Ясун обмірковував враження сновидіння. Явність потойбіччя вражала його сутність.

Простір ночі довкола хатини Ясуна прокинувся від пронизуючого окрику, що збудив не лише Природу, але й усе плем’я Айнів. Ясун ще жив сновидінням, як окрик повторився.

-- Це тривожний голос Тризуба, що сповіщає про небезпеку ворога, -- усвідомлено до себе промовив молодий вожак.

У підсвідомості пролунали слова батька: «Думка, уява, дія». Ясун глянув в Порожнечу теміні очима птаха – побратима. «Злети!», -- наказав через простір йому. Тризуб злетів. Молодечий волхв в далечі від поселення свого роду соколиними очима узрів повзучу серед лісів довгу смугу чужинців. «Вістуни – дозорці де, чому не сповістили?», -- запитав у Простір Ясун, і відчув відповідь: «Порізані на далеких підступах до земель орійських. Хитрий басур переодягшись в наш одіж підступно убив їх». Рішення майнуло миттєво. Немає часу звіщати інші племена. На рахунку кожний вояр. Він своїм одним родом прийме січ з басуром в нічному дубовому гаю.

Ясун у думці подякував Тризубу за вчинок, подібний до вчинку його вбитої матері:

-- Тільки ти живи мій соколе. – громовито прорік Ясун.

Загін у три сотні воїнів – яссів згуртований до ратного двобою.

Ясун промовив:

-- Небагато днів сонячних линуло, як Тризуб подібно матері своїй сповістив, що на землі айнів ступив не один, а чисельний ворог, який у мить цю крадеться нашими лісами, ніччю покритий. Ми теж темінь використаємо, адже у суті своїй це наша арійська омолена славами до Богів темінь. Частина дружини прийме бій на себе, інша, обійшовши басура зі сторін вдарить громом у спину. Тризуб вказав через простір мені, що вражі рухаються ущелиною, міркуючи бути непоміченими. Чисельність чорнобожа безмежна супроти нашої, їх осиний рій отруйний. Квітка-Жива нашого роду однинна, Місяцем і Сонцем – Дажбом осяяна і може бути захищена лиш нашею Рідною Силою і Волею. Допомоги чекати від родів братерських-часу немає. Будьмо гідні Рідних Богів Світлих у Праві Справедливих. Сваяр, друже мій побратиме веди свій загін в обхід басура. Я ж їх зустріну в Гаю Стрибога. Б’ємось з Богами брати мої кровні, до перемоги!.

За мить на плече Ясуна злетів сокіл. Відчувши людську шану і подяку, Тризуб гордовито звів голову, рахуючи себе теж рівним серед рівних воїнів дружини.

-- Твоє місце в небі чи на ялині найвисочнішій. Я очима твоїми зріти зобов’язаний ворога звірого, -- наказав вожак птахові. Воля володаря – повинність для воїна. Такий покон борні правої.

Він злетів у простір орійський, він помститься за матір, він переможе, він Воїн – Спас. Він злетів у Вічність…

ТРИЗУБ – ТРИСУТТЯ ОРІЯНИ

Басури отямились лиш тоді, коли налетівший на них нічним вихором з двох сторін загін ратників Ясуна знищив третю частину їх ворожого морока. Ясси рубали чорноризих дворуко, тримаючи в кожній з рук по мечу акінаку…

Сходив ранок. Праведний бій з лісу відійшов на широкий гай. Залита ярою кров’ю своєю та басурською меншала дружина Ясуна. Один айн рубав до десяти чорноликих. Вир людей, коней, мечів неусвідомлений довколишньою Природою був усвідомлений лише великими воїнами Ямагури – воїнами Слави і Справедливості, незборимими у Праві вічній…

Ясун рік в борні ярій:

-- Брати вірні мої, Боги Прави в кожному з нас. Кривду чорну марою вкутану зараз і тут на землі рідній в Гаю Святому ми вхоронити породженні. Вбережемо Рід наш арійський і Віру Право-славну для нащадків світлих. Світ розділений у вічності своїй, але Правда наша, заповідана дідами нашими зборе Кривду їхню. Так було, є і буде!. Б’ємось в Магаярі!...

Айнів – яссів залишалось у Живі менше і менше. Тридцять, двадцять, дванадцять, дев’ять. За ними в поселені жінки, діти, діди. Вони теж готові боронитись до крові останньої, вони всі Вої Світла…

Басури вражались силою орійського племені, надіючись лише на кількість свою нескінчену…

**

-- «Ось він вбивця моєї матері -- басур чорнодуший»,-- майнуло в думці Тризуба, споглядаючого та літаючого над полем брані ратної. Він упізнав в провіднику війська чорнобожого кровного ворога, який у цю мить битви крався кошачо з заду до Ясуна. Тризуб відчув смертельну небезпеку для його володаря, який двома мечами вражав ворога Колами Сварожими, як того вчив батько Рад.

