Як перевезли у Вормс скарб Нібелунгів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Як перевезли у Вормс скарб Нібелунгів



Крімгільді благородній, невтішній удові,

граф Геро обов'язок справляв васальський свій;

служив він їй незмінно із лицарством своїм,

брав скарги слуг на себе, щоб не смутили дім.

Оскільки Крімгільда більше не хотіла жити в замку, для неї та її почту, що його тепер очолював маркграф Екеварт, спорудили гарний будинок недалеко від собору. На. стінах нового будинку не було зображено нічого радісного і святкового, а його двері вели тільки у храм та до Зігфрідової гробниці.

Ута марно намагалася розважити дочку. Ще жодна жінка не побивалася так за своїм чоловіком.

У чорній тузі Крімгільда прожила понад чотири роки. За цей час вона не промовила жодного слова ні до Гунтера, ні до Гагена.

Якось Гаген порадив королю Гунтерові:

- Вже давно пора перевезти скарб Нібелунгів у Бургундію. Та поки Крімгільда гнівається на нас, цьому не бувати. Я радив би вам знову ввійти до неї в довір'я!

Гунтер відповів:

- Може, брати допоможуть переконати ЇЇ. Гізельгера і Гернота вона приймає охоче.

- Можна спробувати,- відповів Гаген,- проте я не вірю, що вони доб'ються чогось.

Однак Гунтер послав Ортвіна і Геро до своїх братів з проханням відвідати Крімгільду.

- Дуже довго, люба сестро, ви оплакуєте смерть свого коханого чоловіка,- прийшовши до Крімгільди, сказав Гернот.- Це вельми засмучує короля Гунтера. Він хоче скликати суд, який би зняв з нього підозру. Колись же має кінчитися ваш смуток! Як же звеселити ваше серце?

Крімгільда відповіла йому так:

- Мого брата ніхто не звинувачує. Зігфріда убив Гаген. Я не могла навіть припустити, що він ненавидить Зігфріда, інакше ніколи не видала б йому таємниці. Ох, навіщо я це зробила! Тепер мені залишається тільки одне: ніколи не прощати вбивцю! [85]

Після цього Гізельгер попросив сестру прийняти Гунтера і помиритися з ним, якщо, звичайно, вона не підозрює брата у вбивстві.

Крімгільда погодилася. Незабаром Гунтер відвідав її.

Обливаючись слізьми, Крімгільда сказала, що прощає всім, крім Гагена, бо ніхто інший не наважився б підняти на Зігфріда руку, навіть якби він того заслужив.

Отже, брат і сестра помирилися, навіть поцілувались, і вже через кілька днів Крімгільда дала згоду на перевезення скарбу Нібелун-гів у Вормс, але тільки в її будинок і під її нагляд.

Взявши вісім тисяч воїнів, Гізельгер і Гернот поїхали на північ і, поминувши тридцять країн, прибули до карлика Альберіха.

Привітавши гостей, той сказав:

- Я не можу заборонити вам забрати скарб. Він належить Крімгільді, і її право вимагати його.- І додав: - Якби у мене був плащ-невидимка, то ви не одержали б його ніколи. А так я безсилий і вволю вашу волю.

Альберіх наказав своїм карликам віддати скарб. Незабаром почали вивозити його з гори.

Чотири дні і чотири ночі дванадцять великих підвід перевозили скарб до корабля. Вони тричі з'їздили протягом дня і ночі, а перевезли за цей час лише золото, діаманти і самоцвіти. Коли б можна було купити за цей скарб весь світ, то й тоді він поменшав би не набагато.

Гаген знав, чого вартий скарб Нібелунгів.

У скарбові знаходилася також непоказна золота гілочка. На неї ніхто не звернув уваги. А ця гілочка була чарівна. За її допомогою можна було стати володарем світу. Можливо, Зігфрід знав про силу гілочки, але не хотів нею скористатися. Скінчивши роботу, Гернот і Гізельгер попрощалися з Альберіхом і вирушили в дорогу. З ними поїхало багато Нібелунгів, а решта разом із Альберіхом повернулися до гори. Ніхто не знає, де вони поділися згодом. А ті, що поїхали з Гернотом і Гізельгером, пізніше загинули на чужині.

