Гігієнічна оцінка ступеня важкості і напруженості праці. Наукова організація праці. Заходи боротьби зі втомою.

Методика оцінки ступеню важкості та напруженості праці

В обов’язки лікарів медико-санітарних частин промислових підприємств входить необхідність оцінки важкості праці, її фізіологічної вартості, ступінь функціональної напруги організму людини, яка працює, тобто оцінити працю людини з кількісної сторони.

Така оцінка потрібна при вирішенні питань режиму праці та відпочинку, праці жінок і підлітків, обґрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці при обґрунтуванні пільг у відношенні до відпусток і додаткових компенсацій, при нормуванні факторів виробничого середовища.

Функціональне напруження організму під час праці схематично можна охарактеризувати з двох боків – енергетичного та інформаційного. Перший переважає при фізичній, другий при розумовій праці.

Характеристику роботи, що потребує інтенсивної праці головного мозку при отриманні та аналізі інформації, фізіологи називають напруженістю; характеристику навантаження на організм при праці, яка вимагає м’язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення – важкістю.

Як згадувалось на попередньому занятті, всі роботи за важкістю поділяються на легкі, середньої важкості, важкі та дуже важкі, по напруженості – на ненапружені, невеликої напруженості, напружені, дуже напружені.

Для оцінки ступеню важкості та напруженості праці використовуються ергонометричні та фізіологічні методи.

 

Ергонометричними показниками важкості праці є маса піднімаємого вантажу, потужність праці, характер робочої пози, величина статичного навантаження.

Потужність роботи при фізичній праці вираховується за формулою:

 

N = ,

де N – потужність роботи, Вт;

А – робота, Дж;

Т – час виконання роботи, с;

Робота, як фізичне поняття, це переміщення маси у просторі, з урахуванням земного тяжіння, і розраховується за формулою:

 

А = 9,8 × (Р × Н + + ) × 6,

де Р – маса, кг;

g – прискорення, дорівнює 9,8 м/с² ,

Н – висота підйому вантажу, м;

L – відстань переміщення по горизонталі, м;

6 і 9,8 – коефіцієнти перерахунку в Дж.

Величина статичного навантаження вираховується множенням величини зусилля на час утримання і виражається в кг/с.

Характеристика робочої пози та переміщення у просторі базується на даних спостережень вимірюванням кута нахилу тулуба, довжини шляху переміщення, хронометражу тощо.

Ергонометричні показники напруженості праці:

1. Кількість об’єктів одночасного спостереження.

2. Тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у % від загального часу робочого дня).

3. Щільність сигналів (оголошень) за 1 год.

4. Емоційна напруженість.

5. Змінність.

6. Напруженість функцій аналізаторів.

7. Обсяг оперативної пам’яті.

8. Інтелектуальна напруженість.

9. Монотонність та інші.

Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження, а також інтенсивність (щільність м’язових зусиль за одиницю часу).

При визначенні напруженості праці основними показниками є показники уваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруженості. Інші критерії – додаткові.

Визначати, до якої категорії належить та чи інша робота, потрібно по одному, найбільш інформативному основному показнику, чи двох додаткових.

Як фізіологічні критерії оцінки ступеню важкості та напруженості праці запропоновано приймати рівень фізіологічних функцій під час праці. Шкала оцінки важкості та напруженості праці, розроблена Київським НДІ гігієни праці й профзахворювань, передбачає визначення частоти пульсу, енерговитрат, показника витривалості до статичних зусиль, латентного періоду сенсомоторних реакцій, показника пам’яті, уваги та інших При цьому фізіологічні показники визначають на початку і по закінченні робочого дня.

За ступенем зміни досліджуваних функцій по закінченні робочого дня (визначена у %) визначають категорію роботи. Такі показники, як частота пульсу, енерговитрати, оцінюються у абсолютних величинах.

Наукова організація праці

процес вдосконалення організації праці на основі досягнень науки і передового досвіду. Терміном «НОП» характеризують зазвичай поліпшення організаційних форм використання живої праці в рамках окремо взятого трудового колективу (наприклад, підприємства).

Організація праці повинна розглядатися з двох боків:

· як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва;

· як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень в існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою і визначають зміст організації праці.

Гігієна праці — це розділ профілактичної медицини, який вивчає вплив на організм людини трудового процесу і факторів виробничого середовища з метою наукового обгрунтування нормативів і засобів попередження професійних захворювань і інших несприятливих наслідків впливу умов праці на працюючих.

