Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Нормативність наголошення слівСодержание книги Поиск на нашем сайте
Норми наголошування слів сучасної української літературної мови.
Дотримання норм наголошування, як і вимови, є одним з найістотніших показників культури усного мовлення. В українській літературній мові наголошення більшості слів регулюється певними правилами.
У словниковому складі СУЛМ існує чимало слів, які вживаються з подвійним (дублетним) наголосом. До них належать:
1) віддієслівні префіксальні та префіксально-суфіксальні іменники із префіксами за-, до- пере-, роз-, при-, під-, у-: за'чин і зачи'н, до'говір – догові'р, до'кір і докі'р, пере'гук і перегу'к пере'спів і переспі'в ро'змін і розмі'н, при'цвіток і прицві'ток, пі'дстилка і підсти'лка, у'смішка і усмі'шка;
2) іменники чоловічого роду із суфіксами –ник-, -ач-, -ар-, -ер-: дові'дник і до'відник, допові'дач і доповіда'ч воло'дар і волода'р, комба'йнер і комбайне'р;
3) деякі іменники жіночого роду: бле'шня і блешня', ча'йна і чайна', на'пасть і напа'сть, по'стіль і пості'ль;
4) іменники із суфіксами –ин-, -иц(я) –ість, -изн-: самоти'на і самотина', покупни'ця і поку'пниця, безза'хисність і беззахи'сність, жовти'зна і жовтизна';
5) деякі іменники середнього роду: пода'ння і подання', срі'бло і срібло', зе'рно і зерно', знаме'но і знамено';
6) прикметники із суфіксами –ов(ий), -н(ий), -ан(ий), -ян(ий), -ськ(ий): листко'вий і листкови'й, на'рисовий і нарисо'вий, світа'нковий і світанко'вий, безза'хисний і беззахи'сний, жа'лібний і жалібни'й, ба'жаний і бажа'ний, весня'ний і весняни'й, слю'сарський і слюса'рський;
7) прикметники, утворені від власних назв: дніпро'вий і дніпрови'й, дністро'вий і дністрови'й;
8) дієслова: бо'втнути і бовтну'ти, шере'хнути і шерехну'ти, шту'рхати і штурха'ти;
9) деякі прислівники: ба'йдуже і байду'же, за'вжди і завжди', слі'дом і слідо'м.
З єдиним наголосом в українській мові вживається більшість слів: сантиме'тр, предме'т, цеме'нт, листопа'д, кварта'л, завда'ння, чита'ння, запита'ння, описа'ння, пере'пустка, украї'нський, ви'падок, катало'г та ін.
Наголос в українській мові виконує смислорозрізнювальну функцію. Так, за допомогою наголосу розрізняють значення іменників: а'тлас – «збірник географічних карт» і атла'с – «шовкова тканина з блискучою лицьовою поверхнею», ба'сма – «фарба для волосся» і басма' – «металева пластинка», бережи'на – «узбережжя річки, моря, озера» і бережин'а – «лугова трава», еле'ктрик – «фахівець із електротехніки» і електри'к – «голубий та синій колір із сірим відблиском», ва'рення – «процес варіння» і варе'ння – «харчовий продукт із фруктів, ягід»; прикметників: пра'вильний – «істинний, який відповідає дійсності» і прави'льний – «призначений для правлення», я'дерний – «пов'язаний з атомним ядром» і я'де'рний – «з повним ядром, добірний», мали'новий – «виготовлений з малини» і мали'н'овий – «темно-червоний колір»; дієслів: пікі'рувати – «летіти вниз» і пікірува'ти – «пересаджувати рослини», ці'лити – «спрямовувати удар, зброю» і ціли'ти – «зцілювати», жму'ритися – «мружитися» і жмури'тися – «гратися в жмурки», зго'дитися – «дати згоду» і згоди'тися – «стати придатним», ви'носити (доконаний вид) і вино'сити (недоконаний вид).