Привезений у Вормс скарб насипали в Крімгільдині скрині, але в них не все вмістилося. Тому ним заповнили всі вежі її палацу і багато покоїв. Однак Крімгільда відмовилася б від скарбу в тисячу разів більшого, якби тільки ожив Зігфрід. Така вірність дружини трапляється рідко.

Тисячі витязів доправили скарб на Рейн. Крімгільда зустріла їх і всіх обдарувала. Золото й самоцвіти роздавала пригорщами.

Крімгільду прославляли по всіх усюдах. У всіх християнських країнах знали її як найшляхетнішу жінку.

Це турбувало Гагена, і він почав підбивати Гунтера:

- Далі не можна терпіти цього! Вона перетягне на свій бік таку силу, яка загрожуватиме нам!

- А що ж ми можемо вдіяти? Скарб належить Крімгільді, і ніхто [86] не має права втручатися в її справи. Я радий, що ми помирилися. Не треба заважати їй. Але Гаген наполягав:

- Розважливий чоловік не довірить жінці таке багатство! Ви ще пожалкуєте, що дозволили змарнувати такий безцінний скарб!

Та Гунтер не відступався:

- Вона моя сестра. Я присягнув не завдавати їй горя, тому втручатися не буду.

- То хай я буду винен,- мовив Гаген. Гунтер промовчав.

Тоді Гаген сказав:

- Ви обіцяли сестрі не чіпати її скарбу. Ви не зламаєте свого слова. Нехай скарб залишиться при ній. Я візьму тільки ключі від її скринь та веж, де лежать коштовності.

Так знову було порушено урочисту клятву. її зламали, мов трухляве ратище. Вдова втратила право на своє майно. Скрині залишилися у її будинку, а ключі перейшли до Гагена.

Король Гернот обурився, коли довідався про це. Він кричав:

- Це злочин! Годі кривдити мою сестру! Скарб ніколи не повинен потрапити в замок! Урочисто обіцяю перешкодити цьому!

Гізельгер теж розгнівався й мовив:

- Люба сестро, коли б Гаген не належав до нашого роду, я вбив би його!

Крімгільда плакала гіркими слізьми. Ще ніколи її так не принижували. До того ж, вона була зовсім безпорадна. Все це дуже турбувало Гернота.

- Це скінчиться чимось страхітливим! Скарб треба викинути в Рейн! - сказав він.

Через кілька днів королі оголосили, що їм треба спішно поїхати з Вормса, але ніхто не знав - чому і куди. Вони сказали, що поїдуть верхи на конях. Замість себе вони залишили Гагена.

Коли королі поїхали, Гаген вдерся у Крімгільдин будинок, і ніхто не наважився його зупинити. Те, що не могло повезти сто в'ючаків, він завдав собі на плечі, а тоді пішов на берег Рейну і вкинув у воду. Це сталося коло Лохгайму. Він вирішив сховати скарб на дні річки задля безпеки, а згодом підняти. Перед від'їздом Гунтера з Вормса він поклявся нікому не казати, де втопить скарб,- і він не зрадив клятви до самої смерті.

Проте ніхто в Бургундії цим скарбом так і не скористався.

Коли королі повернулися, Крімгільда розповіла їм про свою нову притугу.

Гунтер, вислухавши її, гнівно мовив:

- Я нічого не знаю! І зарадити твоєму лихові не можу. Гізельгер так обурився, що пригрозив убити Гагена. Але той [87] сховався від гніву королів. Однак через кілька день йому пробачили, і він повернувся до королівського двору.

А Крімгільда поринула у свою скорботу. У неї забрали все - чоловіка і скарб; розійшлися також її воїни. Залишилися тільки спогади та надія на помсту.

Так прожила Крімгільда аж тринадцять років, сумуючи, плачучи й проклинаючи долю.

 

ЯК КОРОЛЬ ЕТЦЕЛЬ* ПОСЛАВ ГІНЦІВ У БУРГУНДІЮ СВАТАТИ КРІМГІЛЬДУ

Померла красна Гельха, Етцеля жона.

