Як зустріли Брюнгільду у Вормсі

Хто вийшов подивитись, той бачив короля:

з численними гостями він підпливав здаля,

а навстріч їм на конях їхали жінки,

вони гостей заморських вітали залюбки.

Святкова процесія, що рухалася до Рейну зустрічати короля Гунтера та його наречену Брюнгільду, була напрочуд пишна і багатолюдна. Попереду їхали верхи жінки у шовковому вбранні, вигаптуваному смарагдами. Зігфрідові випала честь вести за повід Крімгільдиного коня - від замку до берега, після того, як це високе доручення виконав підкорювач поган маркграф Геро, провівши коня через двір до замкової брами. Ортвін супроводив королеву Уту, а вісімдесят шість придворних жінок у блакитних, мов морська вода, чепцях і сто п'ятдесят дівчат з блискучими стрічками в розпущених білявих косах обступили королеву і королівну. Прирейнські луки роїлися радісними людьми у барвистому вбранні, рицарями та озброєними вершниками, які посходилися звідусіль, щоб побачити королеву з далекої Ісландії і скласти шану королю Гунтерові за те, що він переміг її, таку сильну й горду, і привіз у Вормс.

Кожний хотів зблизька побачити дивовижну жінку, тому тіснява була така, що тріщали щити й ламалися ратища. [49]

Кораблі під сніжно-білими вітрилами нарешті причалили, і пором, прикрашений пурпуровою тканиною, перевіз жінок та чоловіків на берег. Король Гунтер вів Брюнгільду під руку. Пишність її шовкового вбрання і блиск намиста немов змагалися між собою, а її волосся було осяйніше за золото.

Крімгільда пішла назустріч своїй прегарній зовиці. Вона робила так, як це заведено і як їй веліло серце.

Жінки обнялися і якнайщиріше поцілувалися. Це також відповідало звичаєві, і кожен із цього радів.

- Ласкаво просимо до Вормса, високородна королево! - сказала Крімгільда.- Ви бажана в країні бургундів, бажана мені, бажана моїй матері і всім моїм друзям, всьому нашому родові!

Жінки обнялися знову. Брюнгільду обняла також королева Ута, а Крімгільда поцілувала її в уста. Тоді й Ута поцілувала Брюнгільду.

Крімгільдині дівчата привітали дівчат Брюнгільди й поцілували їх. Потім вельможі короля Гунтера поцілували дівчат королеви Брюнгільди, а бургундські й ісландські рицарі обнялися одні з одними й повели дружні розмови і, як знавці жінок, порівнювали своїх володарок, яких тепер роздивлялися зблизька. Кожен міг переконатися, що жодній з них не треба позичати краси. І якщо ісландські витязі вихваляли чудову Брюнгільдину поставу, то бургунди - привабливість Крімгільди та її дівочу чарівність.

У замку вирувала радість, але там не могли вміститися всі, хто хотів побувати на святі, тож на рейнських луках напнули шовкові намети, спорудили помости, огородили майдан для змагань. Та ось засурмили сурми. Примчали на конях гінці. Почали змагатися рицарі в бойовому обладунку. Знялася така курява, ніби над усією навколишньою місцевістю промчала буря. Від ударів мечів летіли іскри. Святковий шарварок був такий п'янкий, що навіть за аренами почали змагатися рицарі. Всі повитягали з піхов мечі, і почалися герці. Люди нетямились од скреготу металу і сміливості. Поміж усіх вирізнявся Зігфрід з своїми Нібелунгами. Його рицарі перемагали кожного супротивника.

Врешті-решт зчинилася така колотнеча, що Гаген почав мирити.

- Шляхетні воїни, припиніть боротьбу! - гукав він.- Невже вам не шкода жіночого одягу? Зняли таку пилюку, що забрудните його!

Гернот радив:

- Дайте перепочинок коням, хоробрі рицарі! Вони дуже потомилися. Та й ви відпочиньте, а тим часом побенкетуйте. В наметах Є наїдки, напої. А коли настане вечір, візьмемо смолоскипи й проведемо Крімгільду і Брюнгільду в замок!

Змагання припинилися, і всі почали бенкетувати. їли печеню, [50] пили вино, танцювали, слухали балади; мандрівні люди показували різні штуки. Післяобідній час минув швидко. Потім веселощі перенеслися в замок. Там стояли столи, які аж угиналися від страв. А в наметах то була тільки перекуска. Жінки пішли до своїх покоїв, щоб переодягтися, та й чоловіки мали можливість змінити одяг, забруднений і пошарпаний під час герцю.

А Гунтер пішов до Брюнгільди і надів їй на голову корону королеви Бургундії.

Бенкет був надиво пишний. Величезні столи були застелені обрусами, гаптованими золотом, і прикрашені квітами. На стінах висіли вінки живих квітів. Гостям принесли в золотих чашах воду й рушники, щоб кожен міг помити руки. Володар Бургундії пильно оглянув стіл, за яким мала сидіти Брюнгільда. Чи всього досить? На столі нічого не бракувало.

Взявши Брюнгільду за руку, Гунтер рушив до столу.

