Род Всевишній проявляється передусім законами вічними за якими буття наше рухається і жиє, бо бог і закони творення Сущого є цілісність єдина, явлена багатопроявністю довколишньої природи – всесвіту.

ДЖЕРЕЛА

ДУХОВНОЇ СИЛИ УКРАЇНИ

РУКОПИС

ПРИСВ’ЯЧУЮ СИНУ ТА ЯРИМ

ВОЇНАМ – ХАРАКТЕРНИКАМ

РОДУ СЛАВ’ЯНО – АРІЙСЬКОГО

РІДНОЇ РУСИ – УКРАЇНИ.

 

 

РІД ТРИСУТТЯ

***

 

РІД ТРИСУТТЯ – сучасне віро – ведичне міфосказання, духовно - особистісний погляд з сьогодення в наше рідне далеке минуле. Це символічна відповідь на хвилююче довгі роки питання: якою ж є українська(слав’яно – арійська) у вічності дарована нам Всесвітом Сутність?. Якими були наші Віра, Знання (Віда), Звичаї в далеку минувшину на зароді нашого етносу?. Можливо нам варто більш вдумливіше, свідоміше, відповідальніше долучатись до витоків рідної сили, мудрості, натхнень, прагнень прадавніх аріїв – русинів. Адже саме їхньою потугою були вибудовані в далекі Відичні часи могутні Слав’яно – Арійська Скупа (Імперія Просвітлених), Трипільська Культура, Аратта, Кіммерія, Аркаім, Сарматія, Велика Скитія, Київська Русь. Чому володіючи цілим Євроазійським континентом в давнину, будучи материнською колискою цивілізаційних процесів багатьох сучасних країн, Україна сьогодні похило стоїть на політичних, економічних, духовних колінах?. Чому лиш сьогодні Україною намагаються цікавитись держави, які власне зобов’язані їй завдячувати за своє вагоме положення в сучасній світовій спільноті?. Пояснення на глибоке переконання єдине -- Україна на історичному етапі християнізації «вогнем і мечем» позбулась рідного світоглядового саморозвитку, ставши першим в світі духовним і тілесним розп’яттям людства за мудрість і силу, яку вона щиро і з душею йому дарувала в Відичні часи, отримавши в подяку грабіж, насилля і забуття…

Вірю і Знаю Україна встане з колін, воскресне і зійде з хреста, і в недалекому майбутті всенародно засяє її рідна зірка, рідна віра, рідна мудрість. Переконаний, національною Ідеєю Сьогодення повинні стати випробувані Історією Принципи Відичного Державотворення, якими керувались прадавні арії – слов’яни впродовж десятків тисячоліть до християнства. Сьогодення вимагає ідеологічного і практичного осучаснення цих принципів. Станемо на власній землі Сонячним Родом Братів і Сестер, а не ворогів один одному і «рабів божих».

Щасти тобі Україно!..

Слава Україні – Героям Слава як Богам!!!

ВИТОК

Це були часи далекої Відичної минувщини Руси – України, настільки давні, наскільки уява людська сягає давнини цієї. Наші землі в ті часи серед земель чужинських реклись Орією Сонячною – Країною Просвітлених. Роди і племена жили в мирі, злагоді і братерстві, обожнюючи Матір – Природу, славивши Сонце – Дажбога, Землю – Макошу. Через волхвів омудрених оріяни спілкувались з Богородом Всесвіту Вічного і славили Богів Рідних -- його прояви та лики множинні задля розуміння Істини Буття Сущого та суті земного існування.

Орії були мужні духом, щирі і вільні душею, могутні тілом, адже відали з років малих від батьків та прадідів закони творення, збереження і руйнації світу довколишнього, вічності безмежної, врівноважуючи та відображаючи їх рухом власної, внутрішньої сутності. Жреці, волхви, відуни, колодії, кудесники родів та племен Оріяни стверджували в одноплемінниках дух пізнання прихованої суті явищ і речей світів духовного, явного і потойбіччя. На вишколах в Святих Гаях серед дубів тисячолітніх мудрі рекли:

-- Бути мудрим, вільним, могутнім і миттєвим як сокіл піднебесний значить бажати поневолити себе працею щоденною над духом і тілом власним. Душу свою слухайте, вона з Богами Вишніми мову вічну веде і знаки нам оріям повсякчас подає. Повчайтесь пізнавати себе внутрішньо, бачити істинно світ довколишній, вірити в силу і допомогу Живих Сил Роду – Всесвіту…, Так було, є і повинно бути так, бо Карбами Богів, Вічністю та Прабатьками нашими заповідано…