Шукать собі дружину володар почина.

І ось уже в Бургундію верста посол верству,

Крімгільду щоб посватати, гордую вдову.

* Так германці називали вождя гуннів Аттілу (? -453).

Після смерті красуні Гельхи, дружини гуннського короля Етцеля, гуннські дворяни стали наполягати, щоб у них швидше була нова королева. Вони радили Етцелеві посватати Крімгільду, горду вдову з Бургундії.

- Вона найшляхетніша з усіх королев,- говорили вони.- її чоловіком був могутній Зігфрід, а її троє братів - найкращі поміж рицарів. Лише Крімгільда була б володаркою, достойною вашої величності!

Вислухавши їх, Етцель сумно сказав:

- А як же вона довідається про мій намір? Але й це не все. Є ще одна завада. Крімгільда - християнка, а я поганин і хреститися не збираюся, бо дав таку клятву! То як же нам разом жити?

Проте радники не відступалися:

- Хто посміє суперечити імені й силі такого могутнього володаря, як ви? Ви тільки зважтеся! Ми дуже хочемо, щоб Крімгільда одягла гуннську корону. Без королеви ми почуваємось погано. Подумайте також про те, що у вас нема спадкоємця.

Нарешті Етцель погодився і став шукати людей, які знають Бургундію. [89] Свої послуги запропонував один із його васалів - маркграф Рюдігер з Пехларна. Він дав згоду поїхати до Крімгільди сватом. Колись, ще хлопчиком, він був заложником при гуннському дворі в Угорщині й грався разом з Гагеном. Король Етцель обіцяв Рюдігеру велику винагороду, якщо він висватає Крімгільду.

- Я зроблю все якнайкраще, милостивий володарю,- обіцяв Рюдігер.

Маркграф почав готуватися в дорогу, а спорядитися треба було як слід, бо по той бік Дунаю шлях стелився через Баварію - найбільш дикий і розбійницький край Європи. З собою він узяв п'ятсот воїнів. Вони були в латах і ні вдень ні вночі не скидали їх. А розкішний одяг, яким обдарувала їх дружина Рюдігера Готелінда, везли у валці. Хоч і не без пригод, але все ж таки цілі і здорові, воїни проминули Баварію і через дванадцять днів прибули у Вормс.

Гунтер саме був у залі, коли чужинці з'явилися на внутрішньому дворі замку. Перш ніж прийти до короля, вони знайшли в місті постій і переодяглися в багате шовкове вбрання, оздоблене хутром.

Гунтер здивовано спитав, хто ці славні рицарі. Однак камергери не могли відповісти. Тоді покликали Гагена. Придивившись до чужинців, він сказав:

- Здається, це Рюдігер з Пехларна, що перебуває на службі у короля Етцеля. Ще хлопчиком я з ним грався. Тоді ми були в Угорщині заложниками. І я часом згадую криві шаблюки, занесені над гривами конячок, не більших за барана чи косулю.

Він говорив про це, і радість спогадів блищала в його очах.

- А ви не помилилися, Гагене? - спитав Гунтер.- Чого б це гуннський князь прибув до нас?

Гаген невпевнено стенув плечима, а тоді раптом вигукнув:

- Це Рюдігер! Я впізнав його по тому, як він зіскакує з коня! Збуджений Гаген вибіг із зали й кинувся назустріч товаришеві

дитинства, обійняв його і привітно усміхнувся.

- Ласкаво просимо до Вормса, друже Рюдігере! - вигукнув він.- Що привело вас сюди? Скажіть - і я зроблю для вас усе!

- З вашої ласки, повідомте про мене королю Гунтерові,- попросив Рюдігер.- У мене до нього важливе доручення від мого короля.

І Гаген повів свого друга просто в залу.

Гунтер зустрів гостей із належними почестями. Він встав із трону, пішов їм назустріч, потиснув маркграфові руку. Король Гернот налив найкращого вина і меду, які тільки могли бути на Рейні. Примчав також Гізельгер. Потім прийшли Геро, Данкварт і Ортвін, а за ними Фолькер з Альцая. Товариство пило, гомоніло, чудово розуміючи один одного, бо всі добре зналися на рицарських звичаях і вихованні. Нарешті Гунтер сказав: [90]

- Шляхетний Рюдігере, що привело вас до бургундського двору? Може, у вас якесь послання від вашого короля? То ми уважно вислухаємо. Та перш за все скажіть, як ведеться королю Етцелеві і його славній дружині - королеві Гельсі.

