Запис про мандрівницю і школу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Запис про мандрівницю і школу



Мандрівниця має паспорт, який на Сході вважають західним, а на Заході східним. Таким чином, її паспорт викликає підозру і на Сході і на Заході; вона відкидає дві прохолоди — праворуч тінь, а ліворуч затінок. За лісом, переораним стежками, на краю довгого шляху вона шукає якусь славнозвісну школу, де має скласти свій найважливіший іспит. Її пуповина схожа на пуп'янок прісного хліба, а її шлях такий довгий, що з'їдає роки. Дійшовши нарешті до лісу, вона зустрічає двох чоловіків і питає в них про шлях. Вони дивляться на неї, спираючись на свою зброю, і мовчать, хоча щойно перед тим казали, ніби знають, де школа. Потім один з них промовляє: йди направо і на першому перехресті стежин заверни наліво, і знову наліво; так ти опинишся перед школою. Мандрівниця дякує, думаючи про себе, як добре, що вони не зазирнули до її дорожніх паперів, бо тоді вони, напевно що, почали б не довіряти їй, як чужинці, і випитувати про її таємні наміри. Вона продовжує свій шлях, повертає з першою стежкою наліво і потім ще раз наліво; за отриманими вказівками знайти дорогу зовсім не складно, але в кінці другої лівої стежки замість школи розляглась велика трясовина. А перед тою трясовиною стоять, посміюючись, двоє озброєних чоловіків, яких вона вже знає. Крізь сміх вони просять вибачення і кажуть: — Ми неправильно тобі пояснили: слід було звернути за першим перехрестям направо, а тоді знову направо, і там є школа. Проте ми повинні були переконатися в твоїх намірах і пересвідчитися в тому, чи справді ти не знаєш дороги, чи тільки вдаєш, що не знаєш. Але зараз уже пізно, й сьогодні ти не встигнеш до своєї школи. А це значить, що вже й ніколи. Бо від завтра школа більше не існує. Отже, ти проґавила мету всього свого життя через цю дрібну перевірку, але, мабуть, ти й сама розумієш, що задля безпеки інших необхідно було так вчинити — щоб захистити себе від імовірних злих намірів тих мандрівників, які шукають школу. Проте не думай докоряти собі за те, що сталося. Якби ти повернула в протилежну сторону від вказаного нами шляху, себто якби ти пішла направо замість наліво, вийшло б на одне, бо тоді ми знали б, що ти нас обманюєш, що насправді ти знаєш шлях до школи, хоча й питаєш нас про нього, і змушені були б тебе затримати, бо твої наміри були б безсумнівно підозрілими, щойно ти спробувала б приховати їх від нас. Тому насправді виходить, що до школи взагалі неможливо потрапити. Втім, твоє життя не стало марною жертвою: воно послужило для того, щоб одна річ на світі стала перевіреною. А це таки немало...

Так говорили чоловіки, а в мандрівниці тепер була одна-єдина втіха — її паспорт, якого вона не показала, і кольору обкладинки якого ті чоловіки перед трясовиною не уявили б собі навіть уві сні. Та в той же час це означало, що вона їх таки обманула, обійшовши їхню пильність, а отже, її жиггя таки змарнувалося даремно. Для них даремно через одні, а для неї — через інші міркування. Бо що їй до їхніх істин? Та хоч як би там не було, а виходить на одне, і тому мета її існування, якої вже нема попереду, неминуче повинна зміститися назад проти течії часу; і тепер вона починає усвідомлювати, що метою її була не школа, а щось по дорозі до неї, яким би марним воно тоді не здавалося. Та дорога стає в її пам'яті все гарнішою й гарнішою, з запізненням вона починає бачити численні приваби свого шляху й вирішує, що головне відбулося не в кінці шляху, перед школою, а десь значно раніше, в першій половині подорожі, про що вона ніколи не подумала б, якби та подорож не виявилась марною. У часі перегляду спогадів, коли, мов торговець нерухомістю, вона переглядає заново увесь свій спадок, увага її починає спинятися на нових подробицях, що ледь тримаються в пам'яті. Серед того дріб'язку вона вишуковує найважливіше, щоразу вибираючи серед меншого й меншого числа, аж доки в результаті немилосердного звужування і все прискіпливішого відбору не зупиняється на одному-єдиному видінні з пам'яті:

Стіл і чаша вина на ньому, забарвленого іншим вином. М'ясо щойно пійманого бекаса печеться на вогні з верблюжого лайна. Ще зберігає запах нічного сну птаха. Теплий хліб з важким обличчям твого батька й пуповиною твоєї матері. І сир з молока молодої і старої острівних овець. На обідньому столі свічка з краплею полум 'я на вершку, поруч Божа Книга і місяць джемаз-уль-акер тече крізь неї.

