Такий прийом використовується у багатьох різновидах вихилясників, вірьовочок, плескачів, повзунців, присядок.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Такий прийом використовується у багатьох різновидах вихилясників, вірьовочок, плескачів, повзунців, присядок.




Варто зауважити, що цілий ряд рухів в українській хореографії взагалі виконується з укрупненням ритмохореографічного малюнка: деякі закладки, револьтати, стрибки на місці, з просуванням, стрибки - оберти, віртуозні па. Це зумовлюється самою природою українського танцю, що має у своєму лексичному арсеналі значну частину складних рухів, виконання яких у дещо уповільненому темпі в загальному хореографічному тексті призведе до зниження емоційного та динамічного тонусу танцю, а інколи навіть і до спотворення музичного супроводу.

Укрупнення хореографічного ритмічного малюнку, крім використання його в сольних, дуетних, масових побудовах, набуває особливого значення в хореографічній поліфонії* завдяки виконанню рухів (не тільки ідентичних, а й діаметрально протилежних) у різних метроритмах за одного музичного супроводу.

Приклади хореографічної поліфонії маємо у роботах: П.Вірського - "Гопак", "Ми з України", "Добрий вечір"; А.Кривохижі - "ЯтранськІ весняні ігри", В.Михайлова - "На Січі Запорозькій", К.Василенка - "Козацькому роду нема переводу".

При виконанні багатьох українських рухів (притулів., вибиванців, дрібушок, плескачів і т.ін.) неабияке значення має відтворення ступеня гучності, "звучання" тієї чи іншої частки руху. ^

Зупинімось на принципах виконання звичайного тинка. В хореографічній партії з різко підкресленою темою туги чи жалю виконується легко на півпальцях без характерного притупу на основному структурному елементі. В масовому танці гопакового типу цей елемент уже підкреслюється незначним притупом всією стопою або подушечкою лівої ноги, а в героїчному чоловічому танці акцентується гучним притупом.

Найелементарніший потрійний крок можна виконати на півпальцях і з акцентом - притупом на каблук: потрійний притул на півпальцях або зпритупом на всю стопу.

* Поліфонія (від грец. роїіріюпіа - багатозвучність) - багатоголосся. У хореографії • одночасна гармонійна єдність малюнків, композиційних схем та сполучення в них ряду лексикоутворювань, що нерідко виконуються у найрізноманітніших темпах та ритмах.


Таким чином, сияа виділення, так би мовити, звукового підкреслення того чи іншого елемента руху залежить від художніх завдань, які стоять перед постановником. Так. той же потрійний притуп можна виконати в різних звукових забарвленнях не тільки в одному танці, але навіть і в одній фразі,' наприклад, запрошення чоловіками дівчат до танцю проходить на Гогіе, а відповідь - згода дівчат - на ріапо.

Розглянуто найпростіші рухи українського танцю, котрі, на
перший погляд, і не мають особливої звукової основи, на відміну, І
скажімо, від яскраво виражених елементів гучності в дрібушках,*
виби'ванцях, плескачиках тощо. Ці групи рухів, про що свідчать!
надзвичайно влучні народнообразні назви, мають у своїй основі, 1
виразні звукові елементи. ї|И

У дрібушечках - це безперервні удари каблуками ніг паї
підлозі, у вибиваннях - удари всією стопою, у плескачиках *■
своєрідні ритмооплески долонями, оплески по халявах, литці,
стегну. Рухи, що входять до цих груп, дуже часто поєднуються і
іншими різновидами, створюючи оригінальні ритмічні малюнки
нового комбінованого па. Так, подвійна вірьовочка виникла
завдяки уривчастим ударам робочої ноги; присядка - кінцівка
закінчується акцентованим притупом робочої ноги, присядка з<
нлескачиками по халявах, з ударами по підошві - поєднання
присядки та плескачиків; поліський ключ та затактова підкуйха,
вибиванець на каблук, синкоповані переступи виникли від ударів
робочої ноги по пілдозі. Я

Поєднання руху з певним звуковим забарвленням маємо і В'!
повзунці з оплесками по халявах, крутці з дробіткою, подвійній
дрібушечці у повороті, повітряному турі з підбивкою по правій
нозі, присядках - запрошеннях і у багатьох ін. і

Інколи гучність використовується і як зображувальний засіб,
аби зосередити увагу глядача на тому чи іншому епізоді, моменті
(притупи, перестуки, запрошення тощо). Щ

Разом з цим, існують рухи, в яких гучність не підкреслюється так вже різко, а відчувається через виражальний характер того чи іншого па. Яскравим прикладом можуть служити різноманітні голубці, кабріолі, підбивки. Саме незначні удари каблуками в] голубцях, удари подушечками ніг в кабріолях і складають* сутність цих рухів, їхню оригінальну структурну побудову.


