Ще нелітаюче соколятко, намагаючись зрозуміти де його мати несвідомо стрибало навколо старого граба, шукаючи порятунку в невідомості.

-- Загинеш без матері соколе майбутній. Будеш жити відтепер в моєму людському гнізді, -- промовив до нього айн, наздоганяючи втікаюче пташеня…

Повернувшись до мешкання молодий вожак оголосив зібрання Родового Віча на якому рік слідуюче, --

-- Однорідці мої, звістку лиху доношу до розуміння вашого. В руці лівій я тримаю стрілу чужинську, не орійську. Нею вбито сокола – матір пташеняти, що я тримаю в руці правій. Смерть і життя, кривда і правда, а між ними Справедливість, що взиває нас до дій праведних. Чужинець – басур по лісах рищить, висліджуючи природнє і людське життя наше Мабуть заритись прагне зайда іншокровний на достатки і володіння родові працею і Богами Рідними освячені. Пам’ятаєте, як батько до відходу в Ирій сказував, що в часи давні роди наші вели борню жорстоку з ворогом південним. Наші яр – тури і буй -- тури землю рідну боронили, кров сонячну проливаючи. На віки довгі після битв давніх поклали

Прадіди наші заборону басуру до земель оріянських. Чую нове лихо повзе. До супротиву готуватися будьмо і чекання ворога повсякчас брати і сестри мої. А тому рішення приймаю – гінців одіслати по сусідських родах орійських сповістити про небезпеку ймовірну та для прибуття їх волхвів -- вождів на Велику Раду Радателів Орії. Закон так вимагає наш, великою єдністю родів проголошений.

На останньому його слові пригнічене соколятко оживилось, намагаючись випростатись і злетіти в височінь, мовби розуміючи, що потрібно помститись за матір. Ясун обійняв могутніми долонями ще не вміюче літати маля, за що від останнього миттю отримав декілька сильних ударів клювом по руці. На плечі виступило три багряні краплини крові наче від укусу когось тризубого. Це був сакральний знак в майбутнє…

-- Крилатий Тризубе!!!, -- скричав несвідомо від болю Ясун. Не ворог я тобі, а брат старший, -- з радісним почуттям відповідальності за життя цього войовничого творіння домовив далі айн. З оточення людей на Вічі донеслись вигуки, --

-- Тризуб, Тризуб, Тризуб йому ймення даруй!...

На Вічі вирішено було по лісах виставити вістунів – воінів вислідковувати чужинця і чекати Великої Ради родів.

ВЕЛИКА РАДА

В кінець місяця Сонця ярого з‘їхались на землю Айнів вожді та родові жреці племен арійських. Вперше на життю своєму Ясун подавав вітання і повагу свого роду провідникам родів лелек, курітів, праславів, росів, укрів. Зібрання відбувалось на Капищі Святому серед Гаю Дубового. Колом братерським стали волхви арійські. Всередину кола зайшов найстаріший волхв курітів Родояр. Вклонившись правицею до серця усім присутнім зніс руки до неба Сварожого, Славу Роду Арійському і Богам порік:

Роде наш Арійський,

Від світлого Мітри

Батька нашого Дажбога,

Слава Роду Всевишньому,

Нашому Дажбогу й Урусваті!

Слава наставникам нашим --

Велесу і Ладі та Світлоносним

Волоту і Полоту, Лелі і Полелі!.

Роде Всевишній, Єдиносущний

І Багатоликий Господи Наш!,

Милосердя і Справедливість,

Натхненні вірою в тебе,

Слава Тобі!

Слава Рідній Землі!

Слава Рідним Богам!

Слава Ярим Родам!

Слава Роду й Волхвам!.

**

Коло людське низько вклонилось Молитві – славі, Землі і Сонцю – Дажбогу. В середину кола ввійшов Ясун:

-- Побратими мої славні, тривожну вістку маю родам орійським. Соколя, що ви бачите в руці моїй син соколихи, вбитої стрілою не арійською – басурською. Цей Сокіл майбутній – свідок, що люди віри – звичаю іншого по лісам нашим і землі нашій рищати почали. Кривдний знак це брати арійські. До борні кровавої, що вже довгі століття не знала на Аратта – Орія готуватись належить. Зорі віщують і батько мій, у Сваргу одійшовший, рік мені, що в скорочас часи темні змінять наш світлий вік. Далі мову вів від курітів кремезний хотар – Свят:

-- Рахую, що племена – роди наші дружину – ополчення готувати зобов’язані. Де ворог помічений буде, вістунів розсилайте по племенам для гуртування загального та перемоги беззаперечної. Так і вирішено було голосом загальним.