КУ

КУ (Driopteria filix chazarica) — назва плоду з узбережжя Каспійського моря. У Даубмануса записано про той плід наступне: хозари вирощують якийсь плід, який ніде на світі, окрім як у них, не визріває. Він покритий чимось схожим на риб'ячу луску або луску шишки, й росте на високих стеблах, а самі плоди на гілках нагадують рибин, яких корчмарі завішують живцем за плавники над своїми дверима на знак того, що в корчмі подають риб'ячу юшку. Часом той плід видає звуки, подібні до співу зяблика. На смак він доволі холодний і дещо солоний. Восени, коли плід стає зовсім легким і має всередині кісточку, яка пульсує, наче серце, падаючи з гілки, він якийсь час іще летить, махаючи плавцями, ніби пливе у хвилях вітру. Дітлахи збивають його рогачками, а часом буває, що й і яструби помиляються і хапають його дзьобом, прийнявши за рибу. Звідси пішла навіть одна хозарська приказка, яка каже: «Араби і кібці їдять нас однаково: всі вони думають, що ми риба, а ми — лиш ку».

Слово ку — назва того плоду — було єдиним словом, яке шайтан залишив у пам'яті хозарської царівни Атех після того, як вона забула свою мову.

Часом серед ночі чути голос: ку-ку! То царівна Атех повторює єдине слово, яке ще знає, і плаче, намагаючись згадати свої забуті пісні.

МАСУДІ ЮСУФ

МАСУДІ ЮСУФ (середина XVII століття — 25.ІХ.1689) — відомий майстер гри на лютні, один із авторів цієї книги.

Джерела: окремі дані про Масуді зібрав у своєму виданні Даубманус, який, у свою чергу, почерпнув їх із музичних рукописів XVII століття. Згідно з тими джерелами, Масуді тричі забував своє ім'я і тричі змінював ремесло, але згадку про нього зберегли саме ті, кого він зрікся найшвидше — музиканти з Анатолії. Школи гри на лютні в Ізмірі та Кулі були розсадниками легенд про Масуді у XVIII столітті; ті легенди ходили світом у парі з його знаменитими персторядами. Масуді був власником копії однієї з арабських версій Хозарського словника, яку він дописував своєю власною рукою, вмочаючи перо в абіссінську каву. Говорив він натужно, ніби ніяк не міг як слід помочитися.

Походить Масуді з анатолійської родини. Кажуть, що гри на інструменті його навчила жінка, до того ж ліворука, яка під час гри перебирала струни в іншу сторону. Вважається, що персторяд , який використовували у XVII і XVIII століттях анатолійські лютністи, запровадив саме він. Легенда каже, що він володів особливим даром: міг розпізнати хороший інструмент ще до того, як чув його звук. Присутність у хаті розштимованої лютні відчував як певний неспокій чи навіть муку. Свій інструмент він налаштовував і звіряв за зорями. Знав, що ліва рука музиканта з часом може забути своє ремесло, але права — ніколи. Музику він покинув дуже рано, і про це зберігся такий переказ.

Три ночі підряд він бачив сон. Один за одним помирав хтось із членів його сім'ї — спершу батько, потім жінка, потім брат. А на четверту ніч йому приснилось, що померла і його друга жінка з барвистими очима, які міняли колір на холоді, наче квіти. Перш ніж вона закрила їх, ті два ока були схожими на дві жовті виноградини, крізь які просвічуються зернята. Вона лежала зі свічкою в пупці і мала підв'язане волоссям підборіддя, щоб не сміятися. Масуді прокинувся і більше ніколи у житті не побачив жодного сну. Жах обійняв його. Він взагалі не мав другої жінки. І тоді, звернувшись до одного дервіша, він запитав у нього, що міг би значити той сон. Дервіш відкрив Книгу і прочитав з неї:

— О, любий мій сину! Не говори про сон свій братам своїм, бо замислять вони проти тебе недобре.

Не задовільнившись такою відповіддю, він запитав про значення сну свою єдину дружину, і та відповіла йому:

— Не говори нікому про свій сон! Бо збудеться він не з тобою, а з тим, кому ти про нього розкажеш.

Тоді Масуді вирішив розшукати когось із ловців снів , які мають досвід у подібних справах. Йому пояснили, що ловці снів тепер перевелися, їх стало мало, значно менше, ніж колись, і зустріти їх можна швидше, ідучи на схід, а не на захід, бо всі вони разом зі своїм умінням походять з племені хозарів , яке жило колись у підніжжях Кавказу, там, де ростуть чорні трави.