В основі наукової організації праці полягають певні принципи:
1. Комплексність: заходи щодо НОП повинні впроваджуватися за всіма напрямками діяльності підприємства, поряд із удосконаленням операційних процесів.
2. Масовість: залучення широкого активу працівників і громадських організацій до розробки та впровадження НОП.
3. Плановість: заходи щодо наукової організації праці мають бути розроблені і впроваджені планомірно, на підставі відповідного плану.
4. Науковість: заходи щодо наукової організації праці повинні мати наукове обґрунтування.
5. Нормативність: наукова організація праці повинна враховувати та застосовувати міжгалузеві і галузеві нормативи, типові проекти, стандарти.
6. Ефективність: забезпечення максимальної економічної та соціальної ефективності при мінімальних витратах.
7. Загальна охопленість: заходи повинні охоплювати всі структурні підрозділи та категорії працівників підприємства.
8. Конкретність: встановлення конкретних осіб, відповідальних за розробку заходів НОП.
9. Зацікавленість: застосування морального та матеріального заохочення працівників та окремих категорій в розробці та впровадженні заходів НОП.

 

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З ВТОМОЮ

(наукова організація праці)

1.Раціональна організація робочого місця та міблів. Оптимальна поза людини забезпечує високу працездатність та продуктивність праці. Виконання роботи в незручній позі сприяє швидкому розвитку втомлення.

В зя'язку з цим, основне правило: Конструкція виробничого обладнання та організація робочого місця повинні відповідати антропометричним даним та психогігієнічним можливостям людини.

В трудових професах основними робочими позами є: в сидячому та стоячому положеннях. Вибір робочої пози залежить від величини м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваних робіт.

Робота стоячи доцільніше при необхідності постійних переміщень, пов'язаних з налагодженням обладнання; вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. В той же час троивала робота в вертикальному положенні супроводжується професіональною ратологією з боку нижніх кінцівок (варікозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки нижніх кінцівок, плоскоступість).

Робота в позі сидя більш раціональна і менш втомлює, т.я. зменшується висота центра важкості над площиною опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруження м'язів, зменшується навантаженість на сердечно-судинну систему. В положенні сидя забезпечується можливість виконувати роботу, яка потребує виликої точності рухів. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах таза, утруднення роботи органів кровообігу і дихання, статичне напруження м'язів спини та плечового поясу.

При проектуванні робочих місци неоюхідно керівництво і ергономічними рекомендаціями. Так, звичайно, виділяють 3 зони розміщення органів управління.

Найбільш зручна зона 1 (оптимальна), в цій зоні повинні розміщатися часто виконувані органи управління (кнопки, тумблери і т.д.) і виконувати операції, які потребують точних і швидких рухів.

В зоні 2 (легкої досяжності) можуть виконуватися досить точні і часті рухи, розташовуватися важливі і частовикористовувані органи управління.

Зона 3 (досяжності) - потребує великої амплітуди рухів для виконання робочих операцій. В ній розташовують викокористовувані органи управління.

Необхідно враховувати і психофізіологічну шкалу цольору.

Важливим засобом підвищення працездатності і боротьби з втомою є тренування - удосконалення вмінь і навичок в результаті повтьрювання діяльності (трудового навчання, праці, трудової творчості).

Тренування надає закінченість та стійкість всіх форм ДА.

Н.Е.Введенський писав: "Постоянное и систематическое упражнение и, как его результат, укрепляющихся навычок - вот, вообще говоря, самый надежный способ успешной работы".

В процесі тренування,яке лежить в основі виникнення будь-якого рухового навику, приймає участь весь організм: встановлюються складні і в той же час точні і досконалі взаємодії через ЦНС і кардіореспіраторну систему, руховим апаратом і т.д. Цей процес протікає по типу утворення умовних рефлексів на сукупність зовнішніх (оточуюче середовище) і внутрішніх (діяльністть м'язів, внутрішніх органів) подразників.

Ще один досить успішний шлях боротьби з втомою розробка і впровадження раціональних ритмів праці і відпочинку.

Раціональний режим праці і відпочинку - це таке співвідношення періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми на протязі можливо тривалого періоду.

Чим ефективніше режим праці і відпочинку, тим довший період стійкої працездатності і коротше періоди впрацьованості і стаду працездатності.

Збереженню високої стійкої працездатності сприяють періодичне чергування роботи і відпочинку, які передбачаються внутрішньозмінними режимами праці і відпочинку.

Існує 2 форми чередування періодів праці та відпочинку на виробництві:

1) введення обідньої перерви в середені робочого дня, оптимальна тривалість якого встановлюється з урахуванням віддаленості від робочих місць санітано-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі;

2) введення короткочасних регламентованих перерв, продовжуваність і кількість яких визначається на основі спостереження за динамікою працездатності обліку важкості та напруженості праці.

Надто важливим суттєвим елементом боротьби з втомою є використання виробничої фізичної культури. В її основі лежитьь описаний І.М. Сеченовим феномен активного відпочинку - втомлені м'язи краще віддихають, їх працездатність швидше відновлюється не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп.

Основна задавдання виробничої фізкультури - відновлення робочого динаміного стереотипу на початку робочої зміни і збереження його максимально довше.