Зігфрід відкликав короля вбік і сказав:

- Пам'ятаєте свою клятву, королю? Ви обіцяли віддати за мене вашу сестру, коли Брюнгільда прибуде у Вормс. Чого ж ви зволікаєте? Чи, може, хочете зламати слово?

Гунтер відповів:

- Ваше нагадування слушне. Свою обіцянку виконаю.

Король послав камергера покликати Крімгільду. Красуня прийшла з великим почтом. Вона, мабуть, гадала, що має провести Брюнгільду до столу.

їй назустріч вийшов юний король Гізельгер і мовив:

- Відпустіть своїх жінок і дівчат, люба сестро! Справа, задля якої король звелів вам прийти сюди, стосується тільки вас.

- Тільки мене? - здивовано перепитала Крімгільда. Проте почет свій відпустила. Це помітила Брюнгільда. Вона підійшла до столу і сіла сама. На голові в неї сяяла корона Бургундії. А король Гунтер стояв посеред зали в оточенні рицарів з багатьох князівств країни.

Крімгільда підійшла до короля.

- Люба сестро,- сказав Гунтер,- я дав клятву, яка стосується вас, і тепер мені нагадали, щоб я виконав її. Отже, прошу прийняти того нареченого, якого я вам вибрав.

- Не треба мене просити, любий брате,- відповіла Крімгільда, як того вимагає звичай.- Ваше право - веліти, мій обов'язок - підкорятися. Кого ви обрали мені нареченим, за того й піду я заміж.

А тим часом вона шукала очима Зігфріда. Той помітив це, вийшов із гурту рицарів і низько вклонився Крімгільді.

Крімгільду спитали, чи хоче вона, щоб її чоловіком став Зігфрід, і вона відповіла згодою. Від хвилювання у неї тремтів голос.

Потім молодий король нідерландський урочисто обіцяв узяти [51] Крімгільду собі за дружину. Найшляхетніші бургунди і гості стали свідками цієї події. Тоді Зігфрід і Крімгільда обнялися й поцілувалися при всіх гостях, як того вимагав весільний звичай. Нібелунги оточили своїх володарів і провели їх до столу.

Зігфрід і Крімгільда сіли навпроти короля Гунтера і його дружини Брюнгільди.

- Чому ви плачете, моя люба? Чом не радієте? Тепер вам належить уся Бургундія з її рицарями і замками.

Брюнгільда відповіла:

- Коли жінка вінчається з чоловіком, недостойним її стану, то хіба це не причина для сліз?

Король не зрозумів, про що йдеться, і спитав:

- Про кого ви говорите? А Брюнгільда:

- Про Крімгільду. Вона королівна, а виходить заміж за підлеглого. Адже Зігфрід - ваш васал. Такий шлюб - ганьба для Крім-гільди. Тому й плачу.

Гунтер на це відповів:

- Не плачте! Крімгільдине весілля дуже почесне. Я поясню вам потім.

Та Брюнгільда не відступалася:

- Мені шкода Крімгільдиної краси і шляхетного роду. Я пішла б звідси, якби тільки знала куди. Не житиму з вами, поки не довідаюся про Зігфрідове походження!

Гунтер відповів:

- Він королів син, а походить з Нідерландів. Його батько володіє замками і землями, і їх не менше, ніж у мене. Зігфрід - високого роду, він достойний моєї сестри.

Брюнгільда заплакала ще дужче. Тоді Гунтер подав знак починати бенкет.

Свято тривало багато годин. Після того танцювали і грали. За весь час Брюнгільда не промовила жодного слова. Але король Гунтер не вмовкав ні на хвилину. Він кохав її. А потім, вибравши зручну хвилину, Гунтер підвівся з-за столу.

Пари, які одружувалися, пішли у свої покої. Як того вимагав звичай, Крімгільда і Брюнгільда на сходах іще раз обнялися й поцілувалися. Потім кожна в супроводі зброєносців і рицарів пішла у свою спочивальню.

Зігфрід і Крімгільда так полюбилися, що стали мовби єдиною істотою.

А в Гунтера все було не так. Коли він спробував обійняти Брюн-гільду, вона відштовхнула його і зажадала, щоб він звірив їй Зігфрі-дову таємницю. Але Гунтер не схотів розказувати, а спробував іще раз обійняти Брюнгільду. Це вкрай її розгнівало. Вона зв'язала [52] короля поясом, яким завжди була підперезана, і повісила на цвях, забитий у стіні, а сама, роздягнувшись, лягла на ложе. Гунтер почав благати:

- Розв'яжіть мене, Брюнгільдо. Я ніколи не чіпатиму вас! Присягаюся рицарською честю!

Брюнгільда засміялась, але не звільнила короля. Так висів він цілу ніч, а Брюнгільда тим часом міцно спала.

Коли вранці вона прокинулася, Гунтер знову почав благати:

- Розв'яжіть мене! Я ніколи й не доторкнуся до вас. Обіцяю вам урочисто! Якщо слуги застануть мене в такому вигляді, то й вам це не минеться.

Брюнгільда знов засміялась і сказала:

- Нехай приходять!