Масуді взяв лютню і вирушив уздовж моря на схід. Він думав: «Людину треба дурити ще до того, як вона побажає тобі доброго ранку; потім стає вже пізно». І не гаючись почав своє полювання на ловців снів. Одної ночі розбудив його чоловік. Масуді побачив перед собою старця, чия борода, сива лиш при кінцях, нагадувала їжачі голки. Подорожній запитав Масуді, чи не стрічав той часом у снах жінки з барвистими очима кольору білого вина.

— Міняють колір, наче квіти в холод! — додав невідомий. Масуді сказав, що бачив її.

— Що з нею сталося?

— Вона померла.

— Звідки ти знаєш?

— Вона померла у моєму сні, на моїх очах, як моя друга жінка. Лежала зі свічкою в пупці і мала бороду, підв'язану волоссям.

Тоді старець заридав і промовив надломленим голосом:

— Померла! А я йшов сюди за нею аж від Басри! Її подоба переходить зі сну в сон, а я пробую наздогнати її і йду слідом за тими, хто бачить її у снах, уже три роки!

Тоді Масуді зрозумів, що перед ним той, кого він шукав.

— Мабуть, що ви — ловець снів, коли зуміли так довго йти за тою жінкою?

— Я — ловець снів? — перепитав здивовано старець. — Що ви таке кажете? Ловець снів — то ви, а я — простий ремісник у вашій справі. Особи, що переходять зі сну в сон, можуть померти лише в сні природженого ловця. То ви — ловці снів — могильні склепи, а не ми. Вона пройшла шлях у тисячу миль, аби померти у вашому сні. Але тепер вам уже нічого не буде снитись. Єдине, що вам залишається, — вирушити на власні лови. Лише не за жінкою з очима кольору вина. Вона мертва і для вас, і для всіх інших. Вам треба пошукати іншу здобич...

Так отримав Масуді перші настанови до свого нового заняття і дізнався від старця все, що про ловців снів можливо дізнатися. Володіючи достатньою кількістю письмових і усних джерел, — зауважив старець, — можна осягнути це мистецтво доволі добре. Це — як у випадку з тим суфієм, який, дотримуючись усіх приписів, здійснив таубу, покаявся і знайшов свій макам. Так може кожен. Проте справжнього успіху в цій справі досягне лише той, хто для неї народжений, той, кому сам Господь допомагає дійти до небесного прозріння, — халу. Найкращі ловці снів були серед хазарів, але їх давно вже немає. Зосталося від них лиш їхнє вміння та ще уривки з їхнього словника, у якому про це вміння говориться. Вони могли спостерігати за істотою, яка приходила в чужі сни, і йти за нею слідом, як за здобиччю, крізь сни людей, тварин чи навіть демонів...

— Як це відбувається? — запитав Масуді.

— Мабуть, ви зауважили, що, перше ніж заснути, на межі стихій сну і яви людина потрапляє в стан особливої взаємодії зі силами земного тяжіння. Людські думки звільняються тоді з-під влади земного тяжіння, натомість тіло відчуває його особливо сильно. В такі хвилини межа між думкою і світом стає дірявою і випускає людські думки на поверхню, як решето, що має три денця. У ту коротку мить, коли холод так легко проникає в людське тіло, думки людини спливають на поверхню і можна їх читати без особливих зусиль. Той, хто зверне увагу на людину, яка засинає, зможе і без попередніх вправлянь побачити, про що й про кого в цю хвилину та людина думає. Постійно вправляючись, ви оволодієте мистецтвом входження у людську душу в ті миті, коли вона буде відкритою; хвилини такої відкритості, проте, можуть тривати все довше і проникати в сон все глибше, а ви у ньому можете ловити, як у воді з відкритими очима. Так стають ловцями снів.

Ті сповідальники сплячих, як називали їх хозари, старанно записували усі свої спостереження, подібно до того, як роблять це дослідники неба чи тлумачі людських доль по зорях і Сонцю. Все, пов'язане із цим заняттям, включно з біографіями найвідоміших ловців та житіями спійманої здобичі, за розпорядженням царівни Атех , покровительки ловців снів, було зібране у єдиній книзі, що має форму хозарської енциклопедії, чи словника. Цей хозарський словник переходив з покоління в покоління від одного ловця снів до іншого, і кожен з них зобов'язаний був щось у нього вписати. З тою метою багато років назад у Басрі була заснована школа — «братство чистих», або «товариство причетних» — секта, яка зберегла в таємниці імена своїх членів і видала «Календар філософа» та «Хозарську енциклопедію», але ті книги, разом з ісламськими виданнями цієї школи і творами Авіценни, були спалені халіфом Мостанджі. Таким чином, первісна версія хозарського словника, укладена за розпорядженням царівни Атех, не збереглася; словник, який дійшов до мене, — лише арабський переклад, і це єдине, що я можу тобі віддати. Отож візьми його, та мусиш добре вивчити усі слова, бо як будеш погано знати словник своєї справи, то може з тобою статись і таке, що випустиш у тому полюванні найбільшу свою здобич. Пам'ятай: коли виходиш на полювання за снами, слова з хозарського словника — те ж саме, що сліди лева на піску перед звичайним мисливцем.