Маркграф сповістив про смерть своєї володарки. І заніміла радість, а Гунтер сказав:

- Тільки бог може утішити короля. Гельха була надзвичайно доброчесна і славна жінка. Ми зробимо все, що в наших силах, аби порадувати вашого володаря!

З такою думкою були згодні всі - Гаген та інші рицарі. А Рюді-гер повів далі:

- Глибока скорбота за Гельхою ізсушила нашого володаря, і тільки вірна дружина може стати йому опорою. Він має намір знову одружитися. Чутки про Крімгільдину красу і шляхетність полонили його, і він пропонує їй стати володаркою його серця. Про це я й хотів вам сказати, шляхетний королю. Коли ваша ласка, обміркуйте мої слова.

Король Гунтер мовив:

- Я перекажу це своїй сестрі, маркграфе! Без її згоди я не маю права дати вам відповідь. Ми обмислимо цю справу, а ви почекайте три дні, дуже вас прошу!

Маркграф Рюдігер разом зі своїми п'ятьмастами воїнами перебрався до замку, а король Гунтер пішов радитися зі своїми придворними. Всі зійшлися на тому, що слід прийняти сватання як дуже високу честь, тільки Гаген заперечував:

- Цьому ми повинні перешкодити, навіть якщо Крімгільда погодиться вийти заміж за Етцеля,- сказав він.- Ставши дружиною Етцеля, вона матиме в руках страшну силу, а цього ми не повинні допустити!

- Вона моя сестра,- відповів король Гунтер.- Ідеться про її щастя! Мене бере щирий жаль, коли я щодня бачу її сумною і від ранку до ночі чую її плач! Треба вмовити Крімгільду взяти з Етцелем шлюб!

Гернот, Гізельгер та інші підтримали його. Тільки Гаген стояв на своєму.

- Це нечувано,- сказав юний Гізельгер.- Які ви жорсто'кі до моєї сестри. Немає нічого дивного в тому, що вона ненавидить вас! Я не можу більше дивитися, як вона тужить!

- А я - рішуче проти шлюбу, бо знаю, до чого він приведе,- заперечував Гаген.- Він принесе Бургундії лихо! Подумайте тільки про те, що може трапитися, коли Крімгільда стане найсильнішою королевою світу! Не забувайте і про те, що ми для неї - смертельні вороги!

- За її життя ми не будемо заходити в сутички з гуннським [91] двором,- заперечив Гернот.- Наші країни відокремлені одна від одної лісами і річками. До того ж, усім відоме миролюбство Етцеля.

- Начебто після цього все так і залишиться! - правив своєї Гаген.- Ненависть - всемогутня, вона долає все! Йдеться про владу, отже, ми повинні поводитися обачливо.

Гізельгер схопився на рівні.

- Я не хочу бути негідником! - вигукнув він.- Ви, Гагене, робіть, що вам заманеться. А я не ворог своїй сестрі!

Ці слова зачепили Гагена, як нічиї, однак рішення було прийняте, і він мусив змиритися. Проти Гагена були всі три королі.

- Ну, що має бути, того не минути,- сказав він, засміявся й вийшов геть.

Ніколи більше не прохопився він і словом про шлюб Крімгільди й Етцеля.

Геро зголосився повести з Крімгільдою мову про сватання.

Стражденна вдова вислухала його байдуже, а коли він замовк, похитала головою.

- Не знущайтеся з мене, благаю! - вигукнула вона.- Хіба я потрібна чоловікові, який раніше був щасливий з іншою жінкою?

Потім Крімгільду вмовляли Гернот і Гізельгер. Вони радили їй дати згоду на шлюб із Етцелем, проте Крімгільда не відступалася від свого. Наостанок Гернот сказав:

- Ви можете відмовити королю, сестро, але це було б тяжкою образою для нього, а про Бургундію пішла б лиха слава!

