У чому сутність активних операцій банків?

В активних операціях банків виділяються кредитні (обліково - позичкові) операції та операції з цінними паперами (фондові). На них припадає до 80% всього балансу. Крім того, банки здійснюють касові, акцептні операції, операції з іноземною валютою, нерухомістю
Кредитні операції можна класифікувати по ряду ознак.

1. Залежно від о забезпечення: позики без забезпечення (бланкові) і мають забезпечення. Останні поділяються на вексельні (видаються у формі покупки векселя або під його заставу), підтоварної, під цінні папери. Одним з різновидів позичок, мають забезпечення, є ломбардні кредити, що надаються центральним банком, комерційним банком, тобто процентні позики під заставу цінних паперів.

2. За строком погашення: онкольні (до запитання, тобто погашення за вимогою позичальника або банку), короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного року до п'яти років) і довгострокові (понад п'ять років).

3. По характеру погашення: що погашаються одноразовим внеском і в розстрочку.

4. П о м е т о д у в з і м а н і я п р о ц е н т а: відсоток утримується в момент надання позики (при обліку векселя, видачу споживчої позики), або в момент погашення кредиту, або рівномірними внесками протягом усього терміну кредиту.

5. П про до а т е г о р і я м з а е м щ і к о в, що відображає економічний зміст і мета кредиту.

Розрізняються чотири види позик:

- комерційні позики, що надаються підприємствам для поповнення тимчасової нестачі оборотного капіталу і вкладень в основний капітал, розширення виробництва і т.д.;

- позички посередникам фондової біржі, які видаються під забезпечення цінними паперами і використовуються для біржових операцій;

- сільськогосподарські позички, які, в свою чергу, поділяються на іпотечні позики (під заставу нерухомості - землі, будівель і т. д.) для покриття великих капітальних витрат і короткострокові позики на тимчасові потреби (наприклад, купівлю насіння), погашаються звичайно при реалізації врожаю;

- кредитування кінцевого споживання, що виступає в трьох формах: під заставу житлових будов, на придбання споживчих товарів з погашенням в розстрочку, позички з разовим погашенням (по закінченні її терміну).

Видача позички банком - складна, багатоступенева процедура. Позичальник, звертаючись в банк, представляє заявку, в якій зазначена мета кредиту, термін, графік погашення та іншу дані. Крім того, він зобов'язаний повідомити докладні відомості про всі сторони своєї виробничої та фінансової діяльності (у разі споживчої позики - про стан особистих фінансів, доходи, місце роботи і т.д.).
Овердрафт - надання кредиту банком клієнту понад залишок на його поточному рахунку. Відкриття кредитного ліміту означає досягнення між позичальником і банком домовленості про максимальну суму заборгованості по кредиту. Ліміт встановлюється на певний строк, наприклад на рік, протягом якого позичальник може в будь-який момент отримати позику без додаткових переговорів з банком. Але банк може відмовити видати позику в рамках затвердженого ліміту, якщо стан справ позичальника погіршився. Відкриття подібної кредитної лінії супроводжується, як правило, вимогою банку, щоб позичальник зберігав на своєму поточному рахунку мінімальний компенсаційний залишок, зазвичай у розмірі не менше 20% суми кредиту. Тим самим банк «прив'язує» до себе позичальника, не даючи вилучити всю суму кредиту або перевести його в інший банк. Відповідно підвищується реальний розмір відсотка, що стягується за позикою.

Відсоток по кредитах диференціюється залежно від виду і розміру кредиту, величини капіталу позичальника, його зв'язків з банком. По кожній з категорій позичок норма відсотка, як правило, вище, ніж по попередньої: незабезпечені позики першокласним позичальникам (первинна ставка), під біржові цінні папери, під товари та обладнання, під дебіторську заборгованість (боргові зобов'язання клієнта), сільськогосподарські позички (без забезпечення), споживчий кредит

На яких умовах здійснюється банківське кредитування позичальників?

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.
Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
— оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.
Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).
У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов’язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.
При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об’єктивних причин та неможливості у зв’язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

 

 

Що таке кредитний ризик?

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:

— репутація;

— можливість;

— капітал;

— умови;

— застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком. Репутацію позичальника банкір може визначити тільки тоді, коли він достатньо добре через особисті стосунки вивчив клієнта.

Банкіру не слід забувати, що не є винятком такі ситуації, коли потенційний позичальник свідомо не має наміру повертати позичку, одержану в банку. Тому тільки впевненість банкіра у чесності і порядності позичальника може бути підставою для довіри до нього.

Можливість — це здатність позичальника отримати гроші за своїми активними операціями і конкретними проектами, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи загалом ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що заходи (проект), які він (підприємець) планує здійснити за рахунок кредиту, будуть реалізовані успішно. Водночас не можна вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому фактор «можливість» необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить розділити кредитний ризик з банком.

Для світової банківської практики характерно, що частка власного капіталу позичальника у фінансуванні проекту традиційно становить близько 30 % його вартості, 70 % вартості проекту банк кредитує.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галузей господарства свідчать про те, що критерії для надання позичок мають бути різними.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак банкіру необхідно звертати увагу на якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і позички і як часто ця вартість змінюється.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

· лімітування;

· дотримання нормативів кредитного ризику;

· диверсифікація;

· вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника;

· отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

· оперативність при стягненні боргу;

· страхування;

· визначення кредитної політики;

· підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами;

· формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів діяльності суб’єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв’язків між банком і позичальником. Вона має декілька переваг порівняно з одноразовим кредитом. Позичальник має змогу точніше оцінити перспективи свого розвитку, скоротити витрати часу, пов’язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. Зазначені переваги стосуються і банку.