Дайте оцінку гетьманському правлінню І. Виговського. Глядацький мир. Конотопська битва. Переяславська угода 1569р.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дайте оцінку гетьманському правлінню І. Виговського. Глядацький мир. Конотопська битва. Переяславська угода 1569р.



після смерті Хмель. загострилась бо-ба за владу. Старшинська влада до повнолітя Юрія обрала Виговського, було здійснено держ. переворот, усунення від вдади Ю. , що зму-сило поборотись за булаву старшин. Задля миру міг іти і на поступки. Козаки не могли йому простити, що був обраний не на Чор. Ра-ді. 1558 –укладено Гадяцький договір з По-льщ. (Річ.П. проголош. Федерацією 3-х дер-жав:Поль.Литв.Укра.;власна монета; засну-вали універ.;Поль.і Лит. Війська не мали пра-ва перебувати в Укр..) Це спроба доюитись незалежності від Росії, а Рос.. у відпов. На Гад .мир оголосила Виго. зрадником і розпоч. Ві-йна, укр..-моск. Це була битва під Конотопом, Народ не зрозумів союзу Виговс. З Кри-мом і Поль.; Козацька рада позбавила Вигов. Гетьманства, оголосили зрадником.

Іва́н Виго́вський (? — 17 (27) березня 1664) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657–1659).Гадяцька угода була укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі між Україною, Польщею та Литвою про унію цих держав. Внутрішньополітичне тло для України становили приборкання І. Виговським бунту кошового отамана Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря, якого підтримував московський уряд і хотів бачити на гетьманстві." Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому .Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько-Московським договором 1654 р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї. Бій під Конотопом Грушевський назвав небувалим погромом: "Знищене ціле військо московське, двоє московських воєвод попали в неволю. Трубецькой покинув Конотоп і подався скоріше з України. 1569р. угода

 

32)Андрус.мир після Ю.Хмель. була доба руїни. після смерті Хмель. загострилась бо-ба за владу. Старшинська влада до повно-літя Юрія об-рала Виговського, було здійснено держ. переворот, усунення від вдади Ю. , що зм-усило поборотись за булаву старшин.Анд-ру.мир(1667). Рос. підписала дог. З Річ. П. зміст:воєнні дії припинилися; під владою Москви залиш Лівоб.Укр, а Поль. –Првоб. Січ перехо-дила під контроль обох держав. Виснов-ки: це перемир*я перекреслило більші-сть здобутків укр..народу; Московія ос-таточно відмовилась доп. Укр..у війні з Річ.П.; цей договір поділив землі Укр.; нац .трагедія викликала обурення, не визнання.перемирья.

 

 

32.Після розколу України на дві частини і обрання гетьманом Правобережжя переяславського полковника П. Тетері, а на Лівобережжі – кошового Запорізької Січі І. Брюховецького боротьба за гетьманську булаву ще більше загострилася. В 1665 р. І. Брюховецький підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.). Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. До миру з росіянами поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст. Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір

 

33)Дорошенко,бучацька угодаДорошенко( 1665 -76). Представник собор-ної укр..(немає розділення);во.є з татарами пр-оти Пол.;укладає Підгаєцький договір з Пол.;68 проголосили гетьманом всієї Укр., але Січ вор-оже ставилась до нього із-за союзу з татарами і турками; в історії Дорош.. Воювати доводилось проти Пол. і Мос.Пол. пішла на Бучацький мир (Тур. І Пол. отримувала наші замлі.Але Поль. Сейм не схвалив цей мир.Поляки розбили тур-ків , Московія проти Дорош., і присягнув царю Москви. Дорош говорив:Жодної панщини нік-оли не буде. Прагнення були найкращц, але ст-ав Сонцем Руїни. Бах.мир між Моск. іТуреч. (кордон пролягав по дніпру, лівобереж. –Моск-ві;київ, поділля – туречині.;землі між Бугом і Дніпром мають буть безлюдні)    

 

 

33.Петро́ Дороше́нко (14 травня 1627 — 19 листопада 1698) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1665—1676). Гетьман Правобережної України з 1665 року, воював проти Речі Посполитої. У 1667 року завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. 1668 року був проголошений гетьманом Війська Запорозького по обидва боки Дніпра. Упродовж свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польщею, так і з Московією: Російсько-польській війні (1654—1667 рр.) Українсько-польській війні (1666—1671 рр.) , Українсько-московській війні (1665—1676 рр.), Польсько-турецькій війні (1672—1676 рр.). Бучацький мирний договір — мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладений 18(28) жовтня 1672 року в місті Бучачі. Договір підвів підсумок польсько-турецькій війні 1672—1676 років, у ході якої козацьке військо Петра Дорошенка воювало проти поляків у союзі з турками.Бахчисарайський мирний договір 1681 — угода про перемир'я 13 (23 січня) 1681 року у Бахчисараї між Туреччиною, Кримським ханством та Московською державою, зумовлений перемогами російського війська та частинами вірного Москві українського козацтва над турецько-татарською армією (за підтримки частини українських козаків), у боротьбі за Україну, а також несприятливою для Туреччини міжнародною обстановкою.  