Збігали часи – тисячоліття, закінчувались Золоті Віки Землі Оріянської…

ВОЛХВ РАД

В родині мудрого Рада світлого арійського племені Айнів вже довгі роки очікували на продовжувача роду волхвівського. Синьоокий, русявий хлопчак народився в Свято велике землі Ор’янської – в Сонця Дажбожого День. Могутній Рад вклонився низько дружині Дані за сина омріяного та омилуваного в думах довголітніх. Взявши на руки, виніс його оголеного до ріки Студениці -- холодної, прозорої, стрімкої. Обласканого сонячним промінням, пірнув Рад малюка у воду джерельну. Немовля затихло в нерухомості, а за мить розквітло усмішкою і рухами дитячими, незбагненними. Рад покрив сина хутром медвежим, підніс руками могутніми до Сонця Сяйного і прорік словом громовим:

-- Славлю тебе Світло Божественне за дар життя сину моєму для роду – племені орійського. Ім’я йому дарую Ясун від імені твого ясносвітлого Сонце – Дажбог наш в вічності славний!.

Незабаром навколо Рада колом стали одноплемінники, знявши руки догори, нове життя до неба славлячи. Рад, звертаючись до люду промовив:

-- Ясуном сина нарік люди добрі, бо вірую і відаю, що він повагу вашу людську заслугує, закони і звичаї наші родові в майбутньому не порушуватиме, а захищатиме від родів чорних. Слава Роду Вишньому і Богам Прави праведним!, - закінчив арійський мудрець.

БАТЬКО, СИН, ОНУК

Роки летіли стрімко. Ясун ріс вдумливим, мрійним, сильним юном. Батько дня кожного крок за кроком повнив світогляд синів новими і новими відами суті Буття довколишнього. Рад згадував як його батько, дід Ясуна – вогненний жрець -- хотар Вир, що одійшов вже до Ирію Сварожого, повчавши вогнищан племені рідного словив:

-- Відайте одноплемінники мої, людина як і тварина, і камінь, і рослина то в Яві – світі явному нашому є прояви живі Свідомості Вищої – Роду Всесвіту вічного і безмежного. Пізнаючи себе та Природу материнську ми пізнаємо Бога Богів наших Рідних – Рода Всевишнього, бо все є у Ньому і все Ним утримуване є.

-- А Світ – Природа як Богородом творився?, -- питав ще будучи юнаком Рад у батька. Вир звичайно подумки дякував Богині Долі, що син прагне пізнавати Істину.

-- Світ довколишній є проявом Мудрості та Свідомості Вищої, відаючої сутність світу сущого, невидимої оку нашому, але відчутної душею, яка є часткою незримою свідомості цієї, бо Духом єдності Всесвіт пройнятий, і єдність ця Родом Всевишнім на ймення. Людина окремішна є часткою -- витвором Роду людського і Вселенського на ймення Бого—Род. Він опікується всіма творіннями своїми тому, що Бог є у всьому і все є Ним. Тому ми люди повинні про Нього опікуватись, як і Він про нас—славами, життям праведним, рухом до його суті у злиття духовне з Всевишнім. Сили Його трисуттям творення, збереження та руйнування пронизують все суще, як кров, що наповнює все єство наше тілесне. Прояви Рода нескінченні - від почуттів людських чи звіринних до гір піднебесних, зір на небі множинних, порожнечею утриманих, блискавиць вогненних, лісів буйних, рік молочних, буревіїв лихих, тварин і птахів диких. Все це лики видимі і не видимі, явні і не явні Істини Єдиної, що ми Богородом речем. Бог один але багатопроявний множиною своїх ликів, змін, творінь, відтворень, перетворень. Пізнаючи світ довколишній ми пізнаємо внутрішню суть нашого Творця - Рода. Закони ж творення Світу -- Всесвіту час від часу даруються людям Силами Вищими через Богів Рідних оріянських, Боголюдей – Спасів, що батьками для нас є духовними і речуться видимо через волхвів, святарів, жреців – вчителів мудрості родів та племен наших. Світ наш земний розмаїттям наповнений, а тому найчарівнішою квіткою живоявленою є. Свідомість Божественна мудріше всього в людині явлена, менше в звіра, рослини, каменю, воді, але все Духом Божествено - єдиним насичене. Сили Вищі людину призначили на землі володарювати, щоб Лад утримувати у Природі, яка людині слугувати повинна по потребі та необхідності її і не більше. А людина кожна по віку йому відведеному, обов’язком від Богів Прави наділена – Природу Матір до смерті своєї берегти, обожнювати та розуміти вчитись, бо живою Природа є і поруги над собою не терпить – карає, з людиною в рівновазі та взаємоповазі бажає жити, як і людина з людиною зобов’язана жити по Справедливості, не порушуючи Божественної Волі.

Род Всевишній проявляється передусім Законами Вічними за якими Буття наше рухається і жиє, бо Бог і Закони Творення Сущого є цілісність єдина, явлена багатопроявністю довколишньої Природи – Всесвіту.

