Правовий режим земель транспорту

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 підприємствам та організаціям транспорту надано 654,7 тис. га земель[10].

 

Згідно із ч. 1 ст. 67 ЗКУ,

«1. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.»

Аналогічне визначення наведене у ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про транспорт».

Україна має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших у Європі залізничну мережу. Мережа газопроводів досягає 17 тис. км, нафтопроводів – 70 тис. км. Землі транспорту в цілому займають 661,1 тис. га[11].

 

Землі транспорту, в свою чергу, поділяються на види земель в залежності від виду транспорту.

 

6.1 Визначення земель залізничного транспорту наведене у ст. 68 ЗКУ:

«До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.»

Ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» містять аналогічні положення, проте остання норма також пропонує більш узагальнене визначення земель залізничного транспорту:

«До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.»

Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до спеціальних норм відведення - СН 468-74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених Держбудом СРСР 19.12.1974. Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під’їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуг відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520 мм і 750 мм. Розміри та внутрішня структура земельних ділянок площадних об’єктів залізничного транспорту визначається відповідно до проектної документації.

Ч. ч. 3-5 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» передбачають можливість встановлення навколо земель залізничного транспорту охоронних зон, повноваження із визначення розміру, режиму та порядку встановлення яких надані КМУ. На даний час дане повноваження Кабінетом Міністрів не реалізоване.

Навколо певних об’єктів залізничного транспорту можуть встановлюватися санітарно-захисні зони. Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, санітарно-захисні зони влаштовуються навколо пасажирських вокзалів та залізничних колій (п. 5.19.-5.20, Додаток № 9 до Правил).

NB. Чинне раніше законодавство передбачало можливість використання земель транспорту для сільськогосподарських потреб. У чинному законодавстві відповідна згадка вміщена до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про транспорт», за якою «[з]емлі залізничного транспорту повинні … використовуватися для вирощування … кормів для тваринництва».На жаль, законодавство є нечітким при визначенні порядку та засад такого використання.

NB. За ст. 12 Статуту залізниць України, затвердженого ПКМУ від 06.04.1998 № 457, залізниця вправі приймати рішення про складування за плату вантажів у смузі відведення. На підставі цієї норми в Україні існувала практика надання в оренду (зокрема, Державним територіально-галузевим об’єднанням «Південно-Західна залізниця») «територій», «майданчиків» на землях залізничного транспорту (про «земельні ділянки» в договорах не йдеться, проте фігурує слово «оренда»). З 2003 р. залізниця починає звертатися з позовами про визнання договорів недійсними за ст. 48 ЦК УРСР з посиланням на невідповідність ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (відсутність згоди ФДМУ на оренду нерухомого майна площею понад 200 м. кв.). Склалася практика визнання судами договорів недійсними з посиланням на земельне законодавство через відсутність в залізниці повноважень здавати в оренду земельні ділянки (див., наприклад, рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2004 по справах № 14/46, 14/49 за позовами ДТГО «Південно-західна залізниця» до ТОВ «Б.» про визнання недійсними договорів[12], залишені в силі судом апеляційної інстанції).

Землі залізничного транспорту та охоронні зони

 

Землі, що надаються в користування для потреб залізничного

транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України

(2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР).

(Частина перша статті 6 в редакції Закону N 1377-IV (1377-15)

від 11.12.2003)

До земель залізничного транспорту належать землі смуг

відведення залізниць під залізничним полотном та його

облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами

енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і

пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку,

водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними

насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими

спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного

транспорту. (Частина друга статті 6 в редакції Закону N 1377-IV

(1377-15) від 11.12.2003)

Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної

експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та

зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту

загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів,

обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних

впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель

залізничного транспорту загального користування і необхідні для

забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв

та інших об'єктів залізничного транспорту.

Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим

користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення земель залізничного транспорту наведене у ст. 68 ЗКУ: «До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.»

 

Ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» містять аналогічні положення, проте остання норма також пропонує більш узагальнене визначення земель залізничного транспорту:

 

«До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.»

 

Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до спеціальних норм відведення - СН 468-74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених Держбудом СРСР 19.12.1974. Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під´їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуг відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520 мм і 750 мм. Розміри та внутрішня структура земельних ділянок площадних об´єктів залізничного транспорту визначається відповідно до проектної документації.

