Чи правильно вчинив суддя К.?

 

Суддя К. вчинив правильно, адже він має право звернутись до Державної судової адміністрації із заявою про забезпечення його особистої безпеки.

 

Це вказано в ч.1 та ч.3 статті 138 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» в якій йдеться про державний захист суддів та членів їхніх сімей, а саме:

1. Судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Підрозділи відомчої воєнізованої охорони Державної судової адміністрації України зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява.

3. Суддя має право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються відомчою воєнізованою охороною Державної судової адміністрації України.

 

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, вказано, що:

Державна судова адміністрація України (ДСА України) є органом у системі судової влади, діяльність якого підзвітна з'їзду суддів України, а в період між з'їздами суддів – Раді суддів України в межах, визначених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів,тощо.

В п.4 вказано, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань: 36) забезпечує у межах повноважень, визначених законом, незалежність, недоторканність та безпеку суддів у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами, правоохоронними органами;

Які заходи забезпечення безпеки суддів передбачені у чинному законодавстві?

 

ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою діяльністю цих працівників -це вказано в ст.1 даного закону.

 

У статті 5 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», вказано провиди спеціальних заходів забезпечення безпеки:

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г)використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

 

Суддя К. просить про особисту охорону та охорону житла і майна, що вказано в статті 6 вищевказаного закону.

Стаття 6. Особиста охорона, охорона житла і майна

1. В разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації, замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів. Можуть
також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

 

 

Хто вправі ухвалювати рішення про застосування цих заходів безпеки?

 

Це вказано в п.г, ч.1, с. 14 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»:

Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають:

г) голова суду - щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у статті 2 даного Закону, та їх близьких родичів.

Чи мають право журналісти оцінювати дії суддів та органів досудового розслідування до винесення остаточного рішення по кримінальному провадженню?

В Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950), у її тлумаченнях Європейського суду з прав людини, а також у резолюціях та рекомендаціях органів Ради Європи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, свобода виявлення поглядів (а отже, й свобода ЗМІ) може підлягати обмеженням, запроваджуваним з такою метою:

• для захисту репутації та прав інших людей;

• для підтримання авторитету суду;

• для забезпечення безсторонності та неупередженості суду.

 

Такий принцип застосовано в низці рішень Європейського суду з прав людини, який не раз розглядав ситуації, пов’язані з висвітленням судових процесів у ЗМІ.

Для прикладу можна навести справу «Санді таймс» проти Сполученого Королівства (1979), де зазначено, що «суди є форумом для вирішення спорів». «Проте попереднє обговорення може відбуватися і в інших місцях, таких як спеціальні журнали, масова періодика чи громадськість». Значення такого обговорення полягає в тому, що громадськості надають можливість отримати інформацію про стан судових справ та системи судочинства загалом і відповідним способом оцінюва ти їх.

Втім, наголошено в рішенні Суду, «ЗМІ не мають переступати межі, встановлені в інтересах належного відправлення правосуддя, хоч на них також лежить і обов’язок поширювати інформацію та ідеї, що стосуються до самої діяльності судів, так само як і до інших сфер, які становлять безсумнівний суспільний інтерес». У тому рішенні конкретизовано вимоги до належного висвітлення судових процесів: «Якщо інформація про судовий процес поширюється в такій формі, що веде до формування у громадськості власної думки про винуватість чи невинуватість ще перед оголошенням судового рішення, то це може спричинити неповагу та недовіру до суду». Тому практику «квазісуду в засобах масової інформації, яка викликає сумніви щодо суду як належного місця та способу для розгляду спорів», визнано шкідливою.

В демократичному суспільстві суди не можуть залишатися поза межами громадської дискусії про ефективність органів влади. Тому громадськість має бути належним способом поінформована про стан речей у судовій системі. А в такому разі критика журналістів, спрямована на різні аспекти судочинства, стає не лише можливою, а й — за певних обставин — виправданою.

 

Стандарти відносин судів і ЗМІ відображено в Рекомендації № Rес. (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси (Комітет Міністрів ухвалив документ 10 липня 2003 року). Хоч у вказаному документі увагу зосереджено на кримінальному процесі, проте визначені в ньому принципи доступу журналістів до суду відповідають загальним європейським стандартам інформаційних стосунків судів і ЗМІ та правовим позиціям Європейського суду з прав людини. У цій Рекомендації перелічені декілька принципів.

Принцип 1. Інформування громадськості через ЗМІ. Громадськість мусить мати можливість отримувати через мас-медіа інформацію про діяльність судових та правоохоронних органів. Отже, журналістам потрібно дати можливість вільно висвітлювати свої думки й коментувати діяльність системи кримінальної юстиції, за винятком обмежень, встановлених у даних Принципах.

Тому слід зробити висновок, що журналісти маю право оцінювати дії суддів, до винесення остаточного рішення по справі.

 

 

Задача №25

Громадянин України К., цивільна справа якого розглядається в загальному місцевому суді вже шість місяців, вважає, що було порушено його право на розумний строк розгляду справи, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., а відповідно він має отримати грошову компенсацію. Крім того, ним було подано клопотання до суду про прискорення розгляду його справи в суді.

Суд розглянув клопотання К. та постановив, що порушення строків розгляду справи є незначним і викликане клопотаннями про перенесення судових засідань як з боку самого К., так і другої сторони по справі, а тому можливості або потреби у прискоренні розгляду справи немає.

 

Дайте оцінку позиції суду.

Особа, яка звертається до Європейського Суду із заявою про визнання розгляду справи необґрунтовано довгим, має довести, що вона особисто не вчиняла дій, спрямованих на затягування процесу.. Якщо затримка розгляду справи відбувається з його вини, то це, безумовно, є фактором, що послаблює ефективність скарги. В даному випадку, посилаючись на практику ЄСПЛ можна зробити висновок, що позиції суду є достатньо обґрунтованими.