Аби наголосити на тому, що гучність, тобто зміна в силі звучання того чи іншого елемента руху, є важливим засобом виразності, звернемося до прикладів із практики ("Чумацькі радощі" П.Віреького).

Рухи українського танцю багаті на звукове забарвлення. У гопаках це різноманітні плескачики зі своєрідними ритмами, якими всі учасники підбадьорюють соліста чи солістку, в буковинських, гуцульських танцях ці ж плескачики компонуються з певними елементами руху.

Хореографи ще мало використовують дрібушечки, вибиванці, вважаючи, що ці рухи не притаманні народній українській хореографії. Назви традиційних народних танців "Дрібушечки", "Виступець", "Вибиванець" спростовують такі твердження.

НЮАНСУВАННЯ ХОРЕОГРАФІЧНОГО ПА

Поруч з метроритмічною характеристикою руху існує ще й нюансування хореографічного па. В чому воно полягає?

При виконанні руху з однією структурою в різних хореографічних контекстах та жанрах відчувається певна своєрідність. Так, скажімо, стрімкий бігунець у танцях гопахового типу відрізняється від бігунця в ліричних фрагментах постановок, хороводах, де він виконується м'яко, з незначним просуванням уперед.

Присядки в козачку робляться м'яко, з округлими руками, а в гопаку, як правило, динамічно, ніби.карбуючи кожний елемент. Своєрідність виконання притаманна і окремим виконавцям. Повзунці Г.Чапкіса, В.Добровольського, братів Олександра та Петра Колосків, О.Доріченка - солістів Державного заслуженого академічного ансамблю танцю України • ім.П.Вірського та Державного заслуженого академічного народного хору України ім.Г.Верьовки - викликали захоплення. Повзунці у їхньому виконг іі за структурною будовою не відрізняються від інших, але своєрідна посадка, характерна лише для них, дає можливість робити цей рух не тільки у надзвичайно швидких темпах, але й ори цьому м'яко виносити робочу ногу, випрямляючи її у підйомі. Саме цей штрих і лягає в основу незвичайності їхніх повзунців. Незвичайні координації рук, вибір положень тулуба


невимушеність виконання надають цим па оригінального забарвлення.

На нюансування руху впливає музичний лад. Мажорна мелодія надає рухові динамічності, мінорна - округленостІ*; пларності, елегійності. Найбільш це відчувається при зміні характеру музичного супроводу, тобто при переході від мажорного ладу до мінорного - і навпаки.

Певного нюансування потребує виконання музичного супроводу в низькому, середньому чи високому регістрах. Якщо мелодія звучить у низьких регістрах, падебаск, наприклад, слід робити широко, з акцентуванням кожної, навіть прохідної частки руху, а у високому регістрі цей рух потрібно виконувати плавно, без підкресленого акцентування.

З регістрами часто пов'язуються і контрастуючі поєднання у| динаміці виконання руху, яка залежить від напруження та розслаблення м'язового апарату. Так, при виконанні повітряної розніжки енергія, що витрачається на виконання цього рухуА концентрується під час кульмінації у найвищій точці злету. І процесі приземлення м'язове напруження зменшується, відбувається спад динамічної лінії.

Таких прикладів можна навести безліч. Отже, виконанню кожного руху передує напруження м'язового апарату наступним його розслабленням.

Хореографічні штрихи - певні прийоми інтонування того чгир іншого руху - також пов'язуються з музичним супроводої Наприклад, уривчасте виконання руху, що використовуєтьс здебільшого в дрібушечках, вибиваннях, різновидах обертів, плавне, особливо відчутне в жіночій лексиці, мають відповідник: у музичних штрихах. У першому разі в музичному супроводі стакато, у другому - легато. Ці музичні штрихи певною міро; підказують танцюристу, як слід відтворити характер руху.