 

Ч. ч. 3-5 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про транспорт» передбачають можливість встановлення навколо земель залізничного транспорту охоронних зон, повноваження із визначення розміру, режиму та порядку встановлення яких надані КМУ. На даний час дане повноваження урядом не реалізоване.

 

Навколо певних об´єктів залізничного транспорту можуть встановлюватися санітарно-захисні зони. Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173, санітарно-захисні зони влаштовуються навколо пасажирських вокзалів та залізничних колій (п. 5.19.-5.20, Додаток № 9 до Правил).

 

NB. Чинне раніше законодавство передбачало можливість використання земель транспорту для сільськогосподарських потреб. У чинному законодавстві відповідна згадка вміщена до ч. З ст. 23 ЗУ «Про транспорт», за якою «[з]емлі залізничного транспорту повинні... використовуватися для вирощування... кормів для тваринництва». На жаль, законодавство є нечітким при визначенні порядку та засад такого використання.

 

NB. За ст. 12 Статуту залізниць України, затвердженого ПКМ від 06.04.1998 № 457, залізниця вправі приймати рішення про складування за плату вантажів у смузі відведення. На підставі цієї норми в Україні існувала практика надання в оренду (зокрема, Державним територіально-галузевим об´єднанням «Південно-Західна залізниця») «територій», «майданчиків» на землях залізн

 

ичного транспорту (про «земельні ділянки» в договорах не йшлося, проте фігурувало слово «оренда»). З 2003 р. залізниця починає звертатися з позовами про визнання договорів недійсними з посиланням на їх невідповідність ст. 5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (відсутність згоди ФДМУ на оренду нерухомого майна площею понад 200 кв. м.). Склалася практика визнання судами договорів недійсними з посиланням на земельне законодавство через відсутність в залізниці повноважень здавати в оренду земельні ділянки (див., наприклад, рішення Господарського суду м. Києва від 01.03.2004 по справах № 14/46,14/49 за позовами ДТГО «Південно-західна залізниця» до TOB «Б.» про визнання недійсними договорів).

6.2 Ч. 1 ст. 69 ЗКУ визначає землі морського транспорту через їх склад: «1. До земель морського транспорту належать землі під:

 

а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об´єктами загально портового і комплексного обслуговування флоту;

 

б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.»

 

Аналогічно склад земель морського транспорту визначає ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про транспорт», проте вже ч. 2 ст. 25 встановлює виняток, ЗКУ не передбачений:

 

«До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.»

 

Не зовсім зрозумілі мотиви такого положення. У будь-якому випадку, при вирішенні питання про режим намитих земель слід виходити з положень прийнятого пізніше ЗКУ, який відносить до земель морського транспорту всі землі порту; згідно із ч. 1 ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства України,

 

«Територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту також належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата.»

 

Законодавство практично не містить положень, що визначають правовий режим власне земель морського транспорту. Розміри та правовий режим відповідних земельних ділянок визначаються у кожному конкретному випадку проектною документацією.

 

Натомість, закон передбачає цілу низку положень, що встановлюють специфічний правовий режим земель, прилеглих до земель морського транспорту. Так, згідно із ч. 2 ст. 69 ЗКУ, «[н]а підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.» Такі обмеження передбачені ч. З ст. 25 ЗУ «Про транспорт»:

 

«Спорудження на підходах до портів (каналів) мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об´єктів погоджується з адміністрацією портів.»

 

Проблема. Чинне законодавство є непослідовним при вживанні понять «акваторія», «водний об´єкт», «земельна ділянка водного фонду». Таке становище дає можливість використовувати механізм надання в користування «акваторії порту» (який не врегульований законодавством) для того, щоб обійти правила земельного законодавства про надання земельних ділянок в користування. І навпаки, двозначності у правовому регулюванні використовуються для того, щоб створити на користувачів земельних ділянок незаконний тиск з мотивів, що акваторія їм у користування не надавалася1083.

 

Ч. 1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає особливий порядок відведення земельних ділянок для потреб торгового мореплавства:

 

«Відведення землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів повинно бути погоджено з Міністерством транспорту України та місцевими органами влади і самоврядування.»

6.3Поняття земель річкового транспорту визначається ст.70 ЗКУ через їх склад:

 

«До земель річкового транспорту належать землі під:

 

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

 

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

 

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

 

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

 

ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

 

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.»