Світ наш немає ні початку ні кінця, ні в часі, ні в просторі ні в свідомому ні в несвідомому, видимому чи невидимому. Сварга – Всесвіт завжди перебуває в стані вічного руху - Коловороту, гинучи і народжуючись одночасно, чим злагоду і рівновагу щомиті утримує.

Після таких розмов – відань Рад довгими ночами усвідомлював почуте. Племінники його як і інші арійські роди лелек, укрів, курітів, росів відали, що волхви по спадковості передають божественні знання, отримані від прабатьків Роду Арійського Орія та Лелі, що були живим втіленням Батьків Небесних Бога Сварога і Богині Лади – проявів чоловічого і жіночого ликів Всесвіту, духовних батьків Віри – Віди їх Рідної. Час від часу Знання Вищі передавались на Землю – Макошу Богами Світлими з Сварги Пречистої. Віра арійська передавалась з роду в рід від батька до сина, як спадок неоцінений для нащадків майбутніх, щоб сила арійська ніким знищеною не була. Рад переймав рік за роком Віду батьківську, а коли останній відійшов у Вічність на Луки Сварожі в Ирій Світлий передавав Закон – Звичай родовий одноплемінникам.

**

В свої вісімнадцять літ Ясун змужнів, вирізняючись молодечим ярінням, щирістю та відкритістю людям. Від матері вродливості, від батька величі внутрішньої та проникливості в суть речей Буття довколишнього сповнений, юнак користувався теплою повагою серед молоді та покоління мудреців роду айнів. Пройнятий вмінням міркувати, володіючи переконливістю над іншими думкою своєю, Ясун виховав в собі стриж власного «Я», що надавало його особистості прихованої магічності.

В гаях святих серед дубів столітніх, що капищами духовними слугували, Рад літами жаркими та зимами студенними передавав у спадок синові та другам його не тільки відання карбів світотворення, але й вміння боронитись від ворогів чорноликих, навчаючи їх борні арійській – Артану – бойовому танку ярого воїна.

-- Відайте юни і юнки племені орійського, -- розпочинав зазвичай старий волхв, -- передусім ви є щитом землі рідної, віри і роду свого. На вас відповідальність за нащадків майбутніх, а тому прагніть досконалості щоденної, мислення вільного, відваги лютої, справедливості людської. Наповнюйтесь силою щомиті, щоб відповісти на одне з головних питань життя людського: «Навіщо бути сильним?». Вже майже три століття землі наші безмежні живуть в злагоді та любові людській. Між родами, людьми та Природою рівність та святість взаємна Духом Справедливості заповідана. Але зорі небесні Шляху Молочного, Боги Рідні, води джерельні, вогні ватр нічних віщують про скорий прихід на землі наші, Богами освячені ворога чорнобожого.

-- А хто є ворогом нашим Раде славний, - запитав один з юнів на ймення Воян.

-- Відайте юні мої, що окрім добра, світла й любові світлої – святинями, якими живуть довгі століття між собою роси, лелеки, укри, куріти, праслави – суть роди оріянські, землі на південь Сонця – Дажбога від нас кишать племенами злобними та заздрісними до багатств земних Орії Сонячної. Людська природа дволика, як і все у Всесвіті, тому в протилеж нас це племена віри чорнобожої, нелюдської, звірячої. Їх в давні часи людоловами і басурами рекли, бо в рабів перетворюють люд з інших племен і духовно і тілесно, так повчає їх віра.

Тіла небесні, що є суть зорі та землі множинні Свідомістю Вселенською Творені та Утримані, нарікаються волхвами йменнями своїми, на що їх уяву Сварга надихає. Але всі вони, як і Макоша - Земля наша, як і Світ – Всесвіт вічний Божественим Духом і Світлом Єдності єдиної і різноликої пронизані, Карбами – Законами Руху незмінними від Творця нашого одвічно наділені. Все явне і неявне у Всесвіті є єдиним і залежним одне від одного тому, що Всесвіт і є Тілом самого Бога - Рода.

Буття суще, як і людина розвиватись зобов’язане волею вільною, прагнучи довершеності горішньої для розуміння Суті та Істини Всевишньої. Для цього людям наставлені Боги – Опікуни роду людського, що ведуть нас дорогою життя, вчать Звичай підтримувати, Слави Богам Рідним та Богу Горішньому складати, Лад і Єдність Природню вберігати.

Зло ж, що зроджується в окремих душах людських розуміння і осмислення потребує. Все живе і свідоме на Землі жити прагне і радість внутрішню від життя отримувати бажає. Життя це окрім Дателя Буття немає права одібрати ніхто, лиш від необхідності справедливої, та на споживу природню. А відтак від народження свого людині, тварині, птахові, рослині чи іншому живому, що суть свідомі прояви думки і уяви Бога, в підсвідомість душі власної закарбовані Відання про Буття суще, кожному виду по стану природньому своєму.

В людях по різному розкривались внутрішні чаші Знань Вищих, по різному проявлялось сприйняття і розуміння Природи довколишньої і призначення життя власного земного, усвідомлення Права, Правди і Обов’язку, яке покладено на людину Силами Світла та Богами Прави.. А відтак люди, а згодом роди цілі поділились по розумінню людському на рушіїв Добра, Святості, Звичаю інші творять свідомий ухил до несправжньої мети, до збочення, до руйнування, що на ймення Кривда, Зло, зла воля, носіями якої є злі духи та Боги Темні. Кривда своєю присутністю у людях лише дозволяє виявляти ницість та недосконалість їхню, інших при цьому змушує проникатись сутністю буття людського та здійматись волею світлою на щаблі вищі до розуміння Мудрості Вседержителя, аж до злиття з Ним.

Зло, що Кривдою явлене лише серед людей, саморождається з Добра, протиставляє себе йому, але зрештою переможеним ним є. Такий Вищий задум і Коловорот Буття людського, як і Всього у Всесвіті у суті своїй. Цим утримується Велика Рівновага і задається Рух - Сварга Сущого.

Ясун і други його по роду айнів були зворушені сповіддю від Рада. Такі розмови поєднані з обрядодіяннями і славленнями Богів Прави Пречистої відбувались повсякчас вільно серед Природи – Матері та на Колодар – свята Кола Сварожого. Цим оріяни пізнавали Богів Рідних у єднанні в власній свідомості Тріари світів: Божественного – Прави, Яви – людського, Світу потойбіччя – Нави – світу Предків. Обряди серед вогнищан – одноплемінників, що реклось Вогнищем Родовим проводили родові Волхви, Відуни, Кудесники, Колодії. Так ярів Родосвіт арійський, який дозволяв люду творити простір праведний навколо себе, бути здоровим, щасливим, сильним, єдиним з стихіями природніми, Всесвітом безмежним, Родом Всевишнім.

Рад продовжував:

-- Цініть мить кожну життя власного. Час вільний витрачайте на міркування глибокі, споглядання Світу довколишнього, Природи – матері, чим суть її внутрішню пізнавати будете, руни її живі читаючи. Відкривайтесь тілом, духом і душею Богу – Всесвіту багатоликому єдиному у суті, вірте у всемогутність Сил Вищих Його, як і сил власних, бо єдині з ними, чим безсмерття у Яві отримаєте у Тріарі. Зрійте на світ очима батьків та прадідів мудрих, щоб ваші нащадки, діти та онуки наші Дажбожі споглядали світ очима вашими.

Після таких повчань і настанов в святих гаях дубових волхви - хотари вели молодь на лісові галявини на змаги та борню арійську. В юних виховувалась внутрішня готовність та прагнення до відання та насичення себе силою родинною.

Міркуючи про сина, Рад подумки пишався тим, що переконаність Ясуна до пізнання могутності та мудрості батьківської яріє, набираючи форми зовнішньої та змісту внут- рішнього. Ясун день за днем ставав справжнім арієм.

Родова спадкоємність передачі Віри – Віди від батька дітям свято шанувалась, оберігалась та шанувалась світогля-дом оріян. Закарбований в свідомості Родоствіт батька Вира, що вів Рада тернистим, але вірним шляхом по життю тепер в сьогоденні приймає Ясун, Рад свято вірив, що його син -- майбутній вождь – провідник роду Айнів.

***

Лісовий гай, осяяний проліском сонячних променів, затамував подих спільно з дубами столітніми від мови старечого мудреця, промовляючого ректи – сутри юнам і юнкам, стоячих колом навколо нього:

-- Людина від звіра різниться тим, що людині Богами дарована свідомість, воля і вибір в житі власний творити – йти шляхом світлим, горішнім чи шляхом морока нечистого. Розумійте і славте по вірі та волі родинній і Білобога і Чорнобога, стезю останнього оминаючи. Адже саме Вони борнею та протистоянням вічним світ утримують, життя йому даючи та очищаючи світ цей від волі злої.

В добрі зарод зла завжди тліє, в злі добро народжується і жевріє подібно тому, як день ніч поглинає і навпаки, позаяк це вічнонезмінний покон Коловиру духу людського і природнього. Стати над протилежностями, над добром і злом, над світлом і темінню значить йти шляхом Воя Справедливості, стати людиною – Богом.

Працюйте на землі родовій на потреби племені свого. Велику силу їй даруйте, втричі більшу силу тілу і могутність духу Макоша повертає, позаяк земля наша найвродливіша та найбагатша на світі Божому. Працею вам сродною світ звеличуйте та себе пишайте.

Сонце – Дажбожа нашого молитвою з руками до неба звернутими щодня зустрічайте, дякуйте та славте за світло, тепло, радість, що воно дарує рухом своїм, адже ми Рід Світлих, синів та доньок Дажбожих. На сході і заході яріння сонячного водою джерельною себе омивайте, єднаючи у собі стихії Сил Живих Природи, відаючи її Мову і Закони.