Хореографічним штрихом вважається навмисне виділенні деталі при виконанні руху, яка надає йому привабливості, оригінальності,, навіть деякої своєрідної неповторності. Ці нюанси з'являються здебільшого за координації положень рук, голови, плечей, у незвичайному ракурсі тощо. Навіть погля, інколи відіграє вирішальну роль у створенні хореографічногі образу. Наочним прикладом цього можуть бути образи дівчини, старого та хлопця у вертепній сцені "Ой під вишнею", які


створили актори В.Талавова, В.Побєжимов та В.Лимар. Ці майстри танцю знайшли вдалі штрихи, які навіть за виконання вже відомих па все ж надають їм дещо іншого забарвлення.

Необхідно сказати і про чистоту виконання того чи іншого руху, відшліфоваиість його структурних часток, тобто своєрідну хореографічну дикцію. Дуже прикро бачити, як гіепідготовлешій танцюрист виконує складний рух нечітко, зі значними огріхами, а інколи трапляється, що увесь колектив через деякий час після постановки хореографічного номера ніби "затанцьовує" його, і вся праця балетмейстера - постановника зводиться нанівець. Саме втрата чіткої хореографічної дикції призводить до цього. Є чудові приклади збереження протягом тривалого часу цілих балетних вистав, окремих хореографічних шедеврів. Балетмейстери/які працюють у галузі народносценічного танцю, повинні зберігати кращі номери програми. Танці П.Вірського, кращі номери з репертуару Українського та Закарпатського державних народних хорів, заслужених та народних самодіяльних ансамблів є нашою національною гордістю, представляють світові школу українського хореографічного мистецтва.

Розділ ІУ. ЛЕКСИКОН УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОСЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ. НАЗВИ ТА УНІФІКАЦІЯ РУХІВ

Пам'ятки старовини, даючи нам змогу відтворити у загальних рисах технологію виконання тих чи інших па, зовсім не дають уявлення про їхні назви. Проте, у пам'яті народній вони збереглися, і в цьому й полягає сила живої традиції.

Присід, гайдук, плазунець (потому трансформований у повзунець), плескачі, дрібушечки, вихилясники, млинок, гарбуз, щупак,' сверделок, плетінка, доріжка, півторак, тропак, иогареика, яструб та деякі інші образні назви рухів були створені у процесі розвитку хореографії і стали, так би мовити, класгчними.

У художній практиці при постановці записаною танцю (чи його фіксації) або при фіксації танцювального твору великого значення набуває хореографічна термінологія.


 




Перший крок щодо узагальнення та уніфікації рухів зробиі В. Верховинець, який у передмові до "Теорії українськогв народного танка" зауважив: "Одну дуже важну прогалину в сії праці довелося поки що мені самому поповнити, а саме: надати майже всім па назви, щоб можна було скоріше і легше їх запам'ятовувати і відчувати. Крім назв доріжка, присіди, навприсядки, вихиляси, бач, як заплів, от завернув, от загріб», плазунець, не довелося мені чути інших назв поодиноких рухів", '

В.Верховинець уперше дав назви майже ЗО па українськогв танцю. Деякі з них, а саме: тинок, вибиванець, доріжкі кружальце, плетінка (від "бач, як заплів"), присядка з ударом чо халявах - стали загальновживаними, а деякі не утримались | обігу й дістали нові назви: зальотне перетворилось у простий хід, похід танковий складений - у потрійний крок і т.ін.

Рухи у процесі їх створення, звичайно, одержують пенні назви (за винятком традиційних, про які йшлося вище), та, їм жаль, не завжди ці назви набувають поширення, можливо, тому що не одразу були зафіксовані, скажімо, в якомусь друкованому виданні, де був би описаний названий рух. Відтак, усе це веде ДР певної термінологічної плутанини, яка, безумовно, не сприі» розвиткові науки й ускладнює практичну роботу балетмейстері!,

Наведемо кілька прикладів. В українській та російській
хореографіях існує тотожне за структурою віртуозне па, іди
називають одні бочонком, інші кубариком, колобком. ПерщиИ
термін найбільш вживаний серед танцюристів. Проте другий
варіант - кубарик - також досить поширений. Третій взірець
колобок - маємо в роботі "Українські народні танці", що вийшли і
друком ще 1962 року. Ось до чого призводить термінологічи»
неузгодженість. Однак, який же з варіантів найближче персдім
суть руху? : щ

Бочівочка (бочка, бочонок), яка котиться по колу - найбільш вдалий відповідник. Саме ним і користується більшість фахівці» бо російське колобок (укр. - буханець) та кубарик (укр. - дзиґа) їм відповідають ні побудові, ні технології виконання руху.