 

 

Аналогічне визначення вміщене до ч.1 ст.28 ЗУ «Про транспорт». Ч.2 цієї статті передбачає влаштування берегових смуг водних шляхів. Щодо правового режиму берегових смуг див. тему «Правовий режим земель водного фонду».

6.4 NB. За даними Державної служби автомобільних доріг України, станом на 2009 р. в Україні було 169502 км автомобільних доріг1.

 

 

Згідно зі ст.71 ЗКУ,

 

«1. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

 

2. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

 

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

 

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

 

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

 

г) захисні насадження.»

 

 

Аналогічні положення вміщені до ст.31 ЗУ «Про транспорт». Вони мають, по суті, суто класифікаційне значення, оскільки ніяк не впливають на правовий режим відповідних земельних ділянок.

 

Основними користувачами земельних ділянок автомобільного транспорту та дорожнього господарства є служби автомобільних доріг в областях та АРК (т.зв. «облавтодори»).

 

Розміри, конфігурація та правовий режим земельних ділянок, що відводяться для лінійної частини автомобільних доріг, визначаються ДБН В.2.3-16-2007 «Споруди транспорту. Норми відведення земельних ділянок для будівництв (реконструкції) автомобільних доріг» (наказ Мінрегіонбуду від 17.07.2007 №102). Структура та правовий режим земельних ділянок автомобільних доріг також певною мірою визначаються ДБН В.2.3-4-2000 «Споруди транспорту. Автомобільні дороги»2.

 

Певні особливості правового режиму земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства встановлені Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затв. ПКМ від 30.03.1994 №198. Зокр., специфічні обов’язки землевласників та землекористувачів з утримання земельних ділянок в межах смуги відведення (відчуження) автомобільних доріг передбачені п.п.24, 25 Правил.

 

NB. Певними особливостями характеризується правовий режим земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів3.

6.5 Ч.1 ст.72 ЗКУ (аналогічні положення встановлені ст.33 ЗУ «Про транспорт») відносить до земель авіаційного транспорту землі під:

 

«а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

 

б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

 

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

 

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.»

 

 

Розміри та структура земельних ділянок, що відводяться для аеропортів, визначаються відповідно до СН 457-74 «Норми відводу земель для аеропортів», затверджених Держбудом СРСР 16.01.1974. Згідно із п.3 норм, земельна ділянка для аеропорту включає ділянки для аеродрому, відособлених споруд (управління повітряним рухом, радіонавігації і посадки, очисних споруд та службово-технічні території).

 

Щодо земель авіаційного транспорту здійснюється зовнішнє зонування території – відповідно до ч.2 ст.72 ЗКУ, для приаеродромної території «запроваджується особливий режим використання земель». Визначення приаеродромної території наводиться у ст.41 Повітряного кодексу України:

 

«Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і обліку об'єктів та перешкод) - обмежена встановленими розмірами місцевість навколо аеродрому, над якою здійснюється маневрування повітряних суден.»

 

 

Відповідно до ч.2 та 3 ст.41 Повітряного кодексу,

 

«Розміри приаеродромної території повинні бути доведені власником аеродрому (аеропорту) чи уповноваженою на те особою до відповідних Рад народних депутатів, підвідомча територія яких повністю чи частково підпадає під приаеродромну територію.

 

На приаеродромній території запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною Радою народних депутатів.»

 

 

Положення про використання повітряного простору України, затв. ПКМ від 29.03.2002 №401, передбачає встановлення навколо аеродромів зон обмеження житлово-громадського, культурно-побутового та промислового будівництва (п.25). Спеціальний розділ Положення (розд.ХІ) присвячено порядку розташування, будівництва, реконструкції та маркування об’єктів, що можуть створити загрозу безпеці повітряного руху. Зокрема, передбачено цілу низку погоджень розміщення об’єктів. Спеціальні вимоги до розміщення аеродромів містяться у СНиП 2.05.08-85 «Аэродромы».

6.7 Згідно зі ст.74 ЗКУ (аналогічні по суті положення вміщені у ст.35 ЗУ «Про транспорт»),

 

«До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.»

 

 

Слід зазначити, що землі електротранспорту належать до земель населених пунктів, що і визначає їх правовий режим (див. тему «Правовий режим населених пунктів»).