***

ЯРГА РАТА

Після Віча – Ради, молитву Богам Прави промовивши, за звичаєм прадавнім в колі священному волхвами - воїнами родів почергово здійснювались бойові тани.

Виходячи почергово з загального Сонячного і творячи мале Місячне коло, воїни – харії родів вигартовували з себе дивовижні, неймовірно вражаючі своєю пластичністю, миттєвістю та могутністю бойові рухотани.

Розпочали Роси бойовим танком Хортою. Рухи жорсткі, ярі, подібні до бою магічного вовка – хорта лісового, що до останньої миті життя протистоїть гієнам диким, лихим і злобним. Хорт перемагає – він незримий, розкутий, мудрий в борні. Він справедливий до життя і ворога, він опікується Богами Хорсом і Перуном.

Бойові волхви роду Лелек вражали рухами обожнюваного ними птаха. Рухи легкі, махово – крилаті, вразливі своєю стрімкістю, природною довершеністю, невловимістю.

Курітські хотари -- праслави володіли Бойовою Силою Хари, що передавалась в цьому роді – клані з давніх давен і започаткована таємничими харіями (характерниками), що носили на оголеній голові лицарську ознаку – косу—символ єднання з Вищими Силами Всесвіту. Поклонники Богині Хари куріти в той день водили тан Сварги – Свасту. Харії, входячи в помежовий стан світів явного і потойбіччя ініціювали через себе Силу Вселенського Виру – Сваргу, що власне й творить сам Всесвіт, а тому є непереможною у своїй суті. Коловирорухи курітів на сакральних вісім сторін світу по Алатир – Писанці були настільки потужніми і миттєвими, як необіймане свідомістю Диво. Саме їх магічною ознакою була, як і залишається понині восьмипроменева Зірка--Алатир – символ Світобудови, що витворює в Яві динамізм Виру -- Сварги Вселенської…

Укри, що проживали в степах рівнинних та межували з айнами виконали тан Стрибу - бій Бога вітрів вируючих, ураганів, буревіїв та смерчів безжалісних Стрибога з Чорнобою. Рухи Стриби здіймаючої та спадаючої звири. Вони хлистові, батогові, сікучі, підсікаючі, стрибкові. Укри фехтували довгими палями та дворуко мечами.

Ясун, дивлячись на таке бойове священнодійство вперше в житті, був вражений своїми попередниками, але багаторічний батьківський вишкіл вселяв надію, що Ярга - Рата айнів – тан Ярих воїнів не поступиться показовістю, чарівністю та могутністю іншим. На думку прийшли батькові настанови: «В борні думкою, уявою, дією входь в стан Магаярі – стан єднання з Богами Прави та Вищими Силами Справедливості, що є станом всебачення, могутності та непереможності. В двобої з ворогом взивай Сили Виру--Ярги – Всесвіту вічного. Думкою і тілом перевтілюйся в стихії Природні, єдністю єдиною з ними ставши. І єдність ця в тобі нездоланною ніким постане, бо хвилі Дани вируючі, громи-- блискавиці Перуна вражаючі, лиховири та буревії смертоносні Стриби непереможеними є. Не ти, то Боги Ярі Правої тобою рухи бойові творять і не вражений ти будеш множиною ворожою, а навпаки -- ти здолаєш нескінченність їхню, що думка-мить твоя запрагне. Повір і знай цю Магаярість, вишколюй її в собі і нащадкам в спадок передай. Рухи Магаярі – рухи даровані Всесвітом—Магурою воїнам світлим, Богами освячені».