Розглянемо звичайний потрійний крок. У Росії |І і побутував як "трехшаг", потому його почали записувати »» "переменньїй шаг". Вперше українською мовою він вУ зафіксований В.Верховинцем як "похід танцювальний складанип Назва не утрималась в практичному обігу, і рух знову зроСші»


перемінним, або змінним кроком (від рос. "переменньїй шаг"), хоча деякі практики та записувачі називають його потрійним кроком (від рос. "трехшаг"). Вважаємо, що останній варіант азви найбільш відповідає морфологічній структурі руху, оскільки конструкція па полягає саме в трьох різновидах кроків. Що ж до назви "перемінний крок", то будь - який рух, врешті -решт, перемінний, бо кожного разу починається то з однієї, то з іншої ноги.

Тинок, хоч і тотожний за структурою до різновидів падебасків, які зустрічаємо в танцях багатьох народів, та манерою виконання відрізняється від них, тому недоцільно у записах українських народносцеиічних танців вживати назву "падебаск". Наведені міркування тією ж мірою стосуються доріжки, позаяк українська доріжка зовсім не тотожна російському "припаданню".

Крім перелічених випадків, трапляється, що навіть однакові за структурною будовою українські рухи мають різні назви, наприклад, вихилясник, він же колупалочка. Влучне українське слово "вихилясники", задирикувате, з певною емоційністю, вочевидь, лягло в основу назви "вихилясник". У цьому терміні дуже вдало передано манеру виконання руху.

Попри все можна твердити, що сьогодні українська
хореографічна термінологія більш - менш окреслилась,
усталилась. Як створюються назви паї г.

Найчастіше назва руху відтворює конкретне уявлення про його загальний характер. Більшість з них походить від ідентичного побутового руху: бігунець ■■'-■ від дієслова бігти, скакунець - від скакати, човганець - від човгати, вибиванець - від вибивати, припадання - від припасти, упадання - від упадати на одну ногу, присядка - від присідання, плескач - від плескання в долоні, кружальце - від крутитися, переступання - від переступати, дрібушечка - від дріботіти і т.ін.

У деяких назвах зазначено манеру та технологію виконання руху: хід з вивертом ноги, стрибки через пояс, легкій біг, біг з підскоком, повзунець на обох ногах водночас, полька - трясучка, повзунець з опорою на чоло, крутка з переступанням з ноги на ногу, гойдалка, крок на каблук.

Назви рухів вказують і на схожість з певними предметами: присядка - ножиці, мітелочка, млинок, бочівочка, веретено,



гарбуз, кільце, свердло, або на образноузагальнеиу подібність
танцювального па до полохсення птаха, тварини: яструб, зайчик,,
щупак, півник. І

Деякі: назв, запозичені з класичного танцю, міцно увійшли в українську танцювальну лексику.

Поштовхом до створення назви можуть бути, наприклад,
рухи, характерні для певного танцю: основний хід танців
"Повзунець", "Березняика", "Дубо-танець", "Кривуляк",

"Карічка", "Голубка", "Тропотянка", "Чинадійка", ходи # "Буковинського парубочого", "Раковецького крученого" та ін.

У зв'язку з інтенсивн-'м розвитком народної' хореографії деякі місцеві, діалектні назви стали загальновживаними: півторак, гайдук - круч, поліський ключ.

Значна частина рухів українського танцю полісемічна і зустрічається переважно у певних сполученнях елементів двох і більше па. Візьмімо звичайний вихилясник, що колись виконувався в одному чи двох варіантах, отже, потреби в ускладненні назви не було. З розвитком хореографічної культури з'явився десяток рухів, основою яким слугував вихилясник: вихилясник з угинанням, притупом, у повороті та багато інших. Усі вони, крім свого основного визначення (вихилясник), мають ще й додаткові (з угинанням, з притупом, у повороті). Саме в доповнення, в уточнення вкладається важливий нюанс, що дає конкретне уявлення про об'єднання в одному па елементів різних рухів, і в такий спосіб визначається характер структурної побудови складного лексичного новоутворення: тинок у повороті, вірьовочка з винесенням ноги на каблук, подвійна вірьовочка і т.ін.

