Новомиргородського району Кіровоградської області (6)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Новомиргородського району Кіровоградської області (6)



Литвин Марія Василівна

1924 р.н. жителька с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

Жила на той час в Черкаській області, Чигиринського району, селі Дівківці. Було мені на той час 8 років. Батько був з великої сім’ї, а мати була з сирітської. Пам’ятаю, як почали грабувати нас людей голодних, забирали все, як мама на печі сушила лантух жита, місцева влада дала розпорядження, щоб із сільського населення збирали зерно. Я з меншим братиком (було йому 5 років) впала на той лантух із житом, а другий з кукурудзою, і кричали, щоб не забирали. Так ми вимолили ті лантухи. Ще згадую, як було в нас маленьке теля і ми його зарізали, щоб нікому не дісталося, так ми і виживали. В роки голодомору мого батька призначили збирачем зерна на посів у людей. Він походив день і сказав, що більше піде збирати, бо скрізь діти голодні і пухлі сильно плачуть і просять, щоб останню зернину не відбирали і батько більше не пішов. Потім батько став працювати на свинофермі, приносив додому сою, цим ми і жили. Їли ми ще листя з берестка, акації, щавлю, ще й досі не можу запах акації перенести так наїлася її в дитинстві. Пам’ятаю, як вимерло 10 сімей. Вони намололи борошна, напекли хліба, наїлися і всі померли. В яку хату не зайдеш всі мертві лежать, страшно було. Був випадок як брат брата вбив за квашені буряки і картоплю, що залишилися ще в погребі. Страшний був час, багато людей настраждалися, померли від голоду і не віриться, що ми вижили і дожили до старості.

Бахмат Іван Іларіонович

1914 р.н. житель с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

В цей період 1932-1933 років навчався в Одеському педагогічному інституті. Студенти дуже мало отримували стипендії, ходили полу голодні. Студенти на станції розвантажували вугілля і начальник за це давав суп з пшона, а в їдальні студентам давали по 50 грам хліба і суп із пшона, що його і не зловиш. Після інституту працював в «Ям польській» школі, зараз с. Березівка. Пам’ятаю привозили хліб і давали по 800 грам. А люди займали черги з самої ночі і стояли по 4 години. Мама моя померла ще до голодомору. Дід помер у 1933 році від голоду, жив я в бабусі. В 1932-1933 роках голодомор був і в Росії. Стояли великі черги людей за хлібом. Вони були голодні і пухлі і вмирали прямо в чергах.

Його дружина Килина Іванівна розповідає, що на «Весело-Кутській» горі збирали картоплю мерзлу, рвали листя з дерев, пекли коржі. Пам’ятаю, як померла дитина в селі від голоду і батьки її порубали та з’їли. Від такого страшного слуху я злякалася і втекла в с.Петроострів. В Петроострові ходили вночі на поле по колоски, обходили берегами, щоб ніхто не бачив і не видер колоски з рук, бо як хто побачить то садили в тюрми людей. Зерно з колосків товкли в ступці, пекли коржі. Пережили страшний голод, але вижили.

 

Ілющенко Дмитро Савостьянович та Ілющенко Зінаїда Макарівна

1922 р.н. жителі с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

В роки голодомору ходили до скирти і точили полову, перебирали, щоб найти зернину, а як хто застане, то за це сильно били. Їсти нічого не було. Тато і мама зібрали одяг й поїхали в Одесу на ринок, щоб продати та купити крипів. Пам’ятаю була така гарна скатертина і її заміняли за крупу. Коли приїхали з Одеси, то в нас, з бурякової ями забрали буряки і два мішки жита, які були заховані на сажі. Так ми й жили, з гнилої картоплі пекли млинчики, жили й на бур’яні, їли сусай, берестки, акацію. В голодовку у нас вивели телицю двох років, тільки знайшли місце де її зарізали, але ми всі вижили і батьки не дали нам померти. В 1933 році мама працювала на колгоспній пекарні, а люди приходили голодні і пухлі просили хліба, мама їх жаліла і потайки роздавала підпалки з хліба, кожному розділяла порівну. Страшний був голодомор, ми настраждалися, що й досі пам’ятаємо хоч і малими булі.

 

Майборода Микола Савостьянович

1924 р.н. житель с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

В 1932 році мені було 8 років, жив на той час за Березівкою в селі Ново петрівка. Але дещо пам’ятаю про голодомор 1932-33 років. Не було хліба. Весною ходили збирали позаторішні колоски. Приносили додому і на жорнах мололи. Мати збирала мерзлу картоплю у полі перетирала і пекла млинчики, коржі. Батько був завгоспом, а в той час ходила така хвороба, як оглух конячий, і коні подохли, а батька засудили, його заставили відробляти на виробництві, але все таки його виправдали бо знали, що він був невинний. Пам’ятаю як люди були дуже голодні, страшно пухлі, багато повмирало від голоду, голодні люди збирали листя з дерев сушили та їли. Пригадую зимою на горищі була кукурудза на насіння 15 качанів, прийшла команда із сільських активістів і забрали ті качани. Заглядали скрізь в печі, в горщечки, в глечики. Голодні діти шукали скрізь їжу. Їли сусай, козелик, корінці з очерету. В літній період ловили рибу, раки, пили яєчка з пташиних гнізд, хліб був закритий в коморах, але людей гонили від комори. Було зерно в коморах, а люди вмирали та пухлі від голоду. Ще згадую, як гонили людей на роботу, копали лопатами, садили картоплю, робочий транспорт – воли та коні, а на трудодні нічого не давали.