Ярга Ясуна затямила дух в гостей та однорідців. Молодий володар з сімома побратимами в танці ярому січчю незбагненною в миті просторовій наносили множинність ударів, ніби смерчом рушимі, вічну борню Чорноби і Білоби відтворюючи…

А на дубі молодому дане дійство лицарське уважно споглядав сокіл Тризуб. Що він міркував розумом соколиним в ту мить відала лише Матінка Свята Природа…

***

СОН ЯРСА

Рухався час і простір. В родах арійських вишкіл воярський почався, якому підлягали і старці, і жінки, і діти юні. Усі зобов’язані володіти вмінням протистояти ворогові як голіруч, так і з мечем чи списом, на ногах чи верхом на коневі. Плем’я—рід перетворювався в могутній загін однодумців-воїнів. Усвідомлення суті збереження Роду свого було вищою Істиною ментальності давніх оріян – русинів.

Тим часом Тризуб стрімко день за днем перетворювався з соколяти в гордовитого сокола, наче прагнув поспіти до чогось вельми важливо і суттєвого в своєму житті… День, коли молодий сокіл самостійно злетів в небо, Ясун вважав найщасливішим для себе. Тризуб ні на мить не покидав людського друга. Ясун його спаситель вірний, а тому найдорожче місце в соколиній свідомості займав. Єдність природня в них виникла чудодійна. Ясновидіння в Ясуна прозріло, як дар батьківський. Бачив він світ довколишній не тільки очима людськими, але й соколиними з верші небесної. А ще Ясун закохався…

**

Остання ніч літа ярого. Ясун спав солодко. В потойбічні сновидінь серед квітучої Природи снилась його диво – чарівна Раяна. Їх кохання запалало на свято Купала, запалало миттєво і довічно. Вона його доля дарована Богами.

Ясун у сні соколом літає, плинучи високо над просторами гаїв і лісів рідних. З висоти небесної біля озера блакитного сокіл зрить діву вродливу з косою сонячною. Сокіл закохується творінням людським. «Чому я не людина?», -- запитує себе птах. Він милується єднанням Природи і Діви світлої. Вона наче живе уособлення вимріяної Богами Оріяни Сонячної. Ось нага входить в воду озерну купіль приймати. Вона втілена Богиня земна, осяяна сяйвом Сонця – Дажбога і омивана блакиттю Води -- Дани. Яке божественне поєднання кольорів. «Адже саме ці жовто -- блакитні барви достойні лягти у єдності на стяг арійський», -- міркував далі у сні Ясун.

Бавиться з водою диво – діва, а птах неначе охоронець літає над нею… Але що це?. З лісу до озера басур чорнорилий крадеться, дівою заволодіти прагне…

-- Ні, ні не виходь з води Раяна, не виходь, почуй мене -- кричав крізь сон Ясун.

Птах блискавицею злетів високо у небо і стрімко каменем кинувся додолу. Басур блазень майже доповзав до дівчини, як у мить був вражений у груди на смерть падучим з небес Соколом. Раяна, опанувавши себе від баченого, присіла на коліна, і схилилась ликом до свого спасителя, оцілувавши його, поливаючи краплинами дівочих сліз. Пригорнувши птаха до грудей, амазонка просила всією душею у Богів повернути йому життя. Диво, диво -- сокіл мовби з потойбіччя вдихнув ковток повітря і перевтілився в легіня – красеня…

-- Як на ймення ти чарівнице моя?.

-- Раяна. А твоє ім’я?

-- Ясун.

-- Дякую тобі щиро Ясуне – соколе за спасіння, - і вже як юнаку – людині подарувала палаючий від миттєвого почуття поцілунок. Їх очі, душі, тіла тремтіли, насолоджуючись одне одним. Їх внутрішня сутність стала єдиною у цю мить Вічності.

РОД – Всесвіт благословляв їх Любов… Час і простір зупинились ради злиття почуттів кохання Його і ЇЇ …

**

Хмара лиха покриває Сонце, а озерна вода в кров людську перетворюється. Раяна скричала у світ довколишній…

-- Чому, чому?,-- Ясун прокинувся, облитий потом.

-- Я у Бутті чи в Небутті?,-- запитував себе юнак.

-- Це сон сакральний, віщий, -- пронизуючи його думки шепотіли у підсвідомість нічна тиша і порожнеча.

***

РІД ВРАЖАЮЧОГО СОКОЛА