Історія як наука, її місце і роль в житті людини і сус-ва. Становлення та розвиток української історичної думки.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія як наука, її місце і роль в житті людини і сус-ва. Становлення та розвиток української історичної думки.



Історія як наука, її місце і роль в житті людини і сус-ва. Становлення та розвиток української історичної думки.

Історія Ук. - наука про появу людей на території України, їх розселення та спосіб життя, його стосунки з іншими народами, матеріальний та духовний розвиток, боротьбу за свою незалежність. Історія — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.це, насамперед, бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі.Вивчення історії сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. Історія — це наука про минуле людського суспільства і про його сьогодення. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини, відомості про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах і. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики країни, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб.людина, на мою думку, займає визначальне місце в історії. Роль особистості в історії надзвичайно велика, зокрема видатної особистості. Своїми діями, вчинками людина здатна впливати на перебіг історичних подій. Кожна людина є відповідальною перед історією, і в цьому є елемент ризику, пов’язаний із вирішенням особою питань історичного розвиткуЯ вважаю, що історичний розвиток призводить до наростаючої суверенності особистого існування та поглиблення її ролі у загальному способі людського Таким чином в історії кожній людині відведена певна роль з певним колом подій на які вона може вплинути своїм рішенням. Відповідно історія пов’язана з діяльністю людей, які через історію реалізують свої плани. значний внесок у розвиток історії зробив український історик Микола Костомаров у розвиток національної історіографії. ним написані десятки робіт, у яких ретельно досліджені історичні події, що відбулися в Україні з часів Київської Русі до кінця XVIII ст.Значний внесок у розвиток історичної науки зробив кирило-мефодієвець Пантелеймон Куліш. Його перу належать такі значні історичні дослідження, як збірка історико-етнографічних матеріалів ««Перший період козацтва»,. П. Куліш розглядав народ, козаків і гайдамаків як руйнівну, деструктивну силу, котра нищила здобутки, яких досягала провідна верства - козацька старшина.

 

Розкрийте процес формування людської цивілізації на території України.

Первісні люди і їх заняття

Сучасна людина як свідчить археологія народилась в Африці близько 2,5 – 2 млн. р .тому. На території України близько 1 млн. років тому. Первісний лад ділиться на: - палеоліт(стародавній кам’яний вік). Ранній палеоліт(від появи людини до 150 тис.р.тому) – люди раннього палеоліту – архантропи (збирали ягоди, плоди,яйця птахів, полювали на тварин). Господарство вважалося присвоєним. З¢являються нові знаряддя праці: кам’яні гостроконечники, скребла (ножі). Жили в печерах. Шлюбні стосунки – парно-групові контакти.Був матріархат –жінка мала багато партнерів. Звичаєве право – шлюбний партнер шукається у іншому роді. Відбувається об¢єднання родів - плем¢я. Середній палеоліт(150-35 тис.р.тому) Приходить неандерталець. Первісні люди вміло полювали на велику і дрібну дичину. Основними промисловими тваринами були: мамонт, олень, кінь, кабан. З¢являються наконечники. Роди складалися з 2-3 сімей. Пізній палеоліт(35-11 тис.р.т) - з¢являється кроманйонець, тримався вертик, руки рухалися вільно, вже володів мовою. Різко удосконалювалися знаряддя праці(гарпуни,наконечники,списи,голки); з¢являється родова община - об¢єднання кровних родичів по материнській лінії; починається заборона шлюбу між членами однієї родини; з¢являється рибальство; загінне полювання – основний вид заняття: мамонти, бізони. Формується першооснова людської свідомості. З¢являються перші вірування: тотемізм-віра в спільного предка; фетишизм-поклоніння предметам неживої природи; анімізм-віра в духів,в існування душі. Мезеоліт(середній кам’яний вік)-10-6 тис.р.тому.Клімат стає більш-менш подібним до сучасного. Виникає перша механічна зброя: лук,стріли. З¢являються перші форми відтворюючого господарства-збиральництво. Мисливство стало провідною галуззю господарства Неоліт(новий.кам’яний вік – неолітична революція) - 6-4 тис. р.тому. Вік людини продовжився до 30р. Якісне виготовлення знарядь праці;осілий спосіб життя;парна сім¢я.Найпоширенішими культурами були пшениця,ячмінь,просо,жито,овес.З¢явилися сокири,кам¢яні ножі.Важливим досягненням стало винайдення керамічного посуду-робили запаси продуктів харчування,вживали варену їжу. Енеоліт(4-3 тис.р.тому)-мідно-кам’яний вік. Починається ера металів-мідь з неї виготовляли знаряддя праці,зброю,прикраси.З¢являються перші торгові зв¢язки;поділ праці.Землероби відокремилися від скотарів. З¢являється рало,колесо,колісний транспорт.Однією з найрозвинутіших є трипільська культура.