Так говорив старець до Масуді, а в кінці розмови разом зі словником дав йому і одну пораду:

— Смикати за струни може кожен, а стати ловцем снів може тільки вибраний, той, кому даровано це небом. Покиньте свій інструмент! Його вигадав якийсь єврей на ім'я Ламко. Покиньте його і починайте полювання! Якщо ваша здобич не помре у якомусь чужому сні, як моя, — вона приведе вас до мети!

— Про яку мету ви говорите? — запитав Масуді.

— Мета ловців снів — зрозуміти, що кожне пробудження — це тільки один крок на шляху до звільнення зі справжнього сну. Той, хто зрозуміє, що його день — лише чиясь ніч, а два його ока — лише чиєсь одне, той стане шукати справжнього дня, того, який приносить зі добою повне пробудження із власної яви, як зі сну, і веде до' нового стану, в якому людина прокидається куди більше, ніж на яві. Тоді нарешті відкриється їй, що вона одноока біля двооких і сліпа біля зрячих...

І тут старець розповів Масуді

Притчу про Адама Рухані

Якби зібрати в одне ціле усі людські сни, з того утворилася б єдина величезна людина, єдина істота завбільшки з континент. І людиною тою був би не хто завгодно, а сам Адам Рухані, небесний Адам, ангелоподібний предок людини, що про нього говорять імами. Той Адам, що передував Адамові, від початків був третім розумом світу, але потім так глибоко зайшов у себе, що збився з правильного шляху; виринувши з того хаосу, він кинув у пекло своїх блудних супутників, Ібліса й Арімана, і повернувся на небо, але там замість третього став уже десятим розумом, бо за час його блукань сім небесних херувимів зайняли місця на драбині ангелів вище за нього. Відтоді почалося спізнювання Адама-предтечі: сім небесних сходинок — то міра його спізнювання за самим собою. Так був народжений час, бо час — це і є той уламок вічності, що спізнюється. Той ангелоподібний Адам, інакше кажучи, Праадам, що був і чоловіком, і жінкою одразу, той третій ангел, що став десятим, перебуває в одвічному прагненні досягнути себе колишнього, і якоїсь миті це йому справді вдається, а потім він знову падає, весь час мандруючи поміж десятою і другою щаблиною на сходах розуму.

Таким чином, сни людей є тою частиною людської природи, яка бере свій початок від Адама-предтечі, того небесного ангела, бо його думки були тим самим, чим є наші сни. Він був швидким, як ми буваємо лише у снах, чи, навпаки, то наші сни народжені його ангельською швидкістю. І мова його була такою, якою наша стає уві сні, без теперішнього і минулого часів, а тільки в майбутньому. І так, як і ми, у сні він не міг ані вбити, ані запліднити. Тому-то ловці снів занурюються в чужу дрімоту й сон і виловлюють звідти частини тіла Адама-предтечі, складаючи їх докупи, в так звані хозарські словники, для того, щоб книги ті, з'єднані усі разом, втілили на землі величезне тіло Адама Рухані. Якщо ми супроводжуємо нашого ангелоподібного предка в той час, коли він підіймається по небесних сходинах, тоді й самі ми наближаємось до Бога, якщо ж маємо нещастя супроводжувати його в хвилини падіння, тоді від Бога віддаляємось, не відаючи, проте, де знаходимось, ні в першому, ні в другому випадку. Покладаємось на долю і завжди сподіваємось, що наша зустріч з ним відбудеться в той час, коли він перебуватиме в дорозі до другого щабля сходин розуму, наближаючи тим і нас до висот і до Істини.

 

Таким чином, з нашого ремесла ловців снів може бути або неждана користь, або безмірна шкода. Проте від нас це не залежить. Наше — тільки спроби. Все інше справа техніки.

І останнє, що я хочу тобі сказати. Шляхи, які пролягають крізь чужі сни, часом ховають в собі знаки, за якими можна пізнати, де знаходиться Адам-предтеча — у дорозі до неба чи на спаді своєї стежки. Тими знаками є особи, що снять один одного навзаєм. Тому найважливішою метою для кожного ловця снів є пошук такої пари і якнайтісніше з нею зближення. Бо такі дві особи завжди втілюють якісь частини Адамового тіла у різних фазах і знаходяться на різних щаблях сходин розуму. Окрім, звичайно ж, того найвищого, другого щабля, на якому Бог плюнув Адамові в уста і обволік його язик в чотири слини. Таким чином, якщо ти натрапив на пару, в якій двоє приходять у сон один одному, — ти досягнув мети! Лиш не забудь після цього залишити свої записи і доповнення до хозарського словника там, де залишають їх усі щасливі ловці снів, — в мечеті святої пророчиці Рабії у Басрі...

