Періодизація світового розвитку

Період Першої світової війни (1914—1918 рр.)

Війна виникла внаслідок загострення існуючих проти­річ між провідними державами світу, об'єднаними у війсь­ково-політичні блоки. Поступово вона втягнула в свою орбіту 36 держав різних континентів.

Війна тривала чотири роки й завдала страждань наро­дам світу. Внаслідок бойових дій загинули мільйони лю­дей — як військових, так і мирних жителів. Матеріальні втрати перевищили 180 млрд доларів. Було зруйновано тисячі міст і сіл, десятки тисяч житлових будинків, проми­слових та сільськогосподарських підприємств, мостів, до­ріг, залізниць. Постраждали безцінні пам'ятки культури.

 

Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)

Той період характеризувався змінами у співвідношенні сил у світі. Німецька та Османська імперії, Австро-Угорська монархія, що зазнали поразки у війні, припинили існу­вання. Революція в Росії, про справжній зміст якої ще не знали, на деякий час виштовхнула її з кола великих дер­жав. У деяких інших країнах, зокрема в Німеччині, Угор­щині, Туреччині, теж відбулися революції, які привели до заміни монархічної форми правління республіканською. На мапі Європи з'явилися нові незалежні держави. Позиції Великої Британії та Франції, держав-переможниць, виявилися послабленими, якщо зважити на дедалі більший вплив США, посилення Японії та початок зростання антиколо­ніальних настроїв.

У міжнародних відносинах панували нестабільність і невизначеність, одначе Паризька та Вашингтонська кон­ференції схилили шальки терезів на користь США, Вели­кої Британії та Франції у повоєнному устрої світу.

 

Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)

Після хаосу та безладдя, спричинених Першою світо­вою війною та революційним рухом, країни світу, починаючи з 1924 р., входили у стан стабілізації. Характерними ознаками періоду 1924—1929 рр. були: спад революційно­го руху, піднесення економіки, послаблення зовнішньопо­літичних протиріч, їхня стабілізація на основі Версальсько-Вашингтонської системи та низки інших міжнародних угод.

 

Період великої депресії (1929-1933 рр.)

Короткий період відносної економічної стабільності й добробуту 1929 р. заступила криза. Кризи як такі не були чимось незвичайним, вони виникали в середньому кожні 10 років. Одначе криза, що почалася 1929 р., виявилася винятковою, і насамперед — за глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, а різко впало — аж до рівня початку сторіччя. Таке значне скорочення вироб­ництва призвело до такого ж значного безробіття: кіль­кість безробітних лише у країнах Заходу становила майже 30 млн осіб, тобто 1/5-1/3 робочої сили. Другою особли­вістю кризи був її масштаб — вона стала глобальною. Єди­ною країною, що уникла удару, був СРСР, де саме тоді почалася реалізація першого п'ятирічного плану. Третьою особливістю кризи була її тривалість. Вона почалася 1929 р. і тривала до 1933 р.

 

Період назрівання Другої світової війни (1933-1939 рр.)

Налякані розмахом кризи, правлячі кола західних країн по-різному виходили з неї: США, зокрема, вдалися до за­собів державного регулювання економіки; Велика Брита­нія стала на шлях ліберального реформізму. З приходом до влади в Німеччині нацистської партії в січні 1933 р. вона теж удалася до державного регулювання економіки, але іншого — тоталітарного типу з випереджальним роз­витком військової галузі; Тоталітарний тип економіки сформувався також у Радянському Союзі (адміністративно-командна) та Італії (корпоративна система). Франція та Іспанія намагалися піти третім шляхом розвитку: до влади в цих країнах доступилися уряди Народних фронтів, які репрезентували коаліції лівих партій і декларували численні реформи в інтересах трудящих. Проте цей експе­римент виявився невдалим через низку об'єктивних і су­б'єктивних причин.

У політичній сфері той період визначався створенням блоку агресивних держав — Німеччини, Італії та Японії, з одного боку, а з іншого — марними спробами створити систему колективної безпеки для запобігання світовій війні.

Натомість СРСР, прагнучи підпорядкувати своєму впли­вові Східну Європу й запобігти нападові Німеччини, 1939 р. пішов на укладення безпрецедентних договорів із нацистською державою, що прискорило розв'язання Дру­гої світової війни.

 

 

ПОЧАТОК ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 1914 р.

3. Стратегічні плани противників

Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще від кінця XIX ст. Мобілізаційний роз­клад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювалися географічним чинником. Очевидно, в той час Росія покладала надії на те, що головний удар кайзерівська во­яччина спрямує проти Франції. В такому разі вона плану­вала вести воєнні операції, спрямовані, головно, проти Австро-Угорщини.

А втім, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські воєнні сили на випадок війни об'єднува­лись у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Пів­денний — проти Австро-Угорщини. Цей план був цікавий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення про­міжної інстанції управління військами на території воєн­них дій — командування фронтами.

На Чорноморський флот покладалася блокада Босфо­ру, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.

Французький план війни, який ще з 1872 р. неодноразо­во зазнавав змін, хоча й був пройнятий наступальним ду­хом, але насправді мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодії з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією та Францією було підпи­сано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на фран­цузький флот.

Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеч­чини повністю визначилася з 1904 р., коли між Британією і Францією було підписано договір. Упродовж тривалого часу Британія не мала чіткого плану дій суходільної армії, оскільки її обмежені сили не могли відіграти вирішальної ролі у війні на материку. Основними завданнями її морсь­ких сил на Середземному морі були захист своїх комуніка­цій, а також допомога союзникам у боротьбі проти флоту Троїстого союзу.

Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного дого­вору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіан­том плану, на Австро-Угорщину покладалось основне за­вдання боротьби проти Росії. Відповідно до плану, сухо­дільні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн вояків) утворювали три великі групи.

Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоби частиною сил наступати на північ, а потім поверну­ти на схід і спільно з правим крилом австро-угорського угруповання розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це дало б змогу відки­нути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців зі Схід­ної Пруссії.

Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії та проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу Шліффен; призначений на цю посаду 1891 р., дій­шов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегіч­не рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. У мемо­рандумі Шліффена відобразилася доктрина "бліцкригу".

Співвідношення сил воюючих держав у 1914 р.

	Країни Антанти	Німеччина і її союзники
Населення (без колоній)	260 млн (Росія, Франція, Велика Британія, Бельгія, Сербія, Чорногорія)	120 млн (Німеччина, Австро-Угорщина)
Збройні сили на початку війни	5800 тис, військовослужбовців, 221 піхотна і 41 кавалерійська дивізії	3800 тис. військовослужбовців, 148 піхотних і 22 кавале­рійські дивізії
Гармати	12 294
Літаки
Крейсери

 

У Берліні планували, зосередивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до "осіннього листопаду" завершити кампанію на Заході, після чого завдати удару Росії.

Отож, основними фронтами війни мали стати Західний і Східний.