Сутність та причини поширення торгівлі людьми

Поняття «торгівля людьми» охоплює широке коло соціальних явищ. Предме­том торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку: чоловіки - з ме-

55

тою експлуатації в праці, діти - з метою використання у жебрацтві, жінки - для се­ксуального рабства, будь-які особи - для вилучення і трансплантації органів.

Торгівля людьми означає здійснення з метою експлуатації вербування, пе­ревезення, передачі, приховування або одержання людей шляхом погрози силою, її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловжи­вання владою, вразливістю положення або шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, що контролює іншу особу. (Протокол про попе­редження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої зло­чинності.)

З наведених вище визначень випливає, що торгівля людьми - це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, на­сильства.

Проблема торгівлі людьми - одного з найнегативніших явищ сучасного сус­пільства - уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особливу увагу приділяли жінкам з Великобританії, яких змушували до прос­титуції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін «біле рабство», який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предме­том багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість докумен­тів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття «торгів­ля людьми» обмежується «торгівлею жінками». При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо.

Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і суспіль­ство на різних етапах свого розвитку по-різному ставилось до неї. Але лише на по­чатку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, у рамках якої, світове спі­втовариство розглядає торгівлю людьми як проблему боротьби із злочинністю.

За своєю природою торгівля людьми майже у всіх випадках має транснаціо­нальний організований характер, оскільки в процесі її здійснення залучаються представники злочинного світу різних країн, а потерпілих від цих злочинів можуть переміщувати через цілий ряд державних кордонів.

Економічні проблеми, незадовільний стан ринку праці, значний рівень без­робіття і низький рівень життя населення спонукають громадян України шукати роботу за кордоном. Легально щорічно працевлаштовується за кордоном 50-60 тис. осіб. Але нині майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без не­обхідних документів, дозволів та контрактів, а це робить їх безправними, і стає причиною потрапляння в тенета торгівців людьми. Тому завданням загальнодер­жавної ваги є боротьба з цим явищем, підтримка і захист українських громадян за кордоном.

56

Загалом загострення проблеми торгівлі людьми в Україні зумовлене низкою соціально-економічних, правових та організаційних чинників, а саме:

• Низькі заробітки більшої частини населення, загальне зниження життєво­го рівня та матеріальна незабезпеченість;

• Нестача робочих місць, безробіття, особливо серед молоді (у першу чергу жінок);

• Активізація діяльності міжнародних злочинних угруповань;

• Корумпованість представників різних гілок влади.

4.2 Боротьба з торгівлею людьми на національному та міжнародному рі­вні

Важливими кроками для вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми стали Міжнародна Конвенція про боротьбу з торгі­влею білими рабинями від 4 травня 1910 року; Міжнародна Конвенція про Забо­рону торгівлі жінками й дітьми від 30 грудня 1921 року з поправками, внесеними Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1947 року; Міжнародна Конвенція про Заборону торгівлі неповнолітніми жінками від 11 жов­тня 1933 року зі змінами, внесеними в неї вищезгаданим Протоколом.

Започаткування ефективного міжнародного механізму було закладено у 1949 році Генеральною Асамблеєю ООН шляхом прийняття Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, яка набрала чин­ності в Україні 15 лютого 1955 року.

Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і по­карання за неї. У грудні 2000 року м. Палермо (Італія) Україна, спільно з іншими 124 країнами світу, підписала ці міжнародні документи і ратифікувала 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України.

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов'язаними з торгі­влею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна намагається якомо­га активніше залучатися до процесу міжнародного співробітництва у сфері бороть­би з торгівлею людьми, а також до загальної боротьби з міжнародною організова­ною злочинністю. Слід відзначити, що Україна (як на міжнародному, так і на наці­ональному рівні) застосовує багатовекторний підхід до проблеми боротьби з торгі­влею жінками. Як правило, це виявляється у поєднанні стратегій боротьби з торгі­влею жінками як такою, боротьби з нелегальною міграцією та боротьби з міжнаро­дною організованою злочинністю.З метою посилення боротьби з цим видом транс­національної організованої злочинності, у березні 1998 року Верховна Рада Украї­ни приймає Закон «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України», у зв' язку з яким Кримінальний кодекс України було доповнено статтею, яка передбачала покарання за торгівлю людьми (ст.124-1 КК України). У квітні 2001 року Верховна Рада України приймає новий Кримінальний Кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року, до складу якого увійшла стаття 149

57

«Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини».

У 1999 році створено Координаційну Раду по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

У 2000 році в структурі Департаменту карного розшуку МВС України та в обласних управліннях внутрішніх справ створено спеціалізовані підрозділи по бо­ротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України.

З метою ефективного попередження торгівлі людьми в Україні успішно ді­ють ряд міжнародних організацій та мережа громадських об'єднань.

Зокрема, було завершено роботу над договорами з Лівією про правові відно­сини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах; з Таїландом про правову допомогу у кримінальних справах; з Російською Федерацією, Білору­сією, Туркменистаном і Бразилією про передачу засуджених осіб; з Єгиптом та Ін­дією про правові відносини і правову допомогу в цивільних справах.