Зрештою Крімгільда погодилась прийняти Рюдігера.

- Маркграф - дуже шляхетний рицар,- сказала вона.- Я буду рада його бачити. Когось іншого не прийняла б, а Рюдігера не можу образити!

Маркграф у супроводі одинадцяти своїх рицарів прийшов до вдови.

Крімгільда зустріла гостей у жалобі. Жінки з її почту повбиралися в пишні шати. Однак Крімгільда і в жалобному одязі затьмарювала їх. Біля неї стояли Геро й Екеварт зі своїми васалами, а навколо трону містилося двісті високородних придворних.

Посланців короля Етцеля прийняли дуже чемно й шанобливо. Всі почувалися якнайкраще. Тільки Крімгільда була заплакана.

- Шляхетна Крімгільдо, могутній король Етцель передає вам вітання і пропонує своє серце,- мовив Рюдігер.- Він обіцяє вам любов і подружню вірність. Відтоді, як він утратив Гельху, його життя стало безрадісне і похмуре. Він боїться, що воно таким і залишиться, якщо ви не зміните його своєю прихильністю!

- Маркграфе,- відповіла Крімгільда,- хто знає про моє горе, той не наважиться сподіватись на мою любов. Я втратила найкращого чоловіка, якого тільки може втратити жінка! [92]

- Але ж страждання зціляє тільки любов! - сказав Рюдігер.- Подвійне горе витісняється подвійною любов'ю! До того ж, король Етцель пропонує вам дванадцять корон, землі тридцяти князівств, ще й половину світу. Ви будете такою ж володаркою, як раніше була Гельха, і жодна жінка в світі не перевищить вас.

При цих словах гуннські дворяни впали до ніг Крімгільді і почали просити, щоб вона стала їхньою володаркою й щодня дарувала їм сяйво своєї краси. Тут у Крімгільди забриніли на очах сльози, і вона сказала:

- О, як же я можу стати дружиною такого героя! З мене вистачить горя й від смерті одного. Однак до завтра я ще подумаю, а тоді дам вам остаточну відповідь.

Рюдігер і гуннські рицарі низько вклонилися Крімгільді і, задкуючи, залишили покої.

Після того, як вони пішли, стражденна вдова запросила до себе матір Уту і любого її серцю брата Гізельгера.

- Я вислухала Рюдігера,- сказала Крімгільда,- і плакатиму, як плакала досі.

- Той, хто тебе сватає,- наймогутніший король, люба сестро,- мовив Гізельгер.- Між Роною, Ельбою, Дунаєм і Льодовитим океаном немає держави більшої, ніж у нього. Йому підвладний Туркестан, під його рукою перебуває король Італії Дітріх. Це ж щастя, що він сватає тебе!

- Моє царство - це сльози і страждання,- відповіла Крімгільда.- Воно не сягає далі могили Зігфріда, а його князі - скорбота і смуток.

- Настане час - біль твій уляжеться, дитино,-обізвалася У та.

- То я повинна приймати чужих рицарів? - спитала Крімгільда.- І показувати їм своє змарніле обличчя? Мою згорблену від туги постать? І бути до них прихильною? Ні, на це я ніколи не пристану!

А сама подумала: «Чи справді я могла б володарювати, як за життя Зігфріда, роздавати срібло, золото й самоцвіти, збирати під свою руку війська, бути вищою за князів і королів? О боже, чи може ще статися таке? О боже, зглянься на мої благання! Як давно я не була весела! Чи можу я жити з Етцелем? Він-бо поганин! Чи можу я, християнка, бути йому дружиною? Чи не відцурається мене весь світ, якщо я піду за Етцеля? Ні, не зроблю цього нізащо в світі!»

А вголос сказала:

- Не можу на це зважитися, люба матусю. Я - тільки тінь на Зігфрідовій могилі.

Розмова на цьому скінчилася. Ута і Гізельгер пішли, а Крімгільда залишилася сама. Всю ніч вона не могла заснути, сушила собі голову думами й часто плакала. [93]

Вранці брати пішли з нею до собору на відправу й знову радили їй погодитися на шлюб із Етцелем. Але цього разу Крімгільда не сказала жодного слова.

