Ясун обмірковував враження сновидіння. Явність потойбіччя вражала його сутність.

Простір ночі довкола хатини Ясуна прокинувся від пронизуючого окрику, що збудив не лише Природу, але й усе плем’я Айнів. Ясун ще жив сновидінням, як окрик повторився.

-- Це тривожний голос Тризуба, що сповіщає про небезпеку ворога, -- усвідомлено до себе промовив молодий вожак.

У підсвідомості пролунали слова батька: «Думка, уява, дія». Ясун глянув в Порожнечу теміні очима птаха – побратима. « Злети ! », -- наказав через простір йому. Тризуб злетів. Молодечий волхв в далечі від поселення свого роду соколиними очима узрів повзучу серед лісів довгу смугу чужинців. « Вістуни – дозорці де, чому не сповістили ?», -- запитав у Простір Ясун, і відчув відповідь: « Порізані на далеких підступах до земель орійських. Хитрий басур переодягшись в наш одіж підступно убив їх». Рішення майнуло миттєво. Немає часу звіщати інші племена. На рахунку кожний вояр. Він своїм одним родом прийме січ з басуром в нічному дубовому гаю.

Ясун у думці подякував Тризубу за вчинок, подібний до вчинку його вбитої матері:

-- Тільки ти живи мій соколе. – громовито прорік Ясун.

Загін у три сотні воїнів – яссів згуртований до ратного двобою.

Ясун промовив:

-- Небагато днів сонячних линуло, як Тризуб подібно матері своїй сповістив, що на землі айнів ступив не один, а чисельний ворог, який у мить цю крадеться нашими лісами, ніччю покритий. Ми теж темінь використаємо, адже у суті своїй це наша арійська омолена славами до Богів темінь. Частина дружини прийме бій на себе, інша, обійшовши басура зі сторін вдарить громом у спину. Тризуб вказав через простір мені, що вражі рухаються ущелиною, міркуючи бути непоміченими. Чисельність чорнобожа безмежна супроти нашої, їх осиний рій отруйний. Квітка-Жива нашого роду однинна, Місяцем і Сонцем – Дажбом осяяна і може бути захищена лиш нашею Рідною Силою і Волею. Допомоги чекати від родів братерських-часу немає. Будьмо гідні Рідних Богів Світлих у Праві Справедливих. Сваяр, друже мій побратиме веди свій загін в обхід басура. Я ж їх зустріну в Гаю Стрибога. Б’ємось з Богами брати мої кровні, до перемоги!.

За мить на плече Ясуна злетів сокіл. Відчувши людську шану і подяку, Тризуб гордовито звів голову, рахуючи себе теж рівним серед рівних воїнів дружини.

-- Твоє місце в небі чи на ялині найвисочнішій. Я очима твоїми зріти зобов’язаний ворога звірого, -- наказав вожак птахові. Воля володаря – повинність для воїна. Такий покон борні правої.

Він злетів у простір орійський, він помститься за матір, він переможе, він Воїн – Спас. Він злетів у Вічність…

ТРИЗУБ – ТРИСУТТЯ ОРІЯНИ

Басури отямились лиш тоді, коли налетівший на них нічним вихором з двох сторін загін ратників Ясуна знищив третю частину їх ворожого морока. Ясси рубали чорноризих дворуко, тримаючи в кожній з рук по мечу акінаку…

Сходив ранок. Праведний бій з лісу відійшов на широкий гай. Залита ярою кров’ю своєю та басурською меншала дружина Ясуна. Один айн рубав до десяти чорноликих . Вир людей, коней, мечів неусвідомлений довколишньою Природою був усвідомлений лише великими воїнами Ямагури – воїнами Слави і Справедливості, незборимими у Праві вічній…

Ясун рік в борні ярій:

-- Брати вірні мої, Боги Прави в кожному з нас. Кривду чорну марою вкутану зараз і тут на землі рідній в Гаю Святому ми вхоронити породженні. Вбережемо Рід наш арійський і Віру Право-славну для нащадків світлих. Світ розділений у вічності своїй, але Правда наша, заповідана дідами нашими зборе Кривду їхню. Так було, є і буде!. Б’ємось в Магаярі!...

Айнів – яссів залишалось у Живі менше і менше. Тридцять, двадцять, дванадцять, дев’ять. За ними в поселені жінки, діти, діди. Вони теж готові боронитись до крові останньої, вони всі Вої Світла…

Басури вражались силою орійського племені, надіючись лише на кількість свою нескінчену…

**

-- « Ось він вбивця моєї матері -- басур чорнодуший»,-- майнуло в думці Тризуба, споглядаючого та літаючого над полем брані ратної. Він упізнав в провіднику війська чорнобожого кровного ворога, який у цю мить битви крався кошачо з заду до Ясуна. Тризуб відчув смертельну небезпеку для його володаря, який двома мечами вражав ворога Колами Сварожими, як того вчив батько Рад.