Ведуча форма виробничої фізкультури:

а) введення гімнастики, яка сприяє прискоренню входження в роботу, проводиться 5-7 хвилин і складається з 6-8 вправ, які відповідають характеру трудового процесу;

б) фізкультпаузи проводяться протягом 5-10 хвилин 1-4 рази за зміну в період початкової втоми, зниження працездатності;

в0 фізкультурна хвилинка проводиться протягом 2-3 хвилин з метою зниження втоми окремих органів і систем.

Вступну гімнастику, фізкультхвилинки і фізкультпаузи називають ще "малими" формами виробничої фізкультури і фізичного виховання взагалі. Крім того до виробничої фізкультури відносять професійно-прикладну фізичну підготовку (ППФП) і використання тренажерних пристосувань, в основі яких лежить ціленаправлене тренування ключлвих професійнозначимих психофізіологічних функцій і фізичних якостей.

Монтажник-висотник (ходіння по колоді, вправи на колодах, лазіння на канаті,що знаходить на висоті і т.д.).

Досить суттєво доповняє виробничу фізкультуру, викликаючи позитивний емоційний настрій, необхідний для будь-якої роботи функціональна музика.Крім того, музика діє як ритмічний стимулятор, який сприяє процесу засвоєння ритму, створенню робочо домінанти, формуванню і відновленню динаміного стереотипу. Особливо необхідно її використовувати на виробництві з високою монотонністю.

Важливим засобом профілактики передчасної втоми є робробка і впровадження добових режимв праці і відпочинку. Під добовим режимом праці і відпочинку слід розуміти раціональне чередування періодів роботи, відпочинку і сна людини протягом доби, що забезпечує його високу працездатність і життєдіяльність організму. Питаннями організації добових режимів праці і відпочинку займається медична біоритмологія. Роглянемо її гігієнічні аспекти.

 

 

Ще одне направлення профілактики втоми - психогігієнічні заходи:

1 - проведення психодіагностики, вивчення особистностних особливостей робітників;

2 - проведення психофізіологічного професійного відбору;

3 - обладнання кімнат психофізіологічного розвантаження - спеціальних приміщень, в яких відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття втоми і нервово-психічної напруги.

Ефект психодинамічного рохвантаження домягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра; зручних меблів, які дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі; трансляцією спеціально підібраних музикальних творів; насиченням повітря цілющими негативними потоками; прийманням тонізуючих напоїв; імітацією природного оточення; демонтсрацією слайдів з видами природи та відображення звуків лісу, морського прибою і т.д.

Одним з важливих елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, основане на комплексі взаємозв'язаних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ з словесним самонавіюванням (психофізичне тренування).

Психодіагностика ставить за самоціль визначення особистностних особливостей, мотиваційну направленність, характерологічні характеристики і т.п.

Найбільн розповсюдженими тестами які використовуються в психодіагностиці є:

а) - тести перевірки знань, перевіряючі, наприклад знання мови (TOEJF), математики і т.п., а також знання в професіональній галузі;

б) - психометричні тести, що оцінюють здібності людини в таких яферах як словесний запас, розуміння словесних вказівок, загальні знання, числове і словесне мислення, сприймання плоских і просторових фігур і т.д.;

в) - інструментальні психометричні тести, перевіряють готовність і координацію рук, швидкість умов реакції, силу6 врівноваженість і рухомість нервових процесів і т.д.;

г) - особистності тести, які оцінюють особисті якості і сприяють успішній адаптації на робочомі місці;

В и д і л я ю т ь:

- особистностні опитники, що складаються з великої кількості питань з короткою відповіддю на них "Так - ні", або пропонують вібір з декількох суджень - одне з яких найбільш підходить (тести MMPI, FPI, Кеттела та інші).

Наприклад,

- мені важко працювати з людьми, які не дотримуються графіку часу;

Так - Ні

- я готовий ризикувати, щоб досягти успіхів в роботі;

Так - ні

г) - проектуючі тести. В даних тестах дано: початок речення, малюнки, чорнильні плями. Від досліджуваного вимагається відреагувати на дані стимулятори его природної реакції і таким чином виразити свої особисті якості;

- закінчення речення:

Мені завжди снилось...

Чорною роботою являється...

- малюнок:

необхідно виразити своє відношення до малюнка (хлопчик знущається над тваринами і т.д.);

- тест Роршаха (чорнильне п’ятно);

- тести поведінки в групі (безлюдний острів);

д) - біографічний опитник;

е) - графологічна перевірка;

ж) - інтерв'ювання.

І на кінець, дуже суттєвим засобом боротьби з втомою є організація гігієнічного виховання та санпросвіт робота.

Основні форми гігієнічного виховання:

- масова

- групова

- індивідуальна

Основні методи:

- усного слова

- друкованого слова

- гри

- навчання

- з використанням ТЗН

Основні засоби:

- бесіди, лекції

- вечори питань та відповідей

- конференції

- консультації

- листівки, пам'ятки

- статті в журналах, газетах

- виступи на ТБ

- свята здоров'я і т.д.