Список назв можна значно продовжити. Дуже прикро, шо у хореографічній літературі ще зустрічаються такі назви, як ключ №2, або навіть рух №1, рух №2 тощо. У практичній роботі балетмейстера ці штучні назви тільки ускладнюють роботу. Що й казати, образна назва руху, котра надає йому відповідної чіткості, експресії, визначає звукову організацію, характер, технологію виконання тощо, набагато полегшує справу розшифрування записаних рухів, себто допомагає у праці як хореографам, так і виконавцям.


КЛАСИФІКАЦІЯ РУХІВ

Питання класифікації має велике значення для подальшого розвитку не тільки лексики, а й народносценічної хореографії у цілому.

Збирач та дослідник української народної музики і хореографії В.Верховинець уже в першій своїй праці (1919), присвяченій українському танцю, розділив записані ним рухи на підготовчі та присіди. В "Основах характерного танцю" (1939) Лопухова, Ширяєва, Бочарова також записані рухи українського танцю, які використовуються в пракитці балетного театру.

У подальшому цьому питанню приділено увагу в дослідженні Т.Ткаченко "Народний танець" (і954). Українським танцям відведено порівняно небагато місця (у книзі наведено записи двох танців та 27 рухів українського танцю), автор точно оперує лексичним матеріалом.

У першій роботі "Українські танці на клубній сцені" (І96С) автор пропонованого підручника навів записи чотирьох танцювальних композицій і поділив рухи до них (понад 70) на 7 груп залежно від складності їх виконання.

| "Українські народні танці" (упорядкування, вступна стаття та примітки А.Гуменюка, 1969) - цікава та вельми корисна праця саме своїм фактичним матеріалом. У першол^ виданні наводилися записи 78, а в другому 140 народних та народносценічних танців. У книзі грунтовно проаналізовано окремі терміни. Докладно описані позиції та положення ніг, рук, тулуба, голови у танці, притаманні всім локальним районам України (ми наводимо їх з доповненнями у підручнику в іншому художньо - стильовому оформленні).

Українська хореографічна лексика поділена на 11 груп (записано понад 160 рухів; автори цього розділу у другому виданні А.Лукін та А.Гуменюк). Проте, як і в першому виданні, автори не розв'язали остаточно питання класифікації рухів згідно з їх морфологічною структурою, видовими ознаками, технологією виконання. Це призвело до об'єднання в групи неоднорідних за будовою па і тим самим ускладн .ло питання аналізу їхньої побудови, еволюційного розвитку, визначення їхніх зв'язків із спорідненими рухами і т.ін.


На наш погляд, взірцем наукового підходу може бути
класифікація, зроблена педагогом - новатором в галузі)
класичного танцю А.Вагановою. Музикознавець В.Богданові]
Березовські'й, детально аналізуючи принципи класифікація
А.Ваганової, писав: "Форми класичного танцю поєднані Щ
видовими ознаками. По розділах розподілені й детальна
розглянуті батмани, кругообертання ніг, рухи рук, пози,
зв'язуючі та допоміжні рухи, стрибки, танці на пальцях, "турщ
інші види поворотів". І далі: "...суворе дотримання індуктивного
методу, переходів від простого до більш складного, від
часткового до узагальненого, від узагальненого меншого)
діапазону до більш широких - такий, за Вагановою.приицип
поступального розвитку художньої свідомості й танцювальної
техніки учня".* З

Використовуючи досягнення педагогічної системні А.Ваганової, а також враховуючи особливості структурної будови українського па, специфіку його виконання, автор даного дослідження у своїх подальших роботах розробляє класифікацію,: розподіляючи рухи на 15 груп. Якщо, скажімо, в "Українських і народних танцях" до групи присядок входять присядки, присядки! - розтяжки, присядки - розніжки, закладки, повзунці, підсічки, тої вже в книзі К.Василенка "Золоті зерна" вони розподілені за З такими групами: присядки, присядки - розтяжки, присядки і розніжки, повзунці, закладки, револьтати, млинки, віртуозні рухи. Варто зауважити, що в Цій праці закладки, револьтати та і млинки також об'єднані в одну групу. Проводячи подальші дослідження в галузі української лексики, ми дійшли висновку,; що необхідно виділити їх в окремі групи.