Володарюйте миттю щомиттєвою життя власного і днем щоденним прожитим, позаяк мить ця є перехід від минулого до майбутнього твого, що зливається в єдину течію буття людського, як з джерел різних струмки зливаються, ріку могутню утворюючи, силою нестримною ніким лиш власною магою володіючи. Володар життя власного думкою, уявою і дією, що є суті - трої свідомості людини розуміє Покон Всевишнього, рівність явного прихованому, внутрішнього зовнішньому, рух спокою, творення руйнуванню, зло добру, стає духом над ними, усвідомлюючи суще Ямагура – рух сутністю людською по Виру – Сварзі Вселенській до самодовершеності ярої, рівняючись Богам у всіх світах безмежних, Вічністю пройнятих.

В борні священій на полі бою ратному думкою і дією перевтілюйтесь в Коловир Сварожий, Богами Справедливості сповнений. Розчиніться в ньому, поєднавши собою в одномиті звіра -- хорта лісового та стихії природні -- громи вражаючі, блискавиці вогненні, буревії ураганні, води вируючі, зорі падучі. Володарюй щомиттю борні святої, взивай Богинь Магуру та Хару на поміч та переможність супроти безмежності ворожої. Не бійся смерті – твоє безсмертя в стані Магаярі – ярості Богів Прави, що тобою вирують, ворога вражаючи. Свідомістю борні вишньої пройнявшись, один вояр здатен протистояти множині незліченній ворогів і переможцем звеличитись в Справедливості Божественній, оскільки не ти ворогові протистав, а Всесвіт в тобі і тобою недругів карає.

Головне з Вірою - Відою Рідною Предківською Православною від батька Орія і матері Лелі наших в серці і дусі живіть, в Світло, Добро і Справедливість людську вірте. Віданням Прави і Славою її розум насичуйте, чим Кривду чорну долати в силі нам буде за подвиг перед нащадками прийдешніми, бо борня не одну вічність триває і Мати Сва засяє славою воям ярим, світло в темряві утримуючи. Мудрість наша, праця наша, меч акінак і воля оріянська нездолані ніким ні в силі, ні в часі, ні в просторі. Слава Богам!.

ЯСУН

Дня одного плем’я Айнів оповіщене було волхвами для зібрання на Віче в Гаю Родовому біля трьох Дубів Святих. Це місце слугувало Капищем для славлення Рода Всевишнього його Богів та роду арійського, прийняття рішень важливих.

Рад, як духовний вождь племені ввійшов в центр кола людського. Довгі роки він мудрості та силі повчав людей, обряди Кола Живоявлення проводив. Скинувши руки до неба, Рад промовив молитву Рідної Віри – Віди Православної:

**

Одноплемінники уважно слухали волхвів, висловлювали власні міркування, позаяк кожний мав право вільно воліти та вільно бажати свого вождя – комонезя. Наступним провідником айнів було обрано Ясуна. Старий Рад промовив,-

-- Дякую люди Вам за довіру сину моєму. Будь же ти втіленням Богів наших рідних, володарюй у Яві, незабуваючи Прави і Нави для утримання рівноваги у сущому, мудро використовуй силу, волю, переконання володарські на славу роду нашого, бо сила твоя то є велика відповідальність перед нащадками нашими. Да буде так!. Хай береже тебе Магура.*

Три дня по тому волхв Рад відійшов у Вирій Пречистий на Луки Сварожі у Праву до світлих прабатьків роду. За звичаєм арійським на ватрі – вогні спалений, душею з’єднавшись з Духом Рода Всевишнього…

ТРИЗУБ

Повертаючись дня одного з ловів на звіра, Ясун чуттям внутрішнім відчув лихо. Лісову тишу пронизав неприродній соколиний крик, який мовби когось повідомляв про небезпеку. Ясун зупинив коня, а далі направив галопом в напрямку гаю звідки доносились тривожні пташині окрики. Незабаром кінь Ярг сам стишив біг, зупинившись під старим буком. Біля дерева в траві непорушно лежала скривавлена соколиха наскрізь пронизана стрілою, а біля неї ще незграбне соколятко, яке своїми очима і рухами шукало порятунку у матері ніби звертаючись до неї: «Мати моя рідненька підіймись, щоб злетіти разом з тобою в небосинь безмежну, мати моя підіймись…». Від узрітого Ясун похмурів, по лицю скотилась сльоза. Сильна туга пройняла душу айна. Піднявши мертвого птаха з землі він щосили промовив,-

-- Прийми Дажбоже – Ярій Сварожий у Вирій свій неосяжний душу матері-соколихи невинної. Не убивають айни соколів, бо рахують їх друзями божественими нам. Чужинська стріла у серці твоєму і сльоза кривава. Прости мене пташе рідний, що не зміг вберегти тебе від ока ворожого. Хто ж ти враже темний?..

