Рухова активність та здоров’я дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка рухової активності учнів. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів

Рухова активність та здоров’я дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка рухової активності учнів. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів

Фізична культура є складовою частиною повноцінного життя

населення, мета якої – укріплення здоров’я, підвищення фізичних і

функціональних можливостей організму, забезпечення здорового активного

відпочинку, створення трудового потенціалу України. Особливо велике

значення вона має в шкільному віці для формування необхідних в житті

рухових умінь, навичок, оволодіння основами їх практичного використання в

різноманітних умовах рухової діяльності. Неспеціальна фізкультурна освіта

школярів є важливою складовою фізичної культури учнівської молоді,

джерелом формування основ здорового способу життя, організації

дозвілля, виховання вольових якостей. Тобто цінність фізичної культури для

кожної особистості полягає в освітньому, виховному, оздоровчому й

загальнокультурному значеннях.

Рухова активність – невід’ємна частина способу життя та поведінки

дітей. Вона визначається соціально-економічними та культурними

факторами, що залежать від організації неспеціальної фізкультурної освіти на

базі шкіл, морфо-функціональних особливостей організму школярів,

кількості вільного часу, мотивації до занять, доступу до спортивних споруд і

місць відпочинку. Безперечним є той факт, що гармонійний розвиток

особистості можливий за умови раціонально організованої та систематично

здійснюваної рухової активності дитини, а також за умови формування у

школяра основних уявлень про фізичну культуру і здоровий спосіб життя.

Тільки тоді можна досягнути всебічного розвитку учнів, зміцнення їх

здоров’я і підтримання на високому функціональному рівні фізичних і

психічних сил та можливостей.

Поняття рухова активність включає в себе суму рухів, виконаних

людиною в процесі життєдіяльності. В підлітковому віці можна умовно

виділити основні складові частини рухової активності: активність в процесі

фізичного виховання; фізичну активність, яка здійснюється під час навчання,

суспільно-корисної і трудової діяльності; фізична активність у вільний час.

Ці складові щільно пов’язані між собою. Доповнюючи одна одну, вони

забезпечують певний об’єм добової рухової активності, рівень якої можна

кількісно виміряти. Методика гігієнічної оцінки рухової активності дітей і підлітків
Критеріями комплексної оцінки рухової активності дітей і підлітків є число локомоцій, величина енерговитрат та тривалість динамічного компонента як у добовому циклі, так і протягом певного проміжку часу, наприклад у навчальний або в позанавчальний час.

^ Число локомоцій (у кроках) визначається за допомогою крокомірів різних конструкцій, що закріплюється до одягу досліджуваного у вертикальному положенні поблизу від центру важкості його тіла.

^ Величина енерговитрат (у кДж або ккал) розраховується хронометражно-табличним методом, з урахуванням того, що енерговитрати організму складаються з наступних компонентів; основний обмін, витрати енергії на ріст, розвиток і відкладення тканинних речовин (15% від величини основного обміну), витрати енергії, пов'язані із специфічно-динамічною дією їжі (10% від величини основного обміну), витрати енергії, що зумовлені виконанням роботи та руховою активністю.

Для визначення енерговитрат, що пов'язані з руховою активністю, час, який було витрачено на виконання окремого виду діяльності помножують на енергетичну вартість цієї діяльності та на масу тіла досліджуваного. Величину загальних енерговитрат розраховують за формулою.

Тривалість рухового динамічного компонента (у хвилинах або у %) визначається на підставі даних хронометражних спостережень, анкетування або інтерв'ювання учнів. Для індивідуальної оцінки рухової активності в окремі проміжки часу ураховують наявність параболоподібної залежності фізіологічних реакцій організму від значень добової рухової активності та використовують спеціально-розроблений стандартизовані шкали.

 

Гігієнічні основи організації занять фізичною культурою та спортом дітей і підлітків. Види, форми та засоби фізичного виховання. Медичний контроль за фізичним вихованням учнів.

Усі засоби фізичного виховання умовно поділяються на дві групи:

• фізичні вправи, спортивні ігри та різноманітні види спорту;

• дотримання режиму дня, вимог особистої гігієни та впровадження заходів загартовування.

Правильна організація фізичного виховання передбачає гармонічну єдність засобів обох груп з врахуванням стану здоров'я, вікових, статевих і індивідуальних особливостей кожної дитини. Це стосується не тільки практично здорових дітей, а і дітей, які за станом здоров'я належать до спеціальних груп здоров'я.

При організації усіх занять з фізкультури, а також спеціальних фізичних занять (тренувань) рекомендується спочатку виконувати вправи на швидкість, далі на витривалість і в кінці занять — на силу. Така послідовність найбільш раціональна у використанні фізичних можливостей і резервів організму, а також сприятлива для гармонійного фізичного розвитку.

При організації занять з фізичної культури для дівчат, слід враховувати особливості їх організму та відносну слабкість м'язової системи. Для дівчаток треба виключити стрибки з висоти на тверду опору, треба також скорочувати кількість вправ на спортивних приладах. Під час менструацій дівчата — підлітки повинні звільнятись від занять фізичною культурою і спортом.

Організуючі заняття з фізкультури та спорту слід враховувати, що всіх дітей, в залежності від стану здоров'я, фізичного стану та рівня фізичної підготовленості умовно поділяють на три групи: основну, підготовчу та спеціальну.

Основну групу формують із здорових і фізично підготовлених дітей І-ІІ групи здоров'я. Діти такої групи допускаються до занять по загальним програмам фізичного виховання в повному обсязі і, без обмежень, можуть залучатися до спортивної спеціалізації і до спортивних змагань.

Підготовчу групу формують із учнів з незначними відхиленнями у стані здоров'я, з таких, що недостатньо фізично підготовлені, а також із дітей основної групи на період відновлення ними стану здоров'я після перенесених гострих захворювань та травм. Цю групу в основному складають діти II і частково IIІ групи здоров'я і вони повинні займатись за полегшеними програмами фізичного виховання. Особливо обмежуються вправи на знаряддях, біг, стрибки, тривалі лижні прогулянки, заняття футболом, хокеєм, важкою атлетикою, боксом, боротьбою, тенісом та ін. Для цих дітей доцільно впроваджувати додаткові заняття для підвищення рівня фізичної підготовленості. Діти підготовчої групи повинні 2 рази на рік проходити медичний огляд.

Спеціальну групу формують із дітей III групи здоров'я. Сюди входять діти з суттєвими (за висновками лікарів) відхиленнями у стані здоров'я, або такі, що мають тимчасове обмеження по фізичному навантаженню (наприклад, після перенесеного гострого захворювання), але допущені до виконання учбової роботи. Фізичною культурою такі діти займаються за спеціальними програмами. Діти цієї групи повинні 2-3 рази на рік проходити медичний огляд, а до занять фізкультурою допускаються тільки з дозволу лікаря.

Велике значення у фізичному вихованні дітей належить заходам загартовування за допомогою повітряних та сонячних ванн, водних процедур та ін.

Медико–санітарне обслуговування працівників промислового виробництва та сільського господарства. Основні напрямки діяльності лікаря – дільничного терапевта цехової лікарської дільниці з питань забезпечення здорових умов праці. Гігієнічні основи профілактики та реабілітації професійно–зумовленої патології.

Основним ланцюгом в системі охорони здоров»я на виробництві є медико—санітарна частина, в структуру якої входять поліклініка, стаціонар та лікарські (або фельдшерські) оздоровчі пункти. Крім того, МСЧ забезпечують організаційно-методичну допомогу та керівництво заводськими санаторіями-профілакторіями.

Оздоровчі заходи проводяться МСЧ в тісному контакті з адмінітрацією та профспілковим комітетом (організацією).

Основними завданнями МСЧ є:

1) максимальне наближення до місця роботи кваліфікованої медичної допомоги робітникам та службовцям;

2) розробка та проведення заходів, направлених на оздоровлення умов праці та побуту, попередження та зниження професійної захворюваності;

3) попередження та зниження виробничого травматизму, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та інвалідності.

В відповідності з цими задачами поліклініка МСЧ здійснює слідуючі основні види діяльності:

- надає кваліфіковану та спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну допомогу робітникам і направляє на госпіталізацію осіб, які потребують стаціонарного лікування;

- здійснює контроль за станом умов праці та технікою безпеки, за дотриманням санітарного законодавства на підприємстві, особливо в цехах з шкідливими та несприятливими факторами;

- веде облік і аналіз причин професійної захворюваності, промислового травматизму, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та інвалідності по їх зниженню;

- проводить профілактичні медичні огляди;

- здійснює відбір контингентів хворих для диспансерізації, проводить динамічні спостереження за станом їх здоров'я, лікування і профілактику загострень, ускладнень захворювань;

- проводить відбір працюючих, які потребують санаторно-курортного лікування, в перебуванні в санаторії-профілакторії, будинку відпочинку, в лікувально-дієтичному харчуванні;

- здійснює підготовку громадського санітарного активу виробництва, навчання працюючих само- та взаємодопомоги.

МСЧ, звичайно, організовуються на великих промислових виробництвах з числом робітників 4000 і більше, а виробництвах хімічної, вугільної, нафтопереробної промисловості з числом працюючих 2000 і більше.

Для надання медико-профілактичної допомоги на промисловому виробництві з числом працюючих 1000 і більше організовуються лікарські оздоровчі пункти, а на виробництвах з числом робітників до 1000 - фельдшерські оздоровчі пункти.

Лікувально-профілактичні роботи в МСЧ промислових підприєствах здійснюється по принципу цехової дільничності.

Цеховий лікар-ординатор обслуговує біля 2000 робітників.

Причому на цехового лікаря-ординатора з наданням кваліфікованої терапевтичної роботи накладаються функції організатора профілактичної роботи на цеховій дільниці і координатора профілактичної діяльності лікарів інших спеціальностей, які обслуговують цехову дільницю, а також диспансерний нагляд за станом здоров'я працюючих, контроль за дотриманням правил ТБ, санітарно-просвітницька робота.

І накінець, одним з основних розділів комплексу заходів профілактики професійних захворювань є організація праці і чітке проведення попереджувальних та періодичних медичних оглядів робітників, трудова діяльність яких пов'язана з можливістю несприятливої дії на їх здоров'я факторів виробничого середовища.

Перешкодити цьому можуть правильно організовані попереджувальні медогляди, які повинні пройти всі постіпаючі на роботу.

°х основною задачею є попередження поступлення на роботу осіб з хронічними захворюваннями органів і систем за професією, умовами праці, які можуть погіршувати перебіг цих звхворювань.

Наприклад. Хронічний бронхіт - пилове виробництво

Захворювання вуха - шумове виробництво.

Крім того, важлива задача попереджевальних медоглядів - виявлення абсолютних і відносних протипоказань до роботи з визначеної спеціальності.

Наприклад. Дальтонізм - водій, машиніст

Хворий стенокардією - монтажник, висотник.

Попереджувальні медичні огляди проводяться поліклініками МСЧ промислових підприємств, а при їх відсутності - територіальними лікувально-профілактичними закладами, які обслуговують це виробництво. Огляди здійснюються лікарями-спеціалістами лікувального профілю, склад яких залежить від виду виробничого фактора, який може бути на передбачуваній ділянці роботи.

Періодичні медичні огляди являють собою періодичний контроль за станом здоров'я працюючих в процесі їх трудової діяльності.

Частота (або періодичність) їх проведення обумовлена агресивністю професіональних шкідливостей на виробництві, особливостями технологічного процесу, умовами праці (звичайно 1 раз в 4, 6, 12 місяців).

