Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку за­кінчення -о,імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Іри­но Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильо­вичу.

Звертання, що складаються з кількох назв

5.1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають фор­му кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме, друже Іване, тітко Маріє.

5.2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі на­зивного відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соко-ловський.

5.3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обов'язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного, так і кличного відмінка: добродію секретар (секрета­рю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор).

 

Правильне вживання паронімів, синонімів, омонімів

 

У діловому мовленні часто доводиться використовувати омоні-ми, синоніми, антоніми та пароніми.

 

Омоніми (від гр. homos – однаковий, і onyma – ім'я) – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів (між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок:

 

– звукових змін у процесі розвитку мови;

 

– випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння з іншої мови;

 

– випадкового збігу звучання форм різних слів.

 

Наприклад: гривня – грошова одиниця, і гривня – жіноча прикра-са; сон це – сонце, шию (я шию) – шию (повернув шию).

 

синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, наприклад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштовний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний – родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить – про ґрунт) – плідний, плодючий, плодовитий, до-рідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.

 

Сукупність синонімів мови називається синонімією.

 

Учені розрізняють синоніми:

 

– лексичні – це синоніми, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні (усувати, ліквідувати);

 

– контекстуальні – такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Вони властиві художнім текстам.

 

Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.

 

 

Пароніми– (від гр. para – поблизу, поруч і onyma – ім'я) – це сло-ва, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Напри-клад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь, ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного). Ці слова відрізня-ються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями.

 

Пароніми – це співзвучні слова: свійський, світський; додолу, додом у.

 

Правопис слів іншомовного походження.

 

Правопис й, і, ї

 

Написання й, і, ї в словах іншомовного походження підлягає фонетичному принципу української орфографії і регулюється такими правилами.

 

І. Буква и пишеться:

 

1. У загальних назвах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки: динамо, директор, титан, фізика, система, цистерна, жирафа, трикотаж (правило дев'ятки). '

 

2. У власних назвах:

 

а) у географічних назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;

 

б) у географічних назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;

 

в) у географічних назвах зі звукосполученням -ри: Париж, Рига, Рим, Мадрид, Великобританія, Крит;

 

г) в окремих словах, узвичаєних з й: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.

 

II. Буква іпишеться:

 

1. На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, інтернаціональний, Індія, Іспанія, Ібрагім.

 

2. У середині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед літерами на позначення голосних та перед є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, аудієнція, радіус, радій, пенсіонер.

 

3. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.

 

4. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шіллер.-

 

5. Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.

 

НІ. Буква ї пишеться після букв, що позначають голосні звуки: мозаїка наївний, атеїст.

 

Правопис е, є

 

1. Після літер, що позначають тверді приголосні, пишеться е: декан, легенда, телефон.

 

2. На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа, Єва.

 

3. Після а, о, у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон (але траєкторія).

 

4. Після апострофа, м'якого знака е, і, й пишеться є: п 'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).

 

5. В іншомовних префіксах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.

 

Вживання апострофа

 

Апостроф у-словах іншомовного походження пишеться:

 

1. Після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ні, задньоязикові г, к, де та після р перед я, ю, є, ї: інтерв 'ю, прем 'єра, миш 'як, Х'юстон, бар 'єр, кар 'єр.

 

2. Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є: ін 'єкція, ад 'ютант, суб 'єкт, кон 'юнктура. Апостроф не пишеться:

 

1. Якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро, кювет.

 

2. Перед йо: курйоз, серйозний.

 

Вживання м'якого знака

 

М'який знак пишеться:

 

1. Після м'яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, J, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.

 

Інформаційні документи

 

2. Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, альбатрос, фільм.

 

3. Відповідно до вимови у кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.

 

Подвоєння аригомсних

 

1. У загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: груші, колектив, бароко, беладона, бравісимо, клас, інтермецо, стакато, сума, фортисимо, шасі, лібрето (винятки: бонна, брутто, нетто, ванна, манна, мотто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, дурра, мірра).

 

2. При збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові існує слово без цього префікса: ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюція, імміграція, інновація.

 

3. У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається, якщо воно є в тій мові-, з якої запозичене: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Торрічеллі, Шіллер.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Скорочено

Написання слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження пишуться за такими правилами: звук л на письмі передається твердо і м’яко, напр.: бланк, лістинг; після л пишеться е, а не є, напр.: легат, левередж; в узагальнених словах приголосні не подвоюються, але в деяких назвах та в похідних від них словах зберігається подвоєння, напр.: сума, маса, тонна, Діккенс, голландський; на стику префіксів і коренів можуть поєднуватися однакові приголосні звуки, напр.: контрреволюція, іммобілізація; на початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и, напр.: іпотека, індосамент; сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється, а іе переходить в іє напр.: консорціум, опціон, орієнтація, коефіцієнт; у кінці невідмінюваних слів і після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, л в основах пишеться і, напр.: олігархія, боніфікація; після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш в загальних назвах перед приголосним виступає и, напр.: інжиніринг, утилізація; після голосних пишеться ї, напр.: альтруїзм, двоїстість; після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е, напр.: бар’єр, феєрверк; після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь, напр.: віньєтка, барельєф.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++