Після голодомору в колгосп стали забирати корови та коні. Важкий був час, великий голод запам’ятався вижили всі: батько, мати, брат Василь і я.

 

Коломоєць Марія Федорівна

1925 р.н. жителька с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

Пам’ятаю, як розкуркулювали в 30-х роках, як батько копав степ на «Клочківці», прийшов додому і на печі помер. Залишилися ми з мамою, були ми пухлі, голодні. Пам’ятаю як десь узялася коняка ми її зарізали і притягли додому, а топити немає чим. Пішли на «Козачани» з мамою, назбирали кізяків принесли додому затопили піч і давай варити, а коняка була сильно худа, одні кості, цим наваром ми й спаслися. Пам’ятаю, ходили на «Буцівське» поле по мерзлу картоплю. Від голоду померла наша бабуся.

Ті, що розкуркулювали заглядали скрізь: в глечики, землю перекопували в дворі, в кого що знаходили забирали все і сильно били. Батько поки не помер добровільно-примусово здав корову і пару коней, а дід не здав, його побили і він помер. Багато людей померло з голоду, а зерно лежало в коморах закрите. По вулицях люди ходили голодні, пухлі, ходячі так і помирали, їх так і ховали без нічого, страшний був час, не дай Боже зазнати такого голодомору.

 

Чепляка Ольга Григорівна

1921 р.н. жителька с.Петроострів

Новомиргородського району Кіровоградської області

Записали працівники Петроострівської сільської ради у 2007 році

 

В роки голодомору було 11 років. Розповідає: пам’ятаю, як люди падали, як мухи, як їли листя з дерев. Людей багато вмирало і їх витягали в яму і так без нічого загортали. Ще пам’ятаю, як мій рідний брат поїхав у Крим шукати роботу, а в братову хату поселились люди. Їх було п’ятеро: чоловік, жінка і троє діток, а мої батьки через деякий час пішли навідати їх, як вони там. Прийшли, а вони всі мертві, всі померли від голоду. Ще згадую, як мама робила на висадках у полі і брала мене з собою там і ночували, а люди були такі голодні, що брали в руки жом з червами вмочали в малясу і їли бо більше нічого не було. І ще пам’ятаю, як з мамою ходила по рогіз жати, їли солодкі корінці, а тато вже не міг ходити бо був пухлий, поки ми прийшли то тато вже вмер, мама каже злазьте діти з печі тата ховати, поховали так без нічого, положили на нього двері зняті з комори, щоб в очі земля не сипалася. Так ми і жили. Пам’ятаю в кого пропав кінь то люди йшли з мішечками до ями де коня затягли, рубали м’ясо і несли додому варили дітям щоб не пропали з голоду.

В коморах де зберігалося зерно, двері розходилися, так було багато зерна і сторож пухлий стоїть і не пускає нікого. Хто крав страшно карали, били, судили, я нічого не крала боялася, наробилася мама моя і я, а скільки дурно робили і нічого не давали за це. Було в полі працювали, а їсти не привозять і люди голодні були. Один раз привіз управляючий зернят і на всіх вийшло по сірниковій коробочці вкинув в рота і не наївся, а цілий день треба працювати. Дуже важко було і голодно в той час. Пам’ятаю після голодомору підкуркульники грабували все, позабирали всі казани, залишився один кожушок, я спала на ньому і з під мене сонної останній кожушок забрали, а я не давала, а вони все одно забрали. Пам’ятаю як уже тата не було їде підвода у двір, а жінка сусідка гукає, ховай доцю усе, бо поки мама прийде з роботи то нічого не буде, а в нас ще була картопля у погребі трошки. У хату хтось зайшов узяв клумак з борошном і тікає, а я за ним і він мене пнув у живіт і не віддав. Я так плакала, та нічого не могла вдіяти. Чула, що дітей їли, вбивали за їжу, але я такого не бачила, були тільки чутки, а ми їли листя з берестка, варили галушки, пекли оладки з акації. Після голодомору забрали все, дуже важко було, голодно, але ми всі вижили з нашою мамою.

 

Всю розповідь Ольга Григорівна витирала сльози, а її дочка Люба слухаючи розповідь мами про голодомор тихо плакала.

 

 

Пурпурівська сільська рада



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.130.97 (0.005 с.)