Які основні типи програм використовує МВФ у відносинах з Україною?

Свої відносини з Україною МВФ базує на таких засадах. По-перше, наша держава фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел, зокрема від МВФ, а також розвинутих країн за домовленістю з Фондом. По-друге, політика Міжнародного валютного фонду в Україні пов’язана з грошовою підтримкою, спрямованою на стабілізацію соціально-економічної ситуації.

Стосунки МВФ з Україною, як і з іншими країнами колишнього СРСР будуються відповідно до трьох типів програм. Розпорядником фінансових ресурсів, наданих Україні МВФ, є Національний банк України.

Програма першого типу (програма системної трансформації економіки) створена спеціально для пострадянських і східноєвропейських країн. Її реалізація дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Програма другого типу (стенд-бай) спрямована на здійснення першочергових заходів щодо досягнення макроекономічної стабілізації. Реалізація програм стенд-бай відбувається через короткострокове (12–13 місяців) фінансування.

Після реалізації попередньої програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування. Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою стенд-бай. Одночасно робиться акцент на структурних змінах в економіці, тих елементах, які становлять основу подальшого економічного зростання.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

Перший етап (1994–1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 498,7 млн. СПЗ, або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу. Проте через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

Другий етап (1995–1998 роки). Наша країна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998–2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF) передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 р. термін дії Програми було продовжено до вересня 2002 р., але Фонд так і не надав залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках цієї Програми 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів НБУ.

Четвертий етап (2004–2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF український Уряд серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з МВФ на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”. 29 березня 2004 р. Радою Директорів Фонду було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай”, яка на кінець 2004 р. формально вважалася призупиненою, а 29 березня 2005 р. завершеною. Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично надало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн. СПЗ.

З метою поступового перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків та поглиблення координації у сфері валютної політики на нинішньому етапі серед усіх форм подальшого співробітництва з МВФ Україна обрала співробітництво в сфері технічної допомоги.

Протягом 2005–2007 рр. Україну відвідували повномасштабні місії з метою надання технічної допомоги в сфері управління державним боргом та розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування, монетарної та податкової політики.

6 листопада 2008 р. Міжнародний валютний фонд схвалив рішення про виділення Україні стабілізаційного кредиту в обсязі 16,43 млрд. дол. США з метою укріплення довіри у фінансовому секторі та допомоги економіці країни, що постраждала внаслідок світової фінансової кризи. Програма розрахована на два роки. 10 листопада 2008 р. НБУ вже отримав перший транш кредиту у розмірі 4,5 млрд. дол. США для підтримки стабільності національної валюти і рекапіталізації банків.

Які інституції входять до Групи Світового банку?

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів. Офіційні цілі членів Групи Світового банку - зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

 

 

Як формуються ресурси МБРР?

Основні фінансові ресурси МБРР, які є джерелом його позик, формуються за рахунок капіталу, забезпеченого членами Банку, запозичень на світових фінансових ринках і надходжень від погашення позик та інвестицій.

Обсяг кредитних ресурсів МБРР, що формуються шляхом підписки країн-членів на його акції, доволі незначний. Це зумовлено характером забезпечення статутного капіталу Банку. Загальний початковий підписний капітал МБРР становив 10 млрд дол. США, але розширення кредитної діяльності Банку потребувало його збільшення. Перше таке збільшення відбулося в 1959 р. і пізніше здійснювалося неодноразово. Так, надання членства 15 республікам колишнього СРСР супроводжувалося збільшенням статутного капіталу на 9,3 млрд дол. США (за рішенням Ради управляючих, ухваленим у квітні 1992 р.). На сьогодні статутний капітал МБРР зріс до 189,5 млрд дол. США.

Більшість своїх фінансових ресурсів МБРР отримує завдяки операціям на світових фінансових ринках. Стратегія МБРР щодо залучення ресурсів полягає не лише в забезпеченні достатніх довгострокових ліквідних активів для надання позик, а й у мінімізації вартості залучених коштів. З цією метою Банк диверсифікує свою програму залучення коштів на фінансових ринках за валютами, країнами, строками погашення, інвесторами, намагається максимально підвищити привабливість власних цінних паперів.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам і приватним особам у більш ніж 100 країнах світу. Банк також залучає кошти шляхом продажу облігацій і векселів безпосередньо урядам, їхнім представництвам та центральним банкам. Він є головним позичальником на міжнародних ринках капіталу і найзначнішим позичальником-нерезидентом практично в усіх країнах, де продаються його цінні папери.

МБРР залучає головним чином середиьо- і довгострокові ресурси терміном від 2 до 30 років, але найбільшу кількість становлять 5- і 10-річні боргові зобов'язання. Основними інструментами запозичення є єврооблігації (почали випускатися з 1980 р.) та глобальні облігації (з 1989 р.). Облігації Банку — це деноміновані в доларах США боргові зобов'язання, що одночасно випускаються в обіг у Нью-Йорку, Лондоні й Токіо як місцеві облігації.