Уже під час опрацювання записів рухів було виявлено, що поруч з полісемічністю па виступає ще одна його характерна ; ознака - порівняльність. Так, скажімо, технологія виконання великого тинка зовсім відмінна від малого та середнього. Отже, в паралельному зіставленні відчувається і порівняння , і разом' з І тим контраст. Полісемічність та порівняльність рухів ведуть до закону ряду (в хореографії - це група рухів), його ланки (підгрупи). Група і підгрупа мають опорний рух, на основі якого 1 будуються споріднені па, що, як правило, одержують назви

* Богданов-Березовський В.М. Природа валета // Статьи о балете. - Л.:.... Сов.композитор, 1962.-С.б.


співвідносно до опорного руху. Завдяки такій закономірності вперше окремо були виділені танцювальні поклони, виробничі рухи.

У зв'язку з тим, що технологія та морфологія ковзних кроків та кроків - переступань відмінна від кроків з носка та кроків з каблука, їх було виділено в окрему підгрупу, підкуйки об'єднано в одну групу з вибиванцями.

Рухи, які входять до української національної хореографії, але свого часу були запозичені з лексики інших народів, на іншому грунті якоюсь мірою переінтоновапі, одержали своє місце у відповідних групах.

Запропонований принцип набуває першорядності у визначенні нових лексикоутворень. У складному лексикоутворюванні на першоиу місці повинна завжди стояти назва такого руху, структурне ядро якого є фундаментом складного руху; саме йому надається перевага: присядка з плескачем у решето, присядка з вихилясником, дробітка з круткою. Якщо рухові дається чітка, влучна назва, то його не­важко віднести до тієї чи іншої ланки, а отже, і точно класифікувати.

Ось чому разом з основними назвами загальновживаних рухів - тинок, бігунець, вихилясник, присядка, повзунець тощо -важливого значення набувають описові назви: біг з винесенням ноги на каблук, комбінований повзунець з о,порою_ на обидві руки, повзунець з поворотом, зворотний млинок, ковзунець з опорою на одну руку і плескачем у долоні, присядка з винесенням ноги на каблук.

Ці назви існують і існуватимуть, доки рухи не одержать точнішої назви.

При точній класифікації рухів внутрішня структура, а нерідко й загальна форма руху, що входить до певної групи чи підгрупи, підпорядковується основному па цієї групи, підгрупи як часткове загальному.

Запропонований нами принцип визначення рухів, їхня класифікація, робота над фіксацією повністю себе виправдали, бо увійшли до теорії та практики сучасного українського хореографічного мистецтва.

Теоретичні дослідження лексики, вивчення закономірностей її розвитку, практичний творчий досвід дає нам змогу українську


обігрування у жартівливих танцях росту виконавців, їхньої постави, звичок тощо.

за наявності у танцівників акторського таланту

спостерігаємо створення неповторних хореографічних

жартівливих образів, які вкарбовуються у пам'ять глядача

навічно. Так ми залишилися у численних шанувальників

народного хореографічного мистецтва образи, створені

солістами Державного заслуженого академічного ансамблю

танцю України: В.ізотовим, А.Долгих, А.Князевим,

В.Застрожновим, Б.Мокровим, В.Котляр, Л.Козачеїтсо,

В.Мещаном, М.Мотковим, Г.Чапкісом, В.Бобовниковим,

Є.Авер'яновим та іншими. Немало талановитих виконавці» ми

маємо в художній самодіяльності. На VI Рсесвітньому фестивалі

молоді та студентів колишній слюсар, а нині заслужений артист

/кращії, керівник першого на Україні заслуженого ансамблю

танцю України "Дніпро" {м.Дніпродзержииськ} О.Матвєєв

виконував роль свата в "Українському весільному /анці". Його

висока виконавська техніка у поєднанні з акторською грою

настільки сподобалися журі, що було прийнято спеціальне

рішення - нагородити О.Матвєєва золотою медаллю лауреата

Міжнародного художнього конкурсу.

Великого значення в сучасній українській народ .ошенічній хореографії набуває жанрова контрастність. У "Купальських розвагах" (ансамбль "Дніпро") хореографічна композиція складається з чотирьох об'єднаних єдиною тематичною лінією частин: парубочі ігри та розваги, Мареноиька, вогнище, загальний танець.* Цей танець, постаален.ш* 1960 року і виконаний на Ш Декаді української літератури тз мистецтва, на нашу думку, правильно висвітлює один бік жанрової контрастності, - підпорядкування музично-хореогряфічиого матеріалу одній ідеї - красі життя, втіленій у даному разі в темі життєра тісних купальських ігор та розваг.