Так говорив старець до Масуді. І тоді Масуді покинув музику і став ловцем снів.

 

Спочатку він сів і прочитав про хозарів усе, що було в подарованому йому словнику. На першій сторінці тої книги було написано:

«У цьому домі, як і в кожному іншому, не всіх зустрінуть однаково привітно. І не всіх будуть однаково частувати. Хтось отримає чільне місце за столом, і перед такими стоятимуть найкращі страви, і швидше від інших будуть вони бачити, що розносять на столи, і першими зможуть вибрати собі, що забажають. Інші будуть сидіти на протягах, а в таких місцях кожна страва має принаймні два смаки і запахи. Ще інші отримають звичайні місця, на яких усі шматки і всі роти однакові. А вистачить там і таких, чиє місце буде за порогом з мискою пісної каші, і від частування їм дістанеться рівно стільки ж, скільки оповідачеві від його слів, себто нічого».

Далі у Хозарському словнику за порядком арабських літер був уміщений цілий ряд хозарських та інших біографій, — особливе місце займали біографії тих осіб, які були причетні до навернення хозарського племені в іслам. Центральною особою тих подій був дервіш і мудрець на ім'я Фарабі Ібн Кора , про якого словник уміщав багато даних. В той же час, у інших місцях словника відчувались значні прогалини. Хозарський каган запросив до свого палацу трьох священиків — арабського, єврейського і християнського, щоб ті пояснили йому один сон. Але не всі три учасники хозарської полеміки були однаковою мірою відомі для ісламських джерел з хозарського питання і арабського перекладу Хозарського словника. Впадало у вічі те, що християнського і гебрейського читачів снів і учасників полеміки ісламські джерела не називають по іменах, а відомості про них незрівнянно скромніші, ніж дані про арабського представника Ібн Кору, який висловлював аргументи на користь ісламу. Доки Масуді вивчав Хозарський словник (а тривало це не надто довго), виникло у нього запитання: хто ж були ті двоє інших? Можливо, хтось поміж християн знає про свого читача снів і заступника грецької віри на дворі хозарського кагана? Можливо, комусь відоме навіть його ім'я? І, знову ж таки, чи знає хто-небудь із єврейських рабинів про ще одного учасника, свого представника у тих бесідах? Може, хтось серед греків або євреїв цікавився долею християнського чи гебрейського мудреців, які були присутні при згаданих подіях, подібно до того, як цікавиться ісламським представником Масуді чи як робили це перед ним його попередники? Аргументи тих чужинців, — записав Масуді, — здаються слабшими і біднішими, ніж аргументи Ібн Кори. Чи справді аргументи останнього були переконливішими і глибшими? Чи, може, у гебрейських і християнських книгах про хозарів (якщо такі, звичайно, існують) уже вони виглядають сильнішими від арабських? Можливо, що й вони замовчують наші імена, як ми їхні? Можливо, лише зібравши воєдино усі три розповіді про трьох ловців снів, вдалося б укласти повну хозарську енциклопедію, або словник з хозарського питання, і тоді відкрилася б істина? Тоді у відповідні місця Хозарського словника можна було б у азбучному порядку вписати статті з іменами та біографіями християнського і єврейського учасників хозарської полеміки, а серед того обов'язково виринула б і якась інформація про хроністів тієї полеміки з обидвох інших сторін — єврейської і грецької. Бо як можна створити Адама Рухані, якщо деякі члени його тіла відсутні?

Коли Масуді думав про такі можливості, його обіймав жах, він боявся відкритих комодів і скринь, з яких визирав його одяг, і замикав їх завжди, коли сідав до свого словника. Він почав шукати гебрейські та грецькі рукописи, пов'язані з хозарами, у звивинах його тюрбана можна було відчитати слова Божої книги, а він наздоганяв невірних, підкуповував на своїх шляхах греків і євреїв і вчив їхні мови, які, мов дзеркала, по-іншому показували світ, — у ті дзеркала він вчився дивитись. Його хозарська картотека росла, і він чекав того дня, коли можна буде вписати у неї розповідь і про свою здобич, звіт про свою частину виконаної роботи, про свій малий додаток до величезного тіла Адама Рухані. Але, як і кожний справжній мисливець, він не знав наперед, що то буде за здобич.