- Зважтеся, люба сестро! - умовляв її Гунтер.- Рюдігер квапиться з від'їздом, нам ніяк його затримувати. Або погодьтеся, або відмовте. Він не може залишати свого короля без відповіді.

Після цього Крімгільда ще раз запросила до себе Рюдігера. Маркграф прийшов після відправи. Крімгільда зустріла його з належними почестями і сказала, що не змінила свого рішення.

- Як ви помиляєтесь, вважаючи свою красу зів'ялою! - мовив Рюдігер.- Скільки щастя ви могли б подарувати своєму володареві і скільки прикрощів завдаєте нам!

Не маючи великої надії, маркграф усе-таки попросився до Крім-гільди на останню розмову сам на сам.

- Ми здогадуємося про причину вашої відмови,- сказав він.- Ви, певно, побоюєтеся, що при гуннському дворі будете самотні. Не бійтеся. Урочисто обіцяю: я, мої воїни та друзі завжди служитимуть вам. Ми будемо при вас все життя і захистимо, якщо хтось наважиться вас скривдити. Ми відплатимо за кожну завдану вам неприємність.

У Крімгільди заблищали на очах сльози. Вона схопила Рюдігера за руки.

- То ви клянетесь, що помститеся кожному, хто завдав мені горя? - спитала вона.

Рюдігер заприсягнувся і скріпив свою присягу потиском руки. Крімгільда замислилася. Вона подумала:

«А може, мені пощастить відомстити за вас, любий мій Зігфріде? Може, я, безутішна жінка, ще раз стану могутньою, повеліватиму рицарями й каратиму своїх ворогів? Я згодна!»

А вголос сказала:

- Я християнка, а ваш володар - поганин! Як же ми можемо побратися?

Але Рюдігер не відступався:

- Хіба мало вірних християн служить йому? Ви не будете позбавлені духовної розради і зможете слухати святі обідні, як тільки того побажаєте. А хіба бог не хотів би, щоб ви схилили могутнього короля світу прийняти вашу віру? Який би це був здобуток для християнського світу! Крім вас, ніхто інший не зробить цього!

У відповідь Крімгільда сказала:

- Про це я й не подумала! - Вона заплакала, а потім додала: - Може статися так, що я, бідна вдова, поїду в чужу поганську країну, і там буде лише одна людина, яка мене захистить!

- П'ятсот рицарів належить вам! - вигукнув Рюдігер.- І я - ваш слуга! Ви ніколи не пошкодуєте, що послухали поради Рюдігера! [94]

- То поспішаймо, мій друже! - сказала королева.

Вона звеліла спакувати всі багатства, які ще залишилися від Зігфрідового скарбу, і повантажити їх на коней.

Гаген намагався цьому перешкодити, але Гунтер заборонив йому втручатися. А Рюдігер порадив Крімгільді:

- Залиште золото тут. Багатства мого короля неосяжні. Він підніме Зігфрідів скарб однією лівою рукою.

Але Крімгільда все ж таки вибрала дванадцять скринь найкращих коштовностей і золота. Все це знадобиться для дорожніх подарунків. Потім вона пожертвувала тисячу марок на молитву за спасіння душі свого загиблого чоловіка і пообіцяла решту скарбу тому, хто поїде з нею в далеку гуннську країну. А це були маркграф Еке-варт і п'ятсот рицарів. Вони присягнулись їй у вічній вірності, і Крімгільда уклонилася їм. Потім вона попрощалася з тими, хто залишався в замку.

Гернот, Гізельгер, а також Ортвін, Геро й Румольд і тисяча рицарів проводжали її до Дунаю. А попереду мчали Рюдігерові рицарі. Вони мали передати королю Етцелеві радісну звістку.

Королева Ута плакала.

Король Гунтер провів Крімгільду до міського муру. На прощання він сказав:

- Відтепер живіть у щасті й мирі, люба моя сестро! Нехай бог благословить і захистить вас!

Він гадав, що більше ніколи не побачить Крімгільду.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 348; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.154.90 (0.069 с.)