У творі поєднуються різноманітні жанри: чоловічі танцювальні ігри та розваги ("Купала", "Чагарда", "Битки", "ґилка"), жіночий купальський хоровод ("Мареноиька"), змішані ігри ("Вогнище") і, нарешті, гопак, ігри та забави, хоровод, гопак, об'єднані однією темою і єдиним сюжетним стрижнем.

* Вясиленко К. Золоті зерна. - К„ 1963. - С.150-211.


Від однієї частини до наступної перекинуто поєднуючий ланцюжок - безперервна дія, логіка розвитку якої прямо вказує на можливість і правомірність поєднання різножанрових танців у єдиній концепції. Велику роль у розкритті контрастності теми відіграє і музика. Тема героїчних чоловічих ігор різко контрастує з цнотливою мелодичною купальською хороводною мелодією, яка відрізняється не тільки темпом, тембром, тональністю, ладом, а й музичним розміром.

Зокрема, у гопаку маємо і зміну темпів, ритмів, тональності. Залежно від дії розроблено основну тему, а це вносить у ганець нові деталі, штрихи.

Принцип контрастного співставлення в музиці і хореографії завжди дає поштовх до народження нових емоційних якостей.

На превеликий жаль, ми ще зустрічаємо в багатьох професіональних і самодіяльних ансамблях неправомірне захоплення зміною музичного супроводу, яке балетмейстери видають за "контрастність". Починається танець хороводом, потім звучить метелиця, знову перехід на хоровод і фінал - гопак, або козачок. У сучасній народносценічній хореографії подібне набуло досить значного поширення.

Торкнувшись використання контрастності в музиці і її поєднання з хореографією, мусимо наголосити, що сюїтна форма у народносценічній хореографії має право на існування як сюжетна (якщо в ній розглядається конкретний тематичний матеріал: праця, дружба народів, лірика, героїка і т.д), так і безсюжетно-давертисментиа (позбавлена наскрізного образно-тематичного розвитку музично-хореографічного матеріалу).

Ми зупинились на основних принципах контрастності у широкому аспекті, не аналізуючи часткових прийомів, а саме: зміна характеру звучання супроводу, а значить і побудови танцю, зміна настроїв у танці, контрастність у характерах, жанрова контрастність при побудові концертної програми, контрастність в оформленні тощо.

ОБРАЗНІСТЬ ХОРЕОГРАФІЧНОГО ТЕКСТУ ТА ПІДТЕКСТУ

Рухи, жести, пози, міміка - зовнішній вираз змісту хореографічного тексту. Лише осінені думкою, вони



зразу ж переводяться в центр кола. Це вже не навчання, а козацький бій, що продовжується у фронтальній лінії, коли козаки йдуть у стрімку атаку на чолі з осавулом, підспівуючи: "Тулумбаси, швидше грайте, за козаком поспішайте".

Тема стрімкої, навальної атаки повторюється у фіналі постановки ' у третій, останній, частині. Проводячи основну лінію сюжету - вірність військовому обов'язку, балетмейстер у третій частині ніби продовжує військові ігри, але вже з шаблями, закінчуючи їх динамічно, знову ж таки фронтальною картиною на тему пісні "Засвистали козаченьки".

Синхронний унісон - централізована масова композиція на чолі з героями, які виконують ті чи інші рухи синхронно. Цікаво, використали цеп прийом І.Мойсєєв у хореографічній композиції "Літо", П.Вірський у "Жовтневій легенді".

Протиставлення солістів масі танцюристів - контрприйом синхронному унісону.

Для розширення амплітуди дії маса групується в глибині

кону, виконавці шикуються в горизонтальні, вертикальні,

діагональні побудови, змінюються напрямок руху, ракурси тощо.

У цьому прийомі балетмейстер для кращого акцентування

дії соліста чи, навпаки, маси використовує прості, нейтральні

фони (лаштунки, задники, амшгікації тощо), а також кольорову

гаму освітлення, завдяки якій дія переноситься в різні години

доби, робить натяк на умовні місця дії (поле, вулиця, море і т.ін).

Симетричні побудови груп із солістами. Цей принцип

використано в "Українському весільному танці".* Значне число

основних дійових осіб: молода, молодий, мати молодої, перший

сват, гармоніст та інші - у своїх діях увесь час безпосередньо

пов'язується з масою, яка служить їм не тільки дійовим фоном, а

й передусім образним дійовим чинником: приїзд молодого

(еліпсовидне коло з солістами, подвійна зворотна права

діагональ), вихід молодої (зворотна права та ліва діагоналі),

танець молодої та молодого (півколо з солістами, два півкола, які

транспонуються в два жіночі кола і чоловіче півколо), танець

матері та батька і, нарешті, великий святковий весільний танець.

