Новомиргородського району Кіровоградської області (12)

 

Фрунза Тамара Олександрівна

1926 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Онищенко Світланою у 2000 році

 

В ті роки творились страхітливі справи. В людей відбирали геть усе, не залишали жодної картоплини чи насінини. Перетрушували кожен мішечок, нишпорили по всіх кутках і закутках.

Люди їли насіння лободи, товкли гнилу картоплю і пекли макорженики, об’їдали навіть бруньки на деревах, дохлих собак, коней. Ходили на заробітки до заможніших за лушпиння картоплі чи об’їдки. Люди мерли від голоду як мухи, діти ходили з пухлими животами.

записано Онищенко Світланою у 1999 році

 

Про голодомор пишуть книги, показують кінофільми, розповідають по радіо. А я все це пережила і вистраждала. Ми жили в с.Шпакове в землянці. Але сім’я мала пару коней, воза, сівалку, плуг тому ми потрапили до розряду куркулів і були розкуркулені. Тато сховав 2 мішки пшениці в кучугурі снігу. Та прийшли з «агітбригади», залізними прутами обшукали все і таки схованку знайшли. Тата водили по вулиці з табличкою «Злісний куркуль».

Записано Сирбу Мар’яною у 2000 році.

 

Босько Мотрона Дем’янівна

жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Берневек Тетяною у 1999 році

 

По хатах ходила комісія і забирала все до крихти. Хто не хотів, або не мав що віддавати, того засуджували або ж зразу розстрілювали. За селом лежав кагат картоплі, але біля нього виставили охоронців і не дозволяли навіть наближатися. Хто ще міг ходити, того під час жнив виганяли на роботу в поле, але також виставляли наглядача, щоб ніхто не взяв бодай зернини. Малі діти перетрушували в скиртах солому, надіючись дістати якесь зеренце.

По вулиці Солдатській жила сім’я – дві дочки і мати. Коли мати померла, то старша дочка її порубала, посолила і це врятувало їх від голодної смерті.

 

Нечепурна Євдокія Тихонівна

жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Пєчкіним Олексієм у 1999 році

 

В родині Євдокії Тихонівни Нечепурної було 8 дітей. На протязі 2 тижнів в роті не мали макової зернини. Попухли від голоду. Одного разу сусід приніс трішечки муки на галушки. На гарячу страву накинулися, як голодні собаки. А на ранок 6 діточок померло від раптового переїдання.

 

Садовська Ніна Іванівна

жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Ільченко Ірина у 2000 році

 

Було це в с.Канежі в сім’ї Івана Чоботаря. В цій сім’ї було 4 дітей. Йшов 1932-33 рік. Це був тяжкий голодний рік.

Як гірко працювали люди, але рік видався неврожайним. Ганна Чоботар ходила по Капітанівці щоб продати чи обміняти хоча б якісь речі, приховані від комісії, на крихітку хлібця чи жменьку зерна. Повертаючись ввечері додому Ганна була така квола і знесилена, що майже нежива падала через поріг. Тому майже все, що вдалося принести віддавала дітям. Особливо піклувалися про найменшу дитину, якій потрібне було грудне молоко. А де ж його взяти, якщо Ганна сама пухла з голоду. Коли Ганни не було, батько знаходив десь в землі бурячок і давав його дрібненькими шматочками дітям смоктати.

Але по селі багато людей, особливо дітей, померло. По селу їздив один чоловік на ім’я Солоха Семен і збирав мертвих та напівмертвих, скидаючи їх в одну яму. За цю роботу він отримував шматок хліба.

Молодець Тетяна Романівна

1931 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано працівниками Панчівської сільської ради

 

Мені було 2 роки, коли був голод. Я про нього більше знаю з розповідей моїх рідних.

Наша сім’я налічувала 5 чоловік: батько, мати, я, брат, сестра. Хлібозаготівлі здійснювала спеціальна комісія. Але в селі вже все відібрали у народу і не було навіть, що їсти. Саботажників, тобто тих, хто не мав уже нічого, били, а потім міліція їх забирала. Арештованих більше ніхто не бачив. Голодні люди йшли на скотомогильник, діставали коней, корів, телят. Дуже багато було пухлих від голоду, не менше померло. В нашій сім’ї вижили всі. Нас врятувала мати. Вона возила до Москви ряднинки. А звідти привозила кукурудзяну муку. Якщо її довго не було, нам доводилося їсти бур’ян.

 

Мицул Олександра Павлівна

1929 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записала Мицул Вікторія у 2000 році

 

У сім’ї Осіпових було 2 дочки – Олександра та Раїса. Коли вже від голоду затьмарився розум, батьки вирішили з’їсти молодшу дочку. Почувши це старша, Олександра, втекла. Незважаючи на власні страшні нестатки, їй надав притулок сусід Дитуна Дмитро Іванович. Сама я такого голоду не знала, бо проживала в цей час на території Західної України.

Стоян Марія Ігнатівна

жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Кравцив Наталією у 1999 році

 

В 1933 році люди переживали страшний голод. Вони змушені були все віддавати в колгосп – пшеницю, кукурудзу, картоплю. А хто не підкорявся, того розстрілювали. Ходила комісія, вигрібала все.

