Висновок судово-медичного експерта.

Висновки експерта є одним з видів доказів у процесі поперед­нього та судового слідства. Згідно з чинним кримінально- процесуальним законодавством України, призначення основних видів судово-медичної експертизи є обов'язковим. Так, відповідно до ст. 76 Кримінально-процесуального кодексу України обов'язково призначається експертиза для встановлення причини смерті, тяж­кості та характеру тілесних ушкоджень; визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справі да­них, що викликають сумнів щодо його осудності; встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 Кримінального кодексу України, та для встановлення віку підозрюваного чи обвинуваченого, якщо це має значення для ви­рішення питання про кримінальну відповідальність, а достовірні дані щодо його віку відсутні. Будь-яка інша судова експертиза при­значається на розсуд осіб, які проводять слідство, чи суду і не є обов'язковою.

 

Додаткова і повторна судово-медична експертиза.

При первинній експертизі здійснюється первинне, частіше одномоментне і кінцеве дослідження об’єкта з відповідним висновком експерта.

Інколи після проведення первинної експертизи необхідно провести додаткове дослідження, проконсультуватися зі спеціалістами, коли слідчий пропонує дати кінцеві висновки з урахуванням усіх матеріалів. Таке дослідження і є додатковою експертизою. Вона може призначатись у випадках недостатньої ясності чи повноти висновків експерта і, як правило, доручається тому самому експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту.

Повторна експертиза проводиться в тих випадках, коли висновки первинної експертизи були необгрунтованими чи викликали сумнів у їх правильності, не задовольнили з будь-яких мотивів слідство чи суд, або якщо вони суперечать іншим доказам у справі. Повторна експертиза проводиться іншим, більш кваліфікованим експертом чи кількома експертами.

 

Поняття про комісійні і комплексні експертизи по складних справах.

Комісійна експертиза за участю кількох експертів однієї спеціальності проводиться в найбільш складних випадках, а саме: у правах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, для визначення процента стійкої втрати працездатності, як повторні експертизи, часто як первинні експертизи у складних кримінальних справах і т. ін.

Комплексна експертиза проводиться в одній справі групою різних спеціалістів. В експертизі отруєнь беруть участь лікарі-клініцисти, судові хіміки, біологи, ботаніки та ін.

Судово-медична експертиза проводиться як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.

 

Види професійних правопорушень медичних працівників.

За неналежне виконання професійних обов'язків лікар підля­гає юридичній відповідальності - кримінальній чи дисциплінарній. До кримінальної відповідальності притягуються медичні працівни­ки за злочини (правопорушення), вчинені ними при виконанні професійних обов'язків.

Отже, у випадках, коли медичними працівниками заподіяна шкода здоров'ю чи життю, слідчий та суд вирішують питання, які дії медичних працівників мали місце в кожному конкретному' ви­падку: лікарські помилки, ятрогенні захворювання, нещасні випад­ки, пов'язані з несприятливим кінцем, чи, може, недбалість або на­віть професійні злочини.

Лікарські помилки - дія лікарів, що не пов'язана зі злочинни­ми намірами, необережністю, самовпевненістю - це сумлінна омана.

Лікарські помилки поділяють на: діагностичні, тактичні, технічні, деонтологічні.

Діагностичні помилки зумовлені нестачею знань і досвіду молодих фахівців, недосконалістю медичної науки

Тактичні помилки викликані неправильним вибором методу лікування чи хірургічного втручання

Технічні помилки пов'язані з невідповідним застосуванням технічних засобів або неправильними маніпуляціями.

Деонтологічні помилки тягнуть за собою ятрогенні захворю­вання, тобто такі, що пов'язані з нетактовними висловлюваннями чи діями медичних працівників або самим процесом лікування.

Суспільно небезпечні правопорушення медичних працівників поділяють на протиправні проступки та злочини, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Проступки поділяють на громадянські, адміністративні та дис­циплінарні.

До злочинів проти життя та здоров'я особи належать:

- Незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України).

- Ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу (статті 136, 137, 139 КК України).

- Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, у тому числі й таке, що спричинило зараження ВІЛ чи іншою невиліковною ін­фекційною хворобою.

- Порушення прав пацієнтів, наприклад, необгрунтоване про­ведення клінічних випробувань (ст. 141 КК України), або незакон­не проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК України).

- Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України) та насильницьке донорство (ст. 144 КК України).

- Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК Ук­раїни).

- Незаконна видача рецептів на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК України) чи пору­шення правил їх зберігання (статті 320, 321 КК України).

- Умисне або необережне заподіяння тілесних ушкоджень; умисне або необережне вбивство і деякі інші правопорушення.

 

Особливості проведення експертиз по обвинуваченню медичного персоналу.

Часто такі справи порушують у випадках несприятливих на­слідків або кінця хвороб (смерть, інвалідність, втрата репродуктив­ної здатності тощо).

Слідчі органи повинні дати всебічну оцінку дій чи бездіяльнос­ті медичних працівників

Найчастіше справи з обвинувачення медичних працівників у професійних помилках, недоліках при наданні медичної допомоги чи навіть злочинах виникають при оскарженні їх діяльності сами­ми хворими або їх родичами.

Призначаються експертизи постановою прокуратури або рі­шенням суду. Комісію очолює висококваліфікований спеціаліст - на першій інстанції обласний, а на останній - Головний судово- медичний експерт України або його заступник з експертної робо­ти.

Експертизи у справах щодо професійних правопорушень меди­чних працівників вважаються одними з найскладніших у судово- медичній експертній практиці. І на це є вагомі причини. По-перше, до призначення судово-медичної експертизи у випадках летально­го кінця, тіло, як правило, вже поховане, і комісія має задовольня­тися протоколом розтину, де можуть бути відображені не всі дані, необхідні для кваліфікованих висновків. Тому іноді доводиться проводити ексгумацію. По-друге, навіть коли людина залишається живою, йдеться про хворобу, яка мала місце за деякий час до про­ведення експертизи, у зв'язку з чим і про стан здоров'я підекспертного під час хвороби, і про повноту його обстеження, і про ефек­тивність застосованого лікування доводиться робити висновки лише на підставі записів у медичній документації.

 

Позапроцесуальна діяльність судових медиків.

Після обстеження обвинуваченого або підозрюваного експерт надає свій остаточний висновок про психічний стан особи на даний час щодо можливості проведення з нею слідчих дій або вказує на необхідність призначення амбулаторної чи стаціонарної судово-психіатричної експертизи, приєднання до справи додаткових медичних документів і яких саме, характеристик та інших матеріалів, зазначає, які обставини необхідно уточнити під час допиту свідків, тощо.
Судово-психіатричну експертизу в кабінеті слідчого необхідно відрізняти від консультування слідчого судовими психіатрами як спеціалістами. Консультування — це поза-процесуальна дія і для його проведення складати постанову не потрібно.