Для сучасної української літературної мови характерна тенденція до розрізнення за допомогою наголосу іменників, що вживаються на позначення завершеності дії (наголос падає, як правило, на корінь або префікс), та іменників, які називають незавершену або постійну дію (наголос падає переважно на суфікс): ви'конання і викона'ння, ви'ховання і вихова'ння, відкли'кання і відклика'ння. Ці утворюються від дієслів доконаного виду.
Кожній частині мови притаманні певні особливості щодо наголошування. Наприклад, у двоскладових віддієслівних іменниках на –ння, -ття, які втратили відтінок дії, наголос падає на останній склад: знання', життя', буття'; у трискладових і багатоскладових віддієслівних іменниках, що зберігають зв'язок з дієсловом, від якого вони утворені, наголошується той самий склад, що й у дієслові: бажа'ння, завда'ння, запита'ння.
Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом –к(а) у множині переходить на закінчення: вказі'вка – вказівки', ла'стівка – ластівки', пи'санка – писанки', але ро'дичка – ро'дички, сусі'дка – сусі'дки, верхі'вка – верхі'вки. Для іменників називного відмінка множини характерне, як правило, наголошене закінчення: зайці', береги', шляхи', слова', моря', але ві'кна, доро'ги, костю'ми.
У словах із суфіксами –щин(а), -ччин(а) наголос сталий (падає на основу): Су'мщина, Ві'нниччина, Черніве'ччина, Оде'щина, але Галичина'. В іменниках із префіксами ви-, по- наголос падає на префікс: ви'падок, ви'пуск, ви'тяг, ви'клик, але вимо'ва; поз'начка, по'смішка, по'друга, але пока'зник, по'ку'пка.
Для складних іменників характерне наголошування, як правило, сполучного голосного: руко'пис, літо'пис, життє'пис, але лісосте'п, пішохі'д.
В іменниках іншомовного походження наголос переважно сталий. У словах на –метр наголошується останній склад: кіломе'тр, міліме'тр, але баро'метр, термо'метр, спідо'метр. У деяких запозичених словах наголошування здійснюється за аналогією: аноні'м – псевдоні'м, але анто'нім, паро'нім; кварта'л – порта'л, універса'л; цеме'нт – постаме'нт, докуме'нт, але фунда'мент; диспансе'р – парте'р, шофе'р, револьве'р; гастроно'мія – куліна'рія, агроно'мія, інду'стрія, але хірургі'я, поліграфі'я; моноло'г – діало'г, некроло'г, але психо'лог, філо'лог, дермато'лог.
У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й, нови'й, різки'й, страшни'й, черстви'й. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголошується перший склад: ву'зько, ле'гко, рі'зко.
Норми наголошення у сучасній українській літературній мові є стійкими, загальнообов’язковими. Проте в деяких випадках мовцям складно визначити, на який склад у слові падає наголос. Це зумовлене впливом близькоспоріднених мов, насамперед російської та польської. Причинами розхитування акцентуаційних норм є також необґрунтоване перенесення діалектного наголошення у літературну мову, надмірне використання в деяких художніх творах, особливо сучасних, поетичних вільностей.
++ Форма звертання (кличний відмінок).
КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКІВ. ЗВЕРТАННЯ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ З КІЛЬКОХ НАЗВ В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні правила творення кличного відмінка іменників. Кличний відмінок іменників І відміни Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення -о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої групи у кличній формі мають закінчення -е (-є): нене, закрійнице, Насте, Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю. Кличний відмінок іменників ІІ відміни 2.1. Закінчення -у мають: а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-): братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику; б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-ку, Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху; в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж): викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але каменяре). 2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м'якої групи: вихователю, дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю. 2.3. Закінчення -е мають: а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче, друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе (але: діду, сину, тату); б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -іст-, -ор-, -тор-, -атор-, -ер-, -ир-: радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре, адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире; в) іменники м'якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче (але: бійцю, знавцю, добровольцю); г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре, кресляре, стороже. Кличний відмінок іменників III відміни У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -е: розкоше, радосте, Любове, Аделе, Нінеле.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 813; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.21.46.129 (0.011 с.) |