Людей насильно виганяли на роботи в поле. Виснажені голодом, вони помирали від спеки чи холоду прямо на степу. Їх там же пригортали землею і продовжували працювати. Взимку виходили в поле, виривали з під снігу колосочки, гнилу картопельку, бурячки. Мало хто вижив в ті голодні роки. Купити продукти не мали де, бо в місто були перекриті дороги, грошей в колгоспі не платили. Пуд пшениці коштував тисячу рублів.

На похорони покійника приходили тільки дуже близькі родичі. Тіло, як правило, загортали в якесь старе рядно і закопували.

Траплялися випадки людоїдства, викопували мерців в ночі і приносили назад до хати, щоб з’їсти. Викрадали трупи дохлих коней, іншої скотини і також їли.

Нашу сім’ю врятувало те, що батько працював сторожем в колгоспній коморі. Він потайки приносив по жмені пшениці. Мати її варила, жорну вала.

 

Бринза Василь Григорович

1924 р.н. житель с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Івановою Анею у 1999 році

 

Одного разу ми з матір’ю пішли на базар, а грошей вистачило лише на тарілочку холодцю, яку ми майже проковтнули. Та коли справа дійшла до шматочка м’яса, ми зрозуміли, що то дитяча ручка.

 

Шакун Ніна Григорівна

1920 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Шакун Тетяна у 2000 році

 

Батьки померли дуже швидко. Я була найстарша, у мене на руках залишилося двоє братиків і двоє сестричок. Виповнилося мені тоді тринадцять років. Коли захворів найменший Петрик, я пішла до сусідки за порадою. Така порада видалася мені, навіть в ті голодні часи, страшною: «Як він має померти, то ви його краще доріжте, як я свою Наталочку». Наталка була моєю одноліткою і єдиною донькою в сім’ї. Коли вона опухла з голоду і була при смерті, батьки її дорізали, посолили і їли.

 

Урсул Ніна Савеліївна

1916 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Ковсюк Надією у 2000 році

 

Це були страшні часи. У роки колективізації заганяли всіх в колгоспи, забирали все, що можна було взяти: худобу, продукти, навіть останню жменьку квасолі, що сховали в печі. А в 1932 році розпочався голод. Від недоїдання люди пухли. Було йдуть на степ, щоб назбирати хоча б гнилої картоплі, і падають на землю, їх прикидають і йдуть далі. Споживали листя бур’яну, цвіт акації, гнилу картоплю. Були випадки людоїдства, чула що Панкул Григорій Федорович, що жив на кутку під Мартоношею, з’їв своїх двох дочок.

Полтавець Віра Софронівна

1922 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записала Герасемюк Оксана у 2000 році

 

В роки голоду скільки людей померло – страхіття. В кожній сім’ї по

2-3 душі.

По вулиці ім.Чапаєва, 12 жили батько і син. Одного разу вони так наїлися берізки, що до ранку померли. Батько – на печі, а син – під лавою.

Рядом жила сім’я: батько і 5 дітей. Комісія відібрала все. Батько і хлопчики померли з голоду. Врятувалася тільки дочка, вийшовши заміж. Сусід – сирота йшов вулицею, впав і помер. На кутку під Мартоношею чоловік з жінкою вбили власного сина і зварили в казані. А в цей час до них прийшла сусідка. Запитала маленьку доньку, де її батько. Та відповіла, що тато з мамою вбили братика і варять в хаті. Жінка побігла в сільську раду. Батьків-людоїдів арештували.

В нашому селі деякі люди, щоб не померти з голоду, збирали мерців і закопували їх. За це їм видавали по 300г хліба. Серед них була і така собі жінка Антося, в якої на руках було 4 дітей і сестра. Свої 300г вона ділила на шістьох.

Не дай бог, повторитися такому голодомору.

 

Миргородська Віра Генадіївна

1920 р.н. жителька с.Панчеве

Новомиргородського району Кіровоградської області

записано Богзою Олегом у 1999 році

 

Мені було тоді 13 років і я дуже добре пам’ятаю ті людські страждання. Жили ми в Панчеві. Сім’я була велика – сім чоловік: мати, батько, три сестри, брат і я. Наша численна сім’я дуже голодувала, їли бур’яни, листя з дерев, полову, з якої пекли млинці. Але вижили ми всі. А ось поруч жила сім’я з 8 чоловік, то померли всі. В нас було насіння коноплі. Мама, бувало, намаже його, дасть по ложці нам та ще й понесе сусідам. Дітки, як побачать мою маму, кричать: «Келя, дай нам їсти». Спочатку в них померли батько й мати, а потім і їх знайшли на печі мертвими.

Навесні ми ходили в поле, щоб зрізати зелених колосків з жита. Насушимо, потремо та й їмо.

Ідеш, бувало, по вулиці, а люди лежать мертвими під дверима, під хатами. А напівживі ледь ворушать губами: «Дайте їсти. Їсти хочу».