У ньому дійові особи не тільки танцюють разом із масою, а й

продовжують виконувати ті чи інші рухи, чи їх комбінації на

фоні всіх танцюристів або разом із ними: соло бояр та дружки,

* Василенко К. Украинские танки на клубиой сцене. - М„ І960. • С. (44-217.


танок молодої та свата, соло друга, першого свата, танець бояр, соло молодої та молодого і т.д.

У "Весіллі" активну участь беруть друзі молодого та молодої -росіяни, молдавани, узбеки, грузини. Постановник надзвичайно цікаво подав тут "кривий танець", на основі якого створив жіночий хоровод на чолі з молодою.

Асиметричні побудови з різною кількістю учасників майстерно використовував балетмейтер П.Вірський.

Двопланові, трипланові побудови груп. Цікаві вирішення груп ми маємо у постановках В.Михайлова "На Січі Запорозькій", ГЗакірової "Гопак".

МУЗИЧНО-ХОРЕОГРАФІЧНА ДРАМАТУРГІЯ - ВАЖЛИВА ФОРМОТВОРЧА ЛАНКА

Термін 'музична драматургія" міцно і надійно увійшов у наукову і практичну лексику. Термін "хореографічна драматургія" входить у обіг повільно, хоча музика і хореографія перебувають у найтіснішому взаємозв'язку з давніх-давен, а в сучасній народнохореографічній практиці музична драматургія -одна із найважливіших формотворчих ланок. Прикладна танцювальна музика народжується у тісній єдності творчості композитора та балетмейстера-постановника.

Тільки повна відповідність музики і хореографії, сценічної дії і музики можуть дати високохудожній оригінальний твір мистецтва. Доречно з цього приводу навести слова визначного балетмейстера Ф.Лопухова: "Ставити рухи на музику, під музику і в музику - завдання абсолютно різні".*

Яку музику не використовували б балетмейстери, хореографічна і музична драматургія, об'єднавшись, мас розкритись у сценарії, бо мелодія і пластика пов'язані між собою художнім життям і спільністю багатьох законів буття та поезії.

Музика і пластика - дві різні мови. Музика -це сукупність мелодії гармонії, метрики, ритму. Інколи музика говорить там, де жест безсилий, а інколи поза, жест, міміка можуть сказати те, про що не РОЗПОВІСТЬ музика.

. Нові ідеї, геми, сюжети вимагають від музики не простого акомпанементу ібо ІОВНІШНЬОЇ зображувальної характерності.

* Лопухов Ф,Б, Шигтмми-і іі*і в гИі ієн- М Иіиуіч-іио, І%6 • С" 282

Ш


чіткого танцювального ритму - ьоиа повинна бути достойною танцю, передавати його настрої, емоції, динаміку в її розвитку.

Візьмімо "Ми пам'ятаємо". Сила впливу музики в образній яскравості, випуклості, майже зоровій чуті хвості руху, щр.; виникає в нашій уяві. Безперервність пульсації ритму, повторення одного і того ж звука, мелодії, загострена гармонія допомагають розкрити образи танцю.

Танець починається з музики, виростає з неї. Мелодія танцю пливе, як і мелодія музики; у найрізноманітніших поліфонічних і гомофонічних формах. Лад, метр, ритм, темпові та динамічні відтінки і нюанси у танці мають таке ж значення, як і в музиці. У цьому їхня єдність. Під час слухання, скажімо, "Баркароли" М.Лисенка у нас виникає асоціативний музичний образ, притаманний саме певному шдивідуму. Один може сприймати музику в одному аспекті, інший в іншому.

Танцювальний образ, побудований на певну музику, потребує конкретного узагальнення виражально-зображувальних засобів.

О.Сегаль створив "Вербиченьку" на музику М,Лнсенка в аранжуванні А.Мухи. Постановка цієї композиції і музика до неї - яскравий приклад взаємопроникнення, взаємозбагачення музичної і хореографічної палітри. Уособлений образ України, поданий балетмейстером через символіку, розкривається завдяки чудовій музиці.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.96.184 (0.045 с.)