 

В історичній послідовності розкрийте процес формування сім’ї та зародження і становлення родо-племенних відносин. Охарактеризуйте побут та вірування тогочасного сус-ва

Близько 30 тис. років до н. е. сформувалися родові общини. Рід — великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно. Кілька родів об'єднувалися в плем'я. Спочатку провідне місце в родовій общині займала жінка. Усередині стада люди все більше усвідомлювали взаємний зв'язок між народженими від однієї жінки-матері, що ставала на чолі роду, родової громади, до якої входили десятки, а то й сотні людей-родичів. Так близько 30 тисяч років тому виникла нова громадська організація - материнська родова община, що отримала в науці назву матріархальною . Це була більш висока в порівнянні зі стадом, форма колективного спільноти первісних людей. . Жінки не тільки вели всі родове господарство, а й відігравали головну роль у вирішенні всіх питань життя і діяльності родових общин.

Ще в давні часи люди навчилися виготовляти найнеобхідніші знаряддя праці і предмети побуту. Вироби, а також споруди відносяться до творінь матеріальної культури. Не менш досягла первісна людина і в області духовної культури. Унікальні твори первісного мистецтва: скульптур ідолів жіночих статуеток і фігурок тварин із бивнів мамонта, прикрас-підвісок, гудзиків, намистинок із черепашок. Жіночі статуетки, бивні мамонта. За часів пізнього палеоліту трипільські племена вміли красиво розписувати орнаментом посуд. З кісток, рогів і шкір тварин первісні люди робили навіть ударні музичні інструменти. Поступово складалися і релігійні уявлення первісних людей: вони вірили в магічні сили природи і духів предків, потойбічне життя, заклинання, обожнювали вогонь, сонце, грім і блискавку, дощ і сніг, річки, озера, ліси, гори, місяць і т.д. Таким чином, найдавніші люди на нинішній території України прийшли до громадської організації - первіснообщинний лад: гуртувалися в стада, родові общини і племена, спільно працювали; володіли майном і знаряддями праці, порівну розподіляли між собою продукти харчування, розвивали матеріальну і духовну культуру, у них не було поділу людей на багатих і бідних - на класи. І тривав цей лад кілька десятків тисяч років.

 

Ліквід. Гетьманщини.

У 1764 р. був виданий царський маніфест, в якому оголошувалось, що гетьман Кирило Розу-мовський добровільно склав свої повноваження і що в ім'я блага українського народу замість гетьманату тимчасово знову впроваджується Малоросійська Колегія з президентом на чолі. Наслідком його діяльності стало знищення полкового адміністративно-територіального устрою України (1781 р.) та заведення в Гетьманщині суто російської адміністративної системи - намісництва, тобто губернаторства. Відтак Гетьманщина була поділена на три губернії - Київську, Чернігівську й Новгород--Сіверську, У 1783 р. козацькі війська реорганізовано в кавалерію російської армії. Тоді ж в Україні було офіційно введено кріпосне право. Це не викликало особливих заворушень серед українського селянства з. Причина такої покірливості долі,, полягала в тому, що соціальна політика Гетьманщини, на жаль, мало враховувала інтереси селянства. Тому всі ті зміни, які відбувалися в політичній сфері й стосувалися державницьких засад Гетьманщини, народною масою в цілому сприймалися як такі, що не зачіпають їхнього становища. Звідси і пасивна реакція на еволюційні зміни в напрямку до ліквідації гетьманського ладу. Козацька старшина була певна» що переміна політичного устрою не зачепить її привілейованого суспільно-еконоь.і лю-го становища; бачучи, що в цілій Росії йде скріплення упривілейованого стану, шляхти, вона домагалася тепер тільки того, щоб її було зрівняно в правах із російським дворянством».

 

 

Культура XVI—XVIII століття

— виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Русі була сприйнята на державному рівні.У XVI столітті триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV столітті у Львові було побудовано водопровід.Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців — поляки, німці, жиди, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур.Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови.

47.Освіта і наука у 17ст. Після завершення Визвольної війни 1648— 1654 рр. почався новий період вісторії української культури. Зокрема прискорений розвиток виробництва в Україні викликав необхідність поширення освіти. Вона піднялася на досить високий рівень завдяки значній мережі шкіл, які виникли в половині XVII ст. З 30-х років XVII ст. центром освіти став Києво-Могилянський колегіум..У розвитку науки та просвіти важлива роль належала книгодрукуванню. Наука в Україні розвивалась у тісному зв'язку з досягненнями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович .Л. Магницький О. Шафонський.Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Київського колегіуму, а потім академії. В Україні широко розповсюдився й інший різновид театрального мистецтва — театр ляльок (вертеп). Він мав велике значення для розвитку української мови.

48.Терит.-адміністр. Поділ і політ. Становище. На початку XIX ст. українські землі , які входили до Росії, були повністю інтегровані у політичну та економічну систему імперії, тут було встановлено російський адміністративно-територіальний поділ на губернії і повіти. Визначальною особливістю господарського розвитку був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.. Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство, інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора властям, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. За неповними даними, протягом 1797–1825 рр. в Україні сталося 104 масових антиурядових виступи кріпаків.

49.Охар.соціаль.економічне ст..17ст. Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду-швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього процесу були: розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у СГ; руйнування селян.Г шляхом скорочення земельних наділів або переводу селян на місячину (тобто повна ліквідація СГ);занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в СГ-виробництві. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користав.селяни, і намагалися примусити їх більше часу працювати на. Вони повинні були працюв.виключно на панській землі і постійно жити на кому дворі.Покращене було становище так званих "скарбових селян", які жили в маєтках, конфіскованих у польс.шляхти. Їх забороняли віддавати в оренду і переводили на становище оброчних. Таким чином, реформи покращили становище правобережних селян, але не могли змінити саму феодально-кріпосницьку систему господарювання. Як тільки місце Бібікова заступив у 1852 р. князь Васильчиков, здійснення реформи фактично припинилося. Щоб відстояти свої права, селяни піднімалися на боротьбу.Отже, часткові реформи не могли обмежити феодально-кріпосницьку систему, яка повністю себе вичерпала. На порядок денний ставилось питання повного скасування кріпосницьких порядків у СГ.

50.участь україни в фра.-російс. війні. 1812 р. Наполеон напав на Росію. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. З метою не допустити антиросійського повстання на Україні, Олександр І видав маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. Серед українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший – погляд автономістів, котрі сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий – “консерваторів-малоросів”, що схилялися до Олександра І і сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби великі суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів транспортування, брав активну участь у будівництві оборонних спорудВісім українських козацьких полків брали участь у так званій “битві народів” восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії. Цим, можна сказати, Олександр І формально дотримав свого слова і не повернув козаків у кріпацтво, але становище військових поселенців було навіть гіршим, ніж селян-кріпаків. Численні приписи та інструкції визначали особисте життя у сім’ї, виховування дітей, порядок у хаті та ін. Часті раптові інспектування у будь-який час будинків, військові паради не давали можливості вести господарство і робили їх життя гіршим, ніж у в’язниці. Такою виявилася подяка Олександра І доблесним українським козакам – рятівникам його імперії.

51Револ. Ідеї на ук після фр.-рос.війни.. Товариство об'єднаних слов'ян — таємна революційна організація.. Товариство об'єднаних слов'ян гуртувало кількадесят членів (як вважає Нечкіна, загальна чисельність Товариство об'єднаних слов'ян досягла 51 людини переважно офіцерів молодших рангів частин, які були розташовані на Волині й КиївщиніОсновним завданням Товариства об'єднаних слов'ян було визволення слов'ян з-під чужої влади, ліквідація монархічного устрою, примирення між словʼянськими народами і створення федеративного союзу словʼянських республік з дем. ладом, кожна з яких мала самостійно організувати свою законодавчу й виконавчу владу Ідеологічні засади і політична програма Товариства об'єднаних слов'ян були зформульовані у присязі і катехизисі (17 правил). У вересні 1825 Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Півд. Товариством (декабристів. Найбільш переконливим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. Приводом для початку повстання стало поширення чутки про відправку польського війська на придушення Липневої революції 1830 у Франції. 17(29).11.1830 група змовників із числа патріотично настроєної шляхти на чолі з Л. Набеляком і С. Гощинським у порозумінні з таємним військовим товариством у школі підхорунжих, очолюваним П. Висоцьким, напали на палац намісника великого князя Костянтина Павловича - Бельведер і казарми російських військ. Внаслідок захоплення міського арсеналу і озброєння міських низів, переходу на бік змовників частини польських військ повстання набуло масового характеру. Незабаром Варшава опинилась у руках повсталих, які не створили нового уряду, а передали владу Адміністративній Раді Королівства.

52. У січні 1846 р. в Києві виникла таємнасус-пол.організація – Кирило-Мефодіївське братствоОрганізаторами Кирило-Мефодіївського братства стали представники інтелігенції: М. І.Костомаров, М. І.Гулак, В. М.Білозерський Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного, російського декабристського в Україні..Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства, були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов’ян на визвольну боротьбу. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлене вже навесні 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова. Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Це була перша спроба укр.інтелігенції перейти до пол.боротьби.

53. Розк. Адмініст.-політ.устрій зах.земель у Авст.імперії.зах.українці, а також представникі серед міщанства, деякі історики розцінювали укр.сус-во як соціал.неповне. За цим терміном таке сус-во було глибоко неповноцінним; і справді, українці мали обмежений доступ до пол.влади через відсутність дворянства. Не маючи міськ.населення, вони лишалися поза цариною торгівлі та промисло- вості. Це, звісно, не означає, що в Галичині не було шляхти чи міщан. Наприк.XVIII ст. польс.шляхта становила 95 тис., населення провінції, а міщани (більшість із них — незаможні ремісники-євреї та крамарі, а також небагато замож- них купців) налічували близько 300 тис., або населення. Крім того, зі встановленням влади Габсбургів з'являється нова соціальна група — чиновники. Переважно німці або німецькомовні чехи, вони ніколи не були численною групою. Проте власті підтримували еміграцію десятків тисяч інших німців-колоністів, спо- діваючись, що вони стануть взірцем доброго господарювання й оживлять сільську економіку. Таким чином, сус-во Галичини в цілому було й багатонаціональним, і чітко розшарованим, причому кожна його окрема етнічна група займала свою виразно окреслену й замкнуту суспільну, господарську та культурну царину.

54. Політика Авст.-Угор.щодо Укр зем.в19 ст.У першій половині 19 ст. в Україні відбувався складний процес розкладу феодально-кріпосницького ладу та розвитку капіталісти.відносин, що гальмувалися існуючою тоді Австро – Угорщині кріпосниц.системою.Так як сільське господарство було основним сектором економіки, то стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. В аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи. У пер.пол.19 ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке –це час визрівання ринкових відносин в економіці Укр.Про це свідчать такі процеси:зростання товарності СГ;поглиблення спеціалізації окремих р-в в СГ-вироб-ві;розшарування поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру .Деякі поміщики намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробітку земель, застосовувати удосконалені плуги, молотарки та віялки. Значні ділянки земель відводились під посіви технік.культур і буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеного обробітку землі та застосування добрив. Застосовується вільнонаймана праця.

55культура ідухюжитю укр..у 19ст.. наа зх.-укр.землях, згідно з реформою 1869 p., почат.школи було передано у відання світських органів, формально впроваджено обов'яз.навчання всіх дітей. Однак багато з них не відвідувало школи через матеріал. нестатки. Не вистачало кваліфікованих учителів, шкільних приміщень, коштів. Австро-угорський уряд, спираючись на місц. вел.землевласників та промисловців, сприяв політиці полонізації (Сх.Галичина), мадяризації (Закарпаття), румунізації (Північна Буковина) системи освіти. Більшість західноукраїнського населення залишалася неписьменною. У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український грунт новітніх європейських зразків художнього самовиразну (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала "нова школа" української прози , яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи та ін. з новітніми європейськими здобутками — символізмом та психоаналізмом. XIX століття — період високого розвитку української культури, яку творили широкі народні маси і патріотично налаштована укр.інтелігенція. Однак православна церква України, перейшовши під владу Петербурга, уже не відігравала значної ролі в розвитку української культури. Перехід до Російської імперії монастирських і церковних земель у 1736 р. був ударом по українській церкві, підірвав її матеріальні .

56. Розкрийте початок національного відродження на західноукр. Землях. Революційні події 1848-1846 рр. Ліквідація кріпосного права та його особливості. «Руська трійця», «Головна Руська рада», «Руський собор».Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидій цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. У сукупності ці процеси дістали назву українського національного відродження кінця XVIII-XX ст. Об'єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відтворенні української державності. Історія укр.національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кін. XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.). Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціал.базою для потенційного відродження було укр.село, що зберігало головну його цінність — мову. Істотний вплив на початок укр.націонал.відродження зробила революція кінця XVIII ст. у Франції, що проголосила «права народів». Це стимулювало інтерес до осн.рис своєї спільності таких, як фольклор, історія, мова і література. Націонал.відродженню сприяло і пошир.романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві. Колишня козац.еліта стала осн.джерелом постачання діячів першої хвилі укр.націон.відродження. Вона намагалася відстояти свої права і привілеї, підтвердити своє знатне походження, але разом з тим захищала ідею автономії Укр. Необхідність документально підтвердити права козацької старшини викликала інтерес до своєї історії і стала імпульсом національного відродження. Поширення іст.знань про минуле Укр.було найзначнішим фактором утвердження масової нац.свідомості. Поява праць з історії Укр., у свою чергу, стимулювала інтерес укр.. еліти до життя народу, його звичаїв, традицій і обрядів. Зміни в соціально-економ.розвитку Укр., поглиблення кризи феодально-кріпосницького ладу привели й до зрушень у сус-політ.житті. У 40-х рр XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). Поступово розвивається нац.ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку Укр., із зростанням націон.самосвідомості, усвідомленням укр.народу себе як етніч.спільності. Виник.політ.організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й націон.визволення укр.народу. Першою такою політ.організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство. Значно пожвавішала суспільно-політ.активність розбудженої укр.інтелігенції під час революції 1848 p., що охопила Зх,Цент.та Пд Європу і отримала назву «весни народів». Революц. рух у Франції та Австрії розворушив усю Європу. Національно-культурний поступ укр.відродження швидко набрав політ.характеру. Революційні гасла мали такий силь.вплив, що навіть значна част.консервативних кіл укр.інтелігенції змінювали свої погляди. В укр.колах виникає устремління до крайової автономії, відокремлення укр.Сх.Галичини від Зх.польської. В той же час більшість укр.селянства зберігала спокій. Щоб не дати втягти селянство в революц.події, 16 квітня 1848 р. австрійс.уряд провів кріпосниц.реформу, ліквідував панщину та надав селянам особис.свободу. Держава Викупляла селян.ґрунти за які селяни сплачували їй значні суми упродовж 40років. Тепер 375 тис. селянс. господарств Сх.Галичини стали вільними. Але при цьому невизначеною залиш.власність на ліси, води, пасовища, так звані сервітути, що пізніше призвело до судових процесів з поміщиками, в основному польськими, які розоряли селянс.Г. За поміщиками були збереж.монопол.права виробляти і продавати горілку та деякі інші товари, що викликало невдоволення селян.Галиц.інтелігенція вороже ставилася до ідеї включення Сх.Галичини до складу майбут. польс.держави, яку відстоювали польс.революціонери. Галичани ств.у Львові свою політ.орган-цію — Гол. Рус. раду, яка налічувала у своєму складі 30 чол— світських і релігійних інтелігентів. Очолював її спочатку єпископ Г. Яхимович, пізніше — священик М. Куземський. Головна руська рада мала 45 місцевих відділів, так званих «поменших Рад». Маніфест і Положення19 лютого 1861 р. Місцеві Положення на Україні.Царський маніфест 19 лютого 1861 p., Заг.Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, і Положення про викуп селянами їх садиб та польових угідь визначали осн.принципи реформи по всій країні. Крім того, були опубліковані різні «Додат.правила» і 4Положення для окремих місцевостей: 1) для великоросійських, новоросійських і білоруських губерній (так зване Великоросійське положення); 2) для губерній «малоросійських» — Чернігівської, Полтавської і частини Харківської; 3) для пд-зх губерній — Київської, Подільської і Волинської; 4) для північно-західних губерній — Віленської, Ковенської, Гродненської, Мінської і частини Вітебської. Отже, України стосувалися перші три місцеві Положення, у яких забезпечувалися специфічні інтереси поміщиків різних її р-нів. Маніфест і Положення вирішували осн.питання, пов'язані із скасуванням кріпосн.права:Особис.звільнення селян і ств органів селянс.управління. Однак селяни, стаючи юридично особисто вільними, виходячи з-під залежності від свого поміщика, залишалися під владою феодально-кріпосниц.держави. За реформою запроваджувалися нов.органи управління селянами. «Руська трійця» (1832—1837 рр.) — галицьке літер.угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Зх Укр.Землях національно-культурне відродження. Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде». Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І.Вагилевич, який проводив агітац.роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'явл.в Закарпатті. Головна́ Ру́ська Ра́да(оригінальне написання — Гол.Руська Рада— перша укр.політ.організація у Галичині. Створена 2 травня 1848 у Львові під час революції в Австр. імперії для оборони прав укр.населення. У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрій.імперії. Гол.Рус.Рада вимагала поділити Галичину на 2окремі адміністративні одиниці: східну — укр..і західну — польську; об'єднати в одну провінції укр.землі — Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести укр.мовою. Гол.Русь.Рада скл.з 30 членів — представників греко-католиц. духовенства та інтелігенції. Головою ГРР був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше М.Куземський. Рада поділялася на відділи політ. прав, шкільництва, селянс.справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради. Руськ.Собор — політич.комітет, заснований у Львові 23 квітня 1848 польс.шляхтичами «в ім'я удержування згоди і єдності з миром вітчизни», у противагу Гол.Руській Раді, для боротьби з її самостійниц.політикою.

57.Селян.реформа 1861р.—буржуазна реформа, яка відмінила кріпацтво вРосіїі поклала поч.капіталісти.формації в країні. Осн.причиною реформи стала криза феодально-кріпосниц.системи. Кримська війна 1853—1856 pp. виявила гнилість і безсилля кріпосної Росії. В обстановці селянс.заворушень, що особливо посилилися під час війни, царизм пішов на скасування кріпацтва. 19 лютого 1861 р. в Петербурзі Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпацтва і «Положення про селян, які виходять з кріпосної залежності», що складалися із 17 законодавчих актів.Осн.акт — «Заг.положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» — містив гол.умови селянс.реформи: селяни отримували особис.свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном; поміщики зберіг.власність на всі землі, що належали їм, однак зобов'язані були надати в користування селянам «садибну осілість» і польов.наділ «для забезпечення їхнього побуту і для виконання їхніх обов'язків перед урядом і поміщиком». За користування надільною землею селяни повинні були відбувати панщину або сплачувати оброк і не мали права відмовитися від цього протягом 9 років.

 

 

58.розк.процес нац..гноблення укр..19ст. Процес форм.й консолідації укр.нації на етніч.основі, що почався в часи Київс.Русі, рельєфно виявився в період Визв.війни та значно прискорився в сер.XIX ст. внаслідок буржуазно-демократ.реформ, які відбув. в Рос.і Австро-Угорс.імперіях. чинники зумовили виникнення і розв.націн.руху в Укр. Осередками цього руху у 60-ті рр стають громади — самодіяльні, напівлегальні суспіль но-політ.організації ліберально-демокр.інтелігенції. Перша — виник.у Києві в 1859 р. До неї вход.переважно студенти Київс.університету, які стали потім відомими громадськими діячами і науковцями: В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, Т. Р Рильський та інші. Значний вплив на розвиток українського національного руху мали ідеї й діяльність М. Драгоманова (1841-1895). Концепція М. Драгоманова базувалася на двох принципах: «громадівському соціалізмі» (заг.демократизація, знищення експлуатації, об'єднання трудівників у низові товариства — «громади»; «громадському федералізмі» (всеслав'янське об'єднання націон.територій, союзів громад). Це передбачало програму федералізації Рос.й Австро-Угорс.імперій, що забезпечило б укр.землям автономні права. Валуєвський циркуляр 18 липня 1863р— таємне розпорядження міністра внутріш.справ Рос.імперії Петра Валуєва до територіал. цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання знач.частини книг, написаних «малоросійс», тобто укр.мовою. Згідно з указом заборонял.публікація релігійних, учбових і освітніх книг, однак дозвол.публікація худож.літератури. Емський указ — розпорядження рос.імператора Олександра II вiд 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення укр.мови з культур.сфери і обмеження її побутовим вжитком. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної Укр.у формі республіки з гетьманом на чолі».Емський указ доповнював осн.положення так званого Валуєвс. циркуляра 1863 р. Указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані укр.мовою, видавати нею оригінал.твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публік.читання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.015 с.)