Інтеграція та диференціація в науці. Причини, які обумовили розвиток технічного прогресу

Развитие науки происходит по двум противоположным и в то же время взаимосвязанным направлениям: по пути внутренней дифференциации и по пути интеграции с другими науками. Оба процесса могут происходить одновременно.

В каждую эпоху существуют какие-то общие тенденции мысли во всех областях познания.

Интеграция наук весьма характерна для нашего времени и объединяет, прежде всего, далекие дисциплины. Самые интересные и принципиально новые результаты получаются в стыках наук. Так из объединения технических, физических и естественных наук возникли кибернетика и биотика.(по такому же принципу смешивания, возник ряд и других наук). А развитие науки за принципом дифференциации приводит к росту новых направлений уже существующих дисциплин. В рамках синтаксиса, например, возник семантический синтаксис, коммуникативный или прагматический, функциональный.

Темпы развития той или иной отрасли науки определяются практическими задачами. Вот поэтому и развитие нужд технического перевода определяет интенсивное развитие терминоведения и создание технических словарей. Соответственно, бурный размах и приобретает и теория перевода, как художественного, так и технического направления.

 

12. Рівні методів наукових досліджень. Методологія, метод, методика в мовознавстві

В научном исследовании необходимо различать методологию,метод и методику.

Методика - способ нахождения нового материала, т.е. совокупность приемов наблюдения, эксперимента и описания.

Метод - это подход к изучаемому материалу, его систематизация и теоретическое осмысление (теория).

Методология - применение к процессу познания принципов мировоззрения, т.е. соотнесение полученных данных с другими фундаментальными науками и в первую очередь с философией.

Выбор метода анализа имеет для успеха работы первостепенное значение. Перечислить все методы невозможно, так как их существует большое множество, а так же при комбинировании основных методов в одной работе можно получить качественно другой результат. Итак, выделяют такие основные методы анализа:

· Гипотетико-дедуктивный метод

· Метод оппозиций

· Дистрибутивный анализ

· Дистрибутивно-статистический анализ

· Валентностный анализ

· Контекстологический анализ

· Компонентный анализ

 

Методи і процедури лінгвістичного аналізу

Гіпотетично-дедуктивний.

Складається з таких основних етапів: збір фактичного мовного матеріалу, узагальнення його індуктивним шляхом (індукція – розвиток думки від одиничного до загального) – побудова теорії у вигляді гіпотези, уточнення гіпотези різними шляхами (наприклад, зіставленням з існуючими концепціями), дедукція (виведення нової думки), перевірка істинності гіпотези на нових фактах.

Гіпотеза – наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і вимагає теоретичного обґрунтування та практичної перевірки, щоб стати достовірною науковою теорією.

Теорія – сукупність узагальнених положень, які створюють будь-яку науку або її розподіл.

Метод опозиції.

Оснований на теорії опозицій М.С. Трубецького. Опозиція можлива лише тоді, коли між її членами існують не тільки відмінності (диференціальні ознаки), а й спільні ознаки (підстава для порівняння). Опозицію можна визначити як семантично релевантну відмінність за однією ознакою за умов схожості інших. Під час порівняння враховуються та розглядаються не усі ознаки, а лише ті, що визнані суттєвими для запропонованої моделі.

Опозиції між членами опозиції поділяються на:

- привативні (бінарні) – один із членів характеризується присутністю, а другий – відсутністю досліджуваної ознаки;

- еквіполентні – не є ні підтвердженням, ні спростуванням якоїсь ознаки, а характеризуються лише його якісною відмінністю;

- градуальні (ступеневі) – члени опозицій відрізняються різними ступенями градації однієї тієї ж ознаки.

Опозиції по відношенню до системи:

- пропорційні – відношення між членами яких тотожні відношенням якихось інших опозицій;

- ізольовані – якщо в системі немає іншої пари, члени якої знаходилися б в таких самих відношеннях;

- багатовимірні – опозиції, основи яких не обмежуються членами даної пари, але розповсюджуються й на інші елементи в системі.

Дистрибутивний аналіз.

Пов'язаний з структуралізмом, поширений в 30-50-х рр.

Дистрибуція – сума всіх оточень, в яких зустрічається той чи інший мовний елемент, сума всіх можливих позицій елемента відносно інших елементів того ж рівня, його сполучуваність. Для упорядкування опису в дистрибутивному аналізі широко використовуються умовні позначення класів слів за допомогою літер, з яких утворюються дистрибутивні формули. За такого кодування слова замінюються символами, що вказують на клас, до якого належить слово (наприклад, N – іменник, V- дієслово).

Цей метод широко використовується у лексикографії.

Дистрибутивно-статичний.

Лінгвістична статистика – галузь мовознавства, яка займається вивченням методів розкриття закономірностей, властивих більшим сукупностям однорідних об’єктів на підставі їх вибіркового дослідження.

Метод базується на математичних підходах.

Д-С аналіз – сума формальних алгоритмічних процедур, що направлені на опис мови і спираються тільки на розподіл (дистрибуцію) заданих елементів у тексті. Під заданими елементами маються на увазі будь-які об’єкти в тексті, безпосередньо доступні нашому сприйняттю.

Валентностний.

Має багато спільного з Д-С аналізом.

Валентність – здатність певних розрядів слів приєднувати до себе інші слова (С. Д. Кацнельсон). За ознаками схожості валентностних характеристик можуть виділятися лексико-граматичні розряди, ідеографічні або ще менші групи. Стадії валентностного аналізу: після встановлення загальної задачі дослідження, встановлюється список слів, валентність яких потрібно вивчити, визначається тип текстів, з яких буде взята вибірка, й встановлюється загальний об’єм вибірки.

Контекстологічний.

Засновник теорії – Дж. Ферс, засновник Лондонської лінгвістичної школи. Вважав, що висловлювання отримує сенс в ситуативному та соціальному контексті і є функцією такого контексту. Н.Н. Амосова визначала контекст як поєднання вказівного мінімуму з семантично реалізованим словом.

Ситуація – позамовні обставини, які впливають на реалізацію значень. Типи:

- позатекстова життєва (загальні життєві умови)

- текстова (загальна тема тексту або текстовий опис ситуації).

Компонентний.

В компонентному аналізі значення слова розкладається на його складові (семантичні компоненти).

Сема – найменша одиниця змісту, неподільна на менші частини.

Компонентний аналіз за словниковими дефініціями базується на встановленій в логіці операції визначення понять. Звичайні етапи такого визначення – зазначення найближчого роду або класу, до якого належить предмет, та зазначення видових відмінностей, тобто ознак, які відрізняють означуваний предмет від усіх інших предметів того ж класу.