А коли настав місяць рабі-уль-акер і третя джума в ньому, Масуді вперше зайшов у чужий сон. Він зупинився на ніч у корчмі, де ліг спати обіч якогось чоловіка; обличчя того не було видно, лиш було чути, як чоловік щось тихо наспівує. Спочатку Масуді не зрозумів, що діється, але його вухо було швидшим від думки. Воно було жіночим ключем з порожниною у стержні, який шукав чоловічого замка зі штирем у замковому вічці. І воно знайшло його. Чоловік, що лежав поруч у темряві, взагалі не співав; співав хтось у ньому, хтось, кого той чоловік з темряви бачив уві сні... В корчмі висіла така тиша, що було чути, як на голові у сплячого під боком у Масуді зацвітає волосся. І тоді Масуді м'яко, немов у дзеркало, ввійшов у якийсь просторий сон, устелений піском, відкритий для дощів і вітрів і наповнений дикими псами та спраглими верблюдами. Він одразу ж зрозумів, що йому загрожує небезпека бути покаліченим від підступного удару зі спини, але все одно пішов через піски, які здіймались і опускались у припливах і відпливах, повторюючи, мабуть, дихання сплячого. У одному куті того сну сидів чоловік і майстрував лютню з дерева, яке перед тим лежало в потоці коренем до устя. Зараз воно було висхлим, і Масуді побачив, що чоловік робить інструмент давно забутим способом, який використовувався понад 300 років тому. Отже, сон був старшим від того, хто його бачив. Час від часу чоловік у сні кидав свою роботу і клав до рота пригоршню плову; кожна така пригоршня віддаляла його від Масуді щонайменше на сто кроків. Завдяки цьому віддалянню перед Масуді відкрився краєвид у глибині сну. Було там трохи світла, від якого розходився нестерпний сморід. За світлом лежала могила, а в ній два чоловіки ховали коня. Одним з них був той, хто співав. Але тепер Масуді не просто чув пісню, а й бачив, хто її співає. А потім у сні з'явився якийсь хлопець з одним сивим вусом. Масуді знав, що сербські пси спершу кусають, а потім брешуть, волоські кусають мовчки, а турецькі спершу брешуть і лише тоді кусають. Той, що був у сні, не належав до жодних. Масуді запам'ятав його пісню, і на ранок залишалось йому лише знайти того другого — того, до кого хлопець зі сивим вусом приходить у сон. І Масуді одразу знав, як це зробити. Він винайняв кількох лютністів і співаків, ніби якусь мисливську дружину, і вивчив їх співати і грати незвичним способом. Він носив на пальцях перстені різних кольорів, і кожен колір відповідав одному з десятьох щаблів стану, яким він користувався. Він показував співакам той чи інший палець, і за кольором персня, кожен з яких мав свій звук, подібно до того як кожен звір має свій улюблений харч, вони співали без жодного огріху, хоча й не чули мелодії ніколи раніше. Співали на людних місцях, перед мечетями, на площах і біля джерел, і мелодія та була справжньою приманкою для тих перехожих, яким снилась по ночах Масудієва здобич. Такі зупинялися, ніби Сонце починало світити на них місячним сяйвом, і слухали, як зачаровані.

Так Масуді ішов за своєю здобиччю від міста до міста по узбережжю Чорного моря, аж доки не став помічати серед тих, хто бачив його сон, певної схожості. У тих краях, де біловусий хлопець з'являвся в снах багатьом людям, він зауважив дивні переміни: у мові людей дієслова починали займати місця, важливіші від іменників, а останні взагалі випускалися скрізь, де тільки це було можливим. Часом хлопець снився одразу цілим групам людей, якісь вірменські купці бачили його вві сні під шибеницею, спорудженою на возі, запряженому волами. Хлопець їхав через якесь гарне місто з каменю, і кат волочив його за бороду. Потім якісь вояки бачили, як він хоронить коней у великій, розкішно вимурованій кінській гробниці над морем, пізніше його бачили з якоюсь жінкою, чиє обличчя заховалось уві сні, і було видно на ньому лиш невеликі, з копійку завбільшки, місця, на яких сивовусий залишав сліди своїх поцілунків... А потім здобич раптом зникла, не залишивши за собою й сліду. Тоді Масуді зробив єдине, що міг зробити: він уніс до свого Хозарського словника все, про що дізнався на пройденому ним шляху, і всі ті записи, старі й нові, мандрували тепер разом з ним у зеленій торбі, яка ставала все важчою. Масуді, проте, ніяк не міг позбутись відчуття проґавлених снів, тих, що сняться комусь зовсім поруч від нього, а тільки він не може їх упіймати і розділити межи сплячих. Число снів було більшим від числа сплячих. І аж тоді Масуді звернув увагу на свого верблюда. Зайшовши у сон тварини, він побачив там свого хлопця з мозолистим чолом і дивними різнокольоровими вусами, що росли на його обличчі ніби в покарання. Над ним висіло якесь сузір'я, яке ніколи не купається у морі. Хлопець стояв біля вікна і читав книгу, що лежала під його ногами на підлозі. Книга мала назву Liber Cosri, і, поки Масуді з закритими очима дивився сон свого верблюда, він не знав, що ті слова означають. Це було тоді, коли гонитва привела його до кордонів колишніх хозарських земель. Поля були укриті чорними травами.

