У чому сутність кредиту? Які існують дискусії щодо сутності кредиту?

У чому сутність кредиту? Які існують дискусії щодо сутності кредиту?

В економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:* об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;* кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;* позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;* банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;* пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

Сутність капіталотворчої теорії* кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;* банки - це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;* активні операції банків є первинними щодо пасивних.Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло.

Закон грошового обігу.

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;П - сума платежів по зобов’язаннях (по кредиту минулого періоду);ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений таким чином: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуваннями тих, які взаємно погашаються) і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота).

Із сформульованого закону випливає важливий принцип грошового обігу. Його суть полягає в тому, що грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

Що таке позичковий процент?

Позичковий процент - це ціна, яку сплачує позичальник за користування кредитом. Роль позичкового процента полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його. Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво досягло певного рівня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент неможливий без існування кредиту, хоч кредит, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

Процент (від лат. Pro centum – на сотню) – сота частка будь-якого числа, взятого за ціле. В українській мові його синонімом є «відсоток». Такою часткою він був як в період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки. Незважаючи на схожість зовнішньої форми, сутність процента за різних способів виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту (рабовласницьке та феодальне суспільство) були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, оскільки цей кредит мав непродуктивний характер і був високо ризикованим.

При капіталістичному виробництві позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було вигідним і для кредитора і для позичальника. У ринковій економіці суть показника рівня процента тлумачиться як кількісна характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отри- маного доходу від її реалізації

18. Дайте класифікацію процентних ставок за різними критеріями.

Розрізняють переважно два види норми процента за кредит.

Номінальна процентна ставка — це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна ставка процента визначається порівнянням між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу

Залежно від термінів платежів за процентами Фредерік С. Мишкін і Р. Глен Габбард у своїх підручниках наводять і детально пояснюють чотири види фінансових інструментів: 1) проста позичка; 2) позичка з незмінним платежем; 3) купонна облігація; 4) дисконтна облігація.

За простої позички позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення терміну користування позичкою.

Позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи щоквартальні платежі для погашення основної суми боргу і сплати процентів за частину боргу, що залишилась з моменту отримання позички.

За купонною облігацією дохід виплачується після подання інвестором емітентові купона, у якому зазначена сума доходу (купонна ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки.

Дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номінальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погашення облігації інвестору виплачується її номінальна вартість

Послуги банків та операції.

Головною метою функціонування комерційних банків є проведення банківських операцій. Останні являють собою діяльність із залучення та розміщення грошових коштів. З їх допомогою здійснюється взаємозв'язок між двома основними фігурами кредитного ринку — позичальником та кредитором. Згідно з Законом банки мають право здійснювати такі операції:

• приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

• відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

• емісію власних цінних паперів;

• організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

• лізинг;

• послуги з відповідального зберігання на надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

• випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

• випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

• надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Усі банківські операції поділяються на пасивні, активні та банківські послуги.

Пасивні операції — це дії банку, спрямовані на акумуляцію (нагромадження) грошових коштів на рахунках банку. Вони здійснюються внаслідок залучення вкладів клієнтів, отримання кредитів від інших банків (у тому числі НБУ), випуску власних цінних паперів.

Операції банку, пов'язані з розміщенням коштів з метою отримання прибутку, називаються активними операціями. Вони представлені різного роду кредитами.

Банківський кредит — це грошова сума, яку банк надає позичальникові в тимчасове користування за умов забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільової направленості. Всі взаємовідносини між кредитором і позичальником встановлюються умовами кредитного договору. Умови надання різних видів кредитів мають бути чітко визначені у кредитному договорі. Банки можуть надавати кредити різних видів залежно від терміну користування; засобів забезпечення; міри ризику; терміну погашення.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту між двома суб'єктами господарської діяльності, що характеризує можливість відстрочення платежу. Кредитні відносини у даному разі застерігаються векселем — зобов'язанням боржника сплатити кредиторові належну суму в обумовлений термін. Об'єктом кредиту можуть бути товари, що реалізувалися, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавці надають відстрочення платежу.

Лізинговий кредит — форма майнового кредиту, об'єктами якого можуть бути рухоме (устаткування, транспорт та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди та ін.) майно. Цей кредит надається в разі оренди майна на основі укладення лізингової угоди.

Іпотечний кредит — кредит, що надається під заставу нерухомого майна. Об'єктами іпотеки можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, торговельні приміщення, земельні ділянки.

Бланковий кредит — грошовий кредит банку (без застави та інших видів забезпечення) у межах існуючих власних коштів банку з використанням підвищеної процентної ставки найбільш надійним позичальником, який має стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківському середовищі.

Консорціумний кредит — грошова позика, що надається з використанням: акумулювання кредитних ресурсів у певному банку; гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміни банками-учасниками кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції.

Споживчий кредит — позичка, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування з розстроченням.

Бажання банку збільшити прибуток змушує його розширювати коло послуг, що надаються.

Банківські послуги — це посередницькі операції, що безпосередньо не пов'язані з притяганням та розміщенням коштів. Але з їхньою допомогою банки формують для себе постійних клієнтів і розширюють їх коло.

Найпоширенішими і традиційними послугами банків є: інкасові, акредитивні та переказні операції. За допомогою цих операцій банки за дорученням своїх клієнтів одержують гроші за відповідними документами і зараховують їх на розрахункові рахунки (інкасові операції); виплачують певну суму особі при виконанні нею заздалегідь певних умов (акредитивна форма розрахунків); перераховують внесені до банку гроші одержувачеві шляхом надсилання йому банківського чека або переказування банку-кореспонденту (переказні операції).

Останнім часом посилюється роль нових банківських послуг.

Посередницькі послуги застосовуються при посередництві в одержанні кредитів, у проведенні операцій з цінними паперами, валютою чи іншими цінностями.

Велику групу банківських послуг становлять довірчі (трастові) операції. До них належить управління майном, переданим клієнтом за дорученням.

Серед нових послуг банку важливе місце посідають такі, як факторинг та лізинг.

Факторингова послуга — це купівля банком у клієнта права вимагати повернення боргу. Як правило, банк скуповує дебіторські розрахунки.

Лізингова послуга надасться тоді, коли за проханням клієнта банк набуває будь-якого майна (устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки та ін.) і бере на себе практично всі повноваження власника (сплату майнового податку, страхування, заощадження).

 

 

Що таке кредитний ризик?

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як:

— репутація;

— можливість;

— капітал;

— умови;

— застава.

Репутація полягає у бажанні і рішучості позичальника погасити свої зобов’язання перед банком. Репутацію позичальника банкір може визначити тільки тоді, коли він достатньо добре через особисті стосунки вивчив клієнта.

Банкіру не слід забувати, що не є винятком такі ситуації, коли потенційний позичальник свідомо не має наміру повертати позичку, одержану в банку. Тому тільки впевненість банкіра у чесності і порядності позичальника може бути підставою для довіри до нього.

Можливість — це здатність позичальника отримати гроші за своїми активними операціями і конкретними проектами, що будуть прокредитовані, ефективно керувати грошовими потоками, з тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної заборгованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи загалом ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що заходи (проект), які він (підприємець) планує здійснити за рахунок кредиту, будуть реалізовані успішно. Водночас не можна вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому фактор «можливість» необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використана в проекті, що кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить розділити кредитний ризик з банком.

Для світової банківської практики характерно, що частка власного капіталу позичальника у фінансуванні проекту традиційно становить близько 30 % його вартості, 70 % вартості проекту банк кредитує.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичний огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галузей господарства свідчать про те, що критерії для надання позичок мають бути різними.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак банкіру необхідно звертати увагу на якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і позички і як часто ця вартість змінюється.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

· лімітування;

· дотримання нормативів кредитного ризику;

· диверсифікація;

· вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника;

· отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

· оперативність при стягненні боргу;

· страхування;

· визначення кредитної політики;

· підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами;

· формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських менеджерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кредиту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фінансових показників позичальника і прогнозування його майбутніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фінансових результатів діяльності суб’єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв’язків між банком і позичальником. Вона має декілька переваг порівняно з одноразовим кредитом. Позичальник має змогу точніше оцінити перспективи свого розвитку, скоротити витрати часу, пов’язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. Зазначені переваги стосуються і банку.

Функції банків.

Як самостійні суб’єкти грошового ринку банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.

Функція – це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Функція банку характеризує його як економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і впливу на економічне середовище, в якому банк функціонує.

В економічній літературі називають різні функції банків. Найбільш доцільним вважається виділення таких функцій банку, як трансформаційна і емісійна.

Трансформаційна функція полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідні заходи, можуть звести ці ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок, страхування депозитів тощо.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів, банки одержують можливість частину їх спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки акумулюють великі маси капіталу.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і інших країн і спрямовувати на фінансування проектів однієї країни, одного регіону, одного об’єкта.

Емісійна функція полягає у створенні додаткових платіжних засобів, спрямуванні їх в оборот і збільшенні пропозиції грошей або вилученні їх з обороту і зменшенні пропозиції грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Операція характеризує певний вид роботи банку в даний момент стосовно окремого економічного суб’єкта, тобто на мікрорівні. Перелік здійснюваних банком операцій залежить від країни та виду банку.

З функціями банків пов’язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної та платіжної дисципліни, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.

Як формується капітал МВФ?

Капітал Міжнародного валютного фонду формується за рахунок внесків держав-членів, які проводяться ними по підписці. Кожна країна-учасник має квоту, виражену в спеціальних грошових одиницях, які отримали назву SDR, або українською мовою СПЗ (спеціальні права запозичення). Розмір квоти визначається з врахуванням економічного потенціалу країни й її питомої ваги у світовій економіці та торгівлі. Залежно від цих важливих економічних параметрів розподіляються квоти між країнами-членами МВФ дуже нерівномірно – у одних квота велика, а у інших – маленька.
Але які б масштаби не мала квота, вона завжди є ключовою ланкою у взаємовідносинах між країнами, які входять до складу МВФ. Її радикальне значення полягає в тому, що від неї залежить сума внеску в статутний капітал Фонду, можливість отримання певних розмірів кредитів від МВФ, а також кількість голосів, які має країна при рішенні питань в органах управління Фонду.
Розміри квот переглядаються згідно з статутом МВФ через кожні п’ять років. Це робиться з метою встановлення, чи не потрібно збільшити квоти в результаті зростання масштабів світового господарства або збільшення економічного потенціалу країн-учасниць і зростання їхньої ролі у світовій економіці. За час існування Фонду було здійснено декілька таких переглядів. Спочатку розміри квот були визначені на Бреттон-Вудській конференції. За її рішеннями країни повинні були робити внески в статутний капітал Фонду в розмірі 25% квоти в золоті, а решту в національних валютах країн-членів Міжнародного валютного фонду.

Однак МВФ оперує не тільки власними, але й залученими коштами. Статут Фонду припускає, що в доповнення до власного капіталу, який формується на основі підписки країн-членів, він має право використовувати також позичені кошти, якщо вважає необхідним для розширення своєї діяльності поповнити запаси своєї валюти. Фонд може отримувати позичені кошти з будь-яких джерел, тобто брати їх як в державних установах, так і на приватному ринку позичкових капіталів. Зокрема, Міжнародний валютний фонд отримує позики у центральних банків країн-членів, у їхньому казначействі, у Банку міжнародних розрахунків.

Помітну роль в розширенні кредитних можливостей Фонду зіграла Генеральна угода про позики (General Arrangements to Borrow – GAB), підписана в січні 1962 року в Парижі Міжнародним валютним фондом та десятком найбільших держав Заходу. Вона передбачала надання Фонду на постійно відновлювальній основі позик з метою попердження чи подолання розладу міжнародної валютної системи. В свою чергу, отримавши позичені кошти від одних учасників угоди, МВФ міг надати їх у позику іншим учасникам угоди, які мають потребу в валютних коштах. Ця угода вдосконалювалась і поновлювалась кожні п’ять років. У 1997 році Виконавча рада МВФ ухвалила Нову угоду про позики (New Arrangements to Borrow – NAB). Нова угода не замінює Генеральної угоди про позики, а лише доповнює її. Крім того у 70-ті роки було створено ряд спеціальних фондів – нафтовий, довірчий, фонд Віттевеєна та інші, через які МВФ отримує додаткові кошти у вигляді позик спеціально для фінансування своєї допомоги окремим країнам-членам. Наприклад, через довірчий фонд надаються кредити на тривалий термін під пільгові проценти. Тут МВФ виступає в ролі посередника, отримуючи позичкові кошти від одних держав і надаючи їх іншим країнам-позичальникам, над валютною політикою яких він встановлює свій контроль.
В цілому позичені кошти, отримані Міжнародним валютним фондом з різних джерел у 1995 році, складали 30 млрд. доларів.

Як формуються ресурси МБРР?

Основні фінансові ресурси МБРР, які є джерелом його позик, формуються за рахунок капіталу, забезпеченого членами Банку, запозичень на світових фінансових ринках і надходжень від погашення позик та інвестицій.

Обсяг кредитних ресурсів МБРР, що формуються шляхом підписки країн-членів на його акції, доволі незначний. Це зумовлено характером забезпечення статутного капіталу Банку. Загальний початковий підписний капітал МБРР становив 10 млрд дол. США, але розширення кредитної діяльності Банку потребувало його збільшення. Перше таке збільшення відбулося в 1959 р. і пізніше здійснювалося неодноразово. Так, надання членства 15 республікам колишнього СРСР супроводжувалося збільшенням статутного капіталу на 9,3 млрд дол. США (за рішенням Ради управляючих, ухваленим у квітні 1992 р.). На сьогодні статутний капітал МБРР зріс до 189,5 млрд дол. США.

Більшість своїх фінансових ресурсів МБРР отримує завдяки операціям на світових фінансових ринках. Стратегія МБРР щодо залучення ресурсів полягає не лише в забезпеченні достатніх довгострокових ліквідних активів для надання позик, а й у мінімізації вартості залучених коштів. З цією метою Банк диверсифікує свою програму залучення коштів на фінансових ринках за валютами, країнами, строками погашення, інвесторами, намагається максимально підвищити привабливість власних цінних паперів.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам і приватним особам у більш ніж 100 країнах світу. Банк також залучає кошти шляхом продажу облігацій і векселів безпосередньо урядам, їхнім представництвам та центральним банкам. Він є головним позичальником на міжнародних ринках капіталу і найзначнішим позичальником-нерезидентом практично в усіх країнах, де продаються його цінні папери.

МБРР залучає головним чином середиьо- і довгострокові ресурси терміном від 2 до 30 років, але найбільшу кількість становлять 5- і 10-річні боргові зобов'язання. Основними інструментами запозичення є єврооблігації (почали випускатися з 1980 р.) та глобальні облігації (з 1989 р.). Облігації Банку — це деноміновані в доларах США боргові зобов'язання, що одночасно випускаються в обіг у Нью-Йорку, Лондоні й Токіо як місцеві облігації.

 

У чому сутність кредиту? Які існують дискусії щодо сутності кредиту?

В економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:* об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;* кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;* позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;* банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;* пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

Сутність капіталотворчої теорії* кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;* банки - це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;* активні операції банків є первинними щодо пасивних.Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло.