Початок національно-державного відродження українського народу в період перебудови радянського суспільства.

Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори», у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення°структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом).Першою ринула до історичної правди художньо-публіцистична думка. Вслід за московськими виданнями до цього процесу долучилася українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» та ін. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловград) та ін. Більшість із них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали позацензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації. Поступово в надрах неформальних самодіяльних організацій визрівала ідея створення масової громадсько-політичної організації республіканського масштабу на зразок народних фронтів у республіках Балтії. Під час червневих та липневих 1988 р. багатотисячних мітингів у Львові ця ідея отримала масову підтримку. Але сформувати тоді Демократичний фронт не вдалося. Цьому завадила жорстка протидія місцевого та республіканського партійного керівництва.Уже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних об'єднань. Найактивнішими були суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування, які поклали в основу своєї діяльності розв'язання важливих суспільних питань: утвердження ідей демократизму, формування національної свідомості, висунення альтернативних лідерів, проектів та програм.Розвиток політичного плюралізму сприяв розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичною партією стала створена в Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними

92.Березнові вибори 1990 року на Україні, їх іст.значення.Декларація про держ.суверенітет Укр. Верховна Рада Української РСР 12(1) скликання ухвалила 24 серпня 1991 року “Акт проголошення незалежності України” і стала творцем української державності. Це доленосне рішення було підтверджене українським народом 1 грудня 1991 року референдумом. Все це могло б і не статися, якби у березні 1990 року не відбулися перші альтернативні вибори в історії Радянської України. Вже тоді було зрозуміло, що вони стали історичною віхою для суспільства. Десятиріччя поспіль Українська Радянська Соціалістична Республіка мала формальний суверенітет у складі СРСР, відповідно, такі були і вибори до вищого законодавчого органу УРСР. Кандидати на виборні посади, фактично, лише затверджувалися голосуванням: виборці, обираючи депутата, бачили в бюлетені лише одне. Потім народні обранці двічі на рік на один-два дні збиралися в Залі засідань у будинку по вулиці Кірова, сьогоднішній – М. Грушевського, і затверджували Закони УРСР. Передвиборна кампанія на початку 1990 року стимулювала поширення у суспільстві багатьох ідей, які ще донедавна були заборонені для публічного обговорення. Вона поставила на порядок денний завдання утвердження української державності, необхідність докорінних змін в економічній та політичній системах, вперше стали звертати увагу на моральні якості кандидата. Вперше в історії України Верховна Рада республіки 15 травня 1990 р. почалапрацювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1—2 дні, а 60 робочих днів).Верховною Радою України 16 липня 1990 року було ухвалено Декларації про державний суверенітет України. Положення Декларації про державний суверенітет України, зокрема, визначали, що Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються законом. Прийняття Верх.Радою Укр.РСР Декларації про держ.суверенітет Укр. сьогодні вважається початком, своєрідною точкою відліку процесу відновлення держ.незалежності України.

 

 

93.Прокоментуйте укр.-рос.взаємовідносини на суч.етапі іст.розвитку. Україна і Росія є взаємозалежними у економічній сфері, ця взаємозалежність штовхає обидві країни на співпрацю. Одними з головних проблем, що заважають розвитку українсько-російських відносин у політичній сфері є проблема рівноправності стосунків, невизначеність чітких політичних орієнтирів. В економічній сфері: однобічна залеж­ність від російських джерел енергопостачання, незбалансована інтеграція національного господарства, економічна уразливість та залежність країн одна від одної. У соціальній сфері: міграції українського населення до Москви, російськомовна проблема в Україні, проблема українців у Росії. У результаті дослідження українсько-російських відносин можна зробити деякі узагальнюючі висновки: 1) Українсько-російські відносини є одним з визначальних факторів для подальшої історії України.2) Головними напрямками українсько-російських відносин є стосунки в економічній та політичній сфері. 3) У кожній з цих сфер склалися свої проблеми.4) На сучасному етапі в українсько-російських відносинах стоїть питання вирішення цих проблем.5) Кожна з сторін у тій чи іншій мірі зацікавлена у їх вирішенні, при чому кожна з сторін пропонує свої шляхи їх вирішення.6) Вирішення існуючих проблем мають стати основою для подальшого розвитку в українсько-російських відносинах.7) Існуючі перспективи заслуговують на увагу як з боку України, так і з боку Росії. Кожна з сторін зацікавлена в активізації відносин.8) Розвиток українсько-російських відносин має сприяти посиленню позицій обох країн у світі. Цьому можуть допомогти лише спільні дії двох держав.

 

94.Суч.стан укр..економіки та сус.-пол.життя в умовах сьогодення Гол.чинниками загострення становища є суттєве зниження виробництва, висок.рівень інфляції, дефіцит держ.фінансів, що веде за собою значну заборгованість по заробітній платі, пенсіях, низький рівень життя населення, нереформованість країни, неефективність «старої пострадянс.економіки», внут.конфлікти та неузгоджена зовніш. політика, поряд із впливами глобальних кризових процесів. Соціал. та демогр.криза, яку ми переживаємо зараз. Тіньова економіка, що сягає за обсягом майже половини валового внутрішнього продукту, та її супутник – корупція.

 

95. Україна в СНД на великій міжнародній арені Важл. місце в системі зовнішньо політ.пріоритетів Укр.посідають відносини з країнами СНД. Україна, як відомо, була однією з держав, яка стояла біля витоків заснуванняспівдружності. Організаційні засади СНД визначаються кількома документами установчого характеру: Біловезькою угодою від 8 грудня 1991 р., Протоколом до неї, Алма-Атинською декларацією від 21 грудня 1991 р., Статутом СНД, прийнятим 22 січня 1993 р. Ставлення України до СНД визначається її економічними та політичними інтересами, а також національним законодавством. 1 грудня 1991 р. ВерхюРада Укр. ратифікувала Угоду про створення СНД, а 20 грудня прийняла з цього приводу заяву, в якій наголошується, що Україна виступає проти перетворення СНД на нове державне утворення і заперечує надання СНД статусу суб’єкта міжнародного права. Статут СНД не підписаний Президентом України і не ратифікований Верховною Радою. Отже, Україна не є членом СНД де-юре, а має особливий статус, який випливає із ратифікованої нею Біловезької угоди разом із згаданими застереженнями Верховної Ради. Крім того, Україна має асоційоване членство в Економічному союзі СНД. Загалом Україна виходить із того, що найбільш доцільною формою співпраці в рамках СНД є двосторонні відносини, економічне та політичне співробітництво. Саме на цій основі розвиваються наші відносини з країнами – членами СНД. Особливий інтерес становлять для України взаємини з Азербайджаном, Грузією, Туркменією, Узбекистаном – насамперед в економічному сенсі, зокрема для розв’язання такої гострої для України проблеми, як проблема енергоносіїв. Чимало спільних економічних та політичних інтересів пов’язує Україну також із Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном, Вірменією, Білоруссю, Молдовою.