-- Ярга Справедливості в мені, -- рік громом в Святій Ярості Ясун, рубаючи Сваргою нелюдів.

Байсур – чужинський вожак розумів, що не здолати останніх айнів не убивши їх вождя. Він відбіг на пагорб з луком у руках, натяг тетиву, цілячись в груди яссу. Тризуб збагнув миттєво: «Стрілою чорняк убив матір, стрілою прагне вразити мого Ясуна».

-- Я теж здатен на подвиг!!!,-- скричав у простір битви своєю соколиною мовою могутній птах. Він потужньо махнув крилами, щоб глянути на Сонце. Тепер це його Яртан -- ярий бійтан. Тризуб в першу мить розділив крилами і своєю суттю простір небосині. Наступною миттю падаючим каменем кинувся до Макоші-- Землі…

**

Байсур був певен, що стрілою, яку щойно випустить вразить непереможного айна. Наступній думці володаря кривди не судилось зродитись -- його широкий череп був навпіл розчавлений грім -- ударом тіла сокола.

**

Сутність вчинку птаха несвідомо пронизала простір і зупинила час смертельної битви. Айни і чорноликі водночас повернули голови на пагорб, де мертвяком лежав Байсур і ще диханним сокіл. Від побаченого душі басурів затремтіли, а їх дух сповнився незбагненним страхом. З криками; « Прокляття нам, прокляття нам. Вони перевтілюються в вражаючих соколів!»,-- останні усією кількістю своїх тіл кинулись по спасіння до лісу. Живі айни сікли мечами втікаючих…

Ясун не наздоганяв, крок за кроком несамовито наближався до пагорба: «Жертовність Тризуба списом пронизала душі чорнодухих і дарувала перемогу нам. Це Птах- Бог»,-- міркував він.

Сокіл лежав нерухомо. Він ще живий, він щосили очікує побратима, щоб глянути в останнє своєму володареві у вічі. Ясун підняв з землі крилатого воїна, стер з тремтячого тіла басурську кров і міцно притис до грудей.

-- Не гинь мій брате, живи, ти переміг один їх усіх!, -- кричав крізь сльози в довкілля Ясун, наповнюючи простір духом глибокого жалю.

-- І ти живи, і володарюй вічно, -- душею у підсвідомості відповів птах… З його очей скотилась кровава сльоза, сльоза останньої миті соколиного щастя і буття. Погляд майнув у Вічність…

-- Ні, ні, ні мій Соколе не линь від мене!!!, -- з глибинною біллю в серці за незбагненну втрату рік сльозами айн…

**

Ясун схилив голову над вже розкутим від життя тілом Тризуба. Дух воїна -- людини просив пробаченя у воїна -- птаха Підійшли побратими. Жаль втрати за загиблими та низька шана подвижництву сокола поєднала їх ще могутніше в найпотаємніших куточках арійської душі.

-- З сьогодення і довічно Земля Орії Світлої отримує від Богів Прави Оберіг – Символ Вражаючого Сокола -- Символ Тризуба!!!,-- прорік громом у Всесвіт Ясун і доповнив:

-- З миті цієї ми є родом соколиним, родом Тризуба. Хай нащадки наші відають цю Істину у Вічності!...

Три дня і три ночі айни Тризну відправляли, прощались з одноплемінниками, що смертю своєю продовжили рід арійський. На ніч третю Ватри, освячені волхвами – святарами запалені були і звичаєм предвічним тіла вояр загиблих вогню були предані, на Луки Сварожі в душах своїх злетівши до Роду Всевишнього, навіки поєднавшись з Ним.

Тризуба – Сокола в Гаю Святому поховали, вклонившись усім родом подвигу останнього. Могилу – курган в його пам’ять високий насипали. На камені поверх могили цієї волхви викарбували падаючого на ворога з небес сокола з ректами – словами: « Лети у Вічності. Подяка від Арійського Роду».

**

Битва скінчилась. Звістка про перемогу айнів і подвиг небесного птаха вихором облетіла роди і племена Оріяни. Це стало могутнім об’єднавчим мотивом до майбутніх жорстоких війн, що очікували в подальшій історії наших магічних предків.

Рід айнів серед арійських племен нарекли соколиним. В подальшо етимологія назви аріїв—соколів перефразовувалась в сколотів-склавинів-славінів-слав’ян. А віра їх рідна реклась – Православною, та, що Славить Право, Любов, Світло, Добро, Справедливість…

Комонезем – князем Орійської Скупи-Імперії Вічем було обрано Ясуна. Обереговим Символом Орії було затверджено символ вражаючого сокола – Тризуб, стягом проголошено Сонячно – Блакитний прапор Ясуні. Війни за справедливість тривали. Тризуб не відав поразок…

***