляти систематизовано і таким чином ефективно досягати її цілей, виникло не з публікацією зазначеної книги. Розуміння потреби наукового підходу до управління розвивалося, починаю­чи з середини XIX ст. Основною силою, яка сприяла посиленню інтересу до управління, була промислова революція, що розпоча­лася в Англії. Проте ідея, що управління саме може внести суттє­вий вклад у розвиток і успіх господарської діяльності, вперше ви­никла в Америці завдяки дослідженням Ф.У.Тейлора. Виникнення і оформлення науки управління як галузі наукових досліджень част­ково було відповіддю на потреби великого бізнесу, а частково спро­бою скористатися перевагами техніки, створеної внаслідок промис­лової революції, а також досягненнями групи допитливих людей, які відкрили найбільш ефективні способи виконання робіт.

Розвиток менеджменту як науки не є ланцюгом послідовних кроків уперед. Швидше його можна охарактеризувати як розвиток паралельно-послідовних підходів до управління, які в чомусь збіга­лися, а в чомусь відрізнялися. Цей паралельно-послідовний розви­ток наукових досліджень пояснюється тим, що вони були спрямо­вані як на дослідження суб'єктів управління (людини, груп людей), так і об'єктів управління (техніки, людей). Отже, успіхи в теорії менеджменту завжди залежали від успіхів в інших пов'язаних з управлінням сферах, таких як математика, інженерні науки, психо­логія, соціологія, антропологія та ін. Розвиток цих галузей знань да­вав дедалі більше фактів для дослідників у галузі управління, а та­кож озброював їх методами досліджень споріднених наук. Ці знання допомагали науковцям зрозуміти, чому деякі попередні теорії управ­ління не витримували перевірки практикою, що підштовхувало дос­лідників до проведення нових наукових розробок.

Розвиток теорії менеджменту має відповідні напрями, які нази­ваються школами управління, щомають своїх засновників та послі­довників.

Розвиток теорії менеджменту можна поділити приблизно на такі фази, які відповідають виникненню і розвитку певних наукових шкіл:

1) передфаза (приблизно до 1900 р.);

2) фаза «школи наукового управління підприємствами» (1900-1930 рр. в США);

3) фаза «адміністративно-бюрократичного підходу», або «кла­сичної школи» (1900-1930 рр., особливо в Німеччині, Франції, Англії);

4) фаза школи «руху за гуманні стосунки» (1930-1950 рр. в США, Японії);

5) сучасна фаза (приблизно з 1940 р.).

Прихильники кожної з цих шкіл вважали, що їм вдалося знай­ти ключ до найефективнішого управління. Проте пізніші дослід­ження та невдалі спроби застосувати теоретичні розробки на прак­тиці показали, що багато відповідей з проблем управління були лише частково правильними в певних ситуаціях. Однак кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у науковий менеджмент.

Школа наукового управління

Термін «наукове управління» ввів Ф.У.Тейлор (1856-1915), Дослідження, які також увійшли до складу школи, пов'язані з пра­цями Френка (1868-1924) і Ліліан Гілбретів (1878-1972), які зай­малися працями з удосконалення рухів робітників. Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також прин­ципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дос­лідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірюван­ня, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всьо­го трудового процесу.

 До механізмів реалізації менеджменту Ф.Тейлор відносив: хро­нометраж; стандартизацію знаряддя праці та інструментів, а також вивчення виконання певного виду роботи на підставі аналізу рухів людини; відокремлення функції планування; розробку інструкцій­них карток для робітників; диференціювання тарифів тощо.

Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Под­ружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються за певних операцій і скільки часу потрібно на кож­ний з них. Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та облад­нання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показ­никам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктив­ності праці.

Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користува­тимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, впер­ше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зро­стання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, об­ґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому про­цесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуаль­но здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Якщо прихильники школи людських відносин зосереджували­ся на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то пред­ставники школи наук поведінки намагалися допомогти працівни­кові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення н процесі праці.

Основні положення школи наук поведінки:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2)  досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;

3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання зав­дання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхід­ними для досягнення мети; систематичне використання матеріаль­ного стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; фор­мування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими від­носинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продук­тивності праці.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній висо­кої продуктивності. Поява школи наукового управління була пере­ломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихиль­ників школи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також ви­користані для ефективного досягнення цілей організації.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці люди­ни на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечен­ня лінійної системи управління через відокремлення функцій пла­нування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних фак­торів (спілкування, самоповага тощо).

У колишньому СРСР активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). У 20-ті роки проблемами теоретичної розробки та практичного впровадження НОП займалися Е.М.Алперович, А.П.Бружес, І.О.Бурлянський, М.І. Васильєв, А.К.Гастєв та інші дослідники.

 

Сучасна фаза

Кількісна школа (нова школа)

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні управління, займається використанням наукового підходу до прак­тики управління. Саме це дало можливість розвинути нову концеп­цію менеджменту шляхом використання математичних методів та комп'ютерної техніки, дав їй відповідну назву «кількісна (управ­лінська) школа».

Представники цієї школи вважають управління процесом логіч­ним та піддаючимся формалізації, який можливо виразити матема­тично.

Завдяки застосуванню економіко-математичних методів можна вирішувати такі завдання, як наприклад:

1) управління запасами;

2) управління масовим обслуговуванням;

3) розподіл обмежених ресурсів між споживачами;

4) заміна старого обладнання;

5) пошук рішень через раціональний перебіг можливостей;

6) застосування теорії ігор;

7) прогнозування;

8) імітаційне моделювання.

Для сучасної фази характерним є застосування «суворих» методів дослідження, які ґрунтуються на формалізації процесів управління і є складовими частинами таких наук, як математика, статистика, інженерні науки. Ці науки і пов'язані з ними галузі знань внесли суттєвий внесок у теорію управління на всіх фазах її розвитку. їх вплив можна простежити ще в працях Тейлора з наукового аналі­зу праці. Проте до Другої світової війни кількісні методи викорис­товувались у науці і практиці управління ще недостатньо. Під час війни в Англії для управління ефективною протиповітряною обо­роною від нальотів фашистських літаків було вперше застосовано кількісні методи, згруповані під загальною назвою «дослідження операцій». Пізніше ці методи виявились ефективними у вирішенні інших проблем управління, а в самій математиці розвинувся окре­мий напрям досліджень, названий прикладною математикою.

Дослідження операцій за своїм змістом — це застосування ме­тодів наукового дослідження до операційних проблем організацій. Послідовність застосування методів дослідження операцій така. На першому етапі фахівці-управлінці ставлять завдання, тобто структурують управлінські проблеми, формулюють перелік обмежень і вимоги до критеріїв ефективності їх розв'язання. Другий етап здій­снюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як правило, спрощує реальність або подає її абст­рактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Спро­щення реальності за допомогою моделі відбувається скороченням кількості змінних після оцінки суттєвості виливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочують відкиданням несуттєвих і агрегуванням другорядних. Отже, в моделі залишаються найбільш суттєві змінні. Третій крок полягає у «випробуванні» моделі надан­ням змін кількісним значенням. Це дає змогу об'єктивно описати та порівняти кожну змінну і відношення між ними. Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань та описового ана­лізу моделями, символами та кількісними значеннями.

Звичайно, моделі ситуацій, проблем та процесів управління досить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і удосконалення комп'ютерів. Комп'ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективним знаряддям наукових дос­ліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

 У колишньому СРСР дослідження операцій використовувалося в основному для розробки варіантів планових завдань. Однак такі дослідження не завжди були успішними, оскільки в моделі складно було закласти суб'єктивні моменти, пов'язані з функціонуванням адміністративно-командної економіки. Сьогодні це перспективний напрям оптимізації управління в умовах ринкової економіки.

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні управління, займається використанням наукового підходу до прак­тики управління. Саме це дало можливість розвинути нову кон­цепцію менеджменту шляхом використання математичних ме­тодів та комп'ютерної техніки, дало їй відповідну назву «кількісна школа».

Представники цієї школи вважають управління процесом логіч­ним та таким, що піддається формалізації, який можливо виразити математично.

Внесок кількісної школи: розробка та застосування моделей для поглибленого розуміння управлінських проблем; розвиток кіль­кісних методів на допомогу керівникам у складних ситуаціях.

До недоліків школи відноситься: вузькоспеціалізований підхід до управління; неможливість повного врахування людського фактора.

Треба усвідомити, що на кожному етапі управління допомагало вирішувати питання свого часу. Глибокі перетворення в управлінні економікою не можуть бути реалізовані без відповідних змін у полі­тичній системі, соціальній та духовній сферах.

Школа соціальних систем

Ця школа являє собою системний підхід до науки управління, загальний спосіб мислення, суть якого полягає в пошуку простого у складному, декомпозиції проблеми на складові частини, до вихо­ду на прості запитання типу «є — потрібно визначити».

Представниками є Парсон, Мертон. Школу характеризує праг­нення розглядати соціальну організацію як комплексну систему з рядом складових її частин у динаміці.

Внеском школи соціальних систем можна вважати те, що вчені цього напряму розглядали організацію як відкриту або закриту ком­плексну систему.

Представники школи відводили особливу роль зовнішнім силам, наголошуючи на тому, що тільки вони мають бути визначальними для ефективного функціонування організації. Цей погляд можна вважати за недолік школи соціальних систем.

Емпірична школа менеджменту

Емпірична школа менеджменту стала синтезом попередніх шкіл. Це прагматична орієнтація, що будується на практичному вивченні управління з метою обґрунтування рекомендацій, які ма­ють практичне значення, що є внеском цієї школи в менеджмент.

Представником емпіричної школи є Пітер Друкер, який вивчає практику управління. Одним з відомих положень Друкера є його концепція управління за цілями, в якій він стверджує, що управ­ління повинно починатися з розробки цілей, а потім переходити до визначення функцій, системи взаємодії та процесу.

До недоліків школи можна віднести те, що однакові рекомендації управління не можуть бути ефективними для всіх підприємств через різні умови функціонування організацій.

Лекція 2. Виникнення та еволюція наукових шкіл у менеджменті