Тепер знову число тих, хто приймав на ночівлю у свої сни хлопця з книгою Liber Cosri, ставало все більшим і більшим. І тоді Масуді зрозумів, що часом цілі покоління чи суспільні верстви бачать один і той же сон з одними й тими ж героями, але сни ті поступово розчиняються в інших і зникають — колись було їх значно більше, ніж тепер. Було очевидно, що ті спільні сни починали старіти. А в той час тут, на кордоні, його полювання перетворювалося у щось нове. Він давно зауважив, що сивовусий хлопець кожному, до кого приходить у сон, дає у позику якийсь срібний дріб'язок, до того ж на дуже вигідних умовах — під 1 % річний. Ті позичені у снах суми час від часу виконували у цьому закутку Малої Азії роль кредитних паперів, бо вважалося, що боржники не можуть надурити один одного, доки поблизу ходить їхній нічний гість з усіма рахунками і борговими книгами в руках. Таким чином, існувало щось дуже схоже до вміло відлагодженого подвійного ведення розрахункових книг, що охоплювали і об'єднували капітали сну і яви, підтримувані одноголосною мовчазною згодою всіх учасників трансакції...

В одному містечку без назви Масуді зайшов у шатро до якогось перса, що давав виставу на площі. Всередині не було де яблуку впасти, а перед глядачів на купу килимів, туди, де стояла жарівка, вивели оголену дівчинку. Вона тихо скімлила, а в руках тримала двох зябликів; випускаючи пташку з лівої руки, вона одразу ж хапала її назад неймовірно швидким рухом. Дівчинка страждала від незвичної хвороби: ліва її рука була швидшою, ніж права. Дівчинка запевняла, що її ліва рука, володіючи такою швидкістю, помре швидше від неї самої. Мене ніколи не поховають із моєю лівою рукою! Я вже й тепер бачу, як вона спочиває без мене, у якійсь невеликій могилці без імен і титулів, як на кораблі без корми...

Тоді перс звернувся до всіх присутніх з проханням того ж вечора побачити у своїх снах дівчинку, що допомогло б її зціленню, і докладно описав потрібний сон. Юрба розійшлася, і Масуді пішов першим. Він почував себе так, ніби язик його обріс кістками, про що і записав у свій Хозарський дефтер, вмочаючи перо в паруючу абіссінську каву. Тут йому нічого було робити. Перс мав свою здобич. Він теж був ловцем снів. Отже, служити Адамові Рухані можна було по-різному. Чи шлях, який обрав Масуді, був правильний?

А тоді прийшов місяць джемаз-уль-евель і друга джума в ньому. На річковому березі, серед туману і піску лежало нове містечко, голе й тепле. Не було його видно в тумані над водою, але під туманом у воді стояли всі як один його мінарети, закручені течією. А за туманом, на березі, лежала тиша, глибока і триденна, і Масуді відчув, що від тої тиші, від того міста і тої води, яка пашить спрагою, прокидається в ньому жага. Того дня він чув голод і прагнув жіночого хліба. Один із гінців, що він відіслав їх співати до міста, повернувся і сповістив, що вони щось знайшли. Цього разу здобич була жінкою.

— Іди головною вулицею, аж доки не почуєш, як пахне імбир. За тим запахом знайдеш її хату, бо вона кладе імбир у їжу.

Масуді пішов між хатами і зупинився, аж коли почув і запах. Жінка сиділа біля вогню, а перед нею в казанку кипіла юшка, тріскаючи на поверхні бульбахами. Діти з мисками і псами стояли поруч у черзі й чекали. Черпаком з казана вона насипала щось дітям і тваринам у миски, й Масуді відразу знав, що вона насипає їм сни. Її уста змінювали колір, а нижня губа була схожою на перекинуту лавку. Жінка лежала на риб'ячих костях, як вуличний пес на костомахах своєї здобичі, і коли підійшов Масуді, запропонувала йому своєї страви, та він з усмішкою відмовився.

— Я більше не можу бачити снів, — сказав він, і вона відставила казана в сторону.