Айни – орії від діда—прадіда жили в абсолютній гармонії і розумінні з звіром і птахом лісовим, відаючи від волхвів живу книгу Матері Природи і шану людську всякій живині проявляючи, особливо вовку – сакральному звіру волхвів. Споживали чи вбивали пташину лише хвору з свідомістю затьмареною і звіра лихого, що проти людей повстати прагнув. Таке ставлення до природи заповідано було предками.

Легенди серед люду ходили, що волхви – воїни при певних замовленнях та в стані небуття силою думки власної здатні перевтілюватись в хортів, вовків і соколів. Тільки скористатися такою можливістю дозволяється в необхідності крайній не більше дев’яти раз за життя волхва. Цією магічною дією володів і рід Ясуна. За життя свого Рад передавав сину дане таємне відання у спадок та в поміч, але Ясуну невистачило трішки до межі довершеності цієї, батько відійшов у вічність. Але молодий вожак жив переконаністю – він досягне власним розумінням стану перевтілень…

Ясун біля дуба могутнього лісового поховав соколиху, камінь на могильці величний поставивши. Стрілу ж чужинську сховав, щоб показати на очі старим мудрим волхвам племені, що на віку своєму бачили і розуміли відоме і невідоме, видиме і невидиме, явне і приховане світу сущого. Айн схвильовано міркував про маленьке живе соколятко, що випало з гнізда і інстинктом пташиним шукало і звало на поміч матір…

-- За що ж було підстрелено твою матір дитя небес?,-- запитав подумки Ясун. Слідуюча думка миттю пригнітила його. Він згадав, як зовсім нещодавно, шукаючи лісом звірину кволу до страви чув пронизливий крик соколиний, тривогою пройнятий.

-- Соколиха чужинця зачула і знак лиха усім подавала, - майнуло в свідомості. Молодий айн зосередився силою думки на просторі оточуючому. Далі тричі прорік звернення до Живих Сил Природи на їх мові: «Аоум. Мате мархат сода тібет хар уа авіт дел мут!». Дух потойбіччя із тиші природної сповістив: «Птах узрівши з верші небесної чужинців земель орійських криком сповіщав звіра і людину про небезпеку, а підлітаючи до гнізда з соколям був убитий злим зайдою». Передчуття Вожака Айнів було підтверджене.

-- Лихо крадеться на землю нашу, де ж ти ховаєшся враже мій? - промовив в голос Ясун і згадав недавнє передбачення батька…

Прадіди наші заборону басуру до земель оріянських. Чую нове лихо повзе. До супротиву готуватися будьмо і чекання ворога повсякчас брати і сестри мої. А тому рішення приймаю – гінців одіслати по сусідських родах орійських сповістити про небезпеку ймовірну та для прибуття їх волхвів -- вождів на Велику Раду Радателів Орії. Закон так вимагає наш, великою єдністю родів проголошений.

На останньому його слові пригнічене соколятко оживилось, намагаючись випростатись і злетіти в височінь, мовби розуміючи, що потрібно помститись за матір. Ясун обійняв могутніми долонями ще не вміюче літати маля, за що від останнього миттю отримав декілька сильних ударів клювом по руці. На плечі виступило три багряні краплини крові наче від укусу когось тризубого. Це був сакральний знак в майбутнє…

-- Крилатий Тризубе!!!, -- скричав несвідомо від болю Ясун. Не ворог я тобі, а брат старший, -- з радісним почуттям відповідальності за життя цього войовничого творіння домовив далі айн. З оточення людей на Вічі донеслись вигуки, --

-- Тризуб, Тризуб, Тризуб йому ймення даруй!...

ВЕЛИКА РАДА

В кінець місяця Сонця ярого з‘їхались на землю Айнів вожді та родові жреці племен арійських. Вперше на життю своєму Ясун подавав вітання і повагу свого роду провідникам родів лелек, курітів, праславів, росів, укрів. Зібрання відбувалось на Капищі Святому серед Гаю Дубового. Колом братерським стали волхви арійські. Всередину кола зайшов найстаріший волхв курітів Родояр. Вклонившись правицею до серця усім присутнім зніс руки до неба Сварожого, Славу Роду Арійському і Богам порік:

Роде наш Арійський,

Від світлого Мітри

Батька нашого Дажбога,

Слава Роду Всевишньому,

Нашому Дажбогу й Урусваті!

Слава наставникам нашим --

Роде Всевишній, Єдиносущний

І Багатоликий Господи Наш!,

Милосердя і Справедливість,

Натхненні вірою в тебе,

Слава Тобі!

Слава Рідній Землі!

Слава Рідним Богам!

Слава Ярим Родам!

Слава Роду й Волхвам!.