Та Гунтер не відступався:

- З вас будуть сміятися, що маєте такого чоловіка. Тоді Брюнгільда сказала:

- Ваша правда.

Король утретє урочисто обіцяв не чіпати її. Тільки після цього Брюнгільда розв'язала Гунтера, і він ліг на край ложа.

Аж ось і слуги ввійшли в спочивальню, щоб, як це було заведено, одягти королівську пару. Вони побачили, що Гунтер лежить біля дружини, і рознесли поголос:

- Буде у короля спадкоємець!

Над Бургундією задзвонили дзвони. Незабаром обидві пари пішли до собору. Священик освятив їхні шлюби. Потім усі четверо, усміхнені й веселі, показалися народові.

В цей день відбулося посвячення в рицарі. Шістсот зброєносців одержали з рук короля Гунтера мечі й дали урочисту присягу, що будуть достойними членами шляхетного рицарства. Всі вважали їх щасливими, бо вони одержали мечі від короля Бургундії, уславленого коронованого рицаря, переможця жорстокої королеви Ісландії.

Всі раділи й веселилися, а Гунтер ходив сумний. Це помітив Зігфрід. Він здогадувався, в чому причина Гунтерового смутку.

- Як вам ведеться, королю Гунтере? - спитав він.- Чи кохає вас Брюнгільда?

Гунтер зітхнув і розповів Зігфрідові про свою невдачу, попросивши нікому про це не казати.

- Те, що сталося з вами, зачіпає і мою честь,- мовив Зігфрід.- Я ж ваш родич. Коли буде на те ваша згода, я приборкаю горду королеву.

Гунтер ураз повеселішав. А Зігфрід вів далі:

- Я зроблю це заради Крімгільди.

Він пояснив, що скористається для цього своїм плащем-невидимкою. [53]

Гунтер дозволив йому покарати Брюнгільду: побити, навіть збавити віку.

Після розмови з Зігфрідом Гунтер повернувся на свято. Здавалося, воно ніколи не скінчиться. Всі веселилися, сміялись, галасували. На змаганнях рицарі перевершували один одного. Вони так захоплювалися, що їх доводилося розбороняти.

На свято прибули аж два єпископи. Вони повели королев до столу.

Бенкет був надзвичайно пишний і веселий. Час минав швидко, тільки Гунтерові здавалося, що бенкет триває багато років. Розваги його не цікавили, він думав тільки про красуню Брюнгільду.

Нарешті бенкет скінчився, і королівські пари пішли у свої покої. Крімгільда сіла на ліжко, взяла Зігфрідові руки в свої і почала гратися його пальцями. Служниця ще була в спочивальні.

Раптом Зігфрід ніби крізь землю провалився.

Красуня здивовано вигукнула:

- Де подівся мій чоловік? Хто роз'єднав наші руки? - А потім тихіше додала: - Хто це зробив?

Нічого більше вона не питала.

Тим часом Брюнгільда і Гунтер з урочистим виглядом, як того вимагав звичай, вдруге пройшли через весь замок у свою спочивальню. Камергер і придворні жінки із свічками супроводжували їх. Всі рицарі й зброєносці не зводили очей з Брюнгільди. Як вони заздрили Гунтерові! Сто найшляхетніших молодиків, які в цей день пройшли посвячення в рицарі, стояли шерегами в коридорах і на сходах.

Тільки-но король з Брюнгільдою зайшли до спочивальні, раптовий подув вітру погасив свічки. Всі здивувалися, бо вікна були завішені.

Гунтер звелів почтові іти, замкнув двері, а сам сховався за завісою.

Тим часом Зігфрід, який уже чекав у спочивальні, невидимий у своєму плащі, ліг біля Брюнгільди, скрутив їй руки, і почалася боротьба. Нарешті королева стала благати:

- Годі, Гунтере! Ви мене замордуєте! Здаюся! І вона замовкла.

Зігфрід підійшов до Гунтера, взяв його за плече. Король відчув, що рука у Зігфріда в крові.

- Ця чортиця так стиснула мене, що аж кров бризнула з-під нігтів,- прошепотів Зігфрід.- Без плаща-невидимки я ніколи не приборкав би її, бо вона сильна, як дванадцятеро чоловіків. Я зробив це задля Крімгільди. А тепер ідіть і лягайте біля своєї дружини.

Гунтер вийшов із-за завіси і ліг біля Брюнгільди. Вона не ворушилася. [55]

А Зігфрід пішов до Крімгільди. Та спитала, де він був. Зігфрід не сказав їй нічого, поки вони були в Бургундії. Проте згодом звірив таємницю. У нього були також Брюнгільдині пояс, який вона зняла із себе, щоб ним зв'язати його, як Гунтера, і золота каблучка. Узяв він їх просто так, для забави.

Він подарував Крімгільді і пояс, і каблучку, це призвело до жахливих подій.

Весільні свята тривали два тижні. Володарі Бургундії були безмежно щасливі. Вони не скупилися на витрати. Зігфрід теж роздарував усе майно, що привіз з собою на Рейн. Його Нібелунги пороздавали весь свій одяг, сідла і коней. Вони поводилися як добрі рицарі.

Свято було блискуче і всім принесло щиру втіху.