Була схожа на чаплю, якій сниться, що вона стала жінкою. Масуді ліг біля неї на землю з затерплими нігтями, порожній і розбитий. Вони були самі, і стало чутно, як дикі оси гострять свої жала в сухій корі дерев. Масуді хотів поцілувати жінку, але її обличчя раптом стало зовсім іншим. Ніби хтось інший чекав його поцілунку. Коли він запитав, що трапилось, вона лише сказала:

— О, то все дні. Не звертай уваги, вони йдуть через моє обличчя у десять разів швидше, ніж через твоє чи через голову твого верблюда. А ти даремно ходиш кругом мого плаща: під ним немає того, що ти шукаєш. У мене нема чорної галки. Існують душі без тіла, яких і євреї називають дібуки, а християни — кабали, але існують ще й тіла без статі. Душа не має статі, але тіло повинно її мати. Не мають статі лиш ті тіла, у яких забрали її демони. Так було і зі мною. Шайтан на ім'я Ібн Хадраш забрав у мене стать і залишив мені життя. Одним словом, зараз у мене лише один коханець — Коен .

— Хто він такий? — запитав Масуді.

— Єврей, якого я бачу у своїх снах, а ти доганяєш його у своїх. Хлопець з одним сивим вусом. Він має тіло, закрите за трьома душами, а я — душу, закриту за плоттю, і не можу її розділити ні з ким, окрім нього, коли приходить він до мене в сон. Він умілий коханець, і я не нарікаю. Зрештою, він єдиний, кого я ще можу пригадати, та й, окрім нього, ніхто мені більше і не сниться...

Так Масуді вперше зустрів когось, хто знав ім'я його здобичі. Отже, хлопця звали Коен.

— Звідки ти знаєш це? — допитувався Масуді.

— Я чула. Хтось гукнув його тим іменем, і він відізвався.

— У сні?

— У сні. Це було тої ночі, коли він вирушив до Царгороду. Але не забувай: Царгород у наших думках завжди на сто миль ближче до заходу, ніж справжній Царгород.

Потім жінка витягла з-за пазухи якийсь плід, схожий на невелику рибу, простягнула його Масуді і сказала:

— Поглянь, це ку . Скуштуєш його, чи хочеш чого іншого?

— Я хотів би побачити твій сон з Коеном, — відказав Масуді, і жінка здивовано зауважила:

— У тебе дуже скромні бажання. Занадто скромні, якщо зважити на обставини, але ти, мабуть, і сам того не тямиш. Що ж, я виконаю твоє бажання: цей сон я буду дивитися тільки для тебе і дарую його тобі вже зараз. Лише добре пильнуй відтепер: жінка, що переслідує твою здобич, наздожене колись і тебе.

А тоді вона схилила голову на пса, її обличчя й руки були зорані незмірною кількістю поглядів, що століттями терлися об неї, і прийняла у сон Коена, який промовив: — Intentio tua grata et accepta est Creatori, sed opera tua non sunt accepta…

Масуді закінчив свої пошуки, він узяв від жінки більше, ніж від будь-кого іншого, і тепер, як розквітле навесні дерево, поспішав сісти на свого верблюда і рушити назад у Царгород. Його здобич чекала на нього в столиці. І тоді, доки Масуді розмірковував про всі позитивні сторони свого останнього полювання, його верблюд повернув голову і плюнув Масуді межи очі. Масуді шмагав верблюда по губах розквашеним батогом, аж доки того не вирвало водою з обох горбів, але так ніколи й не втямив його поведінки у той день.

Дорога чіплялась Масуді до взуття, а він ішов, повторюючи слова Коена, ніби якусь музичну фразу, не розуміючи їх, і думав про те, що на першому ж дворі мусить обмити своє взуття, бо дорога діймала підошви, виманюючи назад украдене в неї болото.

Один християнський монах, який крім грецької не знав жодної іншої мови, сказав Масуді, що слова, які він запам'ятав, — латинські, і відіслав його до місцевого рабина. Той переклав йому слова Коена:

Твої наміри близькі і зрозумілі Творцеві, але діяння твої — ні!

І тоді Масуді зрозумів, що його бажання здійснюються і його шлях правильний. Тепер він упізнав це речення, він знав його вже давно по-арабськи, бо це було те саме речення, яке сказав хозарському каганові ангел декілька століть тому. І тепер Масуді знав, що Коен — один з тих двох, кого він шукає, бо Коен шукав хозарів на гебрейських дорогах так само, як Масуді — на ісламських. Коен був тою особою, існування якої Масуді передбачив ще під час свого знайомства з хозарським словником. Словник і сни з'єднувались в одне ціле.

Але якраз тоді, коли Масуді стояв на порозі великого відкриття, коли виявилось, що його здобич — то його брат-близнюк у пошуках хозарських слідів, — саме тоді Масуді повністю покинув свій Хозарський словник і ніколи більше до нього не вернувся. Було це так.

 

Усі стали на нічліг, багряними віхтями падала темрява, і Масуді рівно дихав у своїй постелі. Відчував своє тіло як корабель, що здіймається і опускається на хвилях.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.017 с.)