34.Після розколу України на дві частини і обрання гетьманом Правобережжя переяславського полковника П. Тетері, а на Лівобережжі – кошового Запорізької Січі І. Брюховецького боротьба за гетьманську булаву ще більше загострилася. В 1665 р. І. Брюховецький підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.).У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання проти пропольської політики гетьмана П. Тетері, який зрікається гетьманства і втікає до Польщі. .У 1686 р. Польща і Росія підписують так званий „Вічний мир”, згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої – Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, аПівденна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність

34)і 35) білет те саме возєднання укр..дер.і Самойлович) 33)32)від початку доби руїни , Сір-ко(очолов б-бу селян і козаків проти Тур. і Крм. Ханства;був дуже небезпечний, турки навіть боялися). Дорошенко (білет 33). Многогрішний(пішла на поступки Моск, відвоював широку автономію, виступив проти андрус. Договору( білет 32) Ю.Хмель(чигиринські походи – спустошення правобереж . Самойлович(його проголсили геть-аном обох юоків Дніпра, але об*єднання було не тривале. Був один з донощиків на Многогрішного , під час обрання його гетьманом, бкли підписані Конотопські статі (заборонялось писати до інозем. государів без дозволу царя, гетьман не мав права звільняти,). Він був за державу з міцною гетьманською владою, був за спадкове гетьманство;прагнув порозуміня Гетьманщини іМоско. З ту. І Кримом.

36)соц-еко стан. Слоб.,Гет..Протягом цілої доби Гетьманщини сіль-ське господарство залишалося головною галуззю господарства України.міщани, як ст-анова одиниця, сформувалися в період підв-ладності території Лівобережної України Ре-чі Посполитій, після надання містам магдеб-урзького права. Переважна більшість міст Гетьманщини, що користувалися Магдебург. правом, при проведенні після Національно-визвольної війни адміністративного поділу території держави на адміністративні один-иці, набули статусу полкових і сотенних мі-ст. У них одночасно функціонували козацька й міська влади. Козацьку владу представляли полковники і сотники.

36.У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння. Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок. У них успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля. У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.

37)паліївщина- частина право. Укра. наприкінці 17 ст, територіїї Київщини, Брацлавщини. нац-визв. повст-ання1700-1704 років в Правобережній Україні під пр-оводом Білоцерковського полковника Семена Палія. Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних проц-есів. Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на Правобережжі хрон-ічно не вистачало. Правобережжя надовго стало об'єк-ом територіальної експансії сусідніх держав — Пол-ьщі, Росії та Туреччини. У другому десятиріччі XVIII ст. Польща відновила своє панування на всій терито-рії Правобережної України. Правобережжя і західноукраїнські землі ще залишалися під гнітом шляхетської Польщі, а становище народних мас тут постійно погіршувалось. Цей процес прискорювала анархія, яка панувала в країні. Влада короля була номінальною, утвердилося всесилля магнатів, які видавали свої закони і постанови, чинили на їх основі суд і розправу над населенням. Магнати мали також свої власні війська

 

 

37.Наприкін. XVIII ст. відбувся черговий переділ України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Габсбургів загарбала північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. Північну частину нового краю, названого Буковиною, заселяли українці. Протягом XVI—XVII ст., раніше, ніж Галичина та Буковина, під владу Габсбургів потрапило Закарпаття. Таким чином, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії. Крім немилосердного визиску з боку феодально-абсолютистської держави, політики онімечення, в Галичині тривав процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, а на Буковині — румунізації українського населення. Подвійний, а то й потрійний національний і соціальний гніт, багатовікова роз'єднаність стали серйозним гальмом не лише економічного, а й духовного поступу українців Іва́н Самойло́вич (початок 1630-х рр. — 1690) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1672—1687). Представник роду Самойловичів. Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 1668—1669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 1669—1672 — генеральний суддя. Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові. роки правління Самойловича остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини. Протягом 1650 р. Польща готувалася до нового етапу війни проти Богдана Хмельницького.Воєнні дії розпочалися вночі проти 10 лютого 1651 р. Коронна армія на чолі з польним гетьманом Мартином Калиновським захопила містечко Красне на Поділлі. У жорстокому бою загинули майже всі козаки Брацлавського полку. БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 18 вересня 1651 р. в Білій Церкві.ПЕРШИЙ МОЛДАВСЬКИЙ ПОХІД БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.БАТОЗЬКА БИТВА 22 травня 1652р.МОЛДАВСЬКІ ПОХОДИ 1652-1653 рр.А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією вирушив з-під Львова до Галича, а звідти - до Кам`янця-Подільського і став табором під містечком Жванець, між річками Жванчик і Дністер.5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Інтереси України за Кам`янецькою угодою не бралися до уваги, бо передбачене нею відновлення умов Зборівського договору вже не влаштовувало українців. Отже, попри вдалі воєнні дії,

38)Іван Мазепа нар. В с. Мазепинці, підтрим-ував Дорош. в б-бі за булаву.Коломаць статті (Моск. пол.. буля спрям. на цілковиту ліквід-ацію Укр., і тільки завдяки пол..хисту Мазепи шкідливість цих угод була нечинною).Мазепа прагув об*єднати в єдиній державі всі укр.зе-лі., особливо довірливі стосунки у нього були з Петром1. Внут.пол. рієнтувався на інтереси козац.старшини (бунчукові товар.), відкрив Чені.колегіум, К-М. академія, робив вклад в мист. цркви, книг.друк, вважав, що лише в та-ий спосіб може зрівнятись Укр. з європ.держ-авами. Зов.пол. – відмовився від союзу з Пол.., Крим., Туреч., він брав участь у поход-ах армії Петра1. (2-й Крим.похід, Азовські по-ходи). Північна війна(між Рос. і Швецією, козаки будували Петерб., фортеці, збільши-лись податки, гинув генофон укр.народу. Це викликало незадов. старшини.

39)Конституція.Після смерті мазепи, геть-аном було обрано писаря П.Орлика. між ним і старшиною було її укла-дено.Конст. – це основний закон держави, який визнач. Її сус-піль.і держ. устрій.Зміст(проголошув. Не зал-еж.Укр, визнач. судова, виконав.,законна вл-ада., запорожцям поверталось усе забране у них, гетьман мав захищати козац. І селян від податків і повинностей. )Це перша в світі де-мократ.Конституція , вона обмежувала права гетьмана, а передбачала ств. Генеральної вл-ади., лише за таких умов, важав Орлик можл-ивий нац.рух народу. Не вина Орл., що конс. лишилась нереаліз., то була трагедія нейого,а усього народу. Скоропад. Був прихилником мазепи, але на бік шведів не пер-ейшов, у 60 був обраний гетьманом. На прохання геть-мана про підтер. прав Укр., все ж надійшла в-ідпов. – Решетилівські статі. (вводився конт-роль за подат., узаконено право втручатись рос.урядовців у справи Укр.в Укр..

 

40.війс.діяч Петро I стоїть у ряді найбільш освічених і талановитих будівельників збройних сил, полководців і флотоводців російської і світової історії ХVIII століття. Справою всього його життя було посилення військової потужності Росії і підвищення її ролі на міжнародній арені.Війс.реформа була першочерговоюперетворювальною справою Петра, найтривалішою і найважчою як для нього самого, так і для народу. Вона має дуже важливе значення в нашій історії; це не просто питання про держ.оборону: реформа надала глибоку дію і на склад сус-ва і на подальший хід подій.Війс.реформа Петра I включала комплекс держ.заходів щодо реорганізації системи комплектування армії і війс. управління, створення регулярного військово-морс.флоту, вдосконалення озброєння, вироблення і впровадження нової системи навчання і виховання військовослужбовців.Зміст .Разом з реорганізацією сухопутної армії Петро приступив до ств.військово-морського флоту.. В ході Північної війни був створений Балтійський флот.Була проведена реформа військового управління. в 1718 році військову колегію, у веденні якої перебувала польова армія, "гарнізонні війська" і всі "військові справи". Остаточний устрій Військової колегії був визначений указом 1719 р.Військова система, створена урядом Петра I, виявилася настільки стійкою, що без істотних змін протрималася до кінця ХVIII століття. У подальші після Петра I десятиліття ХVIII століття рос.збройні сили розвивалися під впливом петровських війс.реформ, продовжували удосконалюватися принципи і традиції регулярної армії.Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю покінчити з автономією Ук.. Особливо непокоїло Рос.імперію існування Запор.Січі. Із самого початку російський уряд дивився на це повернення підозріло. Він вико рис.запорожців у війнах із турками і татарами.в, лежали соціальні, економічні та політ.причини.

 

 

41соц.економічне стан.Ук.в 18ст.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації у своїх руках значних земельних володінь. Наприкінці XVII ст. у першій половині XVIII ст. розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивний метод господарювання. Водночас розвивалося сільське господарство. Виникли прогресивні тенденції та процеси. Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних (зростання розмірів виробництва, концентрації більшої кількості працюючих) та якісних (поглиблення поділу праці, поява найманої робочої сили) змін поступово формуються мануфактури. Каталізатором мануфактурного виробництва стала поява примітивної механізації, яка використовувала силу води та вітру. Особливу роль відігравало широке запровадження у виробничий процес водяного колеса, що зумовило перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого. Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації у своїх руках значних. собливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурноговиробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховимимайстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічнихпроцесів,

42.Нам. заступ.Мазепи протистояти У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710- 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізьког Війська» - угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на поч.1711 р. організує спільний похід запорожців і татар проти російських військ в Україні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик був змушений повернутись в еміграцію. За часів правління І.Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент - стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією.. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Смерть Петра І. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського - молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду.

43. Повстання Палія 1702—1704 років. В 1699 році польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на підпольській Україні. 1702 р. представники української шляхти, козаків, міщан та духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину і Волинь. Після Карловицького договору 1699 року, за яким Туреччина відмовилася від Поділля на користь Польщі, польський уряд вирішив знищити козацтво на Правобережжів. Це рішення мотивувалося тим, що після припинення війни з Туреччиною відпала потреба утримувати козацькі полки на Правобережжі... У 1699 р. Річ Посполита й Османська імперія підписали Карловацьке перемир’я. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак полковники відмовилися виконати це розпорядження і розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко). Програма боротьби міститься у його словах, що він «поселився на вільній Україні, й Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися, як справжній козак і гетьман козацького народу». роблема взаємин Мазепи і Палія, а властиво конфлікту між ними, що закінчився ув’язненням Палія й засланням його до Сибіру Наприкінці березня 1709 р. Палія перевезено було до Воронежа, де тоді був Петро І. Палію було дозволено відвідати доньку в Києві 71. Палій брав участь у Полтавській битві як охочекомонний полковник у війську гетьмана Івана Скоропадського і переслідував шведів до Переволочни. У вересні 1709 р. йому повернуто було уряд білоцерківського полковника. Але політична роля Палія була давно вже скінчена.

44. Остан.період (1734—1775 рр.) в історії Запороз.Січі Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1766-1774 рр., Росія вийшла до Чорного моря і Запорозька Січ втратила своє стратегічне значення. Але, крім військових чинників, важливу роль у подальшій долі запорожців відігравали економічні й політичні розрахунки імперських чиновників: необхідно було розчистити дорогу для російської колонізації південних причорноморських земель, а також ліквідувати останній притулок пригноблених і непокірних. 4 червня 1775 р. війська генерала П.Текелії знищили Запорозьку Січ, а 3 серпня з'явився маніфест про ліквідацію Січі і “самої назви запорозьких козаків”. Разом з остаточним позбавленням українців козацьких прав і вольностей, вийшов указ про повне закріпачення селян (1783 р.). Натомість козац.старшина отрим.рос.ранги й право поповнювати правлячий клас Російської імперії, переходити у розряд дворянства („Жалувана грамота” дворянству 1785 р.).Так в основному завершилася довготривала, але закономірна ліквідація козац.автономії у складі Рос імперії. Наявність автономного ладу в Україні на основі виборності органів влади не відповідала монархічно-бюрократичним принципам і централізаторській політиці самодержавства. Причому процес "поглинання і перетравлення України як чужорідного політичного тіла" продовжувався й у наступному XIX та у XX століттях.Вихід Росії до Чорного моря був проблемою її зовнішньої політики протягом усього XVIII ст. У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Правобережну Україну, але змушені були відступити. Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ, їх найближчим тилом, що вимагало постачання великої кількості, транспорту. дразу ж розпочала підготовку до нової війни з Росією. Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. російські війська взяли Очаків під командуванням О. Суворова розбили турків під Фокшанами і на р. Римнік взяли фортецю Ізмаїл Наступного року було підписано Яську мирну угоду, згідно з якою до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії, а також кордон по р. Кубань у Передкавказзі..

Ліквід. Гетьманщини.

У 1764 р. був виданий царський маніфест, в якому оголошувалось, що гетьман Кирило Розу-мовський добровільно склав свої повноваження і що в ім'я блага українського народу замість гетьманату тимчасово знову впроваджується Малоросійська Колегія з президентом на чолі. Наслідком його діяльності стало знищення полкового адміністративно-територіального устрою України (1781 р.) та заведення в Гетьманщині суто російської адміністративної системи - намісництва, тобто губернаторства. Відтак Гетьманщина була поділена на три губернії - Київську, Чернігівську й Новгород--Сіверську, У 1783 р. козацькі війська реорганізовано в кавалерію російської армії. Тоді ж в Україні було офіційно введено кріпосне право. Це не викликало особливих заворушень серед українського селянства з. Причина такої покірливості долі,, полягала в тому, що соціальна політика Гетьманщини, на жаль, мало враховувала інтереси селянства. Тому всі ті зміни, які відбувалися в політичній сфері й стосувалися державницьких засад Гетьманщини, народною масою в цілому сприймалися як такі, що не зачіпають їхнього становища. Звідси і пасивна реакція на еволюційні зміни в напрямку до ліквідації гетьманського ладу. Козацька старшина була певна» що переміна політичного устрою не зачепить її привілейованого суспільно-еконоь.і лю-го становища; бачучи, що в цілій Росії йде скріплення упривілейованого стану, шляхти, вона домагалася тепер тільки того, щоб її було зрівняно в правах із російським дворянством».

 

 

Культура XVI—XVIII століття

— виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Русі була сприйнята на державному рівні.У XVI столітті триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV столітті у Львові було побудовано водопровід.Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців — поляки, німці, жиди, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур.Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови.

47.Освіта і наука у 17ст. Після завершення Визвольної війни 1648— 1654 рр. почався новий період вісторії української культури. Зокрема прискорений розвиток виробництва в Україні викликав необхідність поширення освіти. Вона піднялася на досить високий рівень завдяки значній мережі шкіл, які виникли в половині XVII ст. З 30-х років XVII ст. центром освіти став Києво-Могилянський колегіум..У розвитку науки та просвіти важлива роль належала книгодрукуванню. Наука в Україні розвивалась у тісному зв'язку з досягненнями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович .Л. Магницький О. Шафонський.Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Київського колегіуму, а потім академії. В Україні широко розповсюдився й інший різновид театрального мистецтва — театр ляльок (вертеп). Він мав велике значення для розвитку української мови.

48.Терит.-адміністр. Поділ і політ. Становище. На початку XIX ст. українські землі , які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти. Визначальною особливістю господарського розвитку був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.. Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство, інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора властям, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. За неповними даними, протягом 1797–1825 рр. в Україні сталося 104 масових антиурядових виступи кріпаків.

49.Охар.соціаль.економічне ст..17ст. Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду-швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього процесу були: розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у СГ; руйнування селян.Г шляхом скорочення земельних наділів або переводу селян на місячину (тобто повна ліквідація СГ);занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в СГ-виробництві. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користав.селяни, і намагалися примусити їх більше часу працювати на. Вони повинні були працюв.виключно на панській землі і постійно жити на кому дворі.Покращене було становище так званих "скарбових селян", які жили в маєтках, конфіскованих у польс.шляхти. Їх забороняли віддавати в оренду і переводили на становище оброчних. Таким чином, реформи покращили становище правобережних селян, але не могли змінити саму феодально-кріпосницьку систему господарювання. Як тільки місце Бібікова заступив у 1852 р. князь Васильчиков, здійснення реформи фактично припинилося. Щоб відстояти свої права, селяни піднімалися на боротьбу.Отже, часткові реформи не могли обмежити феодально-кріпосницьку систему, яка повністю себе вичерпала. На порядок денний ставилось питання повного скасування кріпосницьких порядків у СГ.

50.участь україни в фра.-російс. війні. 1812 р. Наполеон напав на Росію. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. З метою не допустити антиросійського повстання на Україні, Олександр І видав маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. Серед українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший – погляд автономістів, котрі сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий – “консерваторів-малоросів”, що схилялися до Олександра І і сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби великі суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів транспортування, брав активну участь у будівництві оборонних спорудВісім українських козацьких полків брали участь у так званій “битві народів” восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії. Цим, можна сказати, Олександр І формально дотримав свого слова і не повернув козаків у кріпацтво, але становище військових поселенців було навіть гіршим, ніж селян-кріпаків. Численні приписи та інструкції визначали особисте життя у сім’ї, виховування дітей, порядок у хаті та ін. Часті раптові інспектування у будь-який час будинків, військові паради не давали можливості вести господарство і робили їх життя гіршим, ніж у в’язниці. Такою виявилася подяка Олександра І доблесним українським козакам – рятівникам його імперії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.231.61 (0.014 с.)