**

Коло людське низько вклонилось Молитві – славі, Землі і Сонцю – Дажбогу. В середину кола ввійшов Ясун:

-- Побратими мої славні, тривожну вістку маю родам орійським. Соколя, що ви бачите в руці моїй син соколихи, вбитої стрілою не арійською – басурською. Цей Сокіл майбутній – свідок, що люди віри – звичаю іншого по лісам нашим і землі нашій рищати почали. Кривдний знак це брати арійські. До борні кровавої, що вже довгі століття не знала на Аратта – Орія готуватись належить. Зорі віщують і батько мій, у Сваргу одійшовший, рік мені, що в скорочас часи темні змінять наш світлий вік. Далі мову вів від курітів кремезний хотар – Свят:

-- Рахую, що племена – роди наші дружину – ополчення готувати зобов’язані. Де ворог помічений буде, вістунів розсилайте по племенам для гуртування загального та перемоги беззаперечної. Так і вирішено було голосом загальним.

***

ЯРГА РАТА

Виходячи почергово з загального Сонячного і творячи мале Місячне коло, воїни – харії родів вигартовували з себе дивовижні, неймовірно вражаючі своєю пластичністю, миттєвістю та могутністю бойові рухотани.

Розпочали Роси бойовим танком Хортою. Рухи жорсткі, ярі, подібні до бою магічного вовка – хорта лісового, що до останньої миті життя протистоїть гієнам диким, лихим і злобним. Хорт перемагає – він незримий, розкутий, мудрий в борні. Він справедливий до життя і ворога, він опікується Богами Хорсом і Перуном.

Укри, що проживали в степах рівнинних та межували з айнами виконали тан Стрибу - бій Бога вітрів вируючих, ураганів, буревіїв та смерчів безжалісних Стрибога з Чорнобою. Рухи Стриби здіймаючої та спадаючої звири. Вони хлистові, батогові, сікучі, підсікаючі, стрибкові. Укри фехтували довгими палями та дворуко мечами.

Ясун, дивлячись на таке бойове священнодійство вперше в житті, був вражений своїми попередниками, але багаторічний батьківський вишкіл вселяв надію, що Ярга - Рата айнів – тан Ярих воїнів не поступиться показовістю, чарівністю та могутністю іншим. На думку прийшли батькові настанови: «В борні думкою, уявою, дією входь в стан Магаярі – стан єднання з Богами Прави та Вищими Силами Справедливості, що є станом всебачення, могутності та непереможності. В двобої з ворогом взивай Сили Виру--Ярги – Всесвіту вічного. Думкою і тілом перевтілюйся в стихії Природні, єдністю єдиною з ними ставши. І єдність ця в тобі нездоланною ніким постане, бо хвилі Дани вируючі, громи-- блискавиці Перуна вражаючі, лиховири та буревії смертоносні Стриби непереможеними є. Не ти, то Боги Ярі Правої тобою рухи бойові творять і не вражений ти будеш множиною ворожою, а навпаки -- ти здолаєш нескінченність їхню, що думка-мить твоя запрагне. Повір і знай цю Магаярість, вишколюй її в собі і нащадкам в спадок передай. Рухи Магаярі – рухи даровані Всесвітом—Магурою воїнам світлим, Богами освячені».

Ярга Ясуна затямила дух в гостей та однорідців. Молодий володар з сімома побратимами в танці ярому січчю незбагненною в миті просторовій наносили множинність ударів, ніби смерчом рушимі, вічну борню Чорноби і Білоби відтворюючи…

А на дубі молодому дане дійство лицарське уважно споглядав сокіл Тризуб. Що він міркував розумом соколиним в ту мить відала лише Матінка Свята Природа…

***

СОН ЯРСА

Рухався час і простір. В родах арійських вишкіл воярський почався, якому підлягали і старці, і жінки, і діти юні. Усі зобов’язані володіти вмінням протистояти ворогові як голіруч, так і з мечем чи списом, на ногах чи верхом на коневі. Плем’я—рід перетворювався в могутній загін однодумців-воїнів. Усвідомлення суті збереження Роду свого було вищою Істиною ментальності давніх оріян – русинів.

Тим часом Тризуб стрімко день за днем перетворювався з соколяти в гордовитого сокола, наче прагнув поспіти до чогось вельми важливо і суттєвого в своєму житті… День, коли молодий сокіл самостійно злетів в небо, Ясун вважав найщасливішим для себе. Тризуб ні на мить не покидав людського друга. Ясун його спаситель вірний, а тому найдорожче місце в соколиній свідомості займав. Єдність природня в них виникла чудодійна. Ясновидіння в Ясуна прозріло, як дар батьківський. Бачив він світ довколишній не тільки очима людськими, але й соколиними з верші небесної. А ще Ясун закохався…

**

Остання ніч літа ярого. Ясун спав солодко. В потойбічні сновидінь серед квітучої Природи снилась його диво – чарівна Раяна. Їх кохання запалало на свято Купала, запалало миттєво і довічно. Вона його доля дарована Богами.

Ясун у сні соколом літає, плинучи високо над просторами гаїв і лісів рідних. З висоти небесної біля озера блакитного сокіл зрить діву вродливу з косою сонячною. Сокіл закохується творінням людським. «Чому я не людина?», -- запитує себе птах. Він милується єднанням Природи і Діви світлої. Вона наче живе уособлення вимріяної Богами Оріяни Сонячної. Ось нага входить в воду озерну купіль приймати. Вона втілена Богиня земна, осяяна сяйвом Сонця – Дажбога і омивана блакиттю Води -- Дани. Яке божественне поєднання кольорів. «Адже саме ці жовто -- блакитні барви достойні лягти у єдності на стяг арійський», -- міркував далі у сні Ясун.

Бавиться з водою диво – діва, а птах неначе охоронець літає над нею… Але що це?. З лісу до озера басур чорнорилий крадеться, дівою заволодіти прагне…

-- Ні, ні не виходь з води Раяна, не виходь, почуй мене -- кричав крізь сон Ясун.

Птах блискавицею злетів високо у небо і стрімко каменем кинувся додолу. Басур блазень майже доповзав до дівчини, як у мить був вражений у груди на смерть падучим з небес Соколом. Раяна, опанувавши себе від баченого, присіла на коліна, і схилилась ликом до свого спасителя, оцілувавши його, поливаючи краплинами дівочих сліз. Пригорнувши птаха до грудей, амазонка просила всією душею у Богів повернути йому життя. Диво, диво -- сокіл мовби з потойбіччя вдихнув ковток повітря і перевтілився в легіня – красеня…

-- Як на ймення ти чарівнице моя?.

-- Раяна. А твоє ім’я?

-- Ясун.

-- Дякую тобі щиро Ясуне – соколе за спасіння, - і вже як юнаку – людині подарувала палаючий від миттєвого почуття поцілунок. Їх очі, душі, тіла тремтіли, насолоджуючись одне одним. Їх внутрішня сутність стала єдиною у цю мить Вічності.

РОД – Всесвіт благословляв їх Любов… Час і простір зупинились ради злиття почуттів кохання Його і ЇЇ …

**

Хмара лиха покриває Сонце, а озерна вода в кров людську перетворюється. Раяна скричала у світ довколишній…

-- Чому, чому?,-- Ясун прокинувся, облитий потом.

-- Я у Бутті чи в Небутті?,-- запитував себе юнак.

-- Це сон сакральний, віщий, -- пронизуючи його думки шепотіли у підсвідомість нічна тиша і порожнеча.

***

РІД ВРАЖАЮЧОГО СОКОЛА

ТРИЗУБ – ТРИСУТТЯ ОРІЯНИ

Басури отямились лиш тоді, коли налетівший на них нічним вихором з двох сторін загін ратників Ясуна знищив третю частину їх ворожого морока. Ясси рубали чорноризих дворуко, тримаючи в кожній з рук по мечу акінаку…

Сходив ранок. Праведний бій з лісу відійшов на широкий гай. Залита ярою кров’ю своєю та басурською меншала дружина Ясуна. Один айн рубав до десяти чорноликих. Вир людей, коней, мечів неусвідомлений довколишньою Природою був усвідомлений лише великими воїнами Ямагури – воїнами Слави і Справедливості, незборимими у Праві вічній…

Ясун рік в борні ярій:

-- Брати вірні мої, Боги Прави в кожному з нас. Кривду чорну марою вкутану зараз і тут на землі рідній в Гаю Святому ми вхоронити породженні. Вбережемо Рід наш арійський і Віру Право-славну для нащадків світлих. Світ розділений у вічності своїй, але Правда наша, заповідана дідами нашими зборе Кривду їхню. Так було, є і буде!. Б’ємось в Магаярі!...

Айнів – яссів залишалось у Живі менше і менше. Тридцять, двадцять, дванадцять, дев’ять. За ними в поселені жінки, діти, діди. Вони теж готові боронитись до крові останньої, вони всі Вої Світла…

Басури вражались силою орійського племені, надіючись лише на кількість свою нескінчену…

**

-- «Ось він вбивця моєї матері -- басур чорнодуший»,-- майнуло в думці Тризуба, споглядаючого та літаючого над полем брані ратної. Він упізнав в провіднику війська чорнобожого кровного ворога, який у цю мить битви крався кошачо з заду до Ясуна. Тризуб відчув смертельну небезпеку для його володаря, який двома мечами вражав ворога Колами Сварожими, як того вчив батько Рад.

-- Ярга Справедливості в мені, -- рік громом в Святій Ярості Ясун, рубаючи Сваргою нелюдів.

Байсур – чужинський вожак розумів, що не здолати останніх айнів не убивши їх вождя. Він відбіг на пагорб з луком у руках, натяг тетиву, цілячись в груди яссу. Тризуб збагнув миттєво: «Стрілою чорняк убив матір, стрілою прагне вразити мого Ясуна».