 

 

Наукова організація праці

процес вдосконалення організації праці на основі досягнень науки і передового досвіду. Терміном «НОП» характеризують зазвичай поліпшення організаційних форм використання живої праці в рамках окремо взятого трудового колективу (наприклад, підприємства).

Організація праці повинна розглядатися з двох боків:

· як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва;

· як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень в існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою і визначають зміст організації праці.

Гігієна праці — це розділ профілактичної медицини, який вивчає вплив на організм людини трудового процесу і факторів виробничого середовища з метою наукового обгрунтування нормативів і засобів попередження професійних захворювань і інших несприятливих наслідків впливу умов праці на працюючих.

В основі наукової організації праці полягають певні принципи:
1. Комплексність: заходи щодо НОП повинні впроваджуватися за всіма напрямками діяльності підприємства, поряд із удосконаленням операційних процесів.
2. Масовість: залучення широкого активу працівників і громадських організацій до розробки та впровадження НОП.
3. Плановість: заходи щодо наукової організації праці мають бути розроблені і впроваджені планомірно, на підставі відповідного плану.
4. Науковість: заходи щодо наукової організації праці повинні мати наукове обґрунтування.
5. Нормативність: наукова організація праці повинна враховувати та застосовувати міжгалузеві і галузеві нормативи, типові проекти, стандарти.
6. Ефективність: забезпечення максимальної економічної та соціальної ефективності при мінімальних витратах.
7. Загальна охопленість: заходи повинні охоплювати всі структурні підрозділи та категорії працівників підприємства.
8. Конкретність: встановлення конкретних осіб, відповідальних за розробку заходів НОП.
9. Зацікавленість: застосування морального та матеріального заохочення працівників та окремих категорій в розробці та впровадженні заходів НОП.

 

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З ВТОМОЮ

(наукова організація праці)

1.Раціональна організація робочого місця та міблів. Оптимальна поза людини забезпечує високу працездатність та продуктивність праці. Виконання роботи в незручній позі сприяє швидкому розвитку втомлення.

В зя'язку з цим, основне правило: Конструкція виробничого обладнання та організація робочого місця повинні відповідати антропометричним даним та психогігієнічним можливостям людини.

В трудових професах основними робочими позами є: в сидячому та стоячому положеннях. Вибір робочої пози залежить від величини м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваних робіт.

Робота стоячи доцільніше при необхідності постійних переміщень, пов'язаних з налагодженням обладнання; вона створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. В той же час троивала робота в вертикальному положенні супроводжується професіональною ратологією з боку нижніх кінцівок (варікозні розширення вен, тромбофлебіти, набряки нижніх кінцівок, плоскоступість).

Робота в позі сидя більш раціональна і менш втомлює, т.я. зменшується висота центра важкості над площиною опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруження м'язів, зменшується навантаженість на сердечно-судинну систему. В положенні сидя забезпечується можливість виконувати роботу, яка потребує виликої точності рухів. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах таза, утруднення роботи органів кровообігу і дихання, статичне напруження м'язів спини та плечового поясу.

При проектуванні робочих місци неоюхідно керівництво і ергономічними рекомендаціями. Так, звичайно, виділяють 3 зони розміщення органів управління.

Найбільш зручна зона 1 (оптимальна), в цій зоні повинні розміщатися часто виконувані органи управління (кнопки, тумблери і т.д.) і виконувати операції, які потребують точних і швидких рухів.

В зоні 2 (легкої досяжності) можуть виконуватися досить точні і часті рухи, розташовуватися важливі і частовикористовувані органи управління.

Зона 3 (досяжності) - потребує великої амплітуди рухів для виконання робочих операцій. В ній розташовують викокористовувані органи управління.

Необхідно враховувати і психофізіологічну шкалу цольору.

Важливим засобом підвищення працездатності і боротьби з втомою є тренування - удосконалення вмінь і навичок в результаті повтьрювання діяльності (трудового навчання, праці, трудової творчості).

Тренування надає закінченість та стійкість всіх форм ДА.

Н.Е.Введенський писав: "Постоянное и систематическое упражнение и, как его результат, укрепляющихся навычок - вот, вообще говоря, самый надежный способ успешной работы".

В процесі тренування,яке лежить в основі виникнення будь-якого рухового навику, приймає участь весь організм: встановлюються складні і в той же час точні і досконалі взаємодії через ЦНС і кардіореспіраторну систему, руховим апаратом і т.д. Цей процес протікає по типу утворення умовних рефлексів на сукупність зовнішніх (оточуюче середовище) і внутрішніх (діяльністть м'язів, внутрішніх органів) подразників.

Ще один досить успішний шлях боротьби з втомою розробка і впровадження раціональних ритмів праці і відпочинку.

Раціональний режим праці і відпочинку - це таке співвідношення періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми на протязі можливо тривалого періоду.

Чим ефективніше режим праці і відпочинку, тим довший період стійкої працездатності і коротше періоди впрацьованості і стаду працездатності.

Збереженню високої стійкої працездатності сприяють періодичне чергування роботи і відпочинку, які передбачаються внутрішньозмінними режимами праці і відпочинку.

Існує 2 форми чередування періодів праці та відпочинку на виробництві:

1) введення обідньої перерви в середені робочого дня, оптимальна тривалість якого встановлюється з урахуванням віддаленості від робочих місць санітано-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі;

2) введення короткочасних регламентованих перерв, продовжуваність і кількість яких визначається на основі спостереження за динамікою працездатності обліку важкості та напруженості праці.

Надто важливим суттєвим елементом боротьби з втомою є використання виробничої фізичної культури. В її основі лежитьь описаний І.М. Сеченовим феномен активного відпочинку - втомлені м'язи краще віддихають, їх працездатність швидше відновлюється не при повному спокої, а при роботі інших м'язових груп.

Основна задавдання виробничої фізкультури - відновлення робочого динаміного стереотипу на початку робочої зміни і збереження його максимально довше.

Ведуча форма виробничої фізкультури:

а) введення гімнастики, яка сприяє прискоренню входження в роботу, проводиться 5-7 хвилин і складається з 6-8 вправ, які відповідають характеру трудового процесу;

б) фізкультпаузи проводяться протягом 5-10 хвилин 1-4 рази за зміну в період початкової втоми, зниження працездатності;

в0 фізкультурна хвилинка проводиться протягом 2-3 хвилин з метою зниження втоми окремих органів і систем.

Вступну гімнастику, фізкультхвилинки і фізкультпаузи називають ще "малими" формами виробничої фізкультури і фізичного виховання взагалі. Крім того до виробничої фізкультури відносять професійно-прикладну фізичну підготовку (ППФП) і використання тренажерних пристосувань, в основі яких лежить ціленаправлене тренування ключлвих професійнозначимих психофізіологічних функцій і фізичних якостей.

Монтажник-висотник (ходіння по колоді, вправи на колодах, лазіння на канаті,що знаходить на висоті і т.д.).

Досить суттєво доповняє виробничу фізкультуру, викликаючи позитивний емоційний настрій, необхідний для будь-якої роботи функціональна музика.Крім того, музика діє як ритмічний стимулятор, який сприяє процесу засвоєння ритму, створенню робочо домінанти, формуванню і відновленню динаміного стереотипу. Особливо необхідно її використовувати на виробництві з високою монотонністю.

Важливим засобом профілактики передчасної втоми є робробка і впровадження добових режимв праці і відпочинку. Під добовим режимом праці і відпочинку слід розуміти раціональне чередування періодів роботи, відпочинку і сна людини протягом доби, що забезпечує його високу працездатність і життєдіяльність організму. Питаннями організації добових режимів праці і відпочинку займається медична біоритмологія. Роглянемо її гігієнічні аспекти.

 

 

Ще одне направлення профілактики втоми - психогігієнічні заходи:

1 - проведення психодіагностики, вивчення особистностних особливостей робітників;

2 - проведення психофізіологічного професійного відбору;

3 - обладнання кімнат психофізіологічного розвантаження - спеціальних приміщень, в яких відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття втоми і нервово-психічної напруги.

Ефект психодинамічного рохвантаження домягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра; зручних меблів, які дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі; трансляцією спеціально підібраних музикальних творів; насиченням повітря цілющими негативними потоками; прийманням тонізуючих напоїв; імітацією природного оточення; демонтсрацією слайдів з видами природи та відображення звуків лісу, морського прибою і т.д.

Одним з важливих елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, основане на комплексі взаємозв'язаних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ з словесним самонавіюванням (психофізичне тренування).

Психодіагностика ставить за самоціль визначення особистностних особливостей, мотиваційну направленність, характерологічні характеристики і т.п.

Найбільн розповсюдженими тестами які використовуються в психодіагностиці є:

а) - тести перевірки знань, перевіряючі, наприклад знання мови (TOEJF), математики і т.п., а також знання в професіональній галузі;

б) - психометричні тести, що оцінюють здібності людини в таких яферах як словесний запас, розуміння словесних вказівок, загальні знання, числове і словесне мислення, сприймання плоских і просторових фігур і т.д.;

в) - інструментальні психометричні тести, перевіряють готовність і координацію рук, швидкість умов реакції, силу6 врівноваженість і рухомість нервових процесів і т.д.;

г) - особистності тести, які оцінюють особисті якості і сприяють успішній адаптації на робочомі місці;

В и д і л я ю т ь:

- особистностні опитники, що складаються з великої кількості питань з короткою відповіддю на них "Так - ні", або пропонують вібір з декількох суджень - одне з яких найбільш підходить (тести MMPI, FPI, Кеттела та інші).

Наприклад,

- мені важко працювати з людьми, які не дотримуються графіку часу;

Так - Ні

- я готовий ризикувати, щоб досягти успіхів в роботі;

Так - ні

г) - проектуючі тести. В даних тестах дано: початок речення, малюнки, чорнильні плями. Від досліджуваного вимагається відреагувати на дані стимулятори его природної реакції і таким чином виразити свої особисті якості;

- закінчення речення:

Мені завжди снилось...

Чорною роботою являється...

- малюнок:

необхідно виразити своє відношення до малюнка (хлопчик знущається над тваринами і т.д.);

- тест Роршаха (чорнильне п’ятно);

- тести поведінки в групі (безлюдний острів);

д) - біографічний опитник;

е) - графологічна перевірка;

ж) - інтерв'ювання.

І на кінець, дуже суттєвим засобом боротьби з втомою є організація гігієнічного виховання та санпросвіт робота.

Основні форми гігієнічного виховання:

- масова

- групова

- індивідуальна

Основні методи:

- усного слова

- друкованого слова

- гри

- навчання

- з використанням ТЗН

Основні засоби:

- бесіди, лекції

- вечори питань та відповідей

- конференції

- консультації

- листівки, пам'ятки

- статті в журналах, газетах

- виступи на ТБ

- свята здоров'я і т.д.

Електромагнітне випромінювання як виробнича шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, зрушення у стані здоров’я та захворювання). Організація заходів щодо профілактики шкідливого впливу НВЧ–поля.

Під впливом ЕМП та випромінювань спостерігаються: загальна слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, біль серця. З'являється роздратування, втрата уваги, зростає тривалість речедвигательной і зрительномоторной реакцій, підвищується межа нюхової чутливості. Виникає ряд симптомів, які є свідченням порушення роботи окремих органів - шлунку, печінки, селезінки, підшлункової та інших залоз. Гнітяться харчової та статевої рефлекси. Реєструються зміни артеріального тиску, частота серцевого ритму, форма електрокардіограми. Це свідчить про порушення діяльності серцево-судинної системи. Фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, збільшується вміст азоту в крові та сечі, знижується концентрація альбуміну і росте вміст глобуліну, збільшується кількість лейкоцитів, тромбоцитів, виникають і інші зміни складу крові. Одним із серйозних ефектів, зумовлених НВЧ опромінення, є пошкодження органів зору. На низьких частотах такі ефекти не спостерігаються і тому їх потрібно вважати специфічними для НВЧ діапазону. Ступінь ураження залежить в основному від інтенсивності та тривалості опромінення. Із зростанням частоти, напруженості ЕМП, яка викликає пошкодження зору, ступінь ураження зменшується. Гостре НВЧ опромінення викликає сльозотечу, подразнення, звуження зіниць. Потім після короткого (1-2 доби) періоду спостерігається погіршення зору, яке росте під час повторного опромінення, що свідчить про кумулятивний характер поразки. При впливі випромінювання спостерігається пошкодження рогівки очей. Але серед усіх тканин ока найбільшою чутливістю в діапазоні 1-10 ГГц має кришталик.

Захист від електромагнітних випромінювань Для зменшення впливу ЕМП на персонал і населення, яке знаходиться в зоні дії радіоелектронних засобів, слід застосовувати ряд захисних заходів. У їх число можуть входити організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні.

Здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів покладено передусім на органи санітарного нагляду. Разом з санітарними лабораторіями підприємств і установ, які використовують джерела електромагнітного випромінювання, вони повинні вживати заходів з гігієнічної оцінки нового будівництва та реконструкції об'єктів, які виробляють і використовують радіозасоби, а також нових технологічних процесів і обладнання з використанням ЕМП, проводити поточний санітарний нагляд за об'єктами, які використовують джерела випромінювання, здійснювати організаційно-методичну роботу з підготовки спеціалістів та інженерно-технічний нагляд.

Ще на стадії проектування має бути забезпечене таке взаємне розташування опромінювальних і опромінюються, яке б зводило до мінімуму. Інтенсивність опромінення людей. Оскільки повністю уникнути опромінення неможливо, слід зменшити ймовірність проникнення людей у ​​зони з високою інтенсивністю ЕМП, скоротити час їх перебування під опроміненням. Потужність джерел випромінювання повинна бути мінімально необхідною. Виключно важливе значення мають інженерно-технічні методи та засоби захисту: колективний (група будинків, район, населений пункт), локальний (окремі будівлі, приміщення) та індивідуальний. Колективна безпека спирається на розрахунок

поширення радіохвиль в умовах конкретного рельєфу місцевості. Економічно доцільніше використовувати природні екрани - складки місцевості, лісонасадження, нежитлові будівлі. Встановивши антену на горі, можна зменшити інтенсивність поля, яке опромінює населенний пункт, у багато разів. Аналогічний результат дає відповідна орієнтація діаграми спрямованості шляхом збільшення висоти антени. Але висока антена складніша, дорожча, менш стійка. Крім того, ефективність такого захисту зменшується з відстанню.

При захисті від випромінювання з допомогою екрана повинна враховуватися затухання хвилі при проходженні через екран (наприклад, через лісову смугу). Для екранування можна використовувати рослинність. Спеціальні екрани у вигляді відображають і радіопоглинаючих щитів дорогі, малоефективні і використовуються дуже рідко.

Локальна захист більш ефективна і використовується часто. Вона базується на використанні радіозахисних матеріалів, які забезпечують високе поглинання енергії випромінювання у матеріалі та віддзеркалення від його поверхні. Для екранування шляхом віддзеркалення використовують металеві листи та сітки з хорошою провідністю. Захист приміщень від зовнішніх випромінювань можна здійснити шляхом обклеювання стін металізованими шпалерами; захисту вікон сітками, металізованими шторами. Опромінення у такому приміщенні зводиться до мінімуму, а відбите від екранів випромінювання перерозподіляється у просторі та потрапляє на інші об'єкти. До інженерно-технічних засобів захисту також належать: конструктивна можливість працювати на зниженій потужності в процесі налагодження, регулювання і ремонту;

дистанційне, управління.

Персонал, який обслуговує радіозасоби та знаходиться на невеликій відстані, потрібно надійно захистити шляхом екранування апаратури.

Для цього використовують радіопоглинаючі матеріали як однорідного складу, так і композиційні, які складаються з різноманітних діелектричних і магнітних речовин. З метою підвищення ефективності поглинання поверхня екрана виготовляється шорсткою, ребристою або у вигляді шипів.

Радіопоглинаючі матеріали можуть використовуватися для захисту навколишнього середовища від ЕМП, яка генерується джерелом, що знаходиться в екранованому об'єкті. Крім того, радіопоглотітелямі для захисту від відображення облицьовуються стіни безехових камер приміщень, де випробовуються випромінювальні пристрої.

Для захисту тіла використовується одяг з металізованих тканин і радіопоглинаючих матеріалів. Металізована тканина складається з бавовняних чи капронових ниток, спірально обвитих металевим дротом. Таким чином, ця тканина, як і металева сітка (при віддалі між нитками до 0,5 мм) послаблює випромінювання не менш, ніж на 20-30 дБ. При зшиванні деталей захисного одягу слід забезпечити контакт ізольованих провідників. Тому електрогерметізація швів проводиться електропровідними розчинами або клеями. Очі захищають спеціальними окулярами зі скла з нанесеною на внутрішній бік провідною плівкою двоокису олова. Гумова оправа окулярів має запресованних металеву сітку або обклеєна металізованою тканиною. Цими окулярами випромінювання НВЧ послаблюється на 20-30 дБ.

Колективні та індивідуальні засоби захисту можуть забезпечити тривалу безпечну роботу персоналу на радіооб'ектах.

Гігієнічна оцінка лазерного випромінювання (фізичні властивості і біологічний ефект, галузі застосування у медичній практиці, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Лазерне випромінювання представляє собою вид електромагнітного випромінювання, що генерується в оптичному діапазоні довжин хвиль 0,1... 1000 мкм. Відмінність його від інших видів випромінювання полягає в монохромності, когерентності та високого ступеня спрямованості. Ефекти впливу (теплової, фотохімічний, ударно - акустичний та ін) визначаються механізмом взаємодії лазерного випромінювання з тканинами і залежать від енергетичних і часових параметрів випромінювання, а також від біологічних та фізики - хімічних особливостей опромінюваних тканин та органів.

Лазерне випромінювання становить особливу небезпеку для тканин, максимально поглинаючих випромінювання. Порівняно легка вразливість рогівки і кришталика ока, а також здатність оптичної системи ока багаторазово збільшувати щільність енергії (потужність) випромінювання видимого та ближнього інфрачервоного діапазону (780 <λ <1400 нм) на очному дні по відношенню до рогівці роблять очей найбільш уразливим органом.

При пошкодженні з'являється біль в очах, спазм повік, сльозотеча, набряк повік і очного яблука, помутніння сітківки, крововилив. Клітини сітківки після ушкодження не відновлюються.

Методи захисту від лазерного випромінювання До організаційних захисним заходам ставляться:

· Організація робочих місць з визначенням всіх необхідних захисних заходів та урахуванням специфіки конкретних обставин використання лазерних установок;

· Навчання персоналу та контроль знань правил техніки безпеки;

· Організація медичного контролю і т.д.

Технічні заходи та засоби захисту поділяються на колективні та індивідуальні. Колективні включають в себе:

· Засоби нормалізації зовнішнього середовища;

· Автоматичні системи управління технологічним процесом;

· Використання запобіжних пристроїв, приладів, різних огорож лазерно - небезпечної зони;

· Використання телеметричних і телевізійних систем спостереження;

· Застосування заземлення, занулення, блокування і т.д.

Пил як виробнича шкідливість (фізико–хімічні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я та захворювання). Пил — дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.

Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:

— фіброгенну на легені

— подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;

— алергенну;

— канцерогенну;

— мутагенну;

— токсичну;

— фотосенсибілізуючу;

— радіоактивну.

 

Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO² здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.

Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.

Виділяють наступні види пневмоконіозів:

· силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового <