Загальна характеристика драматургії Ф. Шіллера (на матеріалі творів «Вільгельм Телль» або «Розбійники»).

Первая драма Шиллера, «Разбойники», написана под впечатлением гнетущей тирании принца Карла Евгения. Эпиграф драмы прямо говорит о ее социальном назначении: «Тугапоз» («Против тиранов»). Общественное значение пьесы Шиллера было огромно. Во Франции в эпоху революции она ставилась в театрах Парижа.

Протест героя драмы против всех несправедливостей социального мира носит анархический характер.

Юный Карл Мор читает пылкие страницы Руссо, восхищается героями Плутарха. Ему противен его век, в котором нет ничего героического, в котором скучная житейская проза, как болотная грязь, затопила все. «Людишки мудрят, точно крысы, скребущие по палице Геркулеса… Французский аббат доказывает, что Александр был трусом; чахоточный профессор, при каждом слове нюхающий нашатырный спирт, читает лекцию о силе. Господа, от каждого пустяка падающие в обморок, критикуют тактику Ганнибала. Пропади же пропадом, хилый век кастратов, который способен только пережевывать деяния отдаленных времен и искажать в трагедиях и калечить комментариями героев древности».

Словом, перед нами типичный герой «Бури и натиска», отвергающий мещанскую упорядоченность, рассудочную уравновешенность, протестующий против тирании во имя свободы личности, но понимающий свободу как полную раскованность, независимость от каких-либо общественных норм.

Французские просветители ратовали за принцип законности, видя в законе главный гарант свободы и назависимости личности. Герой Шиллера отвергает все законы вообще. «Мне ли стягивать себя корсетом и шнуровать свою волю в закон. Закон поставил ползать улиткой то, что должно летать орлом. Закон еще не создал ни одного человека, тогда как свобода творит колоссов и крайности». Он самонадеянно верит в силу единиц, способную совершить самые грандиозные перемены в обществе; «Дайте мне несколько таких смелых голов, как я, и Германия станет республикой, перед которой Рим и Спарта покажутся женскими монастырями», – заявляет молодой человек.

Вначале протест Карла Моора против нравственных норм своего века сводился к тому, что он вел свободную жизнь бесшабашного гуляки, подчеркивая свое презрение к морали «благомыслящих» людей. Однажды, одумавшись, он пишет, как блудный сын, покаянное письмо своему отцу, но его брат Франц, личность, очерченная самыми мрачными красками, препятствует примирению отца с сыном. Карл уходит в богемские леса, набирает шайку удальцов и становится разбойником. Карл благороден и чист в своих побуждениях, он мечтает о том, чтобы перестроить общество. Он мстит тиранам. «Этот алмаз я снял с одного советника, который продавал почетные чины и должности тому кто больше даст, и прогонял от своих дверей скорбящего о родине патриота. Этот агат я ношу в память гнусного попа, которого я придушил собственными руками за то, что он в своей проповеди плакался на упадок инквизиции» (действие II, сцена 3).

Карл Моор резко осуждает продажность, эгоистичность господствующих классов. «Они ломают себе головы над тем, как могла природа создать Искариота, а между тем далеко не худшие из них продали бы триединого бога за десять сребреников…»

Как видим, это не простой разбойник; это бунтарь, политический мятежник.

Однако его подчиненные и товарищи не хотят считаться с гуманными и благородными идеалами. Они грабят, убивают детей, женщин, и Карл в конце концов в ужасе отшатнулся от них: «Подло убивать детей! Подло убивать женщин! Подло убивать больных!» И, убедившись в своем бессилии, отрекается от бунта. «О, я глупец, мечтавший исправить свет своими преступлениями и поддержать законы беззаконием. Я называл это местью и правом. Прости, творец, ребенка, вздумавшего предварять тебя. Тебе одному принадлежит право мести. Ты не нуждаешься в руке человека».

Пьеса заканчивается грандиозной и страшной по своему смыслу картиной: горит и рушится замок Мооров, умирает старый Моор, кончает с собой Франц, неистовствующий Карл убивает Амалию. Столкнулись два зла – тирания (Франц) и насилие (Карл). Карл олицетворяет собой стихию народного гнева, энергию бунта, но бунта слепого, анархического. Драма была написана за восемь лет до французской революции, но в ней, особенно в последней сцене крушения и пожара, позднее некоторые французские авторы увидели пророческую картину французской революции во всех ее аспектах, «союз ума и фурий» (Пушкин). Пьеса Шиллера звучала поистине пророчески. И пожалуй, в самой Франции не появлялось тогда произведения, более насыщенного идеями бунта, чем пьеса немецкого автора. Людовика XVI напугал монолог Фигаро в пьесе Бомарше, но пьеса французского автора, а она «открывала занавес революции», по выражению Наполеона, выглядит весьма невинно в сравнении с пьесой Шиллера.

Шиллер критически относился к французскому классицизму, следуя в этом отношении за Лессингом. Он писал: «Персонажи Пьера Корнеля – ледяные созерцатели своих страстей, старчески благоразумные педанты своих чувств… Пошлое благоприличие вытеснило из Франции живого человека» («О современном немецком театре», 1782). Шиллер стремится показать своего героя, не сдерживая себя рамками классицистического канона! Он не придерживается единства времени (сценическая история его героя длится два года), единства места (перед зрителем открывается то зал в замке Мооров во Франконии, то корчма на границе Саксонии, то комната Амалии, то лес и т.д.). На сцене происходят самые драматические и динамические события, немыслимые на подмостках классицистического театра (Франц Моор вешается на глазах у зрителей, горит замок Мооров, летят камни, бьются стекла и т.д.)

Наконец, страстная речь его героев полна самых нереспектабельных слов и выражений, далеких от той благопристойности, какой требовал классицизм от сценических персонажей. Послушаем Карла Моора в последней сцене: «Души тех, кого я придушил во время любовных ласк, кого я поразил во время мирного сна, души тех… Ха-ха-ха! Слышите этот взрыв пороховой башни над постелями рожениц? Видите, как пламя лижет колыбели младенцев? Крови, крови! Все это минутная бабья слабость. Я должен упиться кровью! Что это? Она не плюет мне в лицо?» И т.д. и т.п.

Образцом для Шиллера служил в данном случае страстный театр Шекспира, хотя нарочитость его характеров, «рупоров идей» (Маркс) значительно отдаляет его от английского драматурга.

Модерністські напрями і течії в поезії кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Ковбасенко

Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які одержали назву "модернізм" (від фр. modern - сучасний, найновіший). Спочатку модернізм виникає у Франції, а згодом поширюється в багатьох країнах Європи.
Творчість Ш. Бодлера стала підґрунтям до багатьох модерністських течій, в першу чергу для символізму. Бодлер першим серед сучасників проголосив, що поетична творчість має особливі, майже магічні властивості, що поезія повинна змінити звичні уявлення про прекрасне, життя тощо. Відповідно до цього погляду на поезію змінювалась і точка зору на митця, поета, від якого Бодлер вимагав власного, не зашореного ніякими традиціями і авторитетами бачення світу. Символісти сприйняли цей новий погляд на поетичне мистецтво і втілили його у свою теорію. В основі їхньої художньої системи - символ, знак вічної краси, до якої прагне поет, якої немає в повсякденності. Поет - деміург (творець), божество, бо тільки йому, поетові, властиві творчі прозріння, він інтуїтивно відчуває шлях до краси. Конкретна дійсність не цікавить поета, лише вічне повинно займати митця. Звідси протиставлення тлінного вічному. Людські почуття - це прояв вічного, духовного, це зображення вічної боротьби добра і зла. Це зумовило поетику і художні засоби символістів: використання складних метафор, образів-символів, алегорій. Символісти називали поезію музикою слів, музичність вірша, на їх думку, допомагає інтуїтивно збагнути значення символів. Неперевершені зразки лірики створами П. Верден, А. Рембо, Г. Алоллінер, С. Малларме, О. Блок, І. Анненський. Ці вірші примушують людину думати про вічне, шукати смисл буття.
Ще одним яскравим явищем у літературі кінця XIX- початку XX століття став імпресіонізм. Термін "імпресіонізм" походить від французького impression - враження. Ця мистецька течія започаткована у живописі, а згодом виявилась у літературі. Імпресіоністи творчо сприйняли бодлерівську тезу про здатність митця своєрідно і незашорено побачити світ. Передача художніми засобами суто суб'єктивного враження - головна ознака імпресіонізму. Це суб'єктивне враження передається у грі асоціацій, що викликає предмет зображення, складних суб'єктивних метафорах, ліризмі оповіді, кольорових і звукових образах. Яскравий приклад імпресіоністської прози - творчість Гі де Мопассана, М. Коцюбинського, К. Гамсуна, в поезії - Р. М. Рільке, М. Цвєтаєвої.
На початку XX століття виникає неоромантизм, визначальною рисою якого є спроба подолати розрив між ідеалом і дійсністю завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне. Ці риси властиві творчості К. Гамсуна.
Цікавим ямищем російської поезії став імажинізм, своєрідний прояв на російському ґрунті модерністської течії англійської поезії імажизму. Імажисти, а за ними й імажиністи вирішальним у поезії вважали образ. Рання творчість Т. С. Еліота дає уявлення про творчі пошуки імажистів. З російським імажинізмом пов'язана творчість молодого С. Єсеніна, згодом він визнав, що це була добра школа поетичної майстерності.
У модернізмі були течії, що прагнули оновити художню систему. Ці течії одержали назву "авангардизм ", (від фр. avant-garde - передовий загін). Найбільш поширені течії авангардизму - футуризм і сюрреалізм.
Футуризм (під лат. futurum - майбутнє) виник в Італії. У 1909 р. Маринетті опублікував "Маніфест футуризму", в якому проголосив розрив і традиційною культурою, яка не може задовольнити сучасну людину. Нони відкрили трагедію сучасної урбанізації- трагедію нівелювання людської особистості. Вони прагнули відтворити світосприйняття "безособової" людини. У російській літературі футуризм виявився у творчості В. Маяковського, Д. Бурлюка.
Сюрреалізм походить від фр. surrealisme - надреалізм. Сюрреалісти спирались на підсвідомість людини, один із засобів сюрреалістичного мистецтва - виконання "автоматичного письма": підсвідомість підказує запис першого, що прийшло в голову, на чому зосередилась увага (опис випадкових предметів і викликаних ними асоціацій).
Модернізм поєднувався з різними художніми напрямками, створював нові течії, нові прийоми зображення.

Шарль Бодлер (1821-1867). “Альбатрос”, “Відповідності”, “Гімн красі”, “Вечорова гармонія”, “Moesta et errabunda”, “Зосередження”, “Confiteor” Бодлер - французький поет другої половини XIX ст., пізній романтик і один із зачинателів символізму.

французький поет Бодлер був водночас і пізнім романтиком (у його віршах яскраво втілено характерне для романтизму протиставлення ницої дійсності й недосяжного ідеалу, вони підкреслено контрастивні), і одним із зачинателів символізму - напряму, в якому головним засобом художнього вираження стає символ;
характеризує естетичні погляди Бодлера, втілені у збірці “Квіти зла”: протиставлення дійсності й ідеалу як змістово-образна вісь збірки;
висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирiшення проблеми “поет і натовп” у поезії “Альбатрос”;
пояснює, в чому полягає філігранність поетичної техніки і формальна довершеність вірша “Вечорова гармонія”, завдяки яким художнім засобам зреалізовано його “навіювальний” (сугестивний) вплив на читача/слухача;
знаходить конкретні випадки тлумачення Бодлером предметних образів як “видимих знаків” ідей, почуттів, душевних станів людини, втілення думки про невидимий людському оку світ, де панують “взаємного зв'язку невидимі закони”, у сонеті “Відповідності”;
висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються в творах поета, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту;
наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера;
виразно читає і аналізує вірші Бодлера.
ТЛ Дає визначення поняття символ.

Поль Верлен (1844-1896). “Забуті арiєти”, “Так тихо серце плаче...”, “Тихе небо понад дахом”, “Поетичне мистецтво”
Артюр Рембо (1854-1891). “Відчуття”, “Моя циганерія”, “П'яний корабель”, “Голосівки”, “Рожево плакала зірниця...”, “Вороння”
Стефaн Малларе (1842-1898). “Дар поезії”, “Блакить”, “Лебідь” Символізм як літературний напрям останньої третини XIX - початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів. Поняття про символ як основний засіб поетичного самовираження, його потрактування французькими символістами: спонтанність з'яви, непроясненість і багатозначність, “підказування” смислів і простір для відгадування. Сугeстія (навіювання) як важливий художній засіб символістської поезії. Зняття інформаційно-розповідної функції поетичної мови.

Із західноєвропейської поезії Глибинні зрушення в поезії XX ст. Творення нової поетичної метамови. Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст.
Райнер Марія Рільке (1875-1926). “Згаси мій зір...”, “Осінній день”, “Гетсиманський сад”, “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось...” Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р. М. Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом. Рільке і Україна, українські мотиви в його творчості.
Ґійом Аполлінер (1880-1918). “Лорелея”, “Міст Мірабо”, “Пісня нелюбого”, “Зарізана голубка й водограй” Шлях французького поета Ґійoма Аполлінeра від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження “прямим словом”. Зміна позиції щодо життя, ствердження активно-творчого ставлення до нього.
Федерiко Гарсіа Лорка (1898-1936). “Про царівну Місяцівну”, “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями” Іспанський поет Гарсіа Лорка, його міфопоетика. Синтез у творах міфології та фольклору з поетикою модернізму. Персоніфікація природних сил і стихій.
розповідає про глибинні модерністські зрушення в поезії ХХ ст.;
характеризує творчість австрійського поета Рaйнера Марiя Рiльке як синтетичний, об'єднаний вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів “Згаси мій зір...”, “Осінній день”, “Гетсиманський сад”, “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось...”);
наводить приклади втілення в творах Р. М. Рільке мотивів: а) відчуження людини в дегуманізованому світі; б) ностальгії за втраченою єдністю людини зі світом; в) українських мотивів;
характеризує творчість французького поета Ґійoма Аполлінeра як шлях від неоромантизму до кубофутуризму;
підтверджує свої судження прикладами з текстів поезій “Лорелея”, “Міст Мірабо”, “Пісня нелюбого”, “Зарізана голубка й водограй”;
простежує на матеріалі згаданих поезій зміну життєвої позиції поета, ствердження активно-творчого ставлення до життя;
характеризує творчість іспанського поета Федерiко Гарсiа Лoрки як поєднання міфології та фольклору з поетикою модернізму;
визначає персоніфікацію природних сил і стихій як важливу рису стилю поета, підтверджує свої висновки прикладами з поезій “Про царівну Місяцівну”, “Балада про чорну тугу”, “Гітара”, “Газела про темну смерть”, “Касида про сон під зорями”;
виразно читає і аналізує вірші Р. М. Рільке, Ґійома Аполлінера, Ф. Гарсіа Лорки.
ТЛ Дає визначення понять модернізм, авангардизм, а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій.

“Срібна доба” російської поезії, її модерністські й авангардистські течії.
Олександр Блок (1880-1921). “Вітер далекий навіяв...”, “Незнайома”, “Весно, весно, без меж і без краю...”, “Скіфи” Своєрідність символізму в російській поезії. О. Блок - найвидатніший поет російського символізму.
Аннa Ахматова (1889-1966). “Довкола жовтий вечір ліг”, “Дав мені юнь ти сутужную”, “Реквієм” Акмеїзм, його естетичні засади і поетика у творчості Анни Ахматової. Пізня поезія Ахматової (“Реквієм”). Анна Ахматова і Україна. Футуризм як авангардистська літературна течія, його естетичні засади. Епатажність, радикальний розрив із літературною традицією, сміливий формальний експеримент, пошуки нових засобів художньої виразності як характерні риси поезії футуризму.
Володимир Маяковський (1893-1930). “А ви змогли б?”, “Послухайте!”, “Лілічко! Замість листа” Маяковський - лідер російського футуризму, його непересічна поетична обдарованість. Трагічна доля поета.
Боріс Пастернак (1890-1960). “Про ці вірші”, “Визначення поезії”, “По стіні збiгали стрілки...”, “Зимова ніч” Пастернак і російський футуризм, неоднозначність стосунків поета з футуризмом. Еволюція поезії Пастернака.
називає провідні модерністські й авангардистські напрями і течії “срібної доби” російської поезії, а також їхніх найвідоміших представників: символізм (Блок), футуризм (Маяковський, ранній Пастернак), акмеїзм (Ахматова);
визначає символізм як перший модерністський напрям “срібної доби” в російській поезії, а творчість О. Блока - як один із найповніших виявів російського символізму;
аналізує поезії Блока, відзначає наявність у них елементів символізму (звукопису, натяку, сугестії, символів тощо);
визначає акмеїзм як своєрідну модерністську течію “срібної доби” російській поезії, а творчість Анни Ахматової - як одне з найповніших утілень можливостей акмеїзму;
аналізує поезії Ахматової, відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, ясність і особливу “прозорість” образів);
називає риси пізньої поезії Ахматової: вишукану “простоту” стилю, звернення до наболілих суспільних проблем (“Реквієм”);
визначає футуризм як одну з найяскравіших авангардистських течій “срібної доби” російській поезії, а творчість В. Маяковського - як найповніший вияв можливостей російського футуризму;
відзначає органічне поєднання в творчості поета, з одного боку, “сенсаційних ефектів і гарячково-карколомних образів” (К. Чуковський) (“А ви змогли б?”, “Послухайте!”), з другого - щирого і тонкого ліризму (“Лілічко! Замість листа”);
розповідає про заангажованість поезії Маяковського радянського періоду і фінал життя поета;
висловлює судження про поетичну творчість відомого російського письменника Б. Пастернака, аналізує його поезії;
виразно читає і аналізує вірші О. Блока, Анни Ахматової, В. Маяковського, Б. Пастернака.
ТЛ Дає визначення понять символізм, футуризм, акмеїзм, а також ілюструє їх прикладами з поезій, що входять до розділу.