-- Ярга Справедливості в мені, -- рік громом в Святій Ярості Ясун, рубаючи Сваргою нелюдів.

Байсур – чужинський вожак розумів, що не здолати останніх айнів не убивши їх вождя. Він відбіг на пагорб з луком у руках, натяг тетиву, цілячись в груди яссу. Тризуб збагнув миттєво: «Стрілою чорняк убив матір, стрілою прагне вразити мого Ясуна».

-- Я теж здатен на подвиг!!!,-- скричав у простір битви своєю соколиною мовою могутній птах. Він потужньо махнув крилами, щоб глянути на Сонце. Тепер це його Яртан -- ярий бійтан. Тризуб в першу мить розділив крилами і своєю суттю простір небосині. Наступною миттю падаючим каменем кинувся до Макоші-- Землі…

**

Байсур був певен, що стрілою, яку щойно випустить вразить непереможного айна. Наступній думці володаря кривди не судилось зродитись -- його широкий череп був навпіл розчавлений грім -- ударом тіла сокола.

**

Сутність вчинку птаха несвідомо пронизала простір і зупинила час смертельної битви. Айни і чорноликі водночас повернули голови на пагорб, де мертвяком лежав Байсур і ще диханним сокіл. Від побаченого душі басурів затремтіли, а їх дух сповнився незбагненним страхом. З криками; «Прокляття нам, прокляття нам. Вони перевтілюються в вражаючих соколів!»,-- останні усією кількістю своїх тіл кинулись по спасіння до лісу. Живі айни сікли мечами втікаючих…

Ясун не наздоганяв, крок за кроком несамовито наближався до пагорба: «Жертовність Тризуба списом пронизала душі чорнодухих і дарувала перемогу нам. Це Птах- Бог»,-- міркував він.

Сокіл лежав нерухомо. Він ще живий, він щосили очікує побратима, щоб глянути в останнє своєму володареві у вічі. Ясун підняв з землі крилатого воїна, стер з тремтячого тіла басурську кров і міцно притис до грудей.

-- Не гинь мій брате, живи, ти переміг один їх усіх!, -- кричав крізь сльози в довкілля Ясун, наповнюючи простір духом глибокого жалю.

-- І ти живи, і володарюй вічно, -- душею у підсвідомості відповів птах… З його очей скотилась кровава сльоза, сльоза останньої миті соколиного щастя і буття. Погляд майнув у Вічність…

-- Ні, ні, ні мій Соколе не линь від мене!!!, -- з глибинною біллю в серці за незбагненну втрату рік сльозами айн…

**

Ясун схилив голову над вже розкутим від життя тілом Тризуба. Дух воїна -- людини просив пробаченя у воїна -- птаха Підійшли побратими. Жаль втрати за загиблими та низька шана подвижництву сокола поєднала їх ще могутніше в найпотаємніших куточках арійської душі.

-- З сьогодення і довічно Земля Орії Світлої отримує від Богів Прави Оберіг – Символ Вражаючого Сокола -- Символ Тризуба!!!,-- прорік громом у Всесвіт Ясун і доповнив:

-- З миті цієї ми є родом соколиним, родом Тризуба. Хай нащадки наші відають цю Істину у Вічності!...

Три дня і три ночі айни Тризну відправляли, прощались з одноплемінниками, що смертю своєю продовжили рід арійський. На ніч третю Ватри, освячені волхвами – святарами запалені були і звичаєм предвічним тіла вояр загиблих вогню були предані, на Луки Сварожі в душах своїх злетівши до Роду Всевишнього, навіки поєднавшись з Ним.

Тризуба – Сокола в Гаю Святому поховали, вклонившись усім родом подвигу останнього. Могилу – курган в його пам’ять високий насипали. На камені поверх могили цієї волхви викарбували падаючого на ворога з небес сокола з ректами – словами: «Лети у Вічності. Подяка від Арійського Роду».

**

Битва скінчилась. Звістка про перемогу айнів і подвиг небесного птаха вихором облетіла роди і племена Оріяни. Це стало могутнім об’єднавчим мотивом до майбутніх жорстоких війн, що очікували в подальшій історії наших магічних предків.

Рід айнів серед арійських племен нарекли соколиним. В подальшо етимологія назви аріїв—соколів перефразовувалась в сколотів-склавинів-славінів-слав’ян. А віра їх рідна реклась – Православною, та, що Славить Право, Любов, Світло, Добро, Справедливість…

Комонезем – князем Орійської Скупи-Імперії Вічем було обрано Ясуна. Обереговим Символом Орії було затверджено символ вражаючого сокола – Тризуб, стягом проголошено Сонячно – Блакитний прапор Ясуні. Війни за справедливість тривали. Тризуб не відав поразок…

***