Статутні та договорні обєднання підприємств.

Господарське об’єднання – це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань

Договірні:

Корпорацію як договірне об'єднання можуть створювати підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об'єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління - це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об'єднання.

Асоціація - це договірне об'єднання, яке створюється учасниками для координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін. Координація не вимагає централізації управління-підприємствами - членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.

Статутні об'єднання.

Основним видом статутних об'єднань визначено концерн. Це об'єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об'єднання від одного або групи підприємців.Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об'єднання.

 

  23)Поняття, види, підстави виникнення господарських зобовязань.

Господарськім є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених чинним господарським законодавством, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання и обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Загальні положення про господарські зобов'язання містить розділ 4 ГК України.

Майново-господарськими є зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну

господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Об'єктом такого зобов'язання є певна господарська дія – виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певної дії. Суб'єкти виконання майново-господарського зобов'язання іменуються боржником та кредитором.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

ГК України виокремлює як окремий вид майново-господарських зобов'язань публічні зобов'язання суб'єктів господарювання.

За публічним зобов'язанням (ст. 178 ГК України) суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Визнання закону та інших правових актів підставами виникнення публічних зобов'язань є очевидним через пряму вказівку цих актів, що наділяють суб'єктів, які здійснюють свою професійну діяльність у відповідних сферах, галузях суспільного виробництва, статусом суб'єктів публічних зобов'язань. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Організаційно-господарськими є господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Об'єктом таких зобов'язань є управлінсько-господарська дія (утримання від неї). В організаційно-господарському зобов'язанні сторонами є не боржник і кредитор, як у майново-господарському зобов'язанні, а зобов'язана сторона й управнена сторона.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між: а) суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта; б) суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; в) суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; г) суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; д) в інших випадках, передбачених ГК України, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Крім того, ГК України виокремлює соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. Так, згідно зі ст. 177 ГК України суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Підставами виникнення господарських зобов'язань можуть бути: 1) безпосередньо закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність; 2) акт управління господарською діяльністю; 3) господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать (так звані непоіменовані угоди); 4) факт заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав (у тому числі за неукладеним господарським договором); 5) факт створення об'єктів інтелектуальної власності, об'єктів інвестиційної діяльності та інші дії суб'єктів господарського права, а також події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання; 6) інші юридичні факти, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.