Головні положення Кодексу законів про працю УРСР 1971 року

1. Необхідність кодифікації трудового законодав­ства. 2. Прийняття нового трудового кодексу. 3. Ос­новні положення Кодексу законів про працю.

Необхідність нової кодифікації трудового законодав­ства пов'язувалася з тим, що з часу прийняття Кодексу законів про працю 1922 року пройшло майже 50 років і накопичилася велика кількість законів, які його суттє­во змінювали та доповнювали. Змінилася значною мірою і суспільно-політична ситуація в державі. На підставі загальносоюзних "Основ" законодавства про працю, Вер­ховна Рада УРСР 1 грудня 1971 року прийняла і ввела в дію з 1 червня 1972 року Кодекс законів про працю УРСР. Він містив такі головні розділи: загальні положення тру­дового законодавства; колективний договір між трудо­вим колективом та адміністрацією підприємства чи організації; трудовий договір між працівником та адмі­ністрацією; норми робочого часу; час відпочинку; нор­мування обсягів праці; види і норми заробітної плати; компенсації при переведенні на іншу посаду, в іншу місцевість тощо; відповідальність за завдані збитки підприємству; трудова дисципліна; охорона праці; особ­ливості праці жінок, молоді; неповнолітніх, тих, що на­вчаються заочно чи на вечірніх відділеннях; вирішення трудових спорів та трудових конфліктів; державне соц­іальне страхування; нагляд за дотриманням трудового законодавства.

Провідними засадами Кодексу законів про працю можна вважати:

— посилення боротьби зі злісними порушниками тру­дової дисципліни, прогульниками шляхом штрафних санкцій, переведенням на нижчу посаду або менш при­буткову працю, зменшенням відпустки;

— підвищення відповідальності за випуск неякісної та бракованої продукції;

— при розірванні працівником трудового договору з власної ініціативи без поважних причин, він мав попе­редити адміністрацію за два місяці, а з поважних — за місяць;

— кодекс закріплював права громадян на працю, відпочинок, на своєчасне одержання зарплати, компен­сацій, соціального страхування тощо.

Зі змінами та доповненнями, внесеними в 1989-2002 рр. цей кодекс продовжує діяти і до цього часу.

Ключові поняття право на працю, трудовий договір, колективний договір, кодекс, трудова дисципліна, охорона праці, трудові спори та конфлікти, профспілки.

Історико-державні події 1 червня 1972 р. — вступив у дію Кодекс законів про працю в УРСР.

Конституція УРСР 1978 року

1. Підготовка конституційної реформи. 2. Ухвала нової Конституції. 3. Основні положення Конституції 1978 року.

У зв'язку з ухвалою програми побудови комунізму, радянське партійно-державне керівництво у 1962 році прийняло рішення провести конституційну реформу. Але після усунення М. Хрущова і зі зміною економічної та соціальної ситуації в країні розробка проекту Основ­ного Закону затяглася на тривалий час. Лише в жовтні 1977 року, після всенародного обговорення схваленого партією проекту, Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну Конституцію. На її основі 20 квітня 1978 року, теж після обговорення жителями республіки, позачер­гова сьома сесія, Верховної Ради УРСР дев'ятого скли­кання ухвалила четверту радянську Конституцію. Вона була повною рецепцією загальносоюзної і складалася з преамбули, 19 глав та десяти розділів, які мали такі на­зви: основи суспільного ладу і політики УРСР (політич­на і економічна системи, соціальний розвиток і культу­ра, зовнішньополітична діяльність і захист соціалістич­ної Вітчизни); держава і особа (громадянство УРСР, рівноправність громадян, основні права, свободи і обов'язки громадян); національно-державний І адміністра­тивно-територіальний устрій; ради народних депутатів і порядок їхнього обрання; найвищі органи державної влади і управління; місцеві органи державної влади і управління; державний план та державний бюджет; пра­восуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столиця; дія Конституції; порядок її зміни.

Більшість статей Конституції 1978 р. мала деклара­тивний характер, вони ніколи не були закріплені відпо­відними законами. Наприклад, гарантовані права і сво­боди. Республіка проголошувалася суверенною, а основ­ною ознакою цього суверенітету називалося право зно­син з іншими державами. Гарантією суверенітету ніби­то була норма на право вільного виходу з СРСР. Хоча закону і механізму виходу не існувало. Стаття 6 встанов­лювала політичну монополію в державі єдиної комуні­стичної партії. Відтак створення інших партій ставало неконституційним і тягнуло за собою притягнення до кримінальної відповідальності.

Конституція 1978 року змінила назву рад депутатів трудящих на народних депутатів, затвердила державну символіку, яка зазнала змін у кінці 40-х років та адмі-нустрій у складі 25 областей, після адмінреформ 50-60-х рр. Діяла вона зі змінами та доповненнями до 1996 року.

Історико-державці події

конституційна реформа, право і свободи, деклара­тивність, законодавче забезпечення.

Історико-державні події

20 квітня 1978 р. — ухвалення Верховною радою УРСР четвертої Конституції радянської України.