Загальні поняття та визначення процесу пізнання. Особливості наукового пізнання

Процес поступу людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої й наукової діяльності, так званої практики. Процес пізнання можливий лише під час взаємодії людини з явищами дійсності, тобто він реалізується через взаємодію суб’єкта як носія свідомості й знання та об’єкта – того, на якого спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта.

Взаємодія суб’єкта й об’єкта фіксує єдність матерії й свідомості, буття і мислення, природи і духу. Вони формуються в процесі практичної діяльності й невідємні один від одного в своєму виникненні та функціонуванні, практика виступає основною і рушійною силою розвитку пізнання та його метою. Людина пізнає закони природи, щоб оволодіти її силами і використовувати їх, а також пізнає закони суспільства, щоб відповідно апливати на хід історичних подій.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Класичне визначення істини дав Арістотель: «Істина – це відповідність наших знань дійсності».

Сучасна теорія пізнання конкретизує традиційну концепцію істини через діалектичний зв'язок понять:

· Об’єктивна істина – знання про дійсність, які не залежать від людини; наприклад, процес перекладу – це складний об’єктивний процес, який відбувається за певними законами;

· Відносна істина – знання, яке, в принципі, правильно, але не повно відображає дійсність, наприклад наші знання про процеси перекладу постійно доповнюються і розширюються, тому вони є відносною істиною;

· Абсолютна істина – знання, які тотожні своєму предмету і які не спростовуються подальшим розвитком пізнання, наприклад, існування текстів поетичних, науково-технічних, релігійних, тощо.

Людське пізнання скероване на досягнення знань, які правильно відображають дійсність. Знання – це ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв’язки об’єктивного світу. Противагою знанню є помилкова думка, яка дає неправильне, ілюзорне відображення світу. Ознака об’єктивної дійсності – це її конкретність. Істинні знання у вигляді законів науки, теоретичних положень і висновків, учень, підтверджених практикою, існують об’єктивно, незалежно від праць і відкриттів учених. Тому його і вважають об’єктивним. Відносне знання, яке, в основному, є правильним відображенням дійсності, відрізняється деякою неповнотою збігу образу з об’єктом, а абсолютне знання не змінюється в майбутньому.

Пізнання людиною світу починається з чуттєвого відображення дійсності у таких формах як відчуття, сприйняття, уявлення. Раціональне пізнання доповнює і випереджає чуттєве, сприяє усвідомленню суті процесів, розкриває закономірність розвитку. Формою раціонального пізнання є абстрактне мислення. Мислення – це опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причин відношень і закономірних зв’язків між об’єктами або явищами.

Основним інструментом мислення є логічні міркування людини, які складаються з таких структурних елементів, як поняття, судження, умовивід. Поняття – це думка, яка відображає суттєві й необхідні ознаки предмета або явища. Наприклад, поняття процесу перекладу літературної обробки текста, тощо. Поняття можуть бути загальними, поодинокими, збірними, абстрактними чи конкретними, абсолютними чи відносними. За ознакою відношень між собою, поняття поділяють на тотожні, рівнозначні, підлеглі. Су підлеглі, частково узгоджені, такі, що протирічать, і протилежні. Обсяг поняття – це коло тих предметів, на які це поняття поширене. Змістом поняття називається сукупність ознак, які об’єднані в цьому понятті. Розкриття змісту поняття називається його визначенням.

Судження – це думка, в якій через зв'язок понять стверджується або заперечується будь-що. Судження виражається мовою у вигляді речення. Умовивід – це прцес мислення, що складається з послідовності двох або декількох міркувань, у результаті яких виникає нове судження. Умовиводи поділяють на дві категорії: дедуктивні й індуктивні. Дедуктивні умовиводи – виведення окремих випадків з якого-небудь загального положення, а індуктивні методи – це коли на основі окремих випадків приходять до загального положення.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню. Крім його основних форм (поняття, судження, умовивід), які функціонують і на донауковому рівні пізнання, створюються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, закон, теорія. Усі ці форми взаємопов’язані й взаємообумовлені.

Ідея – відображає зв’язки й закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжкової аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на набутих знаннях, але розкриває раніше на виявленні закономірності. Свою специфічну матеріальність ідея знаходить у гіпотезі.

Проблема – це форма та засіб наукового пізнання, в яких поєднуються два змістовних елементи: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.

Гіпотеза – це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми, істинність якого ще не з’ясована і не доведена. Гіпотеза – це здогадування про причини певного наслідку. Якщо гіпотеза узгоджується з фактами, що спостерігаються, то в науці її називають теорією, або законом. У процесі пізнання кожна гіпотеза підлягає перевірці. У результаті з’ясовується ві довідність наслідків, які виникають з гіпотези, явищами, що спостерігаються, а також те, що ця гіпотеза не суперечить жодним іншим, раніше доведеним. Але варто підкреслити, що для підтвердження гіпотези необхідно не тільки переконатися в тому, що вона не заперечує дійсності, але і в тому, що вона єдино можлива і з її допомогою вся сукупність явищ, що спостерігаються, отримують достатньо повне пояснення.

Концепція – це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Це науково обґрунтований та в основному доведений вираз змісту майбутньої теорії, який ще не є логічною системою точних наукових понять.

Закон – це внутрішньо суттєвий зв'язок між явищами, який зобумовлює їх необхідний закономірний розвиток. Закон виявляє визначений стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріальних об’єктів.

Парадокс – це твердження, що різко розходиться із загальноприйнятим, заперечує те, що вважається «безумовно правильним». Парадоксальність є характерною рисою сучасного наукового пізнання світу. Наявність парадоксів свідчить про неспроможність існуючих теорій та необхідність подальшого їх удосконалення.

У результаті опрацювання і зіставлення з дійсністю, наукова гіпотеза може стати теорією. Теорія – система узагальненого знання, тлумачення тих чи інших явищ дійсності. Теорія є уявним відображенням і відтворенням реальності. Вона виникає у результаті узагальнення пізнавальної діяльності й практики. Це – узагальнений досвід у свідомості людей.

Наукова теорія – система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, що має струнку логічну структуру та дає цілісне уявлення про об’єкт.

Загалом, процес нацкового теоретичного дослідження модна розділити на такі етапи:

· Виникнення ідей, іормування понять, міркувань;

· Висування гіпотез;

· Узагальнення наукових фактів;

· Доведення правильності гіпотез і міркувань, тобто формування законів і теорій.

Структуру теорії формують принципи, аксіоми, закони, судження, положення, поняття, категорії і факти.

Принцип – це правило, що виникає у результаті суб’єктивно обдуманого досвіду людей.

Аксіома – положення, яке приймається в якості вихідного для певної теорії й з якого формують усі наступні пропозиції й висновки теорії за попередньо фіксованими правилами. Аксіоми очевидні, без доведень. У сучасні логіці й методології науки постулат і аксіома завжди використовуються як еквівалентні.

Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого наукового пізнання. Вона містить не тільки знання основних законів, а й пояснення фактів на їх основі. Теорія дозволяє